Послання Папи Франциска з нагоди Всесвітнього дня збереження створіння

ПОСЛАННЯ

Святішого Отця Папи Франциска

Дорогі брати і сестри!

«Слухай голос створіння» — це тема та запрошення до цьогорічного Часу Створіння. Екуменічний період розпочинається 1 вересня, у Всесвітній день молитви за збереження створіння, і триває до 4 жовтня, свята св. Франциска (14 вересня — 17 жовтня за Юліанським календарем, — прим. перекладача). Це особливий час для всіх християн, щоб спільно молитися й піклуватися про наш спільний дім. Первинно натхненний Вселенським Константинопольським Патріархатом, цей період є можливістю культивувати наше «екологічне навернення» — навернення, до якого заохочував святий Іван Павло ІІ у відповідь на екологічну катастрофу [1], яку ще в 1970 р. передбачив святий Павло VI.

Навчаючись слухати його, ми помічаємо певний дисонанс у голосі створіння. З одного боку, це солодка пісня, яка прославляє нашого улюбленого Творця, з іншого — це гіркі ридання, які оплакують наше погане людське поводження.

Солодка пісня створіння запрошує нас практикувати «екологічну духовність» (енцикліка Laudato Si, 216), що зважає на присутність Бога в природі. Це запрошення основувати нашу духовність на «сповненому любові усвідомленні, що ми не відокремлені від решти створінь, а об’єднані з іншими істотами всесвіту в цінну всеохоплюючу спільноту» (там же, 220). Такий досвід особливо просвітляє учнів Христа і зміцнює в них усвідомлення того, що «все Словом постало, і без нього ніщо не повстало» (Ів 1, 3). У цей Час створіння ми повинні відновити молитву у великому соборі створіння і радіти «величному космічному хору» [2] безлічі створінь, які прославляють Бога. Приєднаймося до святого Франциска Ассізького в співі: «Благословен Ти, мій Господи, з усіма Твоїми створіннями» (пор. пісня Сонця). Заспіваймо разом із псалмоспівцем: «Всяке створіння, що дихає, нехай хвалить Господа!» (Пс 150, 6).

На жаль, цю солодку пісню супроводжує гіркий плач, вірніше, хор болісних волань. Першою свій крик підносить сестра і мати — Земля. Під тиском нашого надмірного споживання вона стогне і благає припинити наші зловживання і руйнування. Кричать також різні істоти. Віддані на милість «деспотичного антропоцентризму» (Laudato Si, 68), діаметрально протилежного центральній ролі Христа у створінні, незліченні види вимирають і назавжди перестають прославляти Бога. Але лементують і найбідніші серед нас. Бідні верстви, внаслідок кліматичної кризи, найбільше страждають від наслідків посух, повеней, ураганів і періодів спеки, які стають все більш інтенсивними та частими. Наші брати і сестри, що є корінними мешканцями, продовжують волати. Через грабіжницькі економічні інтереси їхні прабатьківські землі піддаються нападам і спустошенню звідусіль, і вони здіймають плач, що «волає до неба» (Післясинодальне апостольське повчання Querida Amazonia, 9). Зрештою, плачуть наші діти. Під загрозою недалекоглядного егоїзму молоді люди з тривогою закликають нас, дорослих, зробити все можливе, щоб запобігти або принаймні обмежити крах екосистем нашої планети.

Коли ми чуємо ці гіркі крики, ми повинні покаятися і змінити шкідливий спосіб життя та систему. Заклик Євангелія «Покайтеся! Бо наблизилося Небесне Царство» (Мт 3, 2), який запрошує до нових стосунків з Богом, передбачає також зміну ставлення до інших та створіння. Руйнування нашого спільного дому заслуговує на таку ж увагу, як і інші глобальні виклики, — такі, як серйозна криза в галузі охорони здоров’я та збройні конфлікти. «Реалізація на практиці покликання захисника Божого створіння належить до сутності чеснотливого життя — це зовсім не вибірковий чи вторинний аспект християнського буття (Laudato Si, 217).

Як люди віри, ми відчуваємо ще більший обов’язок слідувати цьому заклику до навернення у своїй щоденній поведінці. Але не лише індивідуально: «Екологічне навернення, необхідне для досягнення стійких змін, — це також навернення суспільства» (там же, 219). З огляду на це міжнародне співтовариство також покликане максимально долучатись до співпраці, особливо на зустрічах ООН з екологічних питань.

