СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Навіть у разі найгірших сценаріїв жертва і єдність тепер мають значення», — митрополит Борис Ґудзяк про США, УКУ та війну в Україні
Соня Кошкіна поговорила з владикою Ґудзяком про те, як українці переживають втрати й духовно ростуть під час війни, про вплив церкви на політику у США (зокрема, на Конгрес і підтримку України), про перспективи миротворчих ініціатив Папи Римського, а також про скандал в УКУ через дискримінацію прихильників ЛГБТ.
Владика Борис Ґудзяк — архиєпископ і митрополит Філадельфійський УГКЦ у США, президент Українського католицького університету, засновник Інституту історії Церкви.
У 2023 році отримав хрест Івана Мазепи за значний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва, підтримку суверенітету та територіальної цілісності України, а також популяризацію Української держави у світі.
Це його 14-й візит в Україну з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації 2022 року.
Соня Кошкіна поговорила з владикою Ґудзяком про те, як українці переживають втрати й духовно ростуть під час війни, про вплив церкви на політику у США (зокрема, на Конгрес і підтримку України), про перспективи миротворчих ініціатив Папи Римського, а також про скандал в УКУ через дискримінацію прихильників ЛГБТ.
Це інтерв’ю про віру, релігійну дипломатію та надію, яка підтримує українців у важкі часи.
«Католиків у США — близько 80 млн, це 22 % населення, але водночас це 28 % Конгресу і Сенату»
Владико, я вас вітаю. Дуже рада, що ми зустрілися. Ми бачилися на молитовному сніданку два тижні тому в Києві й тоді домовилися про цю розмову, адже ви нечасто буваєте в Україні. Я знаю, що у вас насичена програма. Ви сказали, що головною темою цього візиту, на жаль, стала війна. Хотіла б почати саме з цього.
Цього разу їхав з Польщі потягом: зі Львова до Харкова, потім до Полтави, через Київ на молитовний сніданок — і далі до Одеси, був у Южному (з 2024 року Південне. — Ред.), знову у Львові й тепер у Києві.
В Америці ми робимо акцент на трьох видах діяльності як відповіді на війну.
Перше — це молитва. Ми молимося постійно: у церкві щодня, у дорозі, у машинах. За захисників, полеглих, за невинно вбитих, за медиків, ремонтників, за журналістів, які віддали життя, доносячи істину. Ми молимося за Вітчизну, просимо Господа вигнати нападників.
Друге — інформування. Я намагаюся пояснювати американському суспільству, особливо католикам, християнам, що відбувається в Україні. Католиків у США — близько 80 млн, це 22 % населення, але водночас це 28 % Конгресу і Сенату. Дві третини Верховного суду — католики. Попередній президент був католиком, нинішній віцепрезидент також. Це впливова група, і важливо, щоб вони правильно розуміли, що відбувається.
Третє — гуманітарна допомога. Наш скромний фонд уже передав 10 млн доларів на понад 200 проєктів по всій Україні. Я стараюся відвідувати їх особисто, це дає змогу звітувати донорам і казати, що не «десь там допомогли», а «я бачив, ця родина отримала підтримку, тут відновили вікна, там допомогли військовим».
Кожна така поїздка, окрім інших питань, у першу чергу стосується війни. Ми свідчимо.
Перед тим як перейти до наступної теми, хотіла б спитати: 14 поїздок від початку великого вторгнення, отже, ви можете порівнювати настрої. У якій точці, на вашу думку, зараз перебуває українське суспільство? В Україні ми часто говоримо про втому — фізичну, емоційну, виснаження тих, хто воює, і тих, хто в тилу.
У багатьох питаннях війни поспішні узагальнення не надто надійні. Наприклад, перед війною оцінювали, що це триватиме три дні, три тижні, три місяці. Мало хто міг уявити, що стільки людей зголоситься до Збройних сил, що така солідарність відбудеться між україномовними та російськомовними.
Реакції зовнішнього світу також годі було передбачити. У 2022 і 2023 роках ніколи раніше так не говорили про жодну країну, як про Україну. За моїми спостереженнями, говорили позитивно, з повагою, із захопленням. Це захоплення ще не зникло, хоча світ має багато інших конфліктів. Чи ми взагалі пам’ятаємо про це? Що відбувається в Судані? Чи знаємо ми про нарковійни в Мексиці, які завдали набагато більше жертв, ніж війна в Україні від 2014 по 2022 рік? Людина є грішною, і вона здатна перетворити прекрасний світ на пекло.
