СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: апостольська ревність — це не повторювання набутого, а свідчення
Невідкладність євангелізації і необхідність її актуалізації згідно з викликами, які ставить панівна культура, стала темою чергової підсумкової катехизи Папи з циклу, присвяченого апостольській ревності.
«Попередніми разами ми бачили, що християнське звіщення є радістю і призначене для всіх; сьогодні приглянемося до третього аспекту: воно призначене на сьогодні», — цими словами розпочинається катехиза Папи Франциска з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 29 листопада 2023 року, відбувалася в залі Павла VI у Ватикані. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Протягом цього року Святіший Отець представляв тему апостольської ревності, підсумовуючи цей цикл повчань чотирма аспектами, почерпнутими із Апостольського напоумлення «Evangelii gaudium». Через простуду Папа Франциск доручив прочитати катехизу монсеньйорові Філіппо Чямпанеллі із Державного Секретаріату.
Суспільство без Бога
Як зауважує Папа на початку роздумів, ми повсюдно чуємо, як про сьогодення говорять погано. Звісно, серед війн, кліматичних змін і проявів несправедливості планетарного масштабу, кризи сім’ї та надії, «не бракує причин для занепокоєння». «Загалом, здається, що сьогодні ми живемо серед культури, яка ставить індивіда понад усе, а технологію — в центрі всього, з її здатністю вирішувати багато проблем і гігантськими досягненнями в багатьох галузях. Але водночас ця культура технічно-індивідуального прогресу веде до утвердження свободи, яка не бажає ставити собі меж і байдужа до тих, хто відстає. Таким чином, вона підпорядковує великі людські прагнення часто ненажерливій логіці економіки, з баченням життя, яке відкидає тих, хто не виробляє, і має труднощі в тому, щоб зазирнути за межі наочного», — зазначає він, вказуючи на те, що можемо навіть сказати, що перебуваємо «посеред першої в історії цивілізації, яка на глобальному рівні пробує організувати людське суспільство без Божої присутності, зосереджуючись у величезних містах, які хоч і мають запаморочливі хмарочоси, залишаються горизонтальними».
Небезпечні амбіції
За словами Святішого Отця, на думку спадає біблійна розповідь про Вавилонську вежу, де йдеться про соціальний проект, який передбачав принести в жертву будь-які прояви індивідуальності задля «ефективності колективності». Людство, яке говорить однією мовою, є немовби під загальними чарами, що «вбирають унікальність кожного в бульбашку одноманітності». Тому Бог змішав мови, тобто «відновив відмінності, відтворив умови для розвитку унікальності, оживив множинне там, де ідеологія хотіла би накласти єдине». Господь також відводить людство від його прагнення всемогутності, на яке вказують мешканці міста, що хочуть звести вежу до неба, тобто «поставити себе на місце Бога».
«Але це небезпечні, відчужуючі, руйнівні амбіції, і Господь, сплутуючи ці очікування, захищає людей, запобігаючи анонсованій катастрофі. Ця історія справді здається актуальною: навіть сьогодні згуртованість, замість братерства і миру, часто ґрунтується на амбіціях, націоналізмі, омологації та техніко-економічних структурах, які прищеплюють переконання, що Бог є незначущим і непотрібним: не стільки тому, що шукаємо більше знань, а передусім задля більшої могутності. Це спокуса, яка пронизує великі виклики сучасної культури», — зазначає Папа.
Сьогоденню не слід протиставляти минуле
У цьому контексті Святіший Отець нагадує, що в Evangelii gaudium він заохочував до «євангелізації, яка просвітлюватиме нові способи стосунків з Богом, з ближніми, з довкіллям» і яка «пробуджуватиме фундаментальні цінності». Іншими словами, Ісуса можемо звіщати лише якщо зануримося в культуру нашого часу, пам’ятаючи слова святого Павла: «Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння». «Тому немає потреби протиставляти сучасності альтернативні бачення з минулого, — підкреслює він. — Також недостатньо просто повторювати набуті релігійні переконання, які, хоч би якими правдивими вони не були, з плином часу стають абстрактними. Істина стає більш достовірною не від того, що хтось підвищує голос, коли промовляє її, а від того, що вона засвідчена життям».
Наша епоха — це дар
Таким чином, «апостольська ревність ніколи не є простим повторенням набутого стилю, вона є свідченням того, що Євангеліє сьогодні є живим для нас». «Усвідомлюючи це, погляньмо на нашу епоху і нашу культуру як на дар. Вони наші, і євангелізувати їх не означає судити про них здалеку, і навіть не стояти на балконі, вигукуючи ім’я Ісуса, а виходити на вулиці, йти туди, де живуть люди, відвідувати місця, де люди страждають, працюють, навчаються і роздумують, перебувати на перехрестях, де люди діляться тим, що має сенс для їхнього життя», — закликає Наступник святого Петра, підкреслюючи, що залишити перехрестя сучасності «означало би збіднити Євангеліє та применшити Церкву до секти». «Словом, більше, ніж бажати навернути сьогоднішній світ, нам потрібно навернути душпастирство, щоб воно краще втілювало Євангеліє в сьогоденні», — підсумовує він.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
