СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вервиця єднає»: українська молитва у центрі Королівства Швеція
Стокгольм — це місто, про яке більшість із нас знають через мультфільми про Пеппі Довгу панчоху чи Карлсона. Водночас це одне із найкрасивіших міст Скандинавії, а можливо, і Європи. Про це свідчить великий наплив туристів з усього світу. Вони прагнуть на власні очі побачити місто, що розташоване на 14 островах, з’єднаних мостами.
Однак, не лише заради туризму та відпочинку у шведську столицю направляються українці. Більшість із них гнані пошуком гідного матеріального забезпечення для себе та своїх рідних або ж прагненням самореалізації. В останні роки Швеція стала доволі привабливою для працівників з України різних вікових категорій та спеціальностей.
Водночас українців та шведів об’єднує історія. Сьогодні про це часто згадують на міждержавному рівні. У музеях та протестантських храмах окремих міст Швеції знаходиться багато історичних артефактів, які є підтвердженням того, що між цими країнами творилася історія, події якої сягають часів Володимира Великого.
Отець Андрій Мельничук розпочав свою історію у Швеції у березні 2019 року. Він є адміністратором парафії блаженного священномученика Климентія Шептицького у Стокгольмі. Богослужіння здійснюють у протестантському храмі Святого Стефана (Stefanskyrka). Також опікується вірними Української Греко-Католицької Церкви у містах Уппсала, Умео та Лулео. Не так давно, 11 листопада 2021 року, історія парафіяльної спільноти Стокгольма перетнулася із молитовною ініціативою «Вервиця єднає». Однак, все по черзі.
Настоятель
«Вперше про вервицю і молитву на вервиці я дізнався від свого батька. Він щоденно молився і молиться її у власному молитовному правилі», — розпочинає свою розповідь отець Андрій. Батько отця також є священником у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Приклад його служіння спричинився до зародження покликання у молодого отця.
«Я не можу назвати конкретного моменту, коли прийняв рішення бути священником. Протягом тривалого часу всіх моїх студій з цією думкою я молився, дискутував, виростав і, врешті, в ній утверджувався. Однак, у жодному разі не вважаю священство власною заслугою. Це безцінний дар, яким з великою радістю ділюся і служу іншим». Пізнання цього дару отець Андрій Мельничук здійснював у Дрогобицькій духовній семінарії блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія. Його плекання — на студіях у Римі. Натомість, увінчанням цього шляху стали священничі свячення, прийняті із рук попереднього Апостольського екзарха у Німеччині та країнах Скандинавії владики Петра Крика. Звідси й розпочалася захоплива мандрівка до шведської землі.
Впродовж усього життєвого періоду вервиця супроводжувала отця у щоденних успіхах, труднощах та виборах. Зокрема він зазначає, що ближче із молитвою на вервиці познайомився у Німеччині при одній римо-католицькій парафії. У період життя між закінченням навчання та отриманням свячень й призначенням на парафію у Стокгольмі, тодішній брат Андрій виконував різні служіння при німецькій католицькій парафії св. Томаса Мора у м. Штуттгарт. Кожного четверга о 18:00 до храму сходилися учасники молитовної спільноти, яка мали дуже простеньку і промовисту назву «Rosenkranz» — «Вервиця». «Власне завдяки цій спільноті, молитва на вервиці для мене стала близькою, зрозумілою і регулярною», — підсумовує отець.
Душпастирство у Швеції
Українська Греко-Католицька Церква на території Швеції з’явилась у 1950 році. Відповідно до історичних записів, саме у цей рік на Різдво відбулася перша Божественна Літургія для українців греко-католиків у Стокгольмі.
Водночас із книги Кирила Королевського «Митрополит Андрей Шептицький» довідуємося, що у 1917–1918 роках митрополит відвідував Стокгольм. Про цей візит відомо дуже мало. Правдоподібно, дорога через скандинавські країни була єдиною можливістю для митрополита дістатися до Риму. З цієї книги також дізнаємося, що у Стокгольмі Шептицький мав зустріч з представниками т. зв. Українського комітету. Але немає жодних відомостей про публічні богослужіння для українців. Підтвердженням цього короткострокового візиту є антимінс, який митрополит Андрей залишив на молитовну згадку у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці римо-католицької парафії у м. Стокгольм.
Від 1950 року до 2003 року богослужіння для наших вірних відбувалися лише кілька разів на рік, переважно на окремі свята. Як правило, сюди приїжджали священники з Німеччини, Франції чи інших сусідніх країн, де вже були розвинені структури нашої Церкви.
Відтак у 2003 році до Швеції був призначений перший постійний священник, який провадив пастирську діяльність і заопікувався нашими вірними на території всієї Швеції.
Від березня 2019 року розпочалося священиче служіння отця Андрія Мельничука у Стокгольмі, а також згодом у містах Уппсала, Умео та Лулео.
Українська парафія у Стокгольмі
За словами отця Андрія, з березня 2019 року у парафіяльній спільноті м. Стокгольма вдалося організувати регулярні богослужіння, започаткувати працю з молоддю, катехизацію для дітей та дорослих, організувати вівтарну дружину, налагодити співпрацю з різними громадськими та релігійними організаціями, розвинути медійну діяльність та багато іншого. Проте, отець зазначає: «Кожного разу, коли ми маємо Літургію, для мене завжди є „таємницею“ скільки осіб і хто саме зможе бути присутнім у храмі». Адже переважно постійними молільниками на парафії є тимчасові працівники з України. «Звичайно, також маємо людей, які мешкають у Швеції протягом тривалого часу і мають намір залишатися тут і надалі. Вони і є невеликою, але міцною основою нашого душпастирства. Як правило, це працівники різних освітніх закладів, особи, які задіяні у сфері послуг, будівельники, медики, члени мішаних подружь».
Цікаво, що богослужіння відбуваються у храмі, що є орендованим у протестантської спільноти. Католицька Церква у Швеції, беручи до уваги різні національні спільноти та представників окремих Східних Католицьких Церков, налічує неповних 2 % вірних від загальної кількості жителів країни. «Те, що наші богослужіння відбуваються у храмі Протестантської Церкви, радше є закономірною необхідністю, аніж винятковою особливістю. Відсутність відповідних ресурсів та достатньої кількості власних храмів, спонукає користати з можливості оренди сакральних приміщень у місцевих протестантських громад. Таким чином, наші богослужіння на сьогоднішній день відбуваються у храмі св. Стефана (Stefanskyrka)», — мовить адміністратор парафії Блаженного священномученика Климентія Шептицького.
Також отець Андрій пригадує про унікальний та зворушливий досвід свого священничого служіння у Швеції. Він пов’язаний із сезонними робітниками з України. Більшість із них — чоловіки. Адже їхня праця відбувається у лісних угіддях на півночі Швеції. «З великою радістю і трепетом відвідую робітників, які протягом літа трудяться за 980 км від Стокгольму на півночі країни у лісних угіддях. Досвід спільної Божественної Літургії на якій у невеличкому храмі моляться понад 50 мужчин є неповторним і будуючим. Лише спробуйте відтворити в уяві спів такої Літургії. Коли на кожну рубрику священника вірні відповідають непевним щодо мелодії, але глибоким у вірі співом». Настоятель тамтешньої парафії, де зазвичай відбуваються наші Богослужіння, за словами отця Андрія, якось сказав, що у їхньому храмі ще жодного разу одночасно на молитві не було стільки мужчин. Подібними є також відвідини священником сезонних працівників на різноманітних фермерських господарствах.
«Вервиця єднає»
11 листопада парафіяльна спільнота м. Стокгольм разом із своїм настоятелем отцем Андрієм Мельничуком з’єдналася із усією Українською Греко-Католицькою Церквою у спільній молитві на вервиці. Це стало можливим у межах молитовної ініціативи «Вервиця єднає». І хоч отець зазначає, що «молитва на вервиці у нашій парафії протягом тривалого часу стала регулярним місцем молитовної зустрічі мирян», цей день увійшов в їхню парафіяльну історію.
«Для нашої парафіяльної спільноти це була нагода також самим чисельно зібратися для молитви. Для декого з присутніх це був перший подібний молитовний досвід. „Вервиця єднає“ ще раз підкреслила необхідність спільної молитовної єдності попри територіальну відстань та навіть часову різницю».
Сама ідея взяти участь у цій молитві, за словами нашого співрозмовника, зародилася практично від початку заснування такої ініціативи. Парафіяни із отцем неодноразово обговорювали особисту участь. Адже багато з них щоденно долучаються до молитви на вервиці за допомогою «Живого телебачення». Період жорстких карантинних обмежень надовго відтягнув момент нашої персональної участі у цьому молитовному проєкті. «Особливої підготовки до цієї події не було, за винятком деяких технічних моментів. Усе інше, власне сама молитва, відбувалася у звичайний, якщо можна сказати природній для нашої громади спосіб», — підкреслює отець Андрій.
На завершення отець Андрій Мельничук поділився власними пережиттями щодо того, чим є молитва на вервиці. «Молитву на вервиці вважаю одним із молитовних засобів, завдяки якому можемо вчитися споглядати світ чи життя очима Марії. Адже вервиця — це не дійство, яким ми винагороджуємо Богородицю, але момент, в якому ми стаємо винагороджені Нею. Зернятко за зернятком, наче діти за руку Небесної Матері, ми є проваджені дорогою Таїнств, а завдяки Її прикладу вчимося їх краще розуміти та застосовувати у щоденному житті», — мовив адміністратор парафії Блаженного священномученика Климентія Шептицького у м. Стокгольм (Швеція).
о. Іван Вихор,Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