Водночас у контексті війни відбулося велике усвідомлення світовою спільнотою того, хто ми є, де ми, ким є українці. Велика заслуга в цьому належить армії та солідарному українству, за яким ішла влада. Президент Зеленський був найбільш шанованим політиком у світі у 2022–2023 роках, бо він представляв українців.
Сьогодні ми маємо турбулентну політичну ситуацію. Я бачу втому суспільства. Відвідав багато цвинтарів у різних областях, спілкувався з родинами полеглих, солдатами, ветеранами. Ми мали 40-й день поминання за Ярославом Рущишиним — знаменна постать, яку будуть відкривати з часом. Ми також поминали першу річницю смерті родини Базилевичів.
Є меморіалізація. З практичного, педагогічного й історичного погляду ці цвинтарі довго говоритимуть до майбутніх поколінь. Навіть у разі найгірших сценаріїв жертва і єдність, які раніше не були зафіксовані чи усвідомлені, тепер мають значення.
Найбільш зворушливо для мене були останні дев’ять днів під час похорону Андрія Парубія. Його дружина поділилася надзвичайно глибокими та шляхетними переживаннями: вона прощає вбивцю, тримає серце чистим, дотримуючись настанов Андрія: «Не дозволяй чорноті увійти у твоє серце».
Вчимося на прикладі його дружини: агресор — диявол, ворог людського роду, він працює системно. Але зберігати спокій, теплу і холодну думку важливо. Негативні емоції рано чи пізно слабшають, а стійкість — це Божа опора.
Люди, які пережили втрати, зберігають здатність діяти конструктивно. Я бачу це в Україні: творчість, спокійне мислення, ефективні рішення. Хотілося б, щоб цей приклад поширювався на всіх рівнях.
«В УКУ вчитися може кожен, але очікується, що він поважатиме цінності університету»
Щодо студентства і Українського католицького університету: за декілька днів до нашої зустрічі трапився скандал— його широко обговорювали. Я знала, що в нас уже є домовленість про інтерв’ю, тому чекала на вашу позицію: що ви про це скажете? Я не коментуватиму всі аспекти — очевидно, їх багато: освітній, етичний, релігійний. Можна розглядати з будь-якого боку.
Я скерував би всіх слухачів чи спостерігачів уважно подивитися на відповідь ректорату. Вона не спонтанна, можливо, була занадто повільною. І ректорат просить вибачення за комунікаційну неефективність. Увагу приділяють цьому прикрому випадку, бо молода людина залишилася скривдженою або ображеною, принаймні з такими почуттями.
Найвищі результати НМТ по всій країні показують ті, хто вступає до УКУ. Чому? Бо студенти прагнуть потрапити сюди. Університет створює атмосферу, яка підтримує людей і дає їм справжню нагоду вчитися. Тут приділяють увагу кожній особистості, якою б вона не була.
Вчитися може кожен, хто проходить державні випробування, але очікується, що студент або працівник поважатиме цінності університету і не виступатиме проти принципів католицького закладу.
Український католицький університет. Джерело фото: ucu.edu.ua
Чи правильно ототожнювати позицію УГКЦ з позицією університету?
Вони мають бути в симфонії. Бо всі ми маємо бути в симфонії з Євангелієм.
Слухайте, ну не всі ж люди віруючі, і це нормально. Я не просто так спитала про УГКЦ і УКУ. І там, і там є різні підходи: більш ліберальна гілка, до якої вас часто зараховують, і більш консервативна. Вони існують паралельно, але часто конфронтують, іноді публічно.
Я вважаю, що категорії «ліберал» і «консерватор» поверхові і схематичні. Я тішуся, що у своєму житті отримував досвід з обох боків. Я не думаю, що я ліберал чи консерватор — я є Христовий. Павло каже, що немає Петрів і Павлів — ми маємо жити у Христі. Це тонка справа. Перед вами можу сказати, що мені це часто слабо вдається, і тому я приступаю до сповіді, каюся щодня.
Я не знаю, чи знайдете подібний контекст в Україні: освітній, культурний, політичний, соціальний — який більш відкритий, ніж УКУ. Який приймає людей з любов’ю, ніжністю, не формально. Молодь хоче бути там.
