СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Потрібно шукати за автентичним християнством», — владика Йосиф Мілян в інтерв’ю каналу ТБ-7
31 січня 2019 року телевізійний інтернет-канал ТБ-7 на своєму аккаунті у Youtube опублікував інтерв’ю із Преосвященним владикою Йосифом Міляном, єпископом-помічником Київської архиєпархії та очільником Пасторально-міграційного відділу Української Греко-Католицької Церкви із назвою «Самовизначення: УГКЦ і глобальна дипломатія». Інтерв’юером стала Оксана Горкуша, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України.
Про реальність об’єднання Церков в Україні, і не тільки
«Хто не вірить в об’єднання Церков в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву, має проблеми із вірою в Євангеліє. Адже в Євангелії Христос казав про те, що буде один пастир і одне стадо. Тобто, як би ми не крутили і не вертіли, все таки, помісна Православна Церква України — це теж крок до глобального об’єднання. Як би ми з цим не боролися! Ми повинні розуміти те, що Христос не створив дві, сім Церков, протестантів, католиків, православних. Христос створив одну Церкву! І ми, так чи інакше, рухаємося у цьому напрямку. Може, воно ще не видно… Хто би сказав колись, що ідея об’єднаної Європи, чи точніше, економічного Європейського Союзу дійде до єдиної європейської конституції? Звичайно, що існує brexit та інші нюанси, але, все таки, Європа сьогодні є об’єднаною політично. І це дещо недобрий знак для християнства: політично народи Європи об’єдналися, а церковно, по-християнськи на основі Євангеліє ми, поки що не зуміли цього зробити. Однак, я абсолютно переконаний, що приходять нові Первоієрархи, молоді люди, які не обтяжені історичними проблемами, жалями, стереотипами. Ми насправді пробуємо руйнувати стереотипи і намагаємося на ґрунті взаємної довіри, пошани, спільних ідей будувати щось спільного. Я би не погодився із тим, що ця наша проблема, так би мовити, природня. Адже наша проблема розділу, в контексті нашої розмови про Церкви, — це наслідок нашої невольницької історії. Впродовж трьохсот років неволі нас завжди пробували перетягувати одні, другі, треті, десяті. А впродовж останніх літ історії тоталітарної системи ми навчилися жити таким чином, щоб мати одне обличчя та ідею на роботі, інші — вдома, ще інші — на вулиці із товаришами. А це значить, що ми ніколи не були собою і завжди натягали маски, якими користувалися у відповідності до ситуації. І мені здається, що саме це відклало у нас відбиток на розділенні у поліконфесійній державі. Мені здається, що й світ прямує до єдності, адже ми розуміємо, що протестанти, а навіть євреї та мусульмани, — усі визнають одного й того ж Бога, і тільки по-різному Його трактують і по-різному підходять до Його прослави. Коли це буде? Я не беруся прогнозувати перспективу цього об’єднання, бо якщо ми сьогодні говоримо, що створення помісної Православної Церкви України — це ключ чи крок до об’єднання, то багато православних відразу починають заперечувати, говорячи, що вони ніколи не будуть католиками. Та, ніхто зараз не говорить про це. Яке об’єднання Церков може бути? Очевидно, що воно буде іншим від того, яке відбулося у 1596 році, коли у м. Бересті була підписана т. зв. Берестейська унія. Мабуть, об’єднання Церков буде в іншому форматі, а в якому це вже питання».
Про авторитет у вірі Блаженнішого Любомира
«Віра завжди базується на авторитеті, зокрема, на авторитеті Бога, який ніколи не розчаровує і не каже неправди. Разом з тим, людина прагне мати цих авторитетів поблизу себе, торкнутися їх. Подивіться у церковний календар. Кожен день має спомин багатьох святих. Це ті люди, яким вдалося реалізувати у своєму житті заповіді Божі та жити Богом щодня. Деякі з них вмирали щодня і жили довго, інші — вмирали від вістря меча, не зраджуючи Богові, любові та прив’язаності до Нього, ще інші — просто жертвенно служили Богові. Знову дозволю собі повернутися до прикладу, світлої пам’яті, Блаженнішого Любомира. Це був дивовижний чоловік! Він кільканадцять років не бачив світу, а володів таким тонким відчуттям гумору, що він додавав життєдайності тим, які бачили. Я ніколи не чув від нього слова „я“ як провідника Церкви, лише „наша Церква“, „ми“. Наскільки скромна особа, відверта, щира, правдива. Він казав усім навколо лише те, що повинна казати Церква. Насправді, як церковний очільник він був сіллю землі. Церква покликана казати правду, адже якщо вона цього не робитиме, вона як сіль звітріє і стане непридатною. Навіть його резигнація із уряду очільника Церкви, Первоієрарха всіх шокувала, і мене теж. Я вважав, що він би міг ще бодай кілька років провадити Церкву. Однак, він це зробив. А це в історії Київської Церкви прецедент досі нечуваний. Ми справді маємо навколо себе дуже багато людей, які вміють, хочуть і їм вдається із ласки Божої бути правдивими, автентичними. Ми ж так сьогодні хочемо автентичного хліба без домішок, молоко мити добре і м’яса шукаємо без всяких домішок. А рівно ж шукаємо за автентичною людиною, правдивою, глибокою. Якщо ж говорити про християнство, то потрібно шукати за автентичним християнством, правдивим, непозірним, негордим… Це все те, що ми розуміємо під словом „християнин“ і яким він повинен бути. Тобто, той, який у своєму житті пробує наслідувати Христа».
