Доповідь архиєпископа і митрополита Вінніпезького владики Лаврентія Гуцуляка «Сопричастя і свідчення в житті УГКЦ»

ДОПОВІДЬ

архиєпископа і митрополита Вінніпезького Лаврентія Гуцуляка

«Сопричастя і свідчення в житті Української Греко-Католицької Церкви»

Цей документ базується на обговоренні теми за участю чотирьох із п’яти єпископів Вінніпезької митрополії, що відбулося 26–28 лютого 2019 року у Вікторії, Британська Колумбія.

1. Елементи сопричастя/ єдності в УГКЦ на глобальному рівні

Літургія. Літургійне життя Церкви виявляє сопричастя в УГКЦ в усьому світі — саме Літургія Церкви регулярно збирає мирян, богопосвяченних осіб і духовенство для участі в церковному правилі, читанні Божого Слова та Святих Таїнствах, згідно з переданням Церкви і тисячолітньою традицією. Літургійне життя не обмежується неділями, бо вірні збираються на богослужіння у свята, будні та під час посту. Це показує унікальність нашої Церкви та її вірних, відмінність від інших Церков та релігійних груп.

Духовність. З літургійним тісно пов’язане духовне життя вірних УГКЦ. Це виявляється в тому, що вони дуже цінують сакральні споруди, ікони та інші речі, пов’язані з Церквою і віровизнанням, а також у способі життя, зокрема йдеться про молитву в сімейному колі, про присутність релігійних символів у домівках. Важливі моменти в житті наших вірних відзначаються молитвою, як-от народження (хрещення і миропомазання), шлюб, часи радості і часи смутку, переживання хвороб і смерті. Ці моменти підсилені різними церковними діями, співом (музикою), ритуальними танцями, процесіями і навіть специфічними стравами. Багато з цих традицій існують протягом століть і передаються з покоління в покоління — від бабусь і дідусів до дітей та внуків.

Катехизм «Христос — наша Пасха». Літургійне і духовне життя УГКЦ закріплене дидактичним способом через написання Катехизму «Христос — наша Пасха». Ця книжкаґрунтується на катехитичній традиції Католицької Церкви, східній духовній традиції візантійської Церкви, зокрема патристичних джерелах, і живій вірі українського народу. «Христос — наша Пасха» є підручником для духовенства, богопосвячених осіб і мирян, який допомагає зростати у вірі в сучасному світі. Цей Катехизм передає сучасному поколінню автентичну керигму (проголошення) Євангелія Ісуса Христа, яким жили наші предки понад тисячу років.

Кодекс канонічного права, партикулярне право. Кодекс канонів для Східних Церков, оприлюднений у 1990 році, ґрунтуючись на кодифікованих законах, організовує життя УГКЦ. Цей Кодекс закликає до створення окремого партикулярного права для кожної Церкви sui iuris. УГКЦ упродовж останнього десятиліття працює над розвитком партикулярного права. Церковні закони повинні спрямовувати вірних, певну частину Божого народу, які здійснюють свою паломницьку подорож разом з усім людством, до остаточної божественної мети.

Церковна структура. Щоб забезпечити вірним літургійне і духовне життя та постійну катехитичну формацію, Церква повинна мати певну структуру (і в України, і за межами материнської території). До церковної структури входять такі частини: парафії та місійні станиці, екзархати, єпархії та митрополії з духовенством і богопосвяченими особами під пастирським проводом єпископів. Усе це в усьому світі об’єднує Українську Греко-Католицьку Церкву в одне Тіло Христове.

2. Внутрішні та зовнішні виклики для сопричастя Української Греко-Католицької Церкви

Втрата молодшого покоління. Брак молоді в наших церквах є особливо помітним в діаспорі УГКЦ. Одна з причини, чому молодь не ходить до церкви, це навчання в римо-католицьких чи світських школах, до яких для УГКЦ доступ закритий. Інша причина, яка віддаляє молодь від УГКЦ, українська мова. Часто діти і молоді люди або погано знають, або взагалі не володіють українською. Вони ходять на українські танці, але не беруть участі в церковному житті. Батьки приводять дітей на катехизу, але не до церкви на недільну Божественну Літургію. В основному молоде покоління приходить до церкви тільки на хрестини, Урочисте Перше Святе Причастя, весілля та похорон.