Чи все ідеально? Ні, там грішники, як я, і ми стаємо перед Господом у каятті. Я пропоную студентам засвоїти два слова протягом навчання: «дякую» і «вибач». Якщо ми будемо носіями цих слів, багато чого в житті стане на свої місця. І не тільки в цьому житті, бо воно є порогом до вічності. Ми дивимося на смерть з перспективи вічності і на життя з перспективи смерті. Наш погляд на життя залежить від нашого погляду на смерть.
Ще з ранніх 2000-х, коли я став ректором, на першій зустрічі з абітурієнтами я завжди наголошував: навчання в УКУ має підготувати вас до смерті. Ми вчимося, готуємося до того, з чим не зустрічаємося, але смерть завжди буде. Це спершу шокувало багатьох.
Я собі уявляю.
Але ви знаєте, це в християнській традиції завжди було — молитва за добру смерть: монахи тримали череп чи домовину в кімнаті.
Той самий символ віри.
І символ віри. Це реалізм. А сьогоднішній прогресизм каже: дітям не можна показувати смерть, не беремо їх на похорон, бо це травмує.
Але молодь переживає смерть, готова до обговорення, молитви, солідарності. Ми не дамося, щоб відчай оселився в серці, і будемо бачити благословення, яке Бог дає.
В Україні студенти вчаться, люди кохають, народжуються діти. Є похорони — люди плачуть, але борються далі.
«Я хотів би, щоб до Церкви було толерантне ставлення, а не кенселінг»
Дозвольте сформулювати світською мовою, бо, знову ж таки, не вся наша аудиторія — люди віруючі. Більшість якраз ні, і для мене важливо однаково доносити до всіх.
Питання просте: суспільство змінюється дуже динамічно, чи має змінюватися церква?
Я наведу приклад. У 2021 році папа Франциск започаткував синодальний шлях для реформування церкви. Під час зборів у Німеччині ухвалили документи, які пропонували припинити вважати практику гомосексуальності тяжким гріхом. За рік відбулася безпрецедентна акція колективного камінг-ауту: 125 представників Католицької церкви публічно оголосили про приналежність до ЛГБТ-спільноти й зажадали змін у церковному трудовому праві.
Очевидно, що церква змінюється.
Павло і апостол Петро не жили так, як ми живемо сьогодні. Учорашні катакомбні греко-католики служили літургію в кухнях і кімнатах за зачиненими вікнами. Але Боже слово не міняється. Його можна інтерпретувати, але чи можна зробити з чорного біле і з білого чорне? Чи можна його повністю переінакшувати? Про це йдуть дискусії, і результат ми побачимо через десятки років.
Для церкви завжди існувало твердження, що є істини, які мають бути визначені. Про них ведуть баталії, але вони не повинні змінюватися.
Папа Франциск, якого ви цитуєте, дуже критично висловлювався про гендерну ідеологію — гостро і категорично, ще коли не був папою. Але багато хто дивиться на нього і каже: «Цей чоловік Франциск — ліберал». Чи так це? Я вважаю, що його кроки глибоко євангельські: людяні, гуманні, але він кличе нас до глибини духовного життя.
Дивіться, як виглядають наші політичні баталії. Яка любов панує в політикумі? Або в літературних колах? Які проєкти тривають 30 років, де люди разом працюють у політиці, бізнесі, культурі? Ми дуже слабкі і легко сваримося. Скільки шлюбів, укладених на основі любові та взаємної обіцянки, з часом розпадаються?
Щодо шлюбів, до речі. Розлучення в католиків — дуже важкий процес, дуже. Що теж часто критикують. У нас, православних, легше, але теж непросто.
Коли слухаєш сповіді молодих людей, часто найбільша травма в їхньому житті — розлучення батьків. Дитина потребує мами й тата, а тут вони стають ворогами. Це створює глибоку тріщину.
Ми грішні, робимо помилки, але легковажність суспільства щодо цього має наслідки для дітей. Психологи, духівники, священники допомагають потім лікувати ці травми… Теоретичні постулати католиків — бути толерантними, люблячими, чутливими. Я хотів би, щоб до церкви було таке ставлення, а не кенселінг.
