СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у свято Введення у храм Пресвятої Богородиці та в день інтронізації Донецького екзарха Максима Рябухи
21 листопада 2024 року, у свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, у храмі Матері Божої Неустанної Помочі в Запоріжжі відбулася інтронізація нового правлячого архиєрея Донецького екзархату Української Греко-Католицької Церкви владики Максима Рябухи. Божественну Літургію з Чином інтронізації очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.
днесь уводиться в дім Господній…»
(Кондак Введення)
Високопреосвященство владико Вісвальдасе
Апостольський нунцію в Україні!
Преосвященний владико-митрополите Володимире!
Дорогі співбрати в єпископстві, яких так багато тут зібралося!
Дорогий владико Степане, достойний наш співбрате в єпископстві,
вислужений Донецький екзарху!
Дорогий владико Максиме!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Наше достойне воїнство, яке сьогодні муром захищає Запоріжжя, нашу Україну!
Достойні представники органів державної влади!
Дорогі студенти, наше молоде, брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят у літургійному році — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято фокусує нашу духовну увагу на певному моменті життя Пречистої Діви Марії, коли Вона, як трирічна дівчинка, була передана Єрусалимському храмові для того, щоб у ньому рости, сповнюватися благодаттю Духа Святого і готуватися до богоматеринства. Вона мала готуватися до того моменту, коли Бог стане людиною через Неї; страждатиме і воскресне в тому тілі, яке Вона Йому передасть; плакатиме людськими сльозами, які перед тим бачив на Її очах; потішатиме людей усіх часів і народів людськими словами, яких навчився від Неї і які перетворив на животворче Боже слово.
Але чому ця подія, можливо непомітна, маленька, є такою важливою для нас сьогодні? Чому ми проймаємося радістю, яка з цієї події освітлює надію людства й Церкви, і святкуємо її?
«Пречистий храм Спасів»
Прислухаймося до того співу радості, який нині видає Христова Церква. Ми співаємо про Богородицю: «Пречистий храм Спасів». Марію сьогодні вводять у храм. Але, властиво, пречистим Божим храмом є Вона сама. Храм Божий — це не щось, а хтось. Бог, якого не здатне обійняти, обмежити ні небо, ні земля, може знайти собі достойне місце, свій престол лише в людині, яку Він створив на свій образ і на свою подобу, — створив для себе. Матір Божа є пречистим храмом Спасовим.
Марія вводиться в Єрусалимський храм, який на той момент був не такий, що його ми бачимо сьогодні в Пресвятій Богородиці. Його спорудив Ірод Великий. Будував буцімто для Бога, але прагнув виявити ним лише свою славу і велич. Тогочасний Єрусалимський храм викриває всю темряву державної релігії навіть тоді, коли могутній цар намагається наповнити його релігійним змістом. Пречиста Діва Марія, яку величаємо як пречистий храм Спасів, входить у ту рукотворну святиню й надає їй істинного змісту.
«Дорогоцінна світлиця і Діва»
Далі каже церковний спів про Марію: «Дорогоцінна світлиця і Діва». Вона дорогоцінна, бо в Ній спочиває все найцінніше, що Бог може дати людині. Адже лише вічні Божі цінності справді мають вартість. А все, що не має вічної цінності, позбавлене змісту — прийде смерть і забере це.
Цікаво, що ця дорогоцінна світлиця, сповнена благодаттю, дарами Святого Духа, входить у храм, який на той час був порожнім. Цар міг все збудувати, але у святая святих не було ковчегу Завіту, який пропав під час руйнування храму за вавилонського нашестя. Цей храм немовби перетворився на крик, волання до Бога загубленої, вигнаної з раю людини, яка питає: де Ти? Це крик у порожнечі людського серця…
Діва — Боже творіння
І ось на той крик Господь Бог відповідає повнотою дорогоцінної світлиці, яким є Діва — Боже творіння. Всевишній начебто знайшов собі в Ній партнера, з яким можна перетворити людство, — знайшов нову Єву, через яку прийде новий Адам, щоб обновити все, небесне і земне. Нарешті сповнилися слова пророка Ісаї, через якого Господь проголошує: «… Ось Я творю нове небо й нову землю» (Іс. 65, 17). Марія є новозавітним кивотом, якого позолотив Дух Святий і який сьогодні урочисто входить у святая святих. Її дівство — це повнота Божих дарів. Бути ціломудреним означає не втратити нічого з того великого скарбу, який у тебе вклав Господь, у цілості зберегти Божу мудрість. І сьогодні ми бачимо повноту Божої мудрості, благодаті Духа Святого в непорочному дівицтві дівчинки, яка входить у Господній храм і надає йому нового змісту.
