СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиНунцій в Україні: посеред пустелі війни проростає квітка братерства
У перерві між бомбардуваннями Києва архиєпископ Вісвальдас Кульбокас розповідає про прояви солідарності в місті: здається, що провокація війни дарує нам бачення людей, що стали братами.
Всередині нунціатури він переміщається із рюкзаком на плечі, «бо ніколи не знаєш, де опинишся через кілька секунд…». Як і більшість українців, архиєпископ Вісвальдас Кульбокас може вийти на зв’язок тоді, коли снаряди та ракети дарують перерву: «Сьогодні вранці відносний спокій, нам повідомили, що можна вийти і подивитися чи є якась відчинена крамниця». Це кроки повсякденної непевності тих, які втратили розпорядки та звички, перетворившись біженців у власному домі. Але в той час, як народ старається вижити, покладаючи сподівання також і на переговори, що розпочалися на білоруському кордоні, в серці Апостольського Нунція в Україні війна зафіксувала також промінь людяності, здатності до солідарності, що перевищує будь-які очікування.
Ваше Преосвященство, протягом п’яти днів Україна живе в стані війни. Як реагує населення?
З одного боку, ситуація дуже трагічна: також і я тепер, коли переходжу з одного приміщення до іншого всередині нунціатури, завжди ношу з собою наплічник, де маю все необхідне, бо ніколи не знаєш, де опинишся через кілька секунд… Але мушу сказати, що ця ситуація породила наслідки, які я б назвав прекрасними. Тут у Києві багато солідарності на парафіяльному рівні, — більше знаю про католицьку спільноту, греко-католицьку та римо-католицьку, — але вчора ми також мали розмову з речником Української Православної Церкви Московського Патріархату, що супроводжувалася виявом солідарності з людьми, з країною. Ми також чулися з асистентом муфтія України, й нам сказали: якщо потребуєте чогось, то тут у мечеті ми зібрали провіант, організували сховище… Отож, є велика солідарність на конфесійному, міжрелігійному рівні, до якої додається також величезна солідарність на світовому рівні, принаймні, з боку великої частини світу бачу велику увагу, збирається багато допомоги. І, насамперед, серця: серця, які поруч з нами.
Отож, не тільки страх і безпорадність…
Як віруючий, я це розглядаю в дуже важливому для себе ключі: в той час, як ми розмовляємо, тривають переговори між українцями та росіянами на кордоні між Україною та Білоруссю, але політичний діалог завжди просувається важко, бо вступають в гру різні інтереси. Я, натомість, маю інше прочитання того, що бачу. Мені спадає на думку, що якщо я був би Богом і побачив величезну солідарність між людськими істотами, як вони допомагають одні одним, підтримують, відкривають серце, загалом — виявляють любов і близькість, то сказав би: як же прекрасно бачити людей, що стали братами й сестрами! А висновок був би наступний: вистачить, випробування пройдене, виклик трагедії подоланий, не треба більше війни! Ось вам мир як дар. Також і серед великого лиха війни є плоди навернення людства. Існує відчуття, що це братерство неймовірно зросло протягом всього лише кількох днів. Я говорив про це з черницями з нунціатури, ми поділяємо це дуже підбадьорливе прочитання того, що відбувається.
Що діялося протягом цих останніх годин?
Сьогодні день особливий, бо війська перегруповуються. Принаймні, протягом першої частини дня був відносний спокій. Ми також отримали повідомлення від влади, що якщо потрібно, то можна вийти, подивитися, чи є якась відчинена крамниця, й дехто з нунціатури вийшов, аби побачити, чи можна поповнити якісь припаси. Можемо трохи дихнути, але не знаємо, що діятиметься протягом наступних годин. Без сумніву, на людському рівні трагедія дуже велика.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