Пам’ятаю, як на кінець 80-х один шанований дисидент сказав мені: «Церква жодної ролі в суспільстві не буде відігравати — це пройдений етап». Але Інститут історії Церкви у Львові, який був маленькою кімнатою, став наріжним каменем Богословської академії, а потім УКУ. Наука і релігія здаються несумісними, але це парадокс. Фізики, математики чи лікарі підтверджують: є речі, які не можна повністю пояснити логікою: життя, хвороба, таїнство.
Церква ніколи не заперечувала, що вона грішна. Та я заохочую критиків церкви також подивитися на себе і бути готовими шукати великі відповіді на складні питання, бо без них ми не вистоїмо в цей складний час.
«Я пропонував, щоб було окреме звернення президента України до віруючих людей світу, бо їх дуже багато»
Повертаючись до теми, яку ми зачепили на початку — релігійна дипломатія. Ви згадували католиків, їхню чисельність у Конгресі, у Верховному суді, взагалі у владі США. Поговорімо про роль і вагу різних релігійних спільнот Америки.
Їхня роль у підтримці України надзвичайно важлива. Коли Конгрес вагався щодо виділення життєво необхідної допомоги Україні, позиція спікера-баптиста виявилася вирішальною.
Українські й американські баптисти об’єднали зусилля, організувавши освітню кампанію, одним з ключових елементів якої став візит до СШАбатька родини з Одеси, який втратив доньку та дружину.
Які американські релігійні спільноти зараз є нашими головними союзниками і як їхня підтримка впливає на Україну?
Щоб це повніше зрозуміти, треба поширити трошки контекст. Одне треба визначити: баптисти працювали з баптистами. Чому? Бо з ними треба було працювати. Наприклад, католики стояли за Україну: католицькі парламентаристи, члени УГКЦ — їх не треба було переконувати. Православних не так багато, але вони є — здебільшого, греки і грецькі православні, які нас розуміють і підтримують.
Проблема поляризації американського суспільства також пов’язана зі зверхнім ставленням до віруючих людей у США. Узагалі в західному світі: у пресі, фільмах, університетах — віруюча людина часто відчуває себе маргіналізованою, і робиться це дуже елегантно. Мені, зокрема, доводилося таке переживати в Гарварді.
Сьогодні є реакція на цю зверхність, яка проявляється географічно — між східним і західним узбережжями та центром країни. Є навіть термін Fly over America — частина США, через яку літаки просто пролітають, бо вона бідна, відстала, але водночас виробляє продукти й ресурси.
Ця зверхність частково пояснює політичні вибори, наприклад, перемогу Трампа. Політика часто є маніпулятивною.
Я був співавтором документа для Патріарха Мирослава Івана Любачівського у 1994 році, який наполягав, що греко-католицькі священники й парафії не мають підтримувати ані кандидата, ані партію. Наші священники не є князями світу — це сфера, де мають діяти миряни.
Деякий час тому президент Зеленський відвідав УКУ і мав розмову з отцем Богданом Прахом. Тиждень по тому він запропонував йому стати міністром освіти, але отець Прах відмовився, бо католицький священник, за канонічним правом, не може обіймати політичну посаду.
Є винятки, але правило чітке, і воно діє. На відміну від православного світу, де норми розмиті, у Католицькій церкві є кодекс канонів для Риму і 23 східних католицьких церков, і там усе дуже чітко прописано.
Щодо релігійної дипломатії в Америці: демократи часто нехтували великою частиною релігійних громад. Президент Байден щонеділі як католик ходив до церкви, але консервативні протестантські громади часто залишалися поза увагою. Коли прийшов Трамп, він залучив ці нехтувані громади. І що вони кажуть?
В Україні вже два роки тривала війна, і президент (Зеленський. — Ред.) щодня щось казав. Але релігійні аспекти майже не висвітлювалися, крім Різдва і Великодня. Хоча я пропонував, щоб було окреме звернення до віруючих людей світу, бо їх дуже багато. І склалося враження, підтримане пропагандистами, що українська влада проти конфесій. Це дуже системно опрацьовувала Росія. І тому тепер є молитовний сніданок. Це не повинно бути отак кон’юнктурно: «Ага, американці моляться, і ми маємо молитися, щоб вони надавали зброю».