Секуляризація. Сучасне суспільство підкреслює дуже багато аспектів в житті, які суперечать християнським принципам. Секуляризація сильно вражає вірних УГКЦ, особливо молоде покоління. Пріоритети в нинішньому житті — успішна кар’єра, володіння новими технологіями, накопичення великого багатства. Євангельські цінності суперечать світові й у багатьох випадках євангельські цінності програють.

Церква як знаряддя. Для багатьох вірних УГКЦ в діаспорі Церква вважається як захисник політичних сподівань, мрій українського народу. Для інших Церква — осередок української культури й мови. Для ще інших — це вияв мистецького життя. Збереження храму як споруди стає основою метою усіх їхніх зусиль. Вони не розуміють членства в єпархії або у вищому рівні Церкви. Найімовірніше, що ці «члени» не можуть збагнути, що церковний будинок існує для того, аби послужити поширенню євангельських правд серед Божого народу. Вони вважають, що основний обов’язок вірних-парафіян — це збереження та фінансування їхньої церкви як фізичної будівлі.

Молитва та обряд.Мені приносить душевну радість літургійне життя УГКЦ. На жаль, не всі мають подібне розуміння. Коли я став єпископом близько 22 років тому, то, буваючи під час канонічних відвідин, церкви були переповнені. У наш час дедалі помітнішою стає драматична зміна. Часто можна почути, що парох просить пробачення в єпископа, що дуже мало людей у церкві. Коли спитати парафіян, чому вони не прийшли до церкви, коли був єпископ, то почуємо відповідь, що тоді відправа триває довго.

Без сумніву, літургійне життя Української Греко-Католицької Церкви багате обрядами і традиціями, за що прибічники інших християнських традицій шанують наш обряд. Проте багатьом вірним нашої Церкви, особливо молоді, видається, що ми пропонуємо їм Літургію як дуже багатий банкет, а їх цікавить макдональдс. В результаті наші вірні відвідують римо-католицькі та протестантські церкви або взагалі не ходять до церкви.

Сам по собі обряд не спасає! Проте, коли ми віддаємо обряду належне місце в Літургії, він прикрашає нашу молитву, наближає нас до Бога. Через красу нашого обряду Бог об’являється вірним.

Звідси виникає запитання, як використовувати багатство й красу нашого обряду у служінні хворим, немічним, літним особам чи дітям. Нам потрібно розглянути питання — чи обряд веде до молитви?

3. Кроки, які потрібно зробити негайно, щоб подолати труднощі та зміцнити сопричастя УГКЦ

Фундаментальне розуміння Церкви. Катехизм УГКЦ»Христос — наша Пасха» подає богословське розуміння Церкви. Зокрема, читаємо: «Церква започаткована в одвічному Отчому задумі, здійснена у воплоченні Божого Сина і явлена в зішесті Святого Духа» (п. 271). УГКЦ, як вихователька віри, повинна робити наголос на духовному аспекті Церкви, як Божому народі, щоб вірні (миряни, богопосвячені особи й духовенство) не зосереджувалися на матеріальній складові — будівлі та її оздобленні. У Канаді протягом більше як ста років ми побудували чимало церков та інших сакральних споруд. Зараз, попри великі труднощі (брак фінансів і робочої сили), ми намагаємося підтримувати цю матеріальну складову Церкви, хоча мали б, навпаки, більше дбати про спасіння душ. Ми, як Церква, скеровуємо багато енергії на підтримування будівель, адміністрацію та інші фізичні структури, тож дуже мало ресурсів залишається, щоб духовно збагачувати людей. Отже, треба замислитися: що саме означає «Церква» для наших вірних? Що саме розуміють вірні про значення «Церкви»?