Кліматичний саміт COP27, який відбудеться у Єгипті в листопаді 2022 року, стане черговою можливістю спільно працювати над ефективним впровадженням Паризької угоди. З цієї причини я також нещодавно розпорядився, щоб Святий Престол та держава-місто Ватикан приєдналися до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та до Паризької угоди, з надією, що людство в ХХІ столітті «буде пригадуватись як таке, що великодушно взяло на свої плечі важкий тягар відповідальності» (там же, 165). Досягнення Паризької мети щодо обмеження підвищення температури до 1,5 °C є серйозним викликом і потребуватиме відповідальної співпраці всіх країн, щоб висунути більш амбітні кліматичні плани і зробити національно визначені внески для якнайшвидшого скорочення чистих викидів парникових газів до нуля. Йдеться про трансформацію моделей споживання, виробництва та способів життя задля бережливішого ставлення до створіння й цілісного людського розвитку всіх теперішніх і майбутніх народів, розвитку, заснованого на відповідальності, розсудливості та обережності, солідарності та турботі про бідних і майбутні покоління. Усі дії мають базуватися на союзі між людиною та довкіллям, яке для нас, вірян, повинно бути дзеркалом «творчої любові Бога — Бога, від якого ми походимо і до якого йдемо» [3]. Переміни, викликані цим перетворенням, не повинні ігнорувати заклики до справедливості, особливо щодо тих, хто найбільше постраждав від наслідків зміни клімату.

Зі свого боку, саміт з біорізноманіття COP15, який відбудеться в Канаді в грудні, надасть урядам можливість укласти нову багатосторонню угоду, щоб зупинити деградацію екосистем і вимирання видів. Відповідно до давньої мудрості ювілейних років, нам потрібен час «спогаду, навернення, відпочинку, відновлення та радості» [4]. Щоб зупинити подальший крах мережі життя — біорізноманіття — яке нам дав Бог, ми просимо всі народи і закликаємо їх об’єднатись навколо чотирьох ключових принципів:

• Забезпечити чітку етичну основу для змін, які нам потрібні для збереження біорізноманіття;
• Боротися із втратами біорізноманіття, підтримувати його збереження та відновлення й задовольняти потреби людей на постійній основі;
• Сприяти глобальній солідарності в контексті того, що біорізноманіття є глобальним спільним надбанням, яке потребує спільних старань;
• Зосередитися на людях, які перебувають у вразливому стані, включно з тими, хто найбільше постраждав від втрати біорізноманіття, як-от: корінне населення, люди похилого віку та молодь.

Я повторюю: «Я хочу закликати великі гірничодобувні, нафтові, лісові, будівельні та сільськогосподарські компанії в ім’я Бога припинити знищувати ліси, водно-болотні угіддя та гори, забруднювати річки та моря й отруювати людей та їжу» [5].

Не можна не визнати існування «екологічного боргу» (Laudato Si, 51) економічно багатших націй, які найбільше забруднювали довкілля за останні два століття; це потребує від них більш амбітних кроків як на COP27, так і на COP15. Це вимагає не лише рішучих дій в межах власних кордонів, а й виконання зобов’язань щодо надання фінансової і технічної підтримки економічно біднішим країнам, які вже несуть найважчий тягар кліматичної кризи. Слід також терміново забезпечити подальшу фінансову підтримку збереження біорізноманіття. Економічно менш процвітаючі країни теж несуть значну, але «диверсифіковану» відповідальність (пор. там же, 52); запізнення інших ніколи не виправдає власну бездіяльність. Ми всі повинні діяти, і діяти рішуче. Ми саме підходимо до «перелому» (пор. там же, 61).

У Час створіння молімося, щоб саміти COP27 і COP15 об’єднали людську родину (пор. там же, 13) для рішучого подолання подвійної кризи клімату та втрати біорізноманіття. Пам’ятаймо заклик святого Павла радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче (пор. Рим 12, 15), і плачмо, єднаючись із гірким криком створіння, почуймо його і відповімо діями, щоб ми та майбутні покоління продовжували радіти солодкій пісні життя і надії всього створіння.

† ФРАНЦИСК