Саскатунська єпархія

Саскатунська єпархія (англ. Ukrainian Catholic Eparchy of Saskatoon) — єпархія Української Греко-Католицької Церкви у складі Вінніпезької митрополії. Єпархію засновано 3 листопада 1956 року і першим єпископом став Андрій (Роборецький). Юрисдикція єпархії поширюється на провінцію Саскачеван (Канада). Таким чином, загальна площа єпархії складає 651 036 км², а чисельність населення — близько 1 053 960 осіб. Беручи до уваги географічне розташування, Саскатунська єпархія межує із Едмонтонською єпархією на заході, із Нью-Вестмінстерською єпархією — на півночі, із Вінніпезькою архиєпархією — на сході та із Чиказькою єпархією святого Миколая — на півдні.

Поділ на протопресвітерства

а) Саскатунський деканат

Саскатун (3 парафії)
Боднарі;
Борщів;
Гаврилюки;
Ланівці;
Прудхом;
Смутс;
Вонда.

б) Деканат Реджини

Реджина (2 парафії);
Чаплін;
Глентворт;
Ходжвілль;
Мус-Джо;
Монмартр;
Кандяк;
Грінфел;
Трібун;
Вейберн.

в) Йорктонський деканат

Канора;
Антонівка;
Бучач;
Бучанан;
Чехів;
Доброводи;
Хейзел Ділл;
Хай Тор;
Григорів;
Інвермей;
Ковалівка;
Кузів-Тязів;
Прісвілль;
Рама;
Василів;
Вікс;
Камсак;
Арран;
Арран-Весна;
Беніто;
Бобулинці;
Дніпро;
Глен Елдер-Денбарі;
Курокі;
Медж-Лейк;
Мейбрідж;
Норкі;
Омсайд;
Понес-Лейк;
Свен-Плейн;
Свен-Рів’єр;
Тедмор;
Вадена;
Вайтбіч;
Йорктон;
Бівер-Дейл;
Калдер;
Інсінджер;
Інсінджер-Фармс;
Джедбург;
Мілвілль;
Модель-Фармс;
Парверв’ю;
Плейн-В’ю;
Шехо;
Шехо-Фармс;
Таффнелл;
Вайтсенд;
Вілловбрук;
Врокстон-Фармс;
Ітуна;
Бекенхем;
Бедфордвілль;
Фенвуд;
Гудів;
Гудів-Фармс;
Хабберд;
Хабберд-Таун;
Келліер (2 парафії);
Фоам-Лейк;
Холар;
Красне;
Вішерт;
Вішерт-Фармс;
Він’ярд.

г) Деканат Принца Альберта

Принц Альберт;
Гронлід;
Мілфорт;
Ніпавін;
Ніпавін-Фармс;
Сембург;
Кадворт;
Адамівко (Ростерн-Фармс);
Алвена;
Алвена-Фармс;
Карпентер-Гори;
Гумбольдт;
Леніген;
Ростерн;
Сокаль;
Сент-Джуліен;
Твей;
Вакау;
Норт Батлфорд;
Альбертаун;
Алтікен;
Блейн-Лейк;
Хаффорд;
Крідор;
Орлов;
Редісон;
Спірс;
Угринів;
Величко.

Духовенство

Згідно статистичних даних за 2014 рік, Саскатунська єпархія складається приблизно з 69 парафій (різного ступеня діяльності), в яких здійснюють своє душпастирське служіння близько 29 священиків, серед яких 21 єпархіяльний священик та 8 священиків, які належать до монастирських громад або релігійних орденів, 15 дияконів, 17 черниць та близько 6 340 католиків.

Правлячий Архиєрей

Правлячим архиєреєм Саскатунської єпархії від 21 січня 2024 року є владика Михайло Смолінський.

Катедральний храм

Катедральним храмом Саскатунської єпархії є собор Святого Юрія у м. Саскатун (провінція Саскачеван, Канада).

Соціальна діяльність

У м. Саскатуні існує Єпархіальний музей марійського мистецтва (бл. 2 000 експонатів) та Інститут імені митрополита Андрея Шептицького для університетської молоді; при парафіях діють рідні школи і курси для молоді (зокрема під час літніх вакацій). Для юнацтва існують літні виховно-відпочинкові оселі.

Існує також одна католицька школа ім. Владики Василя Філевича з українською двомовною програмою, одна медсестринська палата, яку ведуть сестри св. Йосипа, та три пансіонати для людей старшого віку.

