Монологи блокадного Чернігова. Священник, який з початку війни займається волонтерством

18 березня 2022

31-однорічний священник з Чернігова Роман Халус щоденно проводить богослужіння та молиться за мир в Україні, за наших захисників та своїх парафіян. Паралельно священник займається волонтерством: розвозить їжу та підвозить людей на власній автівці.

Монологи блокадного Чернігова. Священник, який з початку війни займається волонтерством

Роман Халус служить Богу шість років. Він з багатодітної родини, родом з Івано-Франківщини. Як змінилося життя священника з початком війни, він розповів у проєкті «Монологи блокадного Чернігова».

Немає відчуття, що у нас війна. Звичайне побутове життя з перешкодами, які роблять нам вороги. Наша праця спрямована на волонтерство. Як священник я став більше відвідувати наших парафіян. Зараз, у першу чергу, дбаю, щоб були продукти, щоб були належні умови для проживання.

Допомагаю людям з їжею. Зі Львова наш священник координує і надсилає гуманітарну допомогу, і ми частково цю допомогу розподіляємо між людьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Також маю транспорт, займаюся перевезенням людей по місту по їхніх потребах, також доставляю їм їжу, все необхідне. Ми також долучаємося до ініціативи, коли родичі давно не мають зв’язку з рідними. Ми їдемо по адресах і дивимося, що з людьми. Щодня маємо по два-три запити

Від початку війни наші люди стали відкритішими. Ми з ними знайшли «точки перетину». Люди стали відкритими і я чекав, що у нас піде такий діалог. Вони, як були хорошими, так і залишаються. Також від початку війни люди стали дружніми. Всі зі своїх домівок приносять продукти, хто які має. Коли люди побачили, що є зайве — почали хлопцям готувати на блокпости.

Люди сповідаються, причащаються. Хрестимо дітей вдома, вінчаємо людей. Тобто, як священник — виконую свої обов’язки.

Хрещення у домашніх умовах. Фото: з особистого архіву Романа Халуса

Маю духовні розмови. З блокпостів хлопці заходять помолитися. Ось так в принципі виглядає моє життя. Встаю о 6 ранку. Спілкуюся з людьми, читаємо, співаємо пісні під гітару і деколи навіть забуваємо, що довкола війна. Наші люди жартуючи кажуть: «Є триста спартанців, а ми тридцять постояльців, які після війни зберуться і об’їздять цілу Україну». Всі один до одного проявляють увагу. Ми якось вже всі стали рідними.

Нас підтримують священники з інших країн. Унас тут є священник, який має бельгійське громадянство. Він має монастир у Брюсселі і він інформує напряму. Всі ці відео розходяться і їх перекладають священники у Європі. Підтримка шалена. Вони готові всіма способами нас підтримати. Я спілкувався з єпископом з Німеччини про цю ситуацію. Він послухав і каже: «Те, чого німців навчати потрібно місяць, українці налаштували за один день». Це велика підтримка для нас, українців.

Що мене вразило? Знаєте, болюча історія, коли хлопчик вісім років отримав повідомлення від людини, яка думала, що це номер телефону її мами. Там було повідомлення: «Мої співчуття, тато загинув. Земля йому пухом». Він це прочитав, так як про свого батька. Дуже така глибока і болюча історія.

Історії людей — просто унікальні. Як ми за них переживали. Навіть у комендантську годину ризикували, щоб поїхати їх забрати з небезпечного місця.

Болючими були трагічні історії. Наприклад, нещодавно писала мені знайома, що вона не може зв’язатися зі своїми рідними п’ять днів. Мені дали адресу і я поїхав. Я йшов вулицею, вона була просто зруйнована. Я йшов вулицею і думав, що я потім буду казати цій знайомій, якщо її рідні мертві. Слава Богу, її рідні були живі. Болить за те, що люди мусять виїжджати, люди бояться.

Рідні хвилюються за мене. У перші дні вони зробили чергування. Кожен з них щогодини телефонував від ранку і десь до години 20.00. Зараз телефонують 4–5 разів на день, я коротко їм відповідаю. Вони в Карпатах, я звідти родом.

Я налаштований бути у Чернігові. Це моя місія. Людей не можна залишати, так велів Господь Бог.

Молитва має велику силу. Люди зараз особливо відчувають, як вона їх заспокоює, оберігає, дає відчуття, що вони не самі. Молитва за військових дає надію, що вони будуть не поранені, не будуть вбиті. Цю силу зараз видно. Тому що люди зараз дуже близько на межі життя і смерті.

Молитва нам може допомогти. Молитва — це спосіб дати можливість Богу діяти. Потрібно прислухатися до свого серця і у молитві починати звернення до Господа Бога. Я рекомендую читати Псалми, Євангеліє, повторювати Ісусову молитву: Господи, Ісусе Христе, сину Божий, помилуй нас. Головне просити, щоб Бог спас нас, врятував. Це таке перше прохання, яке варто просити. У молитві ми не просто звертаємося до Господа Бога, а й до Діви Марії, всіх наших заступників, ангелів. І тоді людина починає бачити, що воїнів світла більше ніж воїнів зла.

Однозначно наші хлопці переможуть. Наші чернігівці готові місто відбудовувати. Коли ми переможемо — я поїду у відпустку.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