Євангеліє від Марії. День п’ятнадцятий: Потіха засмучених
Щоби зростати в ніжності, у шанобливій і делікатній любові, ми маємо християнський взірець, до якого впевнено звертаймо наш погляд. Це Ісусова Мати і наша Мати, уважна на Божий голос, і на потребуючих, і на труднощі її дітей. Марія, сповнена Божим милосердям, яке в ній стало тілом...
Смиренність Христа
Прийшовши на Йордан, щоб хреститися від Івана, Ісус виявив свою покору й розділив людську долю: принизив себе до нас і через свою любов повернув нам гідність та подарував спасіння. Нас завжди вражає ця Ісусова покора, його схиляння над людськими ранами, щоби їх вилікувати. І ми глибоко діткнуті драмами й ранами нашого часу, особливо тими, які спричинені відкритими конфліктами на Близькому Сході. Насамперед думаю про любу Сирію, роздерту братовбивчою боротьбою, яка триває вже три роки й пожинає незліченні жертви, змушуючи мільйони осіб стати біженцями та вигнанцями в інших країнах. Всі хочуть миру! Однак дивлячись на цю драму війни, дивлячись на безліч людей, які покинули свою Батьківщину і змушені втікати, я запитую себе: хто продає цим людям зброю, щоб вони воювали? Ось джерело зла! Ненависть і жадібність до грошей — у виробництві й у продажі зброї. Це змушує нас думати, хто стоїть за цим, хто дає зброю, щоб продовжувати конфлікт! Думаймо, а також із глибини серця скажімо одне слово тим бідолашним постачальникам зброї: «Наверніться».
Бог об’являє себе малим
Один із найкращих листів, які я отримав, дар Ісусової любові. Мені його написав Ніколас, шістнадцятирічний хлопчина, інвалід від народження, який живе в Буенос-Айресі. Зачитаю вам його: «Дорогий Франциску. Я Ніколас, мені шістнадцять років. Оскільки я не можу писати сам (тому що не говорю і не ходжу), то попросив моїх батьків зробити це, бо вони знають мене набагато краще. Хочу Вам розповісти, що коли я мав шість років, у моєму Колегіумі, який називається Аедін, отець Пабло вділив мені перше Святе Причастя. У листопаді я отримав Миропомазання, що дає мені велику радість. Усі ночі, відколи Ви мене просили, я прошу мого Ангела-Хоронителя, який називається Евзебій і є дуже терпеливим, щоб оберігав Вас і допомагав Вам. Будьте певні, він це робить дуже добре, тому що опікується мною і мене супроводжує по всі дні! Ага! Коли маю безсоння… приходить бавитися зі мною! Мені було б дуже приємно прийти, щоб побачити Вас й отримати від Вас благословення і вітання: тільки це! Передаю Вам вітання і продовжую просити Евзебія, щоб Вами опікувався і давав Вам сили. Цілую. НІКО».
У цьому листі, у серці цього хлопця є краса, любов, Божа поезія. Бог об’являється тим, хто має просте серце, малим, покірним, тим, яких ми часто називаємо останніми, а також вам, дорогі друзі: той хлопець, коли не може заснути, грається зі своїм Ангелом-Хоронителем; Бог приходить бавитися з ним…
На жаль, суспільство забруднене культурою відкинення, яка є протилежною культурі прийняття. І жертвами культури відкинення є власне найбільш немічні, вразливі особи. У центрі соціальної і політичної уваги ми маємо поставити найбільш знедолених!
Поруч із хворими
Братерське співчуття до хворих відкриває нас на правдиву красу людського життя…
Наукові відкриття побільшили можливості запобігати різним патологіям і лікувати їх. Утім щоб можна було говорити про цілковите здоров’я, важливо не втрачати розуміння, що людська особа, створена на образ і подобу Божу, з’єднана з тіла і духу. Отже, також і хвороба, досвід терпіння та страждання стосуються не тільки тілесного виміру, а й людини загалом. Звідси вимога цілісного лікування, яке розглядає особу сукупно. І тому необхідно, щоб працівники медичної служби «керувалися цілісним баченням хвороби і повністю реалізовували підхід до хворого, який страждає» (Giovanni Paolo II, Dolentium hominum, 11 febbraio 1985).
Ніч страждання
Дорогі друзі, Церква визнає у вас особливу присутність страждального Христа. Є так: поруч, ба більше, усередині нашого страждання є страждання Христа, який несе їх разом із нами і виявляє їхній сенс. Коли Син Чоловічий був піднесений на хресті, то знищив самотність страждання і просвітив темряву. Отже, ми поставлені перед таїнством Божої любові до нас, яке вселяє надію та відвагу: надію, тому що в задумі Божої любові ніч страждання також відкривається пасхальному світлові; а відвагу, щоб зустріти віч-на-віч будь-які негаразди в Його товаристві, поєднані з Ним.
Син Чоловічий, який став людиною, не усунув із людського досвіду хворіб і страждання, але, приймаючи їх, перемінив, надаючи нового виміру. Іншого виміру, тому що страждання не мають більше останнього слова, яким є нове життя у повноті; трансформовані, тому що в єдності з Христом із негативних можуть стати позитивними. Ісус є дорогою, і з Його благодаттю можемо наслідувати Його. Як Отець дав Сина з любові, а Син дав себе самого з тієї самої любові, так і ми можемо любити інших, як Бог полюбив нас, віддаючи життя за братів. Коли ми наближаємося з ніжністю до тих, які потребують лікування, то всупереч світові несемо надію і Божий усміх.
Щоби зростати в ніжності, у шанобливій і делікатній любові, ми маємо християнський взірець, до якого впевнено звертаймо наш погляд. Це Ісусова Мати і наша Мати, уважна на Божий голос, і на потребуючих, і на труднощі її дітей. Марія, сповнена Божим милосердям, яке в ній стало тілом, забуває про себе і швидко йде з Галилеї до Юдеї, щоб зустрітись з тіткою Єлизаветою та допомогти їй; клопочеться біля свого Сина на весіллі у Кані, коли бачить, що забракло вина на святі; несе у своєму серці довгу прощу життя, слова старця Симеона, який провістив Їй меч, який прошиє Її душу, і через силу залишиться біля Ісусового хреста. Вона знає як це пройтися тією дорогою і тому є Матір’ю всіх хворих і тих, хто страждає. Можемо звертатися до неї з довірою, з синівською набожністю, впевнені, що нам допоможе, нас підтримає і нас не залишить. Це мати розп’ятого Воскреслого; залишається біля наших хрестів і нас супроводжує на шляху до Воскресіння і повного життя.
† Папа Франциск
На фото: Маркопільська чудотворна ікона Матері Божої