СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: без надії життя здається лише перервою між вічними ночами «до» і «після»
Роздумам про дар життя і покликання передавати цей дар була присвячена катехиза Папи Лева XIV під час загальної аудієнції.
«Христова Пасха просвітлює таїнство життя й дає нам змогу дивитися на нього з надією», — сказав Папа Лев XIV, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 26 листопада 2025 року, чергові роздуми нам місцем Христового Воскресіння в нашому житті, що є заключною частиною ювілейного циклу катехиз «Ісус Христос — наша надія». Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
Дар, який ми не обирали
Святіший Отець зазначив, що не є легко чи даністю дивитися на життя з надією. «Чимало життів у кожній частині світу представляються важкими, болючими, сповненими проблем і перешкод, які потрібно долати. Проте людина отримує життя як дар: вона не просить його, не обирає, а переживає його таємницю від першого до останнього дня. Життя має свою надзвичайну специфіку: воно дароване нам, ми не можемо дати його собі самі, але його потрібно постійно підтримувати: потрібна турбота, яка б його зберігала, заряджала енергією, оберігала, перезапускала», — зазначив він, додаючи, що запитання про життя є одним з бездонних запитань людського серця: ми ввійшли в існування, нічого не зробивши, щоб вирішити про це. І з цього «випливає повноводна ріка запитань»: хто ми? Звідки походимо? Куди прямуємо? Який сенс цього?
Паломництво додому
В цьому контексті Папа підкреслив, що жити потребує сенсу, потребує напрямку, надії. І саме надія є тією «глибокою спонукою», що дає нам змогу «прямувати вперед серед труднощів», не здаючись і зберігаючи впевненість у тому, що «паломництво життя веде додому». «Без надії життя ризикує здаватися перервою між двома вічними ночами, короткою паузою між „до“ і „після“ нашого перебування на землі. Надіятися в житті означає натомість передчувати мету, вірити як у щось певне в те, чого ми ще не бачимо і не торкаємося, довіряти і ввіряти себе любові Отця, Який створив нас, бо хотів нас з любов’ю і хоче, щоб ми були щасливими», — мовив Лев XIV.
Дар і покликання
Далі Святіший Отець зазначив, що у світі поширена одна недуга, якою є «брак довіри до життя», так, ніби ми змирилися з «негативною фатальністю». В цьому контексті життя ризикує вже не представляти більше можливість, отриману в дар, а бути «чимось невідомим, майже загрозливим, чого слід остерігатися, щоб не розчаруватися». «Тому сьогодні як ніколи нагальним є заклик до відваги проживати і породжувати життя, свідчити про те, що Бог є неперевершеним „любителем життя“, як стверджує Книга Мудрості (11,26)», — підкреслив Наступник святого Петра, вказуючи на те, як Ісус у Євангелії постійно підтверджує свою турботу в зціленні хворих, оздоровленні пораненого тіла й духа, поверненні життя померлим. Так «Син об’являє Отця».
«Народжений від Отця, Христос є життям і не заощаджуючи, породив життя, дарувавши нам своє, і заохочує нас також дарувати своє життя. Породити означає дати життя комусь іншому. Всесвіт живих істот поширився завдяки цьому закону, який у симфонії створінь знаходить захоплююче „крещендо“, що сягає кульмінації в дуеті чоловіка і жінки: Бог створив їх на свій образ і довірив їм місію породжувати також на свій образ, тобто з любові і в любові», — мовив Лев XIV.
Свобода і драма
Папа звернув увагу на те, що Святе Письмо від самих початків об’являє нам, що життя «у своїй найвищій формі», тобто, людське, «отримує дар свободи та стає драмою». Від самого початку людські стосунки позначені протиріччями, аж до братовбивства. Бог, натомість, залишається «завжди вірним своєму задумові любові та життя», Він не втомлюється підтримувати людство, також і тоді, коли «ступаючи слідами Каїна, воно прислухається до сліпого інстинкту насильства у війнах, в проявах дискримінації, расизму, в розмаїтих формах невільництва».
«У цьому сенсі породжувати означає довіритися Богові життя і підтримувати людське в усіх його проявах: насамперед у дивовижній пригоді материнства і батьківства, також і в соціальних контекстах, де сім’ям важко витримувати тягар повсякденного життя, і вони часто відчувають себе обмеженими у своїх планах і мріях. За цією ж логікою, породжувати означає докладати зусиль задля солідарної економіки, шукати спільне благо, яким рівноправно користуються всі, поважати і піклуватися про створіння, нести втіху слуханням, присутністю, конкретною і безкорисливою допомогою», — підсумував Папа, вказуючи на те, що Воскресіння Ісуса є «силою, яка підтримує нас у цьому виклику, також і там, де темрява зла затьмарює серце і розум». «Коли життя здається згаслим, заблокованим, саме тоді Воскреслий Господь знову приходить, аж до кінця часів, і крокує з нами і для нас. Він є нашою надією», — наголосив він.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
