Митрополит Євген Попович: «Нехай цей час святої Чотиридесятниці буде для всіх нас часом оживлення нашої віри»

І

Дорогі в Христі брати і сестри, дорогі отці, саме сьогодні з відслуженням вечірні починаємо спасенний час Великого посту.

Слово «піст» асоціюється нам з чимось, що нас сковує, що неначе накладає на нас численні обмеження, що наказує нам жити у стриманості впродовж такого довгого, бо аж сорокаденного періоду.

Але для віруючої людини та кожної іншої, яка шукає глибшого сенсу свого життя, час Великого посту є особливим даром, є часом Господньої благодаті, в якому через посні практики, молитви, діла милосердя, вона наново вчиться бути Божою Дитиною та відкривати в собі первісне покликання, усвідомлювати собі сенс життя й розуміння Спасительної Жертви Ісуса Христа.

Людина перед прийняттям будь-якого нового завдання — місії в житті — старанно до нього готується, вчиться, щоб, коли прийде час виконати повірений обов’язок, задовільно його виконати.

Образно кажучи, піст у житті християнина — це час приготування до чогось нового, а тим новим є життя в Ісусі Христі через участь у Його смерті і воскресінні.

ІІ

Піст, про який зараз ми говоримо, не є чимось новим у Церкві. Вже в Старому Завіті бачимо, що піст попереджував зустріч людини з Богом, що через піст людина оплакувала свій гріх та намагалася повернутися до Господа.

Мойсей перед тим, як отримати таблиці завіту на горі Синай, протягом сорока днів і ночей постив (Вих. 34, 27–28).

Подібно ж і постив пророк Ілля перед тим, як зустрів Господа на горі Хорив (І Царів 19, 8). Вибраний народ перед поверненням з Вавилонської неволі до Єрусалиму, постить. Читаємо в книзі пророка Ездри: «Там же, коло ріки Агави оповістив я піст, щоб нам упокоритись перед Богом нашим та просити в Нього щасливої дороги для себе, для наших дітей та для всього нашого майна» (Ездри, 8, 21). Подібно постили мешканці Ніневії, відповівши на заклик до покаяння пророка Йони: «І повірили ніневітяни Богові, оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого» (Йона 3, 5).

Одним словом, піст у Старому Завіті мав на меті приготувати людину до зустрічі з Богом, просити Божого прощення та благословення.

Входячи в історію Нового Завіту, практично на самому початку прилюдної діяльності Ісуса Христа, також бачимо, як Він після хрещення в Йордані пішов на пустиню, де постив сорок днів і сорок ночей (Мт. 4, 1–11). Постом на пустині Ісус готується до виповнення місії, яку на нього поклав Господь Бог.

Опісля в житті Церкви, почавши від її народження в день Зіслання Святого Духа, і далі через всі бурхливі епохи аж до наших часів, піст завжди мав велике значення в житті всіх поколінь християн. Бо постом і молитвою можемо перемогти ворога нашої безсмертної душі та наблизитись до Господа.

ІІІ

Постити в сьогоднішній час, перебувати на великопосній молитві — здається чимось неприроднім і противним свободі людського духа. Але та сама людина, розгублена в собі, дотримується практик різних дієт, вправ, витоптує стежки до психолога чи терапевта, одним словом — шукає рятунку для себе. Одночасно забуває, що справжній порятунок, підтримку, переміну і перемогу в житті може дати їй Ісус Христос, саме даючи нам через свою Церкву оті всі великопосні практики, які набагато кращі, як приписані дієти, час проведений на фізкультурі чи в кабінеті терапевта.

Ісус Христос бажає кожному з нас допомогти, віднайти себе та свою дорогу до Бога через всі великопосні практики, якими є: наполеглива великопосна молитва, духовні вправи чи реколекції увінчані сповіддю, тобто визнанням гріхів і прощенням, яке Він у своєму великому милосерді дає нам у Святому Таїнстві Покаяння.

Тому заохочую всіх наших вірних до участі у великопосних богослужіннях, які служаться всюди в наших парафіях. Особливо гідною нашої уваги нехай буде Служба Напередосвячених Дарів, Акафіст до Страстей Христових та Хресні дороги там, де є практика їх служити. Особливо прошу парохів приготовляти вірних до участі у всіх великопосних богослужіннях, приготовляючи тексти молитов, пояснюючи значення поодиноких служб та встановлюючи такі години Літургії, щоб якомога більше число вірних мало можливість користати з молитовних скарбів нашої Церкви.

Час Великого посту — це час нашої стриманості, ввічливості, милосердя та доброзичливості до інших. На знак нашої покутної практики не братимемо участі в ніяких забавах та танцях, уникатимемо поганого товариства та цього всього, що могло б засіяти кукіль неспокою в наших серцях.

Час Великого Посту — це також особливий час, в якому даємо милостиню. Не чекаючи на заклик Церкви, самі від свого серця ділимося з потребуючими. В нашій Церкві від давніх часів була практика, що на час посту в храмі встановлювали окрему скарбонку з написом «Великопосна милостиня», до якої кожний міг вкинути свою копійку на знак співчуття з убогими цього світу. Бо всі пожертви зібрані в часі посту були призначені тільки на ту ціль — нести поміч найбіднішим з-поміж бідних через добродійну установу нашої Церкви, якою є єпархіальний «Карітас». Тому прошу всіх парохів та завідателів наших храмів, установити у ваших парафіях та спільнотах такі скарбонки, щоб вірні мали змогу зовсім анонімно, згідно зі своїм сумлінням та з потреби серця, поділитися з найбільш потребуючими у нашій єпархіальній спільноті.

Дорогі у Христі брати і сестри, нехай цей час святої Чотиридесятниці буде для всіх нас часом оживлення нашої віри, примирення з Богом та ближніми, часом нашої надії на перемогу над нашим гріхом і запорукою радісного й світлого переживання Пасхи Христової — до неї ж бо, через наш Піст, ми готуємося.

З пастирським благословенням,