Проповідь Блаженнішого Святослава під час Всеукраїнської прощі до Страдчу: «Ким є мирянин XXI століття?»
Цього дня дозвольте мені всіх вас обійняти силою любові вашої Церкви, щоб ви відчули, що ваша Церква, ваші владики, священники, вас люблять. В ім’я Божої любові ми хочемо вам послужити. Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Всеукраїнської прощі до Страдчу, 26 червня 2021 року.
той перебуває в Бозі»
(Ів. 14, 16)
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні представники різних рівнів органів державної влади,
народні депутати, які разом зі своїм народом сьогодні тут моляться!
Дорогі наші прочани, які так численно сьогодні прибули на цю особливу урочисту духовну подію!
Дорогі брати і сестри, які зараз з нами моляться за допомогою прямої трансляції у різних куточках України і світу!
Дорога молоде!
Дорогі миряни нашої Церкви, які займаються різним видом служіння, християнського свідчення у сучасному світі і сьогодні святкують свій день, своє свято!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Дивлячись на всіх тут зібраних, хочу серцем і устами подякувати Господу Богу за те, що нарешті ми можемо бути разом, втішатися спільною молитвою, переживати особливу прощу, бо це перша повноцінна проща в новому посткоронавірусному світі. Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що дозволив нам дожити до цього моменту серед непростих часів і обставин. Ми дожили, долаючи новітні виклики, перемагаючи нові види смерті у сучасному світі, щоб знову бути тут.
Думаю, що ті почуття, які сьогодні наповнюють нас, влучно висловив псалмоспівець Давид: «Як олень прагне до джерел водяних, так душа моя прагне живого Бога». (Пс. 42, 2). Як часто доводилося нам в умовах суворих карантинних обмежень чути про духовний голод нашого народу, зокрема про євхаристійний голод, про спрагу за спільною молитвою, а також за тим моментом, коли зможемо повноцінно повернутися до своїх храмів, знову разом творити спільноту Церкви і разом, єдиними серцем та устами, наживо творити спільну молитву. Сьогодні, нарешті, ми це можемо. Нехай Господь Бог буде благословенний за цей великий дар, який ми тепер від Нього отримуємо.
На Страдецькій горі Блаженств
Слово Божественного Євангелія, яке ми щойно чули, належить до Нагірної проповіді Ісуса Христа. Знаємо, що коли Христос розпочинав свою привселюдну проповідь і місію, то покликав своїх перших учнів, вийшов на гору, сів і почав навчати. Євангелист Матей описує проповідь Христа на горі як певну паралель, яка перевершує той момент, коли Мойсей зносить із Синайської гори написаний Богом закон і біля підніжжя передає його Божому народові.
У нинішньому євангельському читанні ми бачимо Христа, який на горі Блаженств, на березі Галилейського моря, передає новому Божому людові новий євангельський закон любові, що його часто називають законом благодаті Святого Духа. Зібравшись сьогодні біля Страдецької гори, яку справедливо звуть українською горою Блаженств, ми почувається як ті учні, які зійшлися, щоб спочити біля стіп Учителя і вслухатися в Його живе слово, Боже слово, животворче слово Христового Євангелія. Воно єдине може втамувати голод людини за Богом і нашу спрагу духовного життя. У цьому новому євангельському законі центральне місце посідає слово про любов. Ми чуємо, що Христос каже: «Якщо ви любите лише тих, хто вас любить, яка вам за це нагорода? Любіть ворогів ваших і благословляйте тих, які гонять вас, і так ви станете синами Всевишнього» (Мт. 5, 46).
Що означає для християнина заклик, покликання любити навіть своїх ворогів?
Хтось може сказати, що ці слова важко виконати. Як можна це здійснити? Що означає для християнина заклик, покликання любити навіть своїх ворогів?
Постараймося сьогодні тут, біля стіп нашого Учителя, на цій Страдецькій горі, вслухатися в ці Христові слова і разом збагнути їхню силу та життєдайність. Насамперед слід замислитися над тим, що у своїй Нагірній проповіді Христос не просто проголошує Блаженства, не просто дає новий євангельський закон, а об’являє нам обличчя нашого Бога. Бо той, хто любить своїх ворогів, — це наш Бог. Він любить нас незалежно від того, як ми до Нього ставимося, добрі ми чи злі, праведні чи грішні. Стан наших душі й серця не змінює ставлення нашого Бога до нас. Бог є любов. Він нас любить такими, якими ми є. Дарує нам свою любов незалежно від того, приймаємо ми її чи відкидаємо. Слово «любов» тут означає не лише якісь почуття, а життєдайну силу. Це слово найкраще описує, ким є наш Бог. Тому каже апостол Іван: «Бог є любов. Лише той знає Бога, хто любить» (пор. 1 Ів. 4, 8). Хто ніколи не відчув на собі любові, той не знає свого Бога.
