Митрополит Андрей Шептицький і салезіяни

Сьогодні для багатьох тих, які беруть активну участь у житті Церкви, наявність східних гілок латинських монаших орденів є цілком природною справою.

Редемптористи, Салезіяни, Єзуїти східного обряду пересічними вірними Української Греко-Католицької Церкви сприймаються як чернечі спільноти, які вже від незапам’ятних часів діють у нашій Церкві. І тільки одиниці можуть більш докладніше розповісти про часто-густо нелегку історію утворення східних гілок латинських монаших Чинів чи Орденів у нашій Церкві.

Питання ролі митрополита Андрея в утворенні східних гілок латинського чернецтва у нашій Церкві не є до сих пір добре вивчене. Це питання за майбутніми поколіннями істориків та богословів. Але, не підлягає сумніву той факт, що саме він відіграв ключову роль в процесі утворення віток східного обряду у латинських орденах. Отець Кирило Королевський у своїй книзі «Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944)» стверджує, що митрополит Андрей брав у цьому процесі чи не найбільшу участь, «хоча ті чи інші подробиці його діяльности стануть відомі лише тоді, коли можна буде вільно вивчити всі архіви» (С. 337).

Сьогодні хочу поділитися з достойною публікою архівними документами, які трішки проливають світло на тему участі митрополита Андрея у виникненні східної вітки Салезіян. Отці Салезіяни сьогодні є дуже добре знані в Українській Греко-Католицькій Церкві як творці та ідейники літніх «Канікул з Богом» та праці з дітьми. Окрім того, у Львові вони провадять елітний виховний заклад, що ним є ліцей-гімназія імені митрополита Андрея і архимандрита Климентія Шептицьких та «Родинний дім», у якому виховуються діти-сироти.

Останніми роками їхня історія в особливий спосіб стала предметом зацікавлення окремих церковних дипломатів, оскільки один з отців Салезіян, о. Степан Чміль, який разом з іншими своїми співбратами служив для нашого люду у Аргентині, взяв активну участь у духовній формації теперішнього Папи Франциска. Про цей факт Папа відкрито говорить при кожній зустрічі чи то з українським єпископатом, чи то з вірними. Окрім того, о. Степан був одним з трьох єпископів, яких Патріарх Йосиф 1 квітня 1977 року таємно хіротонізував у монастирі св. Теодора Студита «Студіон» у Кастель-Гандольфо біля Риму. Він також з огляду на чеснотливість життя є кандидатом на беатифікаційний процес.

Вже цих фактів вистачить для того, що більш докладно зацікавитися історією українських Салезіян, вже на кажу про те, що зараз була б дуже на часі окрема історична монографія. Але, звісно, такі важливі дослідження вимагають часу і зусиль. Тому, щоби зацікавити усіх охочих темою ролі митрополита Андрея у виникненні східної вітки Салезіян і цим самим заохотити дослідників зацікавитися цією темою, я вирішив опублікувати кілька листів першої групи кандидатів з України, які зголосилися стати її наріжними каменями. Серед них знаходимо також пізнішого о. Степана Чміля.

Документи, що їх сьогодні представляю, мені вдалося віднайти у процесі праці з фондом митрополита Андрея Шептицького у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Тому, вже на самому початку висловлюю подяку дирекції і працівникам Архіву за сприяння у приготуванні цього матеріалу.

Опис і аналіз документів

Архівні документи, про які веду мову, являють собою чотири листи спільного характеру, авторами яких були перші кандидати з України до східної вітки Салезіян, адресовані безпосередньо митрополиту Андрею Шептицькому. Вони знаходяться у знаному дослідникам фонді № 358, опис 1, справи 393, 394 і 395. Для того, щоби читачеві було зручніше і зрозуміліше читати згадані листи, представлю їх окремо.

Листи № 1 і № 2

(Фонд 358, опис 1, справа 393, аркуш 34 і 35)

Ці листи слід трактувати як одне ціле, хоча фізично вони становлять дві окремі одиниці. Вони були написані з Villa Moglia, яка знаходиться поблизу маленького італійського містечка Chieri. На даний час ця вілла разом з церквою перебуває у запустінні і є пристановищем для вітру і птахів, а також для любителів старовини. Але на початку минулого століття вона була одним з формаційних центрів Салезіян, у якому розміщувався новіціят, де формувалися майбутні салезіянські місіонері. Згодом його було перенесено до Турину, а сама споруда опустіла.

Так ось, саме у Villa Moglia проходили свою початкову формацію перші українські салезіяни. Листи датуються 3 і 7 вересня 1936 року і, так виглядає, що вони були переслані митрополиту Андрея в одному конверті.

Авторами листа № 1 були Степан Чміль та Іван Саба, які, підписуючись, додають до своїх імен від хрещення ім`я Марія. Така практика була досить поширена на Заході не тільки серед чернечих згромаджень, але серед люду, особливо у Іспанії. У листі вони сповіщають митрополита Андрея, що 3 вересня 1936 року вони склали Святі Обіти, тобто перші Обіти у Салезіянському Згромадженні. Вони дякують йому за пам'ять та опіку, а також просять про молитву, щоб вони могли витривати у своєму покликанні до кінця своїх днів. Така форма молитовного наміру була дуже популярною серед духовенства і монашества як перед війною, так і в часи підпілля. У її основі стоїть розуміння монашого покликання як процесу неустанної боротьби з самим собою та зі світовими спокусами, у якій надважливу роль відіграє Божа ласка, про яку слід постійно просити у молитві.

