Вітальне слово Патріарха Антіохії та всього Сходу, Олександрії та Єрусалима Мелхітської Греко-Католицької Церкви Григорія ІІІ

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

Патріарха Антіохії та всього Сходу, Олександрії та Єрусалима

Мелхітської Греко-Католицької Церкви Григорія ІІІ

Насамперед я звертаюся з братнім привітанням до Блаженнішого Святослава, Отця і Глави славної Української Греко-Католицької Церкви, гідного наступника слуги Божого Андрея Шептицького, патріарха-подвижника Йосифа Сліпого, кардинала Мирослава Івана Любачівського (який подарував мені в Римі хреста на честь срібного ювілею свого священства і був проголошений Верховним Архиєпископом у львівському соборі під час тріумфального повернення в Україну) та Блаженнішого кардинала Любомира Гузара, мого любого друга, який супроводжує вас невпинною молитвою та стійкістю в стражданнях від хвороби.

Від вашої сестри, Мелхітської Греко-Католицької Церкви, переказую вашому Священному Синодові вітання з Дамаска, духовної батьківщини святого апостола Павла; із Сирії, колиски християнства, від імені нашого Священного Синоду та наших вірних, що належать до Антіохійського, Олександрійського та Єрусалимського патріархатів у країнах Близького Сходу (Лівані, Сирії, Палестині, Іраку, Йорданії, Єгипті та інших арабських країнах), а також, як і ваші вірні, в діаспорі на всіх континентах.

Моя країна, Сирія, уже п’ять із половиною років іде хресною дорогою. Цю хресну дорогу переживають усі сирійські громадяни. Церкви, Патріархи, ієрархи, священики, монахи й монахині всіх конфесій підтримують членів своїх громад. Разом ми несемо важкого хреста.

Темою цієї сесії вашого Священного Синоду є дияконія: служіння одне одному, солідарність, милосердя в цей Ювілейний рік Божого милосердя!

Життя нашої патріаршої Церкви є постійною дияконією. Ми невпинно дбаємо про те, щоб наша дияконія відповідала вимірам жахливої трагедії нашого народу. Ми всі є дияконами, слугами. Ми стукаємо в усі двері по допомогу, щоб забезпечити щоденні нагальні потреби. Драматичним є приклад катастрофічної ситуації в Алеппо, другому за розмірами місті Сирії після Дамаска.

Більше ніж будь-коли наші Церкви переживають досвід дияконії первісної Церкви. Близько ста п’ятдесяти церков були зруйновані чи серйозно пошкоджені. Тисячі будинків перетворено на руїни. Близько п’ятисот тисяч наших вірних були змушені покинути свої помешкання, свої села. Ми переживаємо справжнє еміграційне цунамі, яке не залишає каменя на камені від наших громад.

Ці мігранти тікають від тероризму, дикунства, варварства Ісламської Держави. Вони прямують до Лівану, Туреччини, Йорданії, згодом прагнуть дістатися до Німеччини, Швеції та інших європейських країн, Канади, Сполучених Штатів і Австралії.

Незважаючи на всі ці лиха, життя триває в Дамаску та інших регіонах поза зоною воєнних дій. У простих районах Дамаска до вечора вирує життя. Після уроків діти граються в дворах і вуличках, ніби не чують вибухів артилерії та повітряних бомбардувань відразу за межами столиці. Дедалі частішають збої в електропостачанні. Снаряди, випущені повстанськими загонами навколо Дамаска, падають всередині міста, вбиваючи та ранячи людей; на щастя, з лютого 2016 року обстріли стали рідшими.

Наша душпастирська праця виконується, наскільки це можливо. Наші церкви наповнені, особливо під час Великого та Успенського постів.

Ми відбудовуємо наші церкви, катехитичні центри та зруйновані війною помешкання наших вірних.

Проте бідність зачіпає навіть тих осіб, які ще мешкають у своїх оселях. Економічна ситуація є дуже нестабільною, ціни стрімко зростають, сирійська валюта невпинно знецінюється. На вулицях столиці знову з’явилося жебрацтво, яке вже було зникло до війни.

Церква повинна відповідати на всі ці трагічні обставини. Церква-служниця, за висловом Папи Франциска, повинна торкатися людських ран.

Ми не можемо закривати очі. Як говорить Святе Письмо, «як страждає один член, страждають усі з ним члени» (1 Кор. 12, 26).

Між нашими Церквами встановилися чудові стосунки. У Дамаску є троє Патріархів: грецький православний, сирійський православний та нижчепідписаний мелхітський греко-католицький. Наші стосунки є братерськими, і екуменізм добре розвинений у Сирії та загалом на Близькому Сході.

Ми зустрічаємося і співпрацюємо на різних рівнях, найвищі з яких — Рада Церков Близького Сходу та Рада Католицьких Патріархів Сходу. На рівні кожної країни існують також інші інстанції. Я є головою Зборів католицької ієрархії в Сирії. Крім цього, провадяться більш чи менш регулярні зустрічі між ієрархами кожного міста.