Вслухаючись у слова про вічну, незмінну Божу любов до нас усіх, ми відчуваємо, що та Божественна любов, про яку чуємо, подається нам силою і благодаттю Святого Духа. Саме сьогодні ми завершуємо, віддаємо в літургійному чині, свято П’ятдесятниці. Той Святий Дух, якого вилив на кожну людину Отець через свого єдинородного Сина, є Духом спасенної любові, яка животворить, дає нам можливість жити і плодоносити, лікує наші рани, нас підносить, розтоплює закам’яніле, запалює байдуже. Ця любов дає Церкві можливість рухатися у світі і рухати світом у той час, у який покликує до життя і місії кожного віруючого християнина.
Передавати Божу любов
Ми, учні Христові, які вслухаються в те животворне слово про Божу любов, покликані цю любов прийняти і передавати іншим. Святі Отці від перших років християнства глибоко роздумували над тим, що означає Христова заповідь любові, особливо щодо ворогів. Маємо унікальні пам’ятки ранньохристиянського письменства, які нам це пояснюють і дають можливість збагнути та пережити. Один із невідомих авторів ІІ століття говорить так: «Коли ми віддаємо злом за зле, коли відповідаємо злом на зло, тоді самі стаємо співучасниками зла, навіть більше, перетворюємося на носіїв зла, його рабів». Тому найбільше лихо трапляється тоді, коли хтось ненавидить свого ворога, бо ненависть вже є поразкою. У той момент, коли людина починає ненавидіти свого ворога, той уже її переміг, бо завоював її серце, ненавистю наповнив свого раба. Любити своїх ворогів означає мати внутрішню духовну силу протистояти злому. Ба більше, це один із секретів, як можна навіть ворога перемогти силою Божої любові. Щоразу, коли ми відповідаємо добром тому, хто чинить нам зло і кривду, перемагаємо його. Ми зменшуємо кількість зла у світі, коли любимо незалежно від того, хто і що нам зробив, навіть наших кривдників, але коли любимо в ім’я Боже, тому що Він перший нас полюбив. Ми стаємо духовно сильнішими над тими, хто нас кривдить, і в цьому полягає всепереможна сила нашого Бога. Це спасенна сила, яка здатна перемогти світ і яку Він нам подає через своє животворне слово. Христос каже: «Не бійся, мале стадо, бо Я переміг світ».
Святий апостол Павло, пояснюючи римлянам те, у який спосіб Господь Бог спасає людину, рятує її від гріха смерті, каже так: «Тоді, коли ми були грішниками, тобто Божими ворогами, Христос помер за нас» (пор. Рим. 5, 6–11). За добру людину, може, хтось і був би готовий віддати життя, але Христос помер за нас тоді, коли ми були Його ворогами, коли гріхами прибили Його до хреста, злом спричинили Йому смерть. У той момент силою Його смерті і воскресіння, жертви примирення ми отримали дар спасіння і життя вічного.
80 років від дня смерті блаженних Миколи Конрада та Володимира Прийми
Дорогі в Христі брати і сестри! Ми сьогодні святкуємо і переживаємо особливий історичний день, бо 26 червня минають 80-ті роковини з дня мученицької смерті отця доктора Миколи Конрада і сільського страдецького дяка Володимира Прийми. Господь Бог привів нас сюди, щоб ми подякували їм за те, що силою своєї любові посвідчили Христа аж до мученицької смерті в ім’я Божої любові. Коли читаємо акти мучеництва свідків Христової віри, розуміємо, що саме любов перемогла страх, що саме любов повела того священника, доброго душпастиря, принести Тайни Тіла і Крові Спасителя особі, яка помирала. Саме любов дяка до свого священника, що сьогодні є рідкісним явищем, не дала йому покинути свого душпастиря самого. Він сказав: «Отче, я вас самого не пущу», — у той час дорогою рухалося радянське військо, яке відступало від кордону. Саме любов, якою були запалені серця тих двох чоловіків, повела їх в останню апостольську подорож, як би сказав нам апостол Павло. Саме та сила дала їм можливість віддати життя за Христа і в такий спосіб перемогти ворогів, тих, які їх убивали. Бо сьогодні про тих убивць історія мовчить, а пам’ять про жертв в ім’я Божої любові і наших мучеників щороку збирає в цьому місці сотні християн, наповнює нас життям.