Користаючи з нагоди інші кандидати з України до Салезіян вирішили також написати митрополиту Андрею про себе, оскільки він дуже цікавився обставинами їхнього життя і перебування. Мабуть з технічних причин, свого листа вони написали кілька днів пізніше.

У своєму листі № 2 вони сповіщають митрополита Андрея, що 4 вересня 1936 року вони розпочали новіціят і надіють через рік стати повноцінними членами товариства Салезіян та за прикладом їхніх двох співбратів скласти монаші обіти. Вони також просять про молитву і дякують за підтримку. Але, дуже цінним у цьому листі, зрештою як і в усіх інших листах, є те, що вони подають свої імена і прізвища.

Лист № 3

(Фонд 358, опис 1, справа 394, аркуш 3)

У цьому листі, який датується 1 січня 1937 роком, українські Салезіяни першочергово вітають митрополита Андрея з Різдвяними Святами. При цьому, використовують нагоду, щоб розповісти йому про своє життя.

В першу чергу вони дякують йому за надіслану літературу українською мовою. Хоча вона їм була потрібна для катехитичних цілей, то як стверджують, вона їм знадобиться для того, щоби не забувати рідної мови, оскільки кількарічне перебування у чужому середовищі давалося в знаки. Зрештою, це видно і по стилі листа, у якому вони вже з трудністю будуть речення і підбирають відповідні слова.

У цьому листі вона також згадують і про приїзд до них владики Миколая Чарнецького, який завернув до них по дорозі з Риму до Парижу. Згідно попередніх домовленостей владика повинен був у них відслужити візантійську Літургію українською мовою, і, як виникає з листа, настоятелі дому до цього готувалися. Та в силу певних обставин він не зміг відслужити її, а обмежився коротким візитом, в часі якого розповів їм про стан справ в Україні, Церкві, а також про слабе здоров`я митрополита Андрея.

Згадка про відвідування владикою Миколаєм Чарнецьким українських Салезіян у новіціяті у Villa Moglia є дуже вагомим фактом і аргументом. Він бо підсилює твердження згадуваного раніше о. Кирила Королевського, який писав, що саме владика Миколай був ініціатором утворення східної вітки Салезіян.

З листа № 3 відчитується також усвідомлення, що надходять тяжкі часи. Тому, українські Салезіяни пишуть, що у своїх молитвах проситимуть Господа, щоби дарував довге життя митрополиту Андрею і щоби саме під його проводом Церква і Український Народ міг ці часи пережити.

Під листом підписуються усі кандидати з України, які увійшли до так званої першої групи українських Салезіян. Усіх же перед Другою Світовою війною їх було чотири. Перша прибула до Італії у 1932 році, друга – у 1937 році, третя – 1938 року і четверта – у 1939 році. Прибуття кандидатів з України, а опісля їх формація з майбутнім призначенням для праці УГКЦ було офіційно погоджене з Генеральною Курією Салезіян 1 листопада 1932 року.

На жаль, так сталося, що воєнні лихоліття не дозволили Отцям Салезіянам повернутися після формації в Україну. Вони стали місіонарями для наших вірних в Аргентині, а також провадили Малу Духовну Семінарію в Римі, з якої вийшло немало священиків, які до сих пір служать в різних куточках, де діє наша Церква. Щойно на початку 90-х років минулого століття вони змогли повернутися в Україну і тут з чистого листка на рідній землі продовжувати справу святого Івана Боско.

Нехай ось цей маленький матеріал стане моєю скромною вдячністю Отцям Салезіянам за їхню працю та посіє бажання стати на дорогу салезіянського покликання у молоді серця українських хлопців та дівчат.

Лист № 4

(Фонд 358, опис 1, справа 395, аркуш 3 і 4)

Цей лист датується 2 січня 1938 року і був надісланий митрополиту Андрею як привітання з нагоди Свят Різдва Христового, які наближалися. Окрім святочних побажань і запевнення про молитовну пам'ять українські Салезіяни називають себе у листі дітьми митрополита Андрея з далекої чужини, що свідчить про їхній дуже тісний, принаймні особистий зв'язок з його особою. До того ж, самого митрополита вони звуть «Отцем всіх дітей України». Це дуже глибоке окреслення постаті митрополита Андрея, яке вказує на те, що у свідомості багатьох людей він поставав передовсім як захисник та опікун дітей, особливо сиріт, для яких спеціально по усіх можливих закутках створював дитячі приюти, що звалися «захоронками» або «сиротинцями».

Тексти листів

Дивіться також

Архиєпископ-емерит Іван Мартиняк: «Церква зросла територіально і чисельно, і робить мене щасливим»
20 грудня

Блаженний Миколай Чарнецький очима сучасників
20 грудня

До 35-річчя виходу УГКЦ з підпілля у Тернополі відкрили виставку
19 грудня

Про історію Церкви говорили під час формаційної зустрічі священників Апостольського екзархату в Італії
19 грудня

Дивитися ще