«Саме у спільноті єдиновірних братів і сестер ми живемо як Христове Тіло, як справжня, а не віртуальна Церква», — владика Богдан Дзюрах

26 квітня 2020

Святий Дух, Дух Воскреслого Спасителя, який «єднає усю церковну спільноту», — як ми це визнаємо у одній зі стихир П’ятидесятниці, — кликатиме нас назад до нашого вечірника, до нашого Єрусалиму, до наших парафіяльних храмів, щоб відновити наше звичайне церковне життя, збудоване на апостольській науці, на молитві, на ламанні хліба. Бо саме у спільноті єдиновірних братів і сестер ми живемо як Христове Тіло, як справжня, а не віртуальна Церква. Маємо повернутися до наших вечірників оновленими зустріччю з Воскреслим, укріпленими в нашій вірі, яка зараз випробовується карантином.

«Саме у спільноті єдиновірних братів і сестер ми живемо як Христове Тіло, як справжня, а не віртуальна Церква», — владика Богдан Дзюрах

У пасхальні дні ми є свідками двох напрямків життя: відцентровий та доцентровий

У ці пасхальні дні ми є свідками і учасниками двох рухів, двох напрямків життя і поведінки Христових учнів. Спершу є відцентровий рух: апостоли покидають Спасителя в Оливному городі і, піддавшись паніці і страхові, розсіюються в різні сторони: хтось закривається наглухо у кімнаті, хтось віддаляється від Єрусалиму, як два учні, що йшли до Емаусу… Подібно і Тома не був ані з одними, ані з іншими, а десь окремо, на самоті, на віддалі.

Аж ось на світанку Великодня починається інший рух — доцентровий, а рушієм і центром цього руху є Христос Воскреслий. Ось Він приходить до переляканих апостолів крізь зачинені двері, стає посередині світлиці, в якій вони зібралися, долає не лише фізичні перешкоди, але і їхній страх, тривогу, приносячи їм мир, надію, радість. Відтак Він наздоганяє тих двох, що крокували до Емаусу, відкриває їхні серця на розуміння всього того, що відбулося і відбувається у світі і в їхньому житті, зігріває їхні душі теплом любові, запалює їх світлом Своєї Божої присутності. То ж під впливом цього пасхального досвіду зустрічі з живим Спасителем ці учні починають інший рух: притьмом рушають у дорогу, повертаються назад, до спільноти, до Єрусалиму, щоб там поділитися з друзями своїм новим пасхальним досвідом зустрічі з Воскреслим та укріпити власну віру свідченням побратимів-апостолів про те, що Христос воістину воскрес (див. Лк 24, 13–35).

Повернення до спільноти: апостол Тома, первісна Церква та підпільна УГКЦ

Властиво, до кінця невідомо, що ж спонукало апостола Тому прийти назад до вечірника: чи він щось пережив на самоті, у цій «самоізоляції», а чи може дав себе переконати словам друзів-апостолів, які давали нове і радісне свідчення віри. Так чи інакше, в житті перших Христових учнів після періоду розгубленості, страху і тривоги настає момент повернення, єднання і згуртованості; після розпачливого намагання спасти своє життя починається етап спільного радісного і відважного свідчення про спасіння і перемогу над смертю, яку дарує їм і всьому людству Воскреслий Спаситель.

Церква у своїй історії не раз переживала подібні моменти — розсіяння і розпорошення, а відтак — відродження, відновлення у своїй пасхальній вірі і у своїх спільнотах. Так було після кількох століть переслідувань первісної Церкви, коли християни могли нарешті вийти з катакомб і публічно практикувати свою віру та свідчити перед усіма про Христа Воскреслого. Подібно було і в нашій новітній історії, коли після кількох десятиліть комуністичних переслідувань наша Церква наприкінці 80-х років вийшла з підпілля і повернулася до нового, або краще сказати — відновленого і обновленого способу церковного буття.

Поверталися ці вірні Христові учні завжди з унікальним і цінним пасхальним досвідом віри, досвідом реальних зустрічей з Христом Воскреслим, які вони переживали посеред неприязного та ворожо налаштованого світу. У тих виняткових часах Христос приходив до них крізь замкнені двері їхніх домівок і підпільних семінарій та монастирів, куди священники, ризикуючи життям, приходили, а вірні, теж наражаючись на велику небезпеку для себе і для своїх рідних, попри все збиралися, щоб бути разом, творити живу церковну спільноту, молитися, приймати Святі Таїнства Покаяння, Євхаристії, прославляти Господа. Церква на фундаменті цієї випробуваної віри продовжила будувати своє оновлене буття в нових обставинах зовнішньої свободи…

Карантин: Христос Воскреслий не покинув нас

Дорогі у Христі! Ми останніми тижнями переживаємо незвичний період в нашому церковному житті. Через карантинні заходи, запроваджені державою, коли стало неможливо здійснювати богослужіння за участі численного збору вірних, ми змушені були розсіятися по домівках, в той час як наші священники залишалися в храмах, як апостоли у вечірнику за зачиненими дверима, і продовжували служити Богові і нам. То ж кожен, хто має живу віру, міг досвідчити у ці тижні, що Христос Воскреслий не покинув нас, що Він приходить — на престоли в наших храмах, як до апостолів зібраних у вечірнику, і до вірних, що збираються на молитву в своїх домівках, подібно як учні в Емаусі. Він всім дарує свій мир, надію, тиху радість, яких не можуть нас, християн, позбавити жодні утиски і негаразди, жодні природні чи суспільно-політичні катаклізми. Він розпалює наші серця, зігріває наші душі, пояснює нам Писання, відкриваючи наші духовні очі на те, що найважливіше, що суттєве і вартісне у нашому житті і в нашій вірі. На щастя, і наші храми у ці тижні не були і не є зачиненими, бо кожен може в догідному часі прийти на особисту зустріч з Господом, на розмову зі священником чи до Сповіді, а відтак — прийняти Святе Причастя. Все ж, умови карантину радикально обмежили можливості нашого звичайного церковного служіння і буття.