20-річчя візиту Івана Павла ІІ до України
Ми сьогодні також споминаємо 20-річчя славного візиту, паломництва святого папи Івана Павла ІІ до України. Двадцять років тому Святіший Отець урочисто проголосив блаженними мучеників нашої Церкви, а серед них — отця Миколу Конрада і дяка Володимира Прийму, єдиного мирянина у тому гроні. Саме тоді папа сказав слова, які сьогодні можна прочитати навіть мандруючи прощею до Страдчу: «Не бійтеся Божої любові»! Не бійтеся любити, бо любов — це сила, яка дає життя.
Хто такий мирянин, хто такий вірний Христової Церкви сьогодні?
Цього дня ми особливо молимося за наших мирян, за вас, дорогі в Христі брати і сестри, діти нашої Церкви, християни нового часу, бо ви є любі Богові діти! Кожен із вас має усвідомити, що Бог вас любить незалежно від того, заслужили ви цю любов чи ні. Ви є тим новозавітним Божим народом, на якому спочиває Божественна благодать.
Часто звучить запитання: хто такий мирянин, хто такий вірний Христової Церкви сьогодні? Існує багато варіантів відповідей, проте, вслухаючись у Божественне слово про Божу любов, можемо сказати, що мирянин — це той, хто вміє любити. Мирянин — це той, хто охрещений в ім’я Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа, і кому єдиний Бог у трьох особах подарував Духа своєї любові. Мирянин має нині особливу місію — наповнити Божою любов’ю світ, а зокрема свою родину. Бо без любові тата і мами дитина не може жити і повноцінно розвиватися.
Без любові до Бога і ближнього неможливо збудувати справжнього справедливого суспільства, у якому можна було б просто жити і яке б не засновувалося на законі ненависті, агресії та зневаги. Саме закон Божественної любові має лягти в основу українського державного закону. Лише тоді зможемо створити в нашій державі простір любові і наша молодь не бачитиме потреби тікати за кордон, щоб шукати кращого життя, тому що вдома почуватиметься любленою. Тоді ми разом зможемо подолати будь-які перешкоди й труднощі.
Сила Божої любові є справжнім змістом нашого християнського патріотизму. Без любов до Батьківщини ми можемо загубити сам зміст нашої боротьби за Незалежність України. Без Божої любові все вмирає. «Хто не любить, той вже помер», — каже один із вчителів Христової Церкви.
В ім’я Божої любові ми хочемо вам послужити
Цього дня дозвольте мені всіх вас обійняти силою любові вашої Церкви, щоб ви відчули, що ваша Церква, ваші владики, священники, вас люблять. В ім’я Божої любові ми хочемо вам послужити. Упродовж останніх двох років ми так багато разів бачили геройське свідчення священника, який не боявся смерті від коронавірусу і служив своїм вірним. Якщо віряни відчувають, що їхній священник їх любить, про них дбає і навіть готовий за них віддати своє життя, то щаслива така парафія, така Церква. Такої Церкви навіть ворота аду не зможуть перемогти. Нехай благодать Святого Духа спочиває на нашому Божому людові.
Приймімо сьогодні ту любов, яку Господь Бог посилає нам у цій Божественній Літургії. Приступаймо до Святого Таїнства Сповіді, бо це момент, коли особливо відчуваємо, що Бог мене пригортає і каже: «Прощаються тобі твої гріхи». Бо немає такої провини, яку Бог не міг би подолати, знищити своєю любов’ю. У сповіді Господь обіймає мене як свою улюблену дитину і зливає на мене свою благодать. Приступіть сьогодні до Святого Таїнства Євхаристії. Бо той вогонь божества, який зійшов на апостолів у вигляді язиків Святого Духа, зійде на вас, коли ви прийматимете Тіло і Кров нашого Спасителя тут, у Літургії. Нехай Божа любов дасть нам силу жити, вистояти, пережити всі негаразди. Нехай сила Божої любові запалить і зміцнить Україну. Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви