СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: читати Боже слово в його історичному контексті, запобігти фундаменталізму
Зв’язок між Божественним Автором Святого Письма та людськими авторами священних текстів був у центрі уваги чергової катехизи Папи Лева XIV з циклу, присвяченого догматичній конституції «Dei Verbum» в рамках поглиблення спадщини Другого Ватиканського Собору.
Святе Письмо, відчитане в світлі живого Передання Церкви, є привілейований місцем зустрічі, де Бог промовляє до людей кожного часу, щоб вони, слухаючи Його, могли Його пізнавати та любити. З цієї вказівки догматичної конституції «Dei Verbum» Другого Ватиканського Собору Папа Лев XIV розпочав свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 4 лютого 2026 року, відбулася в залі Павла VI у Ватикані. Про це повідомляє українська редакція «Vatican News».
Святіший Отець звернув увагу на те, що біблійні тексти «не були написані небесною чи надлюдською мовою». Зрештою, сам досвід людського спілкування показує, що люди, які говорять різними мовами, не розуміють один одного, не можуть розпочати діалог. «У деяких випадках, зробити так, щоб інший тебе міг зрозуміти — це перший акт любові. Тому Бог обирає промовляти, послуговуючись людськими мовами, й так різні автори, натхнені Святим Духом, написали тексти Святого Письма», — сказав він, додаючи, що не лише змістом, але й через мову «Писання об’являє нам милосердне сходження Бога до людей та Його прагнення стати близьким до них».
Подвійне авторство
Як зазначив Папа, протягом історії Церкви досліджувано стосунки, що будувалися між Божественним Автором і людськими авторами священних текстів. Протягом багатьох століть чимало богословів настільки переймалися тим, щоби захистити богонатхненність, що майже вважали людських авторів «пасивними інструментами Святого Духа». Але в наші часи рефлексія переглянула внесок людини, так що Собор говорить про Бога як «головного автора Святого Письма», але також «справжніми авторами» священних книг називає упорядників текстів. «Бог ніколи не знецінює людину та її потенціал!» — наголосив Лев XIV, наводячи думку Алонса Шокля, дослідника Святого Письма, який зауважував, що «принижувати людську дію до простого переписувача не означає прославляти божественну дію».
Контекст написання та звіщення
«Тож якщо Писання є словом Бога в людських словах, будь-який підхід до нього, який ігнорує або заперечує один із цих двох вимірів, є неповним. Звідси випливає, що правильне тлумачення священних текстів не може ігнорувати історичне середовище, в якому вони виникли, та застосовувані літературні форми; ба більше, відмова від дослідження людських слів, якими користувався Бог, може призвести до фундаменталістського або спіритуалістичного прочитання Святого Письма, що спотворює його значення», — вів далі Папа, зазначаючи, що цей принцип стосується також і звіщення Божого слова: «Якщо воно втрачає контакт з дійсністю, з надіями та стражданнями людей, якщо воно послуговується незрозумілою, малокомунікативною чи анахронічною мовою, то виявляється неефективним. У кожному періоді Церква покликана наново пропонувати Боже слово, користуючись мовою, що спроможна втілюватися в історії й досягати сердець».
Читати й тлумачити разом з Натхненником
Водночас, Святіший Отець вказав на те, що так само спрощеним є прочитання Святого Письма, яке ігнорує божественне походження, сприймаючи його як «чисто людське повчання», як досліджуваний текст з минулого. Адже, насамперед, у літургійному контексті, Святе Письмо «має намір промовити до віруючих сьогодення, просвітити кроки, які слід зробити, та рішення, які слід прийняти». «Це стає можливим лише тоді, коли віруючий читає і тлумачить священні тексти під керівництвом того самого Духа, Який їх надихнув», — сказав Лев XIV, покликаючись на 12 пункт «Dei Verbum».
Відповідальність нашого свідчення
Підсумовуючи, Папа звернув увагу на те, що божественне походження Святого Письма нагадує нам також про те, що Євангеліє, «довірене свідченню охрещених», хоч і обіймає всі виміри життя й дійсності, однак «перевищує їх». А тому його не можна применшити до простого філантропічного чи соціального послання, воно є «радісним звіщенням повного й вічного життя, яке Бог дарував нам в Ісусі». «Дорогі браття й сестри, — підсумував Лев XIV, — дякуймо Богові за те, що у своїй доброті Він дбає про те, щоб у нашому житті не забракло основоположної поживи Його слова, й молімося за те, щоб наші слова, а ще більше наші життя, не затьмарювали любов Бога, про яку вони розповідають».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