Введення на престіл нового екзарха Донецького
Це свято, таке глибоке, радісне, важливе, ми по-особливому святкуємо і переживаємо тут, у Запоріжжі. Бо бачимо ще один вхід у храм. Сьогодні наш зранений, закривавлений Донецький екзархат радіє. Ми всі бачили дивну Божу дію введення на престол нового екзарха. Що ця подія звіщає? Який глибший зміст того, що ми могли бачити лише очима?
Дорогий владико Максиме, вам сьогодні Господь посилає не щось, а когось — свою Матір. Це в Ній, як Він вам каже, ви покликані бути пречистим храмом Спасовим. Поставлені сьогодні душпастирем того Божого народу, у якого забирають і нищать храми, ви повинні збудувати храми Духа Святого в серцях людей, до котрих вводить вас Господь. Щоб це зробити, ви насамперед мусите бути самі справжнім храмом Святого Духа. І тоді, хоч би куди ви приїхали: чи у військовий бліндаж, чи у траншею на передовій, чи у величавий собор на ситому Заході, — всюди буде дорогоцінний храм Спасів, храм Духа Святого.
А Пречиста Діва Марія нині каже вам, що ви є дорогоцінною світлицею, у якій Господь Бог хоче подарувати силою і благодаттю Святого Духа вашому людові все, що може бути найціннішим, — свого Сина. Це ви, владико, маєте пояснити нашому стражденному народові, що без віри в Бога немає перемоги над гріхом і смертю, що Божа правда, за словами святого Августина, як лев, має свою силу, тому її треба не боронити, а випустити на волю, і вона своєю силою зітре неправду і гріх.
Покликавши вас бути священником, єпископом, давши вам повноту свого священства, Господь Бог вкладає нині у ваше серце все те, що є і буде секретом і знаком перемоги України. Бо кажуть, що перемогу здобувають воїни, а виграють війни священники та вчителі.
Днесь, владико Максиме, ви вводитеся у храм Господній в новий спосіб — стаєте правлячим архиєреєм, якому я поклав на груди ще один хрест відповідальності. Прохаю вас: допоможіть знайти дорогу до істинного храму тим мільйонам українців, які загубилися, у яких ворог хоче вкрасти будь-яку надію. Візьміть їх за руку і поведіть за собою. І тоді Бог пошле вам все необхідне, щоб відбудувати зруйноване, повернути додому розсіяних, звільнити усіх полонених, віднайти тих, хто пропав безвісти. Він вам дасть бальзам Духа Святого, який ви зможете вилити на рани того народу, щоб їх злікувати і дарувати їм справжнє, світле в Бозі майбутнє.
Бог діє довкола вас
Тому ми сьогодні відчуваємо радість Входу в храм Пречистої Діви Марії, дякуючи Господу Богу, що послав сюди саме вас. Ви, владико Максиме, можливо не помічаєте, що Він діє довкола вас. Хотів би згадати зараз лише про кілька таких моментів. За вами молодь готова йти у вогонь і у воду. Ви, будучи членом салезіанської родини, спільноти, найшли ключ до серця молодого українця і молодої українки. Якщо запитати випускників наших семінарій у Києві, Львові та навіть на Закарпатті, де вони хочуть бути священниками, то більшість скаже, що в Донецькому екзархаті. Це на вас нині Господь хоче здійснювати слова, сказані у славному Псалмі 45 про Діву Марію: «У різнобарвно гаптованих шатах ведуть її до царя; за нею йдуть дівиці, її другині проводять її. Серед веселощів і радости їх уводять, і вони входять у царський палац» (15–16).