«Більшість американців вважають, що США повинні більше підтримувати Україну»
Ви згадали росіян, і я не можу не запитати. Під час виділення нам допомоги відбувалась активна кампанія проти України, профінансована Вадимом Новинським і реалізована Робертом Амстердамом. У ній стверджувалося, що в Україні нібито порушують релігійні права, відбуваються гоніння — і цей наратив активно просували Російська церква й держава.
Нині Путін говорить про «захист російськомовних» і вимагає «відновити у правах Російську церкву в Україні». УПЦ (МП) публічно запевняє, що вона не МП, але саме її «права» Путін вимагає відновити.
Треба визнати, що тоді кампанія Новинського — Амстердама мала успіх. Наскільки ці наративи працюють досі?
Отже, більшість американців, зокрема більшість республіканців, вважають, що США повинні більше підтримувати Україну. Загальна думка — Путін є воєнним злочинцем, йому не можна вірити. Наративи, які походять звідти, є нав’язаними й брехливими. Це загальне уявлення, коли американці думають про українців. Хоча, звісно, вони не щохвилини думають про Україну. Тому над цим треба постійно працювати.
Я один тиждень на місяць проводжу у Вашингтоні, один тиждень — у Філадельфії, а два тижні подорожую. І мене постійно запрошують у формальний спосіб: «Зроби доповідь в університеті», «Зустрінься з єпископами», «Прийди на наше свято і скажи проповідь про Україну». І над цим ми маємо працювати.
Наша церква створила у Вашингтоні Інститут Архангела Гавриїла. Гавриїл — благовісник. Ми є церковними дипломатами: не в білих рукавичках, які переймаються протоколом чи тим, чи можемо їсти банан ножем і виделкою; ми намагаємося власним життям, радістю і щирістю свідчити Христа і показати, як Христос страждає в Україні сьогодні.
Є ціла програма, яка триває вже другий рік. Цьогоріч в ній беруть участь 33 особи з усього світу. Вони живуть разом, моляться, проходять курси у двох університетах з дипломатії та американської історії, відвідують семінари з комунікації та вивчають інституції, з якими ми повинні працювати, щоб краще їх розуміти.
Вони організують конференцію, пресконференцію, виставку і фандрейзингову подію, щоб знати, як займатися культурною дипломатією. Ми ж своїми скромними зусиллями намагаємося свідчити правду.
Чи це глобально вплинуло?
Я думаю, що так. Принаймні в католицькому середовищі, де ми маємо відкриті канали комунікації, є чітке розуміння неправдивості путінських наративів і ясність у тому, що українці захищають правду, добро, справедливість, демократію, свободу віросповідання, слова, політичного вибору тощо.
«Папа Лев XIV чітко стоїть на боці України»
Владико, запитання про миротворчі зусиллянового папи. Як ви оцінюєте їхній можливий вплив на процеси в Україні? Президент Зеленський його вже запрошував, лунають розмови про можливий візит, хоча офіційного підтвердження поки що немає.
Папу було обрано у четвер увечері. У той самий момент, коли надходили перші запитання з нунціатури, звучало: «Що новий папа мав би сказати в неділю?». Усе, що запропонував блаженніший Святослав, прозвучало — навіть з додатковими акцентами.
У неділю, через три дні, перший дзвінок новообраного папи був до президента Зеленського, президента України. А вже в середу перша загальна аудієнція відбулася з представниками східних католицьких церков — і 80 % залу були заповнені українцями. Адже наша церква є найбільшою серед східних католицьких церков, а українців у Римі та в Італії справді багато.
Наступної неділі, у день інавгурації понтифікату, президент Зеленський став першим главою держави, з яким зустрівся папа. Це був очевидний сигнал.
Тоді ж пролунала пропозиція, щоб Ватикан виступив посередником, своєрідним майданчиком для переговорів. Але відповідь Москви була такою: «Україна і Росія — дві православні країни…».
Тому ми до вашого неблагодатного Ватикану не поїдемо. Офігенна логіка.
А переговори фактично відбуватимуться в ісламській країні. Це приклад багатошарової тактичної брехні.
Для нас важливо розуміти: церква не може ставити собі за мету результат, бо результат завжди поза нашим контролем. Бог і не очікує від нас «гарантованого успіху». Він каже: «Свідчіть, чиніть правильно, говоріть правду».
Так само й папа: він заявляє, що готовий сприяти миру. Він не знає, чи це буде прийнято, але продовжує це повторювати.
