СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Широкі верстви німецького суспільства прагнуть краще зрозуміти наш народ»: 7 тез владики Богдана Дзюраха про реакцію Німеччини на війну в Україні
Відбулась 65-а Конференція військових капеланів Німеччини. Подія тривала у період із 19–23 вересня у Гамбурзі. Цього року її повністю присвятили Україні. Гасло форуму — «Україна. Поворотний пункт?» Участь у події взяв владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, член Постійного синоду УГКЦ.
У межах програми «Відкрита Церква» на «Живому Телебаченні» владика Богдан поділився своїми думками щодо праці військових капеланів у Німеччині. А ще розповів про ставлення до українців у Європі і про те, як російська агресія розбудила з летаргічного сну Захід. Про це — у розповіді Департаменту інформації УГКЦ.
Зрозуміти Україну
«Мушу із радістю ствердити, що світ не втрачає зацікавлення Україною. Радше навпаки, люди співпереживають з нами трагедію, яку спровадила російська агресія на нашу землю і народ. Водночас, є велика відкритість до нової інформації, яка походить з України. І це не лише стосовно теперішніх подій та воєнних дій. Є глибше бажання зрозуміти наш народ, нашу історію, наш національний характер. Стає явною інакшість нашого характеру, яку пересічні європейці дотепер не знали. Вони відкривають її для себе з великим здивуванням. Це дуже симптоматично. Дотепер Німеччина була знана як країна, яка більше цікавиться тим, як зрозуміти навіть не Росію чи пострадянський простір, а особисто Путіна як уособлення сучасної Росії. Недаремно є вислів „Putin-Verstehers“, яким описують тих, хто усіма силами намагається виправдати диктатора та виявити йому розуміння. При цьому вони закривають очі на його злодіяння. Цей вислів став відомим саме у німецькомовній версії. Він тут народився у бізнесово-політичному німецькому середовищі. Йдеться про виправдання дій Путіна та небажання входити із ним в конфронтацію. Дуже часто це ставалося задля продовження економічної співпраці, вигідної для обох сторін. Однак цю вигоду кожна зі сторін розуміла і використовувала по-своєму.
Німеччина жила в ілюзії, що Росія захоче перетворитися на зрілу демократію через залучення її до західних фінансових та економічних процесів. Відома формула «Wandel durch Handel» (переміна через торгівлю). Ця формула зазнала цілковитого фіаско. Це визнали навіть творці такого підходу. Натомість російський режим використовував надзвичайні надприбутки із торгівлі енергоносіями, щоб нарощувати свої військові мускули. Все для підготовки і проведення своєї чергової злочинної воєнної авантюри, яку вони, навіть не сором’язливо, але радше безсоромно, називають «спецоперацією».
Натомість після 24 лютого 2022 року проявився цілком інший курс. Зараз інтелектуали і широкі верстви німецького суспільства прагнуть краще зрозуміти наш народ. Цікаво, що в кулуарах конференції військових капеланів Німеччини було дуже багато літератури на українську тематику. Сучасної літератури! Одна із книжок так і називається «Ukraine verstehen» («Зрозуміти Україну»). Ми зараз перебуваємо в центрі уваги, в центрі підтримки і, очевидно, Європа, Німеччина та Католицька Церква солідаризується з нами і молиться за нас».
Російські бомби розбудили західне суспільство з летаргічного сну
«Очевидно, найбільший вплив на підтримку України має відвага і рішучість самих українців у захисті власної свободи, гідності й незалежності. Німці (подібно як увесь демократичний Захід і навіть наші вороги) не сподівалися такого рішучого спротиву українців проти російської агресії. Вони захоплені відвагою! Захоплення нашими воїнами переростає і виявляється в глибокій повазі до всього народу. Наші біженці і ті, хто вже довше проживають тут в Німеччині, дуже відчуваємо це. Нещодавно відбулася Служба Божа Націй. Це така молитва для релігійних меншин, які представляють різні народи Європи. В Мюнхенський катедрі після мого вступного слова народ аплодував. Так люди виявляють підтримку для нас.
Однак тут слід зауважити щось більше!
Масові протести проти війни і масова солідарність з Україною після 24 лютого розпочалися практично миттєво. Тоді ще не було відомо для нас і для Заходу, як будуть розвиватися події. В Берліні 26 лютого (субота) на вулиці вийшло близько 500 000 людей. Вони протестували проти агресії Росії щодо України. Так вони виявляли свою солідарність з Україною. Цікаво, що за день після цього (а це була неділя!) відбулося надзвичайне засідання Бундестагу (німецького парламенту), де було заявлено про всеохопну підтримку України. Думаю, що повномасштабна атака на Україну, безжальні бомбардування українських сіл і міст, — все це дослівно розбудило західне суспільство від летаргічного сну. Це змусило людей усвідомити, що Росія атакувала не тільки сусідню державу. Росія кинула виклик усьому цивілізованому світові. Це усвідомлення стало, як на мене, додатковою мотивацією для солідарності і підтримки українського народу. Європейці розуміють, що їхня безпека є дуже крихкою. Я часто їм кажу: в той час, коли ракета, щоб долетіти з Білорусі до Львова потребує 5–7 хвилин, їй треба ще 5–7 хвилин щоб вибухнути десь в Гамбурзі чи Берліні. І вони усвідомлюють, що цю безпеку в Європі захищають Україна та українські воїни… ціною невимовних жертв і страждань».
Російський газ «не пахне»?
Очевидно, на різних рівнях спостерігається спроба загасити цю підтримку, особливо напередодні важкого зимового періоду. Це тоді, коли ціни на пальне зростають, а ціни на комунальні послуги будуть неминуче лізти вгору. На різних ток-шоу та дискусійних майданчиках чути голоси представників німецького істеблішменту. Вони звучать відлунням російської пропаганди, бо закликають до зняття санкцій, до того, щоб зосередитися на власних проблемах і труднощах, щоб в першу чергу їх долати, хоч усі розуміють, що на практиці це буде рівнозначне з тим, щоб — залишити українців сам на сам із ворогом. Все ж, загальні настрої в суспільстві, дякувати Богу, є для нас дуже сприятливими. Згідно з соціологічними опитуваннями, більшість людей в Німеччині готові перетерпіти певний брак комфорту, а все для того, щоб тільки Україна вистояла, а Німеччина була визволена із небезпечної залежності від російських енергоносіїв. Люди розуміють, що навіть якщо доведеться зменшити тепло в помешканні на 1–2 °, то це — неспівмірна ціна із тією, яку платять сьогодні українці».
Про присутність Церкви у війську
«Україну на конференції представляли кілька людей. Йдеться про членів Української Греко-Католицької Церкви — я і ще два священники, які живуть у Німеччині і здійснюють своє служіння як капелани у німецьких збройних силах. Як правило, до цього часу у конференціях такого типу брали участь владика Михаїл Колтун, Голова Департаменту військового капеланства, а також його співпрацівники. Однак у зв’язку із війною, організатори попросили мене взяти участь і виступити із доповіддю. День ми розпочали із Божественної Літургії в нашому візантійсько-українському обряді. На цю подію прийшла велика кількість людей. Вони потім гарно відгукувалися і це також дуже симптоматично! Це показує, наскільки представники Бундесверу і люди задіяні до військової служби в Німеччині, усвідомлюють, розуміють і цінують роль та присутність Церкви у війську. Вони свідомо бажають, щоб духовенство супроводжувало їхнє служіння молитвою».
Про військових капеланів у Німеччині
«У Німеччині, наскільки мені відомо, донедавна були два військові ординаріати — Католицької і Протестантської Церков. Тепер долучилася ще одна капеланська служба, яку провадять представники єврейської релігійної громади.
Католицька Церква має окремого єпископа. Він є правлячим єпископом однієї із дієцезій (Ессену) і водночас здійснює служіння ординарія, тобто військового єпископа для всієї капеланської служби у німецькому Бундесвері від Католицької церкви.
Капелани фінансуються державою, проте у своєму душпастирському служінні вони повністю підпорядковані і координуються своїми Церквами. У цьому, мені здається, є головна відмінність між їхньою і нашою моделлю. Все тому, що наша модель радше взорується на американську систему, де капелани є повністю інкорпоровані у систему військового керівництва. Вони залежні більше від військового керівництва, ніж від місцевих єпископів. Очевидно, про всі деталі краще можуть розповісти представники Департаменту військового капеланства УГКЦ. Однак варто зазначити, що Україна зробила великий поступ в тому, що вже є прийнятий і набирає чинності Закон «Про Службу військового капеланства». Його, я так пропускаю, ще будуть вдосконалювати і доопрацьовувати і ми повинні вибрати найбільш прийнятну саме для України модель. Для цього можемо взяти до уваги досвід інших Церков і країн. Все те, що є найкраще і найцінніше. З іншого боку, я переконаний, що українські капелани та українські військові можуть дуже збагатити своїм досвідом і знаннями західні збройні сили та капеланські служби в західних Церквах».
У військових людей слово і діло стоять дуже близько
«Мушу зізнатися, що був вражений високим інтелектуальним і духовним рівнем військового керівництва Німеччини. Я спілкувався з офіцерами досить високого рангу і маю враження, що це люди, які відкрито виявляють свої релігійні переконання. Вони щиро визнають, наскільки важливе служіння Церкви у їхньому щоденному житті. Також в мене склалося враження, що вони дуже добре ознайомлені із реальною ситуацією в Україні. Аналітичні служби тут працюють на дуже високому рівні. Звичайно, з перспективи України може видаватися, що це не так. Все тому, що політичні кроки і рішення німецького політичного істеблішменту не завжди відповідають нашим потребам та очікуванням. Але слід пам’ятати, що від аналізу ситуації і до остаточних політичних рішень веде певна драбина. На деяких її щаблях можуть траплятися збої. Тим не менше, люди з якими я спілкувався, запевняли нас у своїй подальшій солідарності і підтримці. За це ми мусимо бути щиро вдячними.
Часом ця підтримка була дуже швидкою і конкретною. Зокрема, під час конференції була зібрана досить велика пожертва для підтримки нашої капеланської служби в Україні. У військових людей слово і діло стоять дуже близько одне до одного. Часто у політикумі цей проміжок є трохи більший…».
Про подальшу співпрацю
«Є дві теми, які, на мою думку, матимуть своє поглиблення і продовження. Перше, що їх зацікавило на цій конференції, — це потреба глибшого аналізу передумов і причин війни. Європейці ставлять собі запитання: Чому це лихо стало можливим? Як у цивілізованій Європі після кровавих світових воєн знову зміг зародитися і розвинутися диктаторський режим? І він загрожує практично усьому світові! Це треба проаналізувати і зробити висновки, щоб після завершення цієї війни не допустити повторення таких жахіть в Європі.
Друга тема, яку ми старалися донести, теж викликала великий резонанс у слухачів. Йдеться про зцілення ран, завданих війною. Присутні із великим схваленням сприйняли нашу інформацію про те, що УГКЦ на останньому Синоді Єпископів, який відбувся у Перемишлі, взяла курс на те, щоб «бути Церквою, яка лікує рани». Партнери в Німеччині висловили щире бажання активно співпрацювати з нами у цій довготривалій і дуже важливій ділянці».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