Потрібно сказати про ще одну особливу річ. Ви, владико, стали голосом стражденної України перед світом. Мені дуже приємно, що не тільки я пояснюю італійцям зміст боротьби нашої Батьківщини. Вам Господь Бог дав дар промовляти від імені, зокрема, Донецького екзархату, тієї землі, через яку йде вогняний смерч війни. Коли всі тепер говорять про те, що Україна здаватиме, чим торгуватиме, щоб настав мир, то ми мусимо казати могутнім світу цього: «Ви думаєте про території, а ми — про людей, які там живуть». Ми не маємо права забути про тих українців, наших братів і сестер, вірних нашої Церкви, які залишилися на тому боці від лінії фронту. Хто захищатиме їхні права і заявить про їхній біль перед світом? Хто говоритиме про біль парафіян нашої катедри в Донецьку, нашого храму в Луганську, окупованого Півдня України? Владико, ваше слово дуже важливе. Коли від імені свого народу до Риму приїжджає екзарх Донецький — це звучить гордо!
Є багато інших дій, які Бог почав виявляти через вас. Чимало священнослужителів нині потребує вашої підтримки, тому так важливо, щоб до наших доброчинців, партнерів приїхав сам єпископ з Донецька і розказав, як тут тепер живе і воює наше духовенство. Особливо прошу вас за священників: дбайте про них, збережіть їх. Сьогодні отці Донецького екзархату є чи не найкращим духовенством нашої Церкви. Серед них ми маємо новітніх ісповідників віри, які готові душу покласти за своїх овець. Промовте за них перед світом! Подбайте, щоб їм нічого не бракувало, — подбайте, щоб вони були храмами Духа Святого, а решта їм додасться (пор. Мт. 6, 33).
Слова вдячності владиці Степанові Меньку
Бажаю сьогодні схилити голову перед преосвященним владикою Степаном Меньком, подякувавши йому за жертовну працю. Владико Степане, ви назавжди ввійдете в історію нашої Церкви як перший єпископ цього екзархату. А перший — це той, кому було найважче. Вас послали, за людськими мірками, на порожнє місце. Проте постали того, хто знає, що джерелом життя і розвитку Церкви є не людина, не людські інституції, а Христос-Господь.
Пригадую свій перший візит до Донецького екзархату 2012 року. Ми з владикою об’їхали Донецьк, Луганськ, Горлівку тощо. Я б ніколи не міг подумати, що потім між цією територією та іншою частиною України проляже лінія фронту.
Владика Степан перший досвідчив, що означає бути єпископом у вигнанні. Він багато разів рвався назад до Донецька, але — признаюся вам — я його стримував. І тоді він, шукаючи місця для своєї діяльності, вибрав Запоріжжя. Тому в цьому місті нині відбувається це свято.
Владико Степане, від імені вашої Церкви в Україні й на поселеннях, складаю вам сердечну подяку за вашу жертовну працю впродовж багатьох років. Я знаю, що зі статусом «емерит» у житті єпископа нічого не змінюється — люди й надалі хочуть бачити в ньому свого духовного батька, старця, який може залікувати рани Божим словом. Господь Бог дав вам ці дари. Тож говоріть до цих людей, будьте з ними там, куди Він вас покличе.
Сьогодні ми святкуємо це свято і цю подію в храмі Матері Божої Неустанної Помочі. Дорогі владики Максиме і Степане, це означає, що Богородиця неустанно вам допомагатиме. Коли ми нині дивимося на людський простір, нам хочеться плакати, але коли підносимо очі на небо, хочеться радіти, бо наша надія є в Бозі. Передаємо в руки Богородиці майбутнє цього екзархату, наших владик, священників, монахів, монахинь, мирян і кажемо Їй: «Пресвятая Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, порятуй Україну!». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