Резиденція св. Василія — це 51 квартира для людей старшого віку, розташована на Монреаль-стріт, 1722, та працює як некомерційна корпорація. Вона знаходиться поблизу Української Католицької Церкви св. Василя. Божественну Літургію пропонують протягом тижня у Каплиці. Організовані заняття проводяться вечорами.

Резиденція св. Юрія — це будівля, що розташована в м. Плезант Хілл. Вона дуже чиста і володіє багатьма модернізаціями, включаючи нові підлоги, стільниці, вікна, освітлення, піч та дах. Резиденція відкрита для всіх національностей. Рада директорів контролює діяльність резиденції, право власності якої зареєстровано на Українську католицьку парафію Святого Юрія.

Дім св. Йосифа — дочірнє підприємство Саскатунського регіону охорони здоров’я, що є домом для 80 жителів. Дім Святого Йосифа пропонує щоденні релігійні послуги та акцент на українському способі життя. Саскачеван — воістину земля живого неба, безкрайні поля та працьовиті люди. Це ясно видно на прикладу Дому Святого Йосифа. «Ми благословенні, щоб служити нашим прекрасним старшим жителям, багато хто з яких є пристрасними та успішними фермерами, які завдяки самовідданій посвяті та невтомній роботі побудували нашу провінцію, надаючи хліб для наших столів. Ми все ще пожинаємо плоди їхньої праці та наполегливості. Все починається з одного маленького насіння. Все життя — все про зростання, виховання, турботу, терпіння та любов».

Резиденція св. Володимира — це житловий комплекс в м. Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада) призначений виключно для дорослого та старшого населення. Шість будівель зручно розташовані у тихому курортному містечку поруч із великими торговими центрами, банками, церквами, офісними кабінетами, брідж-клубом та зручними міськими автобусами. Мешканці можуть орендувати люкс у віллі Св. Володимира або придбати житло у стилі житлової забудови за допомогою програми оренди житла у садибі, замці або судах. На терасі можна взяти напрокат апартаменти для проживання. Мешканці св. Володимира користуються різноманітними зручностями на території готелю, включаючи їдальню, каплицю, зону діяльності, бібліотеку, кегельбани з 5 контактами, більярдний стіл і шаффлборд, перукарню та зручності. У резиденції Св. Володимира проживає близько 350 чоловік різних вірувань та етнічних груп.

З історії єпархії

а) Хвилі іміграції українців до Канади

Першим імігрантом з України до Канади можна «жартома» вважати колосок української пшениці з Галичини, який у 1842 році привезений був канадським фермером Давідом Файфом (David Fife) з Ґласґо у Шотландії, де розвантажувався ґданський пароплав з українською пшеницею. Цей український вид пшениці, який названо «Red Fife», родив набагато більшу кількість зерна, ніж інші види і мав прекрасну якість.

Згодом «Red Fife» став одним з основних видів, поширених у Канаді і північних штатах Америки. Його одинокою хибою були більша висота та пізніше дозрівання. Пізніше поширення набуло схрещення видів «Red Fife» та «Hard Red Calcutta», яке одержало назву «Marquis» (у новому гібриді наявне було сполучення якості та урожаю виду «Red Fife» зі скорішим на двадцять днів дозріванням «Hard Red Calcutta»). До 1928 р. 85 відсотків усіх посівів у Канаді ярої пшениці був вид «Marquis» з половинчастим українським походженням.

Міграцію до Канади прийнялось відзначати хвилями. За початки іміграції українців до Канади треба прийняти перші документовані приїзди у 1891–1892 роках, хоч загально вважається, що перші імігранти прибули до Канади значно раніше, але їх вплив на канадські громади був незначний.

Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 року невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах.

Щойно після 1896 року праця Осипа Олеськова, професора сільського господарства у Львівській вчительській семінарії, який вважається батьком української іміграції, скерувала іміграцію до Канади на організоване русло.

За період 1891–1914 років до Канади приїхало близько 170 тисяч українців, емігрантів за землею з перелюднених Галичини й Буковини, які в основному поселились у кордонах сьогоднішніх Альберти, Саскачевану та Манітоби.

У 1901 році в деяких поселеннях наявна була значна концентрація українських імігрантів: Една-Стар (Edna-Star) — 9000, Дофин (Dauphin) — 5000, Йорктон (Yorkton) — 4500, Стюартберн (Stuartburn) — 3000, понад 1000 у Шоал Лейк (Shoal Lake), Інтерлейк (Interlake), Брокенгед-Уайтмауф (Brokenhead-Whitemouth), Фиш Крік-Роустгерн (Fish Creek-Rosthern).