І варто підкреслити: жоден світовий лідер не згадував Україну так часто, як Папа Римський Франциск — понад 400 разів.
Ну, він дуже по-різному згадував, будьмо чесні. Взяти хоча б історію зі спільною хресною ходою українки і росіянки на Великдень 2022-го.
Коли в перший рік повномасштабного вторгнення під час хресної дороги у Ватикані поставили разом українку і росіянку, було багато критики. Папа чув цю критику, робив власні висновки, але слухав. Він навіть переніс нашу зустріч на годину раніше, щоб мати дві години для серйозної розмови.
Щосереди і щонеділі папа просив світ молитися за Україну. Це чули в Африці, Латинській Америці, на Філіппінах, в Індонезії — там, де українців майже немає. Це був безцінний сигнал солідарності.
Особисто я дякую Богові, що є греко-католиком, що належу до цієї великої спільноти. Адже греко-католики мають особливий статус у Католицькій церкві — певні розширені права. І те, що наш блаженніший Святослав міг розмовляти з папою гостро й прямо, це теж велика заслуга Франциска, який умів слухати. Звичайно, папа робив не завжди так, як ми хотіли. Але він чув нас. Це вже велика чеснота.
То чи варто чекати на візит папи?
Я сподіваюся на це. Президент Зеленський запросив його. Блаженніший Святослав також. Але конкретних сигналів поки що немає. Папа ще не здійснив ключових призначень, він формує команду. Це вимагає часу.
Володимир Зеленський і Папа Римський Лев XIV Джерело фото: Vatican Media.
Я відчуваю, що він людина глибока. Я відчуваю таку близькість, бо ми між нами лише п’ять років різниці. Він виростав в Америці, в Чикаго. Я дуже добре собі уявляю цю обстановку. Він вчився в Університеті Філадельфії, де я служу. Я часом відвідую цей університет…
Сьогодні цей папа чітко стоїть на боці України. Я сподіваюся, що молитва, інформаційна підтримка та гуманітарна допомога — усе те, що властиве церкві, матиме реальний вплив.
… Згадайте розпад Радянського Союзу — до останніх моментів світові лідери не вірили, що це станеться. А я ручаюся: російська імперія теж колись розпадеться — якщо не зараз, то пізніше. Адже всі інші європейські імперії вже розпалися.
А що тоді буде з Російською православною церквою? РПЦ фактично є співучасницею злочинів, зокрема, патріарх Кирило і керівництво церкви. Вони цього особливо й не заперечують. Але сама церква є величезною і має мільйони вірних поза межами Росії. Що з нею відбудеться після розпаду імперії?
Цитую Сергія Чапніна, росіянина, колишнього редактора журналу Московського патріархату, який нині працює у Фордгемському університеті в Нью-Йорку, у єзуїтському університеті з православним центром, заснованим греками: «Допоки російська імперія не розвалиться і Російська православна церква не стане на коліна, не буде реформ. Не буде змін, не буде автентичного духовного життя».
Сьогодні лише 1 % росіян регулярно відвідує церкву. Для порівняння: у Франції таких близько 5 %. Тобто вп’ятеро більше, ніж у Росії. Це катастрофа для російського народу. Молодих людей там просто посилають як гарматне м’ясо, промивають мізки. Колись вони, можливо, поколіннями каятимуться, як це було з німцями після Другої світової.
Я не впевнена, що вони будуть каятися. Згадаймо, Віллі Брандт став на коліна перед пам’ятником жертвам Варшавського гетто лише в 1975 році. Росії, можливо, знадобляться 125, якщо це взагалі відбудеться.
Колись будуть, бо правда завжди виходить наверх. Запитайте молодших колег: вони знають, хто такий Василь Стус чи Володимир Івасюк? Так. А чи знають вони Володимира Щербицького? Часто ні. А це людина, яка була першим секретарем Компартії України, членом політбюро, фактично керувала Україною 17 років, і саме за його правління загинули Стус та Івасюк.
Тепер ми вшановуємо мучеників, які постраждали від комунізму, а спадщина Щербицького залишилася в смітнику історії. І так має бути. Я горджуся українцями. Усвідомлено чи підсвідомо вони живуть цією правдою. І тому вони переможуть.
Розмовляла: Соня Кошкіна для інтернет-видання «LB.ua»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