Усвідомлення ролі української культури та національності в УГКЦ. Маючи належне богословське розуміння Церкви, ми повинні подумати про роль культури та етнічної приналежності в УГКЦ. Чи УГКЦ лише для етнічних українців? Якщо так, то який відсоток їхніх попередніх поколінь має бути українським: 25, 50, 75 чи 100 відсотків? Який зв’язок між Церквою, вірою й культурою? Чи роль віри полягає в забезпеченні культурної та історичної спадщини? Культура повинна бути засобом євангелізації — поширення віри. Знання української мови є тільки частиною культури. Одного разу одна пані поскаржилася мені, що ми вживаємо занадто багато англійської мови в церкві, до якої ходить їй внучка. Вона запитувала мені: «Яким способом зможе моя внучка вивчити українську мову, якщо вона не чує цієї мови, навіть упродовж однієї години на тиждень у храмі?» А скільки разів, проповідуючи в церкві українською, я себе перепитував, хто насправді розуміє Слово Боже, яке я намагаюся проголошувати вірним у Канаді…

Пізнання свого стада. Обов’язок доброго пастиря — знати свою паству та визнавати себе її членом. Папа Франциск часто звертає увагу на цю тему. Дуже важливо, особливо в діаспорі УГКЦ, щоб єпископи, священники та всі, хто залучений до пастирського служіння, розуміли менталітет своїх вірних. Добрий пастир має відповісти на такі питання: чи моя паства нещодавно іммігрували з України чи це піонерське покоління цієї країни? Наскільки у них (моїх вірних) сильні зв’язки з Україною? Наскільки вони відчувають себе комфортно як специфічний, конкретний народ (українці) в межах населення нової країни? Чи вони достатньо володіють мовою країни, яка їх прийняла? Чи вони легально живуть у цій країні? Ці та інші подібні питання виявлять, як ми повинні служити нашим людям і якою мовою ми спілкуватимемося. Усвідомлюючи особливості певної частини нашого народу в діаспорі, ми зможемо краще зрозуміти, як підтримувати і зміцнювати сопричастя в УГКЦ у всьому світі.

4. Додаткові думки на цю тему для Синоду Єпископів УГКЦ

Баланс між єдністю та різноманітністю. У світовому контексті, коли стараємося, щоб зберегти сопричастя УГКЦ, особливо з точки зору діаспори, важливо знайти відповідний баланс між єдністю та різноманітністю. Кожне село та регіон України має свої особливості, те саме відбуватиметься в країнах імміграції. Саме тому потрібно бути дуже уважним, коли пропонуємо певні закони і практики для вірних Української Греко-Католицької Церкви в усьому світі.

Живим прикладом може слугувати посвячення святого мира для Тайни Миропомазання у Великий (Страсний) четвер. Через певні причини дуже багато років єпископи і митрополити в діаспорі освячують миро для своїх священнослужителів. Сьогоденні закони заперечують цю практику. Зараз у Вінніпезькій митрополії є велика кількість підготовлених сухих складників для освячення святого мира. Їх потрібно використати. А новий закон вимагає, що тільки Батько й Голова УГКЦ має право у Великий четвер святити миро для Тайни Миропомазання.

У роках після Другого Ватиканського Собору, коли УГКЦ різними шляхами прагнула до створення патріархату, виникло питання моделі патріархату УГКЦ. Занепокоєння виникло, що патріархат буде в моделі Римської (Ватиканської) курії, де «головa матиме надто велику владу над тілом». Як Східна Католицька Церква sui iuris, ми розуміємо різноманіття в єдності Вселенської Католицької Церкви. Подібно нам слід розуміти (прийняти) різноманітність на різних рівнях УГКЦ як частину сопричастя та єдності нашої Церкви там, де вона перебуває.

† Лаврентій Гуцуляк,
архиєпископ і митрополит Вінніпезький