Про духовність як головну ідею розвитку суспільства
«Я не хочу сказати, що суспільство повинне стати клерикальним. Борони Боже! Але згодіться, що якась об’єднуюча, головна, стрижнева ідея мусить бути — і це духовність. Поки що, світ кращої ідеї за ту, яку приніс на землю Божий Син, Христос не знайшов. Ми пробуємо це змінювати. Навіть кажуть, що комуністи колись пробували робити партійні статути на основі заповідей Божих, але що із цього вийшло ми добре знаємо».
Про гідність українців та мігрантів, про глобальну Церкву
«Кожен свідомий українець і християнин зокрема має розуміти те, що він достойний, гідний і він повинен покласти масу можливих зусиль для того, щоб утверджувати наше чи своє, яке може бути цілісним і якісним тільки як наше […]. Ми теж повинні пам’ятати і кожен повинен вкласти свою частку в ідею нашої непересічності. Ми сьогодні говоримо про шість-вісім мільйонів мігрантів. Це ті люди, які поїхали, ніби заробляти гроші, але вони змінюють Україну. Не тільки в тому контексті, що пересилають сюди гроші та наповняється український бюджет, вони ментально змінюють Україну, приїжджаючи із європейськими цінностями. Ці цінності вони передають своїм дітям, своїй родині, і це, так чи інакше, залишається, прищеплюється, воно культивується в родинах. Двадцять мільйонів українців чи людей з українським корінням, тобто українська діаспора, яка теж вклала і вкладає свій внесок у розвиток нашої глобальності і нашого, скажімо, місця під сонцем […]. Дуже важливо, щоб ми як важлива країна на європейському просторі, на світовому політичному просторі могли себе доцінити. Наш Блаженніший Святослав каже про нашу Церкву, що ми сьогодні є глобальною Церквою. Ми сьогодні присутні на всіх континентах. Пасторально-міграційний відділ, який створений нашою Церквою і займається мігрантами, що я маю честь очолювати, займається 44-ма країнами світу, де є українці, де вони заявляють про Україну як державу, яка бореться за свою ідентичність, за своє місце під сонцем».
Про відповідальність за власне життя і його реалізацію
«Як би ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. Нам дуже бракує відповідальності, від родини і до суспільно-політичних процесів. Навіть зараз ми на порозі виборів і бачимо, наскільки нам бракує відповідальності за слово, яке несемо, за ідеї, які підтримуємо, за кандидатів і т. д. Тобто, йдеться про відповідальність за державу, за майбутнє, за дітей, за Церкву, за ті шанси, які нам Бог дає. Врешті, за життя, за те, що дихаємо, бачимо… Якби кожна людина, кожен українець ввечері робили собі іспит сумління, що я зробив добре, а що невідповідно. Тоді, прийшло б розуміння відповідальності за життя, яке мені Бог подарував для того, щоб я своїм життям змінив навколишній світ. Знаєте, не треба рвати на собі сорочку. Можна пробувати змінити економіку, суспільне життя, громадські позиції, але найважче змінити себе. А змінити себе можна лише тоді, коли ти є відповідальним за те, що тобі Бог дарував. Ми — українці, які живемо у цю велику історичну добу! Це великий шанс Божого Провидіння, що не постав із нічого. Фундаментом є те, що казав світлої пам’яті Блаженніший Йосиф Сліпий — „ми за єдність, за вірність Церкві і народу поклали гори трупів і море крові пролили“. Неправдою є твердження, що наша демократія, наша воля і свобода чи шлях до неї, який зараз торуємо прийшли на пустому місці. Це неправда! Історично, безліч людей загинули за ці ідеї. Ця вірність і жертва нікуди не поділися, їх не захорониш із кістками. Вона десь акумулюється на небесах і повертається як благодатні травнені дощі, щоби зародила ця свобода і краще майбутнє. Закликаю усіх до відповідальності за власне життя, за життя родини, України та наше майбутнє, за майбутнє Церкви, Бога і народу»
За матеріалами інтернет-каналу ТБ-7Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
