Владика Богдан Дзюрах: Чи вистачить лише менше їсти, щоб це називалося християнським постом?

1 березня 2020

Стоїмо на порозі Великого посту. Це — час благодатний, час спасіння. В цьому часі будемо роздумувати над страстями Господа нашого Ісуса Христа, які Він витерпів задля нашого спасіння. Господь нас спас. Але чи значить це, що ми всі автоматично будемо спасенні? — Ні! Св. Августин каже: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас». Саме в часі Великого посту ми будемо виявляти наше бажання спастися, нашу готовність прийняти отой дар спасіння, який нам пропонує Господь Бог. Сьогоднішнє Євангеліє показує нам, як ми маємо приготуватися до прийняття спасіння. Воно говорить про дві речі: піст і примирення з ближнім.

Владика Богдан Дзюрах: Чи вистачить лише менше їсти, щоб це називалося християнським постом?

Піст як дорога любові

Нерідко ми розуміємо піст поверхово: як обмеження в певних видах їжі. Але чи вистачить лише менше їсти, щоб це називалося християнським постом? На жаль, у світі є багато людей, котрі недоїдають або навіть голодують. І для цього не потрібно їхати аж до Африки. Вистачить уважним поглядом подивитися навколо себе. У наших містах і селах живе так багато людей, наших братів і сестер, котрі недоїдають, котрі заледве виживають, а часом бачимо людей, які копирсаються на смітниках, шукаючи поживи. Вони не вибирали такого стану речей, вони його змушені терпіти, але, мабуть, хотіли б із нього якось виборсатися. Вони не постять, а лише недоїдають. Про них ми поговоримо дещо пізніше.

Є багато інших людей у світі, які добровільно відмовляють собі в їжі. І роблять це з огляду на тіло: щоб скинути кілька зайвих кілограмів, щоб гарно виглядати, мати привабливу фігуру… Такий «піст», навіть якщо його називають «голодуванням», не має нічого спільного з християнським постом, він є радше дієтою.

Бувають люди, які задля осягнення якихось політичних чи соціальних цілей повністю відмовляються від їжі, оголошують голодування. І це ще не піст. Це — радше радикальний вид протесту, крик людини, яка втратила надію осягнути справедливість якимсь іншим чином.

Отже, християнський піст не є чимось накинутим ззовні, чимось, що людина мусить терпіти проти свого вибору. Християнин добровільно відмовляє собі в чомусь, щоб «вийти на пустелю», щоб відчути і усвідомити свою залежність від Господа Бога, щоб пригадати собі, що «не самим хлібом живе людина, але кожним словом, яке походить з уст Божих» (див. Мт. 4, 4). Християнський піст не є також лікувальною дієтою. Дієти дотримуються задля здоров’я тіла, натомість піст практикують задля здоров’я душі: щоб приборкати пристрасті, щоб зберегти певну ієрархію цінностей, віддаючи перевагу духові над тілом. Нарешті, піст — це не спроба вимагати чогось від Бога чи від інших, а радше вимога, яку людина ставить сама собі, а саме — щоб стати вільною від гріха, від пристрастей, від домінування інстинктів.

Господь Ісус в нинішньому Євангелії звертає увагу на одну особливу прикмету посту: ми повинні постити в тайні, тобто таємно, не хвалитися нашим подвигом, не виставляти його напоказ, не ходити пригніченими і сумними, неначе б нас позбавлено чогось, без чого ми не можемо жити. Навпаки, в часі Великого посту наше лице має бути просвітленим, чистим, радісним. Дитина, якщо в неї щось забирають, сумує, плаче, ображається. Піст для нас — це не втрата чогось, без чого ми не можемо прожити, але радше звільнення від чогось, що є надмірним, без чого можемо обійтися. Ми накладаємо на себе певні обмеження, щоб переконатися в правдивості одного мудрого вислову: людині для щастя потрібно небагато. А св. Тереза Авільська любила повторювати: «Бог сам вистарчить». Саме в пості ми усвідомлюємо, що те, чого ми найбільше потребуємо, — це заспокоєне Божою любов’ю серце, а не наповнений шлунок. Остаточно йдеться про першість Бога у нашому житті. Тому піст має допомогти нам більше відкритися до Бога і до ближнього. І саме тому з постом нерозривно пов’язані молитва і милостиня.

Ми менше часу відводимо на харчування, на оглядання телебачення чи на пусті балачки, щоб більше часу присвятити читанню Біблії, молитві, участі в богослужіннях. Ми відмовляємо собі у надмірі, щоб заощаджені кошти передати нашим ближнім — потребуючим, знедоленим, убогим. Господь устами пророка Ісаї скаржиться на свій народ: «Та ж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватись та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе? Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, — чи це назвеш ти постом Господеві вгодним? — Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе» (Іс. 58, 3–8). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