10 років архиєрейського служіння владики Йосифа Міляна

18 червня 2019

Сьогодні у Київській архиєпархії УГКЦ розпочинаються святкування ювілею 10-ти ліття з дня Архиєрейської хіротонії владики Йосифа Міляна, єпископа-помічника Київської архиєпархії. Що ми про це знаємо? Спеціально для Вас у журналі «Наш Собор» пресслужба архиєпархії відібрала ряд світлин, які пригадають нам цю подію. Серед фотографій можна побачити ще недобудований Патріарший собор Воскресіння Христового, родину владики Йосифа Міляна, священиків та друзів, які 10 років тому стали учасниками цього історичного моменту.

10 років архиєрейського служіння владики Йосифа Міляна

З цього дня промайнуло 10 років. Насамперед, пригадаємо, що саме єпископські свячення владики Йосифа Міляна, вперше у новітній історії нашої Церкви відбулися у Києві. Ця хіротонія стала своєрідним містком із подіями, які відбувалися у столиці нашої держави чотириста років тому. Адже саме Київський митрополит Михайло Рогоза ініціював та спільно із Синодом Єпископів Київської митрополії прийняв рішення про відновлення єдності Української Церкви з Римським Апостольським Престолом, забезпечивши при цьому збереження східної християнської традиції і власної церковної та етнокультурної самобутності.

Чин хіротонії владики Йосифа Міляна розпочався напередодні, 17 червня 2009 року, із архиєрейського найменування. Наступного дня у присутності Глави та Отця Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира, за участі Апостольського Нунція в Україні архиєпископа Івана Юрковича, 20 архиєреїв УГКЦ та РКЦ в Україні, відбулася сама хіротонія. Під час Божественної Літургії спільно молилися більше ста священиків та численні вірні, а серед них представники Православної Церкви, державної та місцевої влади.

Літургія, яку очолив високопреосвященний владика Іван Мартиняк, митрополит Перемисько-Варшавський, розпочалася о 9.00 год. Спочатку владика-номінант Йосиф Мілян, згідно із обрядом Київської Церкви, засвідчив свою віру у Пресвяту Трійцю, втілення Ісуса Христа та інші правди християнської віри. Згодом, після Малого входу, розпочалася сама хіротонія. Головним святителем був владика Іван Мартиняк, а співсвятителями — світлої пам’яті владика Юліян Вороновський, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, та владика Петро Стасюк, єпарх для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. У храмі залунало величаве «Аксіос» (з гр. «гідний», «достойний»).

У проповіді Блаженніший Любомир говорив про Божий Промисел у всіх моментах життя окремої людини та всієї Церкви. Патріарх зазначив, що Українська Греко-Католицька Церква мала нелегкі історичні роки. Її багато хто хотів ліквідувати, але наперекір цим планам і сподіванням, наша Церква пережила ці складні роки, а при першій можливій нагоді повернулася до свого публічного життя. Це було ділом Божої благодаті, що давало певну силу, з якою співдіяли вірні Богові люди.

На завершення Літургії вітальне слово промовив Апостольський Нунцій архиєпископ Іван Юркович. Опісля, було зачитано вітальний лист Префекта Конгрегації для Східних Церков кардинала Леонардо Сандрі. Слова привітання новопоставленому архиєреєві висловили архиєпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський РКЦ в Україні, та православний владика Євстратій Зоря.

Відтак із словом подяки виступив новопоставлений Архиєрей. Владика у своєму слові звернув увагу на біблійні слова «З нами Бог!», які він вибрав як мотто єпископського герба: «Пророк сказав ці слова, коли народ перебував у найтяжчій скруті. Сьогодні вслід за пророком хочу повторити: „З нами Бог!“. Якщо Господь — моє світло і моє спасіння, то кого мені боятися? Цими словами хочу вас всіх закликати до віри, щоби не боялися лихоліть, а довіряли Богу», — наголосив єпископ.