Церкви, присутні в Сирії, та їхні Патріархи — католицькі (троє з яких мешкає в Лівані) та православні — виробили дуже близьку й гармонійну позицію щодо сирійської кризи та війни.

Наша дияконія є екуменічною, оскільки ми маємо спільне бачення сучасних воєн на Близькому Сході (після подій, названих «арабською весною»), еміграції, а також присутності та ролі християн у переважно мусульманському суспільстві.

Тут я торкаюся важливої теми — дияконії Церкви в контексті відносин з ісламом.

Я опублікував два листи на цю тему: «Роль християн у кризі в Сирії та в арабському світі» та «Послання арабського християнського Патріарха братам-мусульманам світу» з нагоди п’ятдесятиліття Декларації ІІ Ватиканського Собору «Nostra Aetate».

Ці стосунки між християнами та мусульманами можна підсумувати потрійним гаслом:

Ми, християни й мусульмани, повинні бути разом, щоб забезпечити краще майбутнє нашим молодим поколінням.

Ми, християни й мусульмани, можемо бути разом.

Ми, християни й мусульмани, хочемо бути разом.

Цей «синодальний» візит є благословенням для обох наших Церков. Він дає нам нагоду поміркувати, як зміцнити нашу соборність, наше церковне сопричастя. З цього приводу дозвольте мені висловити такі пропозиції, які перегукуються зі Спеціальною aсамблеєю для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви щодо спільності та свідчення в Церкві на Близькому Сході [1]:

1. Створити структуру для постійної робочої комунікації між нашими двома Церквами — найчисельнішими серед Греко-Католицьких Церков.

2. Спільно працювати над творенням Асамблеї Греко-Католицьких Церков, яка могла б бути дуже корисною для розвитку наших Церков у рамках нашого сопричастя з Римом.

3. Створити спільну комісію з вивчення пунктів Кодексу канонів Східних Церков (ККСЦ), які є важливими для наших Церков, зокрема щодо еклезіології, прав Патріархів тощо.

4. Я заснував велику семінарію у Святій Землі, у Бейт-Сагурі недалеко від Вифлеєма, де можуть розташуватися 25 семінаристів. Сьогодні семінарія є порожня, оскільки я не можу посилати туди арабських семінаристів. Я можу надати її в користування вашій Церкві.

5. Спільно працювати над скликанням Надзвичайного Синоду всіх Греко-Католицьких Церков, щоб посилити роль Церков у сопричасті з Римом, зміцнити стосунки між нашими Церквами та з Римом, а також із православними Церквами, і літургійний вимір.

6. Сформувати комісію зі східних та латинських, обізнаних зі східною традицією, богословів. Метою цієї комісії було би прояснити роль Східних Католицьких Церков греко-візантійської традиції, зокрема в еклезіологічному вимірі, та їхні відносини з Римом у рамках нашого повного сопричастя з Церквою, що «головує в милосерді» [2].

Поручаю ці пропозиції вашим серцям і покрову нашої Матері, Пресвятої Богородиці та Приснодіви Марії.

Роздумуючи над темою дияконії Церкви в суспільстві, ми надихаємося словом святого Папи Івана Павла ІІ в його останньому Посланні до Всесвітнього дня миру (2005): «[Людська] соціальна природа [полягає в тому, щоб] бути з іншимиі для інших» [3]. Також Святіший Отець Папа Франциск так звернувся до азійських єпископів: «Тут відбуватимуться зустріч і діалог. В ідентичності та відкритості» [4].

Ці слова надихають нашу дияконію, нашу присутність і нашу роль як християн на Близькому Сході, щоб відповідати відомому визначенню Митрополита Неофіта Едельбі щодо Мелхітської Греко-Католицької Церкви:

Ми араби, але не мусульмани!

Ми східні християни, але не православні!

Ми католики, але не латинники!

Це визначення підсумовує тотожність нашої Мелхітської Греко-Католицької Церкви, наші роль і місію щодо мусульман, православних і римо-католиків та нашу працю задля миру на Близькому Сході.

Я хотів би нагадати слова Святішого Папи Франциска в Аммані, коли він перебував у Йорданії під час паломництва до Святої Землі 24 травня 2014 року, про два ключі до миру на Близькому Сході та у світі: «Мирне розв’язання сирійської кризи та справедливе розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту» [5].

Ці мудрі слова святого Папи Івана Павла ІІ та Папи Франциска допомагають нам виконати те, чого навчав нас наш Господь Ісуc Христос: бути світлом, сіллю та дріжджами в тісті.

Молімося разом за добробут святих Христових Церков та за з’єднання всіх!

Молімося за мир у вашій країні та на нашому Близькому Сході!

† Григорій ІІІ,
Патріарх Антіохії та всього Сходу, Олександрії та Єрусалима