Життя у спільноті: справжня, а не віртуальна Церква

Але зближається година, коли ми маємо досвідчити на собі і іншого руху, започаткованого Христовою Пасхою: переходу від страху і сумнівів — до більшої довіри і любові, від втечі і самотності — до Церкви, до спільноти. Святий Дух, Дух Воскреслого Спасителя, який «єднає усю церковну спільноту», — як ми це визнаємо у одній зі стихир П’ятидесятниці, — кликатиме нас назад до нашого вечірника, до нашого Єрусалиму, до наших парафіяльних храмів, щоб відновити наше звичайне церковне життя, збудоване на апостольській науці, на молитві, на ламанні хліба. Бо саме у спільноті єдиновірних братів і сестер ми живемо як Христове Тіло, як справжня, а не віртуальна Церква. Маємо повернутися до наших вечірників оновленими зустріччю з Воскреслим, укріпленими в нашій вірі, яка зараз випробовується карантином.

Ще на самому початку карантину, принаймні з двох незалежних джерел, прислали мені цитату з Книги пророка Ісаї з таким закликом Господнім: «Іди, народе мій, увійди у свої кімнати й замкни за собою двері, сховайся на часинку, поки гнів не перейде!» (Іс. 26, 20). Ми в цих словах неначе шукали не лише певних історичних і біблійних прецедентів, але і підтвердження правильности наших теперішніх кроків. Тепер же ж настає час прислухатися до легкого подиху Святого Духа, Який є Утішителем і Подателем життя, і Який нас буде виводити зі страху та ізоляції до повноцінного життя в спільноті.

Пам’ятати про небезпеку втратити живий і життєдайний зв’язок з церковною спільнотою

Він вже нас приготовляє до цієї мандрівки до церковної спільноти, в центрі якої перебуває Воскреслий Христос у Таїнстві Євхаристії, устами наших церковних наставників. Так, в одній зі своїх квітневих проповідей під час ранішньої Літургії в Домі св. Марти, яка транслювалася на увесь світ (17 квітня 2020), Папа Франциск зауваживши, що Воскреслий Спаситель з’являється апостолам в спільноті, наголосив: «Близькість християн з Господом є завжди спільнотною; так, вона дуже інтимна, особиста, проте завжди — у спільноті. Близькість з Ісусом без спільноти, близькість без євхаристійного хліба, близькість без Церкви, без люду Божого, без Святих Таїнств є небезпечною…». Справді, ми, християни, у нинішню пору мусимо не лише усвідомити загрозу від коронавірусу, але й пам’ятати про ще більшу духовну небезпеку — небезпеку втратити живий і життєдайний зв’язок з церковною спільнотою, а в ній і через неї — з нашим Воскреслим Господом, Який сказав: «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я є посеред них» (Мт. 18, 20). Ісус, як бачимо, говорить про свою присутність дуже конкретними поняттями, а не абстрактними чи віртуальними!

Виходити з тунелю, щоб повертатися спільно до нормального життя

Новітні технології можуть підтримати наше життя у виняткових обставинах недуги, карантину, переслідувань (пригадаймо, з якою вдячність і духовною спрагою в часах комунізму наші вірні слухали богослужіння за посередництвом Ватиканського радіо!). Однак, новітні технології не зможуть запевнити нам реальної зустрічі одне з одним на спільній молитві і з Воскреслим нашим Господом у Святих Таїнствах! І не випадково ми дотепер будували наше церковне буття, керуючись програмою з дуже промовистою назвою: «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом». Як каже далі Папа, звертаючись до вірних, що брали участь у Св. Мессі через інтернет: «Ми всі під час цієї пандемії спілкуємося, також і релігійно, через медіа. Також і ця Літургія: ми входимо у сопричастя, але не будучи разом, лише духовно. Тут лише мала частка люду; натомість є ще великий народ: ми є разом, а водночас ми не перебуваємо разом. Так само Св. Таїнства: ви, що фізично є присутні, приймете Св. Причастя, але люди, які єднаються з нами — лише духовне Причастя. Але це не є Церква: це — Церква у важкій ситуації, на яку Господь дозволив, проте ідеалом Церкви є завжди бути разом з народом і зі Святими Таїнствами. Завжди». Тому, підсумовує Св. Отець, нам слід «виходити з тунелю, щоб повертатися спільно до нормального життя». Світло нам вже світить і то не «в кінці тунелю», як каже відоме прислів’я. Світло Христа Воскреслого світить в наших душах, у серці кожної віруючої людини і остаточно розвіває тривогу, смуток і непевність, у тіні яких нам довелося святкувати цьогорічну Пасху.

Господь Воскреслий, Який є в серці наших святкувань, нашої віри і нашого життя, буде провадити нас, довершуючи пасхальний перехід від ізоляції до повноти життя, від страху — до надії, від смутку — до радості в Святому Дусі. Мироносиці-жінки, апостоли, св. Тома і провід Церкви під подихом цього ж Святого Духа провадитимуть нас до відновленого церковного буття, до повної радості і свободи у Христі Воскреслому. Молімося, щоб це повернення відбулося у повній згоді з Божою волею, у дусі віри, мудрості, Христової любові. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