Не всі поселенці, одначе, поселились на фермах, багато стало працівниками індустрій, пов’язаних з освоєнням земель та працівниками у містах. Перша світова війна та несприятливі економічні умови у Канаді на деякий час припинили іміграцію з українських земель.

Друга хвиля іміграції (1922–1939 роки), значно менша, пов’язана з припиненням існування Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Загалом до Канади приїхало близько 68 тисяч українців, в основному з Галичини та Буковини, але вперше також і з Волині, яка опинилась в кордонах польської держави.

Початком багатомасштабної іміграції стає 1925 рік, а майже половина імігрантів приїжджає до Канади напротязі трьох років, від 1927 до 1929 року. Більшість імігрантів — це хлібороби, які їдуть сюди за землею, одначе добра земля близько поселень має вже свою ціну. З огляду на це, все більше імігрантів притягають міста та праця не на фермі.

Нова іміграція, у якій знаходилось також немало учасників визвольної боротьби 1917–1922 років, вплинула на кшталт української діаспори і стала причиною конфлікту між першою іміграцією, зорієнтованою на канадські справи та новою хвилею, яка проявляла більше зосередження на покинутій батьківщині та визвольній справі. Дозрівала ідея і потреба координаційної надбудови, яка б дозволила поєднати і цілеспрямувати різноманітність політичних, суспільних та конфесійних тенденцій.

Третя хвиля іміграції (1946–1961 роки) спричинена була Другою світовою війною та політичною ситуацією у Східній Європі, які примусили українців шукати притулку поза кордонами батьківщини. Близько 37 тисяч із них знайшло постійне місце проживання у Канаді. Серед біженців, тим разом з усіх регіонів України, були представники різних професій і галузей науки й мистецтва.

Ця група політичних втікачів була найбільш впливовою на українців попередніх іміграційних хвиль. Вона у короткому часі включилась у діяльність українських установ, поповнила їх та допомогла змінити імідж української іміграції. Чисельніша кількість інтелігенції у третій хвилі спричинилась до більшої активності поселенців у різних ділянках науки (в тому числі й українознавства), а також в уряді та бізнесі.

Нові приїзди українців пожвавились у 1980-х роках, коли розпочалась іміграція громадян Польщі українського походження. Серед істориків та соціологів немає одинокого підходу до цієї хвилі іміграції з огляду на невелику кількість наукових опрацювань. Деякі дослідники вважають її частиною четвертої хвилі (тобто іміграції з України і з постсовітського простору після занепаду Совітського Союзу у 1991) або її прекурсором — хвилею 4 а, хоч є підстави вважати цей процес окремою хвилею.

За словами д-ра Андрія Макуха, наукового працівника Торонтонського університету, у вісімдесятих і дев’яностих роках переселилось до Канади від десяти до двадцяти тисяч українців. Доктор Макух вважає, що це була окрема хвиля іміграції (включно з приїздами українських переселенців з колишньої Югославії та невеликої кількості з України), яка позначилась на житті українців у Канаді.

Перш за все, більша частина цієї іміграції активно поповнила українські церкви й школи та включилась у політичне, релігійне і суспільне життя діаспори. Нові поселенці помогли встановити тісніші зв’язки українців Канади з українцями у Польщі. З огляду на це, що більшість нових імігрантів володіла українською мовою, сприяло це також зусиллям українців Канади у її збереженні. Не без значення також є факт, що у значної частини нових поселенців була вища освіта.

Після 1991 року, у зв’язку з розв’язанням Радянського союзу, почалась хвиля іміграції з незалежної України. Всеволод Ісаїв, професор соціології у Торонтському університеті, вважає її п’ятою хвилею або другою частиною четвертої.

У 1991–2001 роках приїхало до Канади близько 18–20 тисяч українських громадян (у тому часі бл. 100 тис. до Америки). Половина новоприбулих до Канади імігрувала з центральної або східної України, 41 відсотків з західної України (Галичина, Буковина), а дев’ять відсотків — з південних і інших регіонів.

У 12,8 відсотків із новоприбулих — середня освіта, 37 відсотків закінчило інститут, 36,1 відсотків має диплом університету. Серед імігрантів, які приїхали у 1991–2001 роках, 37 відсотків українських православних, шістнадцять відсотків вірних російського патріархату, 27 відсотків українських католиків, одинадцять відсотків невіруючих.

На основі своїх дослідів (в опитуванні взяла участь половина приїжчих, випадково добрана, що становить репрезентативний прошарок нової іміграції), професор Ісаїв спостерігає, що заангажованість цієї хвилі в українських організаціях є дуже невелика (9 % в організаціях, які існували перед приїздом 4-ої/5-ої хвилі, 4 % в організаціях, створених новоприбулими). Участь цієї хвилі у подіях, спонсорованих українськими організаціями, також невелика (0,8 % бере часто у подіях; 23,7 % — час від часу; 20,1 % — рідко; 48,2 % — ніколи).

Одначе зацікавлення цієї групи українськими справами дуже велике — аж 92,3 відсотків опитуваних вважає важливим передати дітям культурні цінності українського народу, п’ятдесят відсотків посилає своїх дітей до українських шкіл, 24 відсотки на українські танці. З новоприбулих 82 відсотки часто читає українську еміграційну пресу, а 66,8 відсотків проявляє серйозне зацікавлення політичним життям в Україні.

б) Українська церква у Канаді

Українська церква у Канаді головною мірою поділена на два віросповідання: Українську католицьку церкву та Українську православну церкву. За адміністративним розподілом, Канада має ряд єпархій в обох віросповіданнях, але головний розподіл можна зробити за поділом на західну та східну частини Канади.

Українська католицька архиєпархія має свій осередок у м. Вінніпеґу. Вінніпезька митрополія складається з п’яти єпархій: у Вінніпеґу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто. Архиєпархією піклується Його Високопреосвященство архиєпископ Лаврентій (Данило) Гуцуляк.

Українську католицьку єпархію Саскатуну очолює єпископ Браєн (Джозеф) Байда. Коли у 2001 році загальноканадський перепис населення нарахував 17 тисяч українських католиків у Саскачевані, то за даними самої єпархії з 2004 року, кількість вірних не перевищувала 13 тисяч.

Джерело:
«Український Альманах-2008»
(видання Об’єднання українців Польщі,
передрук з люб’язної згоди ОУП і видавництва «Тирса»)

в) Саскатунська єпархія

Єпархію засновано 3 листопада 1956 року, і першим єпископом став Андрій (Роборецький) (1956–1982 роки). З 2 травня 2008 єпархом є преосвященний Браян Байда.

Склад єпархії у рік заснування (1956 рік): близько 35 000 вірян, 41 священик (29 єпархіальних і 12 чернечих), які обслуговували 24 парафії, 121 дочірню церкву і 23 місійні станиці.

У єпархії працювали ченці-редемптористи (головний осідок у м. Йорктоні), сестри-служебниці (вели академію для дівчат у м. Йорктоні), сестри-йосифітки (вели ризницю і дім для літніх у м. Саскатуні) та Брати християнських шкіл (вели колегію для хлопців у м. Йорктоні). У межах єпархії діяли різні організації Католицької акції (бл. 3 000 членів).

У 2001 році загальноканадський перепис населення вказував на 17 тисяч українських католиків у Саскачевані, проте за даними єпархії з 2004 року число вірних не перевищувало 13 тисяч. Станом на 2007 рік: 99 церковних громад, 32 священики (єпархіальні і чернечі), 5 дияконів, 12 700 вірних. В окремих чернечих згромадженнях проживають 17 сестер-монахинь і 14 братів-монахів.

Варто також пригадати про всіх Правлячих Архиєреїв цієї єпархії, а це владика Андрій Роборецький (1951–1982 роки), владика Василь Філевич (1982–1995 роки), владика Корнелій Пасічний (1995–1998 роки), владика Михайло Вівчар (2000–2008 роки) та владика Браєн Байда (2008—до сьогодні).

28 квітня 2022 року Святіший Отець Папа Франциск призначив владику Браяна Байду, ЧНІ, єпископом Української католицької єпархії Торонто та Східної Канади, поблагословивши рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. У зв’язку з призначенням єпископа Браяна в Торонто митрополит Лаврентій Гуцуляк, архиєпископ Вінніпезький, ЧСВВ, був призначений Апостольським адміністратором єпархії Саскатун.

30 листопада 2023 року у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Франциск, поблагословивши рішення Синоду Єпископів УГКЦ, призначив високопреподобного о. Михайла Смолінського, дотеперішнього Провінційного настоятеля Згромадження Найсвятішого Ізбавителя у Канаді, правлячим єпископом Саскатунської єпархії УГКЦ в Канаді.

Архиєрейська хіротонія о. Михайла Смолінського та його інтронізація на правлячого єпископа Саскатунської єпархії УГКЦ відбулися упродовж 19–21 січня 2024 року в м. Саскатун, провінція Саскачеван (Канада). Інтронізацію шостого єпископа Саскатунської єпархії Блаженніший Святослав здійснив під час Літургії в катедральному храмі Святого Юрія в неділю, 21 січня.

З історії катедрального храму

Перша церква була придбана в 1917 році під час душпастирства отця Петра Каменецького і була перенесена на сьогоднішній парафіяльний майданчик в 1918 році. Це була невелика дерев’яна конструкція, яка служила римо-католицькій парафії святого Павла на 22-й вулиці та Спадіна Крешент і Саскатун; церква була придбана за 500 доларів, а після перенесення, вона була перероблена відповідно до вимог українського католицького обряду. Єпископ Никита Будка благословив церкву на Великдень 1918 року. У 1939 році після служіння парафії 21 рік, церква була продана. Будівництво нинішньої церкви було розпочато у 1939 році і завершено в 1943 році. 16 червня 1957 року церква була посвячена митрополитом Максимом Германюком та єпископом Андрієм Роборецьким.

Катедральний храм Святого Юрія у м. Саскатун (Саскачеван, Канада) Катедральна церква — це масивна конструкція із каменя, яка стоїть на високому бетонному підвалі розміром 104 на 90 футів. Її архітектурний стиль — це чотириколірна хрестоподібна візантійська куполоподібна базиліка з північною, південною і східною апсидами та сімома куполами. Центральний купол містить електричні церковні дзвони.

Церква побудована на схід, тому святилище міститься у східній апсиді; північна та південна апсиди містять сповідальниці. Над головним вівтарем підноситься надзвичайно високий і архітектурно вишуканий балдахін, який був спроектований Степаном Меушем. За головним вівтарем знаходиться катедра, на півночі від жертовника — проповідальниця, а на півдні — ієрейський престол. Два бокові вівтарі, присвячені Богоматері Неустанної Помочі і Христу Чоловіколюбцю, знаходяться на відповідних сторонах святилища уздовж східних бічних стінок хрестоподібної споруди.

Центральна частина церкви увінчана великим восьмикутним куполом, який підкріплений аркадами зі склепінчастої стелі і підтримується чотирма масивними восьмикутними колонами. Кожна сторона восьмикутного барабана, що підтримує купол, має два арочні вікна, які разом освітлюють купол.

У центральній наві, що також називають тілом церкви, містяться дерев’яні лавки, на яких можуть сидіти приблизно 500 осіб. У церкві є дерев’яна підлога, яка покрита килимами, а в центрі проходу та на території святилища розміщена розкішна червона доріжка. Церква повністю обладнана сучасними зручностями: електрикою, сантехнікою та центральним газовим опаленням.

У церкві є сім входів: основний вхід і два додаткові входи знаходяться на західній стороні церкви; чотири входи знаходяться на бічних розтягнутих рукавах хрестоподібної структури, два — на західній стороні, а два — на східній стороні, а останній — у святилищі. Головний вхід зазнав певних архітектурних змін: спочатку він був портиком з двома колонами, що підтримували підвішену хорову галерею вище. Між 1952 і 1953 роками під час душпастирства отця Мирослава Колодея та отця Юліана Габрусевича ця територія була закрита і сьогодні служить притвором.

У 1948 році під час душпастирства отця М. Пелеха та отця Михайла Курила було завершено церковний підвал; він містить великий центральний зал з підвищеною сценою, кімнату з опаленням, клубну кімнату, кухонне приміщення та два класи, які використовувались для навчання української мови, класів катехизму та, пізніше, дитячого садочку. Церковна конструкція пройшла кілька періодів реставрації, що стало можливим завдяки щедрим пожертвам парафіян; меблі в церкві були або зроблені, або щедро профінансовані: Джимом Патріком, Джоном Шудликом, Василем Буреним, Джоном Шевчуком та катедральними гілками допоміжної церкви Ladies and Ukrainian Catholic Women’s League of Canada.

Художнє оформлення храму здійснив Теодор Баран; святилище було розмальоване в 1950 році. Завершення всієї церкви відбулося в 1954–1955 і 1968 роках. Репрезентативне справжнє візантійське мистецтво, художня робота, доповнена архітектурним стилем, надихають на дух споглядання та шанування. Орнаментація, зроблена в золотому кольорі, посилює багатство і красу церкви. Біля головного вівтаря висить велика каркасна олