СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУкраїнська парафія в Афінах: там, де ми можемо відчути себе самими собою, зібраними в рідному домі
Про участь у цій молитві, про парафіяльне життя українських мігрантів у Греції та про новий запал до активного духовного життя від Папи говоримо сьогодні із отцем Ігорем Посолеником, настоятелем української парафії в Афінах (Греція).
У свою XXXV Апостольську подорож Святіший Отець Папа Франциск вирушив до Кіпру та Греції. Перших два дні, 2–3 грудня, були присвячені зустрічам із кіпріотами, а 4 грудня Папа направився до Греції. Очевидно, що такі моменти стають нагодою мандрівок для багатьох вірних, які прагнуть помолитися і почути Святішого Отця наживо. Одними із них стали українські мігранти, об’єднані навколо парафіяльної спільноти Святого Миколая, що веде своє активне життя при катедральному храмі Пресвятої Трійці у м. Афіни. Цьогоріч настоятелем громади став о. Ігор Посоленик. Це призначення нового душпастиря стало поштовхом для активізації у служінні.
Про участь у цій молитві, про парафіяльне життя українських мігрантів у Греції та про новий запал до активного духовного життя від Папи говоримо сьогодні із отцем Ігорем.
1. Отче, розкажіть про свою парафіяльну спільноту. Чим вона вирізняється серед спільнот нашої Української Греко-Католицької Церкви? Чим живе і що очікує?
Українська спільнота в Афінах, на перший погляд, нічим не вирізняється з-поміж інших українських парафій в світі. Але вона має певні особливості.
Головною особливістю нашої спільноти є те, що вона була сформована Блаженнішим Святославом під час його Римських студій. Саме він відіграв важливу роль у формуванні церковної спільноти, адже зміг зібрати та згуртувати довкола себе як добрий пастир дуже велику кількість українців, котрі потребували свого священника. Думаю, не кожна громада УГКЦ може похвалитися таким привілеєм (Сміється. — ред.)
Церковна громада в Афінах існує вже доволі тривалий період, а саме з 1998 року. За цей час вона набула багато досвіду та сформувала свої традиції та звичаї. Багато наших священників несли своє служіння у цій громаді. Інколи їм допомагали грецькі священники, приналежні до екзархату. Деякі з них мають особливу любов та симпатію до нашої Церкви та наших вірних. До прикладу, старенький священик Афанасій, який три роки опікувався нашою громадою і якого так сильно люблять наші вірні, одного разу вранці за горнятком кави мені сказав: «Я дуже люблю і вболіваю за вашу Церквою і за вашу громаду. Люди у вас добрі та жертовні. Моє серце належить вам».
Насамперед варто зазначити, що громада діє при катедральному соборі Пресвятої Трійці для католиків візантійського обряду в Греції. Храм ми ділимо з грецькими вірними. Вони дали нам у користування цокольне приміщення, де молимося та служимо Святу Літургію. Натомість у великі свята відправляємо у верхньому храмі.
Ми часто святкуємо та організовуємо різні церковні та національно-просвітницькі заходи, на яких збирається велика кількість українців та навіть греків.
Не зважаючи на клопітку роботу, якою наші вірні є обтяжені тут, вони знаходять сили допомагати при церкві: щось прибрати, підлити, перенести та навіть ремонт зробити. Свої сили завжди черпають у молитві особистій та літургійній. Велика кількість людей, приходить на Вечірні, Утрені та інші відправи.
Не кожна парафія має сестер-монахинь, які є важливою підтримкою у будуванні міцної духовної спільноти. Наші сестри діють при церковній громаді від 2001 року. Провадять катехитичні заняття з дітьми та молоддю, організовують свята, співають, допомагають під час богослужінь. Це є великий та незамінний дар для парафії.
2. Як сьогодні виглядає сучасний український емігрант до Греції? Працює чи навчається? Де його можна зустріти?
До Греції українці почали виїжджати незабаром після здобуття незалежності. Деякі з них проживають тут вже більше 25 років. Є різні категорії емігрантів: хтось просто працює на роботі та утримує сім’ю в Україні, інші — приїхали сюди з сім’ями і вже не планують повертатися на Батьківщину. Маємо також мішані сім’ї, де діти не завжди володіють українською мовою. У кожного українця тут є своя історія і своє бачення майбутнього. Нашим завданням є не дати їм втратити найціннішого скарбу, яким є віра в нашого Господа. Адже якщо людина стоїть на фундаменті Христової віри, то вона не загубиться серед різноманітних випробувань, які неодмінно зустріне як в Греції, Італії, США, так і в Україні.
3. А як щодо вас? Як Ви потрапили до Греції?
Я ніколи не міг припустити, що колись потраплю до Греції на служіння. Навчаючись в Римі, ми з друзями полетіли на три дні до Афін в екскурсійну мандрівку. Дорогою назад ми пропустили літак до Риму і нам прийшлося чекати в аеропорту до вечірнього рейсу (Сміється. — ред.). Але я ніколи не думав, що повернуся туди на служіння.
У 2020 році, коли я тільки став священником, до мене подзвонив владика Степан Сус і сказав, що є потреба у душпастирю для служіння нашим людям в Греції. Для мене це було дуже несподівано і я навіть трохи злякався, оскільки не мав ще священничої та душпастирської практики служіння на парафії. А почувши, що громада велика, сформована, мене це налякало ще більше і я став відмовлятись. Однак, владика Степан таки переконав, що Церква потребує і треба їй послужити. Тоді розпочався процес виготовлення документів, який тривав приблизно рік часу. І ось я в Греції.
4. Ми знаємо, що Греції у більшості називає себе православною країною. Як Вам вдається комунікувати та співжити як католикам у такому середовищі? Чи маєте якісь спільні екуменічні ініціативи?
Так, православ’я є домінуючою конфесією в Греції. Усі греки ідентифікують себе з православ’ям, в якому вбачають історичний, культурний, навіть політичний зв’язок з Візантійською імперією. Саме православ’я допомогло їм залишитися собою протягом кількасотлітнього османського панування.
Релігійне співжиття тут дещо інше, аніж те, до якого ми звикли в Україні. Якщо для нас є звичними спільні молебні, панахиди, водосвяття та інші богослужіння, то тут така практика практично відсутня. Але й особливих перешкод ми також не відчуваємо.
Ми є іноземцями в цій державі, і таких як ми — мільйони. Наш храм — це той острівець, де ми можемо відчути себе самими собою, зібраними в рідному домі. І ми вдячні Богові та екзархату за таку можливість!
5. Якими є очікування українців від цієї зустрічі із Папою Франциском?
Багато з нас пам’ятають візит святого папи Івана Павла ІІ в Україну і ті глибокі враження, які він залишив у наших серцях. Тому, можливість молитися з Папою Франциском ми сприйняли як велике благословення. На превеликий жаль, кількість вірних, що могли бути присутні на Божественній Літургії, була жорстко лімітована з огляду на карантинні обмеження. Але навіть ті, хто не мав змоги зустрітися з Понтифіком, відчули його присутність, молитву і благословення. Адже Святіший Отець повернувся до Вічного Міста, а ікона Пресвятої Богородиці, перед якою він молився, залишиться з нами і пригадуватиме нам, що ми — не просто спільнота чужих у цій країні, а жива клітина Вселенської Церкви, видимим Главою якої є Папа! Після молитви Вселенський Архиєрей торкнувся своєю рукою до нашої ікони, і цей дотик зігрів і зігріватиме наші серця!
6. І наприкінці, на Вашу думку, що основне приніс Папа Франциск для грецького суспільства?
Важко сказати, який вплив на життя грецького суспільства матиме цей апостольський візит. Маємо розуміти, візит Івана Павла ІІ 2001 року до України і нинішній візит — цілком різні реальності. Для України приїзд Папи був не просто можливістю помолитися з ним. Для нас це було потужним знаком визнання нашої державності, а також вшануванням пам’яті наших мучеників, нашої кривавої історії. Це був момент піднесення для цілого нашого народу. Натомість приїзд Папи Франциска до Греції, хоч і відбувся на запрошення Президента Республіки, був очікуваним, в основному, вірними Католицької Церкви, які тут є в тотальній меншості. Тим не менше, хочеться вірити, що слова та благословення Святішого Отця будуть підтримкою для країни, що переживає не найлегший період своєї історії…
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
