СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у 10-ту неділю по Зісланні Святого Духа
Текстовий варіант проповіді Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, виголошеної у Десяту неділю по Зісланні Святого Духа.
то нічого не буде для вас неможливого»
Всечесний отче! Преподобні сестри!
Слава Ісусу Христу!
У сьогоднішньому Євангелії євангелист Матей описує нам зустріч двох синів: Ісуса Христа Сина Божого, Сина небесного Отця, і сина батька, який приходить до Христа просити про зцілення від його дивної недуги. Цікаво, що тих два сини між собою дуже різні, хоча син людський був сотворений на образ і подобу Сина Божого. Але що їх між собою відрізняє? Найперше, те, що Син Божий – наш Спаситель є повним Святого Духа. Того Духа, який обновляє лице землі. Того Духа, який відроджує сотворіння і дає йому життя. А син батька – носій злого духа. Він робить дивні речі з хлопцем. Сам батько про нього каже, що «він є причинний, часто нездужає і той дух кидає його то у вогонь, а то і у воду». Христос, коли чує про це, то каже не так про сина, як про батька: «... о, роде невірний та розбещений». Власне, як Ісус Христос є образом Отця, тим воплоченим Сином Божим, у якому, як каже апостол Павло, спочиває тілесно вся повнота Божества (пор. Кол. 1,15–19), об’являє людям правду про свого Отця, так і син, який нездужає злим духом, об’являє, що саме діється у нутрі його батька, всередині того людського роду, якого він носить у собі й видимо виявляє способом свого життя. Підсумком зустрічі та змістом зцілення є зміна духа. Христос, начебто виганяючи з хлопця духа розбиття, розбещеності й невірності, сповнює його Святим Духом. Іншими словами, відновляє у синові Божу подобу. А з другого боку, відкриває глибину хвороби, у якій перебуває весь людський рід сьогодні.
У чому полягає хвороба, невірність і розбещеність сучасного народу?
Власне, отці Церкви говорили про те, що людина, будучи сотвореною на образ і подобу Бога, одержала у своїй істоті певні сили, енергії та здібності, які її повинні уподібнювати до Бога. Ті сили людини силою і діянням Святого Духа повинні би були не так кидати її у крайнощі, як вивести на небеса. Але що зробив злий дух із людським родом? Він розбив ці сили. Тобто скерував кожну з них в інший напрям. Цікавий для нас образ дезорієнтації сил людської природи – байка Крилова «Лебідь, рак і щука», у якій герої тягнуть віз у різні сторони, через що він залишається мертво стояти на одному місці. Саме ті сили, які Бог дав людині для уподібнення до Себе, у своїй дезорієнтації вона перетворює на пристрасті. Так ці сили розтягують нас у різні сторони, готові її «розірвати» своєю силою, та роблять її узалежненою від невпорядкованих бажань і насолод – позбавляють її свободи. Святі отці говорили про три найважливіші духовні сфери людини: розум, воля і почуття. Причина розбещеності кожного з нас – те, що наш розум розуміє одне, воля хоче другого, а почуття приковують до третього. Таке розбиття і параліч, така причинність, як каже сьогодні Матей, є причиною поневолення злим та гріховності як кожної людини зокрема, так і всього зраненого людського роду загалом.
Апостол Павло описує той стан, кажучи: «О, нещасная людина. Хто мене може визволити від того тіла цієї смерті? Бо те, що не хочу робити, – роблю. Таким чином виконує це гріх, що живе в мені» (пор. Рим. 7, 15–24). Саме тому оздоровлення і зцілення хлопця є нічим іншим, як поверненням напряму його душевних сил. Коли всі сили (воля, розум і почуття) скеровані в одному напрямі: воля – до Добра, розум – до Правди, почуття – до вічності Божої любові, то тоді людина всім своїм єством переорієнтовується у напрямі до живого Бога. Тоді віз Крилова перетворюється на вогненну колісницю Іллі. Тоді душевні сили людини, силою і діянням Святого Духа, перетворюються на чесноти уподібнення до Бога, на тих вогняних коней, які можуть вивести людину за межі пасток світу, що швидко минає, у вічне щастя – життя з Богом. Звільнити людину від кидання у крайнощі. Бо справжня чеснота, як говорив Григорій Ніський, перебуває не у крайнощах, а в центрі, і вона скеровує людину вверх до Бога. Робить її здатною відтворити у своїй істоті образ та подобу Божу.
Недаремно Христос, коли учні скаржаться на відчутність сили, бо не змогли вигнати цього злого, починає говорити про віру в Бога. Він порівнює віру з гірчичним зерном. Позаяк віра – це переорієнтація людської істоти і звернення у повноті людини до Бога. Віра визволяє духовні сили людини від поневолення та дезорієнтації і дає їй зцілення. Коли людина вірить у Бога, то приймає у себе Святого Духа – Духа свободи, який не нищить її природних сил, а навпаки підсилює: робить їх вільними від узалежнення злом. Спавжня свобода не є потуранням своїм пристрастям і гріховним похотям розбещення, а навпаки – свободою від зла! Коли людина всіма своїми силами об’єднана в одному прагненню Бога, то для неї немає нічого неможливого.
Ми тепер входимо в період короткого, але дуже важливого посту, який готує нас до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Саме молитвою і постом виганяється цей вид бісів. Це – чудовий момент, щоб побачити і добре зрозуміти, а чого, власне, я хочу? Куди скеровані мої сили? Бо молитва спрямовує увагу і серце до Бога, а піст дає можливість очистити особисті прагнення, бажання та вподобання. Сенс християнської досконалості й аскетизму – визволення моїх душевних і духовних сил від узалежнення та розбещення злом. Молитва й піст дають мені можливість об’єднати зусилля та скерувати сили моєї душі в одному напрямі – до Бога. Про це співає святий Августин: «Хто мені допоможе (Господи) спочити в Тобі? Хто мені дасть цю можливість, щоби Ти прийшов до мого серця, щоби я забув про всяке моє зло і обійняв Тебе – єдине моє Добро!» (пор. Сповідь 1,1–2,2.5,5).
Отож, нехай подія оздоровлення хлопця стане частиною нашої особистої історії. Бачимо, як сучасна людина кидається у крайнощі, як не знає,чого справді хоче, як не розуміє в чому полягає остаточно її глибоке покликання. А її невірність і розбещеність є причиною стількох бід та лих. Особливо, коли цим страждають ті, хто керує цілими народами і країнами. Нехай цей час посту стане для нас часом оздоровлення, переосмислення й очищення, щоб ми йшли за Христом у воскресіння, бо Він для того прийшов, щоби знайти те, що загинуло, щоб воскресити те, що немічне й упавше, подарувати те, за чим ми так шукаємо в житті. Нехай Христос сьогодні погрозить бісові, який так мучить сучасну людину, щоб ми разом із тим юнаком видужали тієї ж хвилини. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
у Десяту неділю по Зісланні Святого Духа