Владика Йосиф вказав також на свої майбутні основні завдання: допомагати Блаженнішому Любомирові в управлінні Київською архиєпархією, дбати про завершення будівництва Патріаршого центру УГКЦ у Києві та шукати шляхів для зближення між Церквами.

Учасниками спільної молитви були батьки, рідні та односельчани новопоставленого архиєрея: «Я дуже раділа, коли дізналася, що мій син хоче стати монахом. Він завжди був добрим і ввічливим юнаком, любив молитися та ходити до церкви. Тому сьогодні я дуже радію з того, що Господь Бог покликав його на єпископа. Молилася і тепер ще більше буду молитися за нього, щоб він добре виконував усі свої завдання», — сказала тоді мама владики Йосифа.

Опісля, сам єпископ, ділячись із журналістами своїми враженнями скаже: «Саме проголошення не викликало в мене ні задоволення, ані стану піднесення. Я прийняв це дуже спокійно. В моїй душі однак є тривога… Користаючи з досвіду Церкви, я приготував єпископський герб і на ньому помістив котву (якір — ред.) як символ надії, бо дуже сподіваюся на поміч Божу. Часто у важких життєвих хвилинах мені допомагала надія та віра в те, що Господь зі мною».

Відтоді проминуло десять років. Київська архиєпархія суттєво ровинулась. Те, про що у своєму слові говорив владика, він достойно виконав і продовжує втілювати нові та нові програми у житті Київської Церкви та глобальної УГКЦ. З того часу було завершено будівництво Патріаршого Центру, здано в експлуатацію Патріарший собор, відкрито понад шістдесят нових парафій на теренах Центрально-Східної України. В ряди Київського духовенства прийшли понад 70 нових священиків, які сьогодні достойно служать Богу і Церкві. Будучи єпископом-помічником Київським владика активно дбає за духовне життя повіреної йому пастви. Не дивлячись на велику територію Київської архиєпархії (Київська, Черкаська, Чернігівська, Житомирська та Вінницька області) особисто відвідує найвіддаленіші від Києва парафії та ніколи не жаліє свого часу людям, які цього потребують. Дбаючи про духовний та інтелектуальний ріст духовенства Київської архиєпархії єпископ проводить часті зустрічі зі священиками, дияконами та їхніми родинами, організовує для них формаційні курси та реколекції.

Владика багато часу проводить із мирянами, представниками влади, журналістами та мігрантами нашої держави. Він постійно дбає про розвиток Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. У період головування владики в ПМВ стрімко розвиваються структури Української Греко-Католицької Церкви поза межами України. Зокрема, створено нові громади УГКЦ в Угорщині, Туреччині, Дубаї, Кіпрі, Молдові, Латвії, Естонії, Румунії, а також оживлюється душпастирська праця УГКЦ в Португалії та Іспанії, а віднедавно створюється нова парафія в Південній Африці.

У його робочому графіку часто не вистачає часу на обід, а довгі подорожі хоч і виснажують, та додають йому бажання ще більше служити Церкві, Богу та Україні. Саме тому на його обличчі можна завжди знайти усмішку та протягнуту руку, які говорять про те, що він той Пастир, якого покликав та обрав Господь, і якому повірив свій виноградник.

Це далеко не все, чого досягнув у своєму єпископському служінні владика Йосиф Мілян. Безперечно, більше криється у його скромному служінні та принесе свої плоди у близькому та далекому майбутньому. Владика продовжує невтомну працю для добра Христової Церкви, для доброго майбутнього нашого народу. А ми, вірні Київської архиєпархії, вірні УГКЦ та вірні українського народу молимося Богу, щоб дарував владиці сил та здоров’я у такому нелегкому служіння! Дякуємо Вам, владико! Дякуємо за служіння, за Ваше кожне добре слово, за Ваш приклад! Дякуємо, що вчите нас любити Бога та Україну.