СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄвангеліє від Марії. День сімнадцятий: Цариця миру
Щоб здобути добро миру, потрібно передовсім виховувати до цього, віддаляючи культуру конфлікту, мета якої — страх іншого, маргіналізація того, хто думає та живе по-іншому. Це правда, що конфлікт не можна ігнорувати чи приховувати. Його необхідно усунути. Однак якщо ми в ньому погрузли, то втрачаємо перспективу, бо горизонти обмежуються, а сама дійсність залишається фрагментарною. Коли перебуваємо в конфліктній ситуації, то втрачаємо глибокий сенс реальної єдності, зупиняємо історію та впадаємо у внутрішні виснаження стерильних суперечностей.
Мир здобувається
Привілейоване життя для миру — це старатися, щоб не повторилося те, що трапилось під час двох світових воєн у минулому сторіччі; це в іншому бачити не ворога, з яким потрібно битися, а брата, якого потрібно прийняти. Йдеться про постійний процес, який ніколи не може бути повністю даним з огляду на осягнення. Це, властиво, відчували отці — засновники Європи, які розуміли, що мир є добром, яке постійно потрібно осягати, і воно потребує абсолютного чування. Вони були свідомі, що мета війн — заволодіти просторами, удосконалювати процеси, які розвиваються, і зупинити їх: натомість шукали миру, який можна реалізувати тільки в постійному ініціюванні процесів і просуванні їх.
Так стверджували бажання йти, дозріваючи в часі, тому що, властиво, час керує просторами: просвічує їх і трансформовує в єдину ціль постійного зростання, без шляхів повернення назад. І тому будувати мир — це надавати перевагу діям, які породжують нові механізми в суспільстві та залучають інших осіб та групи, які розвиватимуть їх доти, доки вони не приноситимуть плодів у важливих історичних подіях.
Шлях гуманізації
Необхідний постійний шлях гуманізації, бо «не вистачить стримувати війни, призупиняти бої, (…); не вистачить встановленого миру, утилітарного і провізорного; необхідно стриміти до миру любленого, вільного, братерського, основаного на примиренні душ». Щоб вести процеси без тривоги, але, зрозуміло, з чітким розумінням загрози.
Щоб здобути добро миру, потрібно передовсім виховувати до цього, віддаляючи культуру конфлікту, мета якої — страх іншого, маргіналізація того, хто думає та живе по-іншому. Це правда, що конфлікт не можна ігнорувати чи приховувати. Його необхідно усунути. Однак якщо ми в ньому погрузли, то втрачаємо перспективу, бо горизонти обмежуються, а сама дійсність залишається фрагментарною. Коли перебуваємо в конфліктній ситуації, то втрачаємо глибокий сенс реальної єдності, зупиняємо історію та впадаємо у внутрішні виснаження стерильних суперечностей.
На жаль, мир ще дуже часто зранений. Це видно в багатьох частинах світу, де лютують різні конфлікти. Це також є тут, у Європі, де не вщухають напруження. Скільки страждання та скільки померлих ще на цьому континенті, який стремить до миру, але все-таки знову легко впадає у спокуси як колись. І тому важливою і підбадьорливою є праця Ради Європи в пошуку політичного рішення нинішньої кризи.
Проти викривленого використання релігії
Не можна вести діалогу, якщо не виходити з власної ідентичності. Без ідентичності не може бути діалогу. Це був би діалог уявний, із повітрям, який не дає ніякої користі. Кожний із нас має свою релігійну ідентичність і вірний їй. Але Господь знає як провадити історію. Кожний із нас виходить із власної ідентичності, не вдаючи, що має іншу, бо це не приносить ніякої користі й не допомагає, є відносністю. Кожний із нас перед іншим дає свідчення власної ідентичності й веде діалог з іншими. Визнаймо, що нетолерантність до того, хто має інші релігійні переконання — дуже підступний ворог, який сьогодні, на жаль, простежується в багатьох частинах світу. Як вірячи мусимо особливо чувати, щоб релігійність і етика, якими ми живемо з переконання і які з ревністю свідчимо, завжди відображалися в нашій гідній поведінці того таїнства, яке почитаємо, рішуче відкидаючи неправдиве. Тому що не гідні ані Бога, ані людини всі ті форми, які використовують релігію. Правдива релігія — це джерело миру, а не насилля! Ніхто не може використовувати імені Бога, щоб чинити насилля! Вбивати в ім’я Бога — велике блюзнірство! Дискримінувати ім’я Боже — це не по-людськи. З цього погляду релігійна свобода не є правом, яке може гарантувати виключно чинна законодавча система, хоч це також необхідно; вона є спільним простором, середовищем, де шанують усіх і спільно працюють, яке будується за участі всіх, а також тих, які не мають ніяких релігійних переконань.
† Папа Франциск
На фото: Коломийська чудотворна ікона Матері Божої «Це Мати твоя»
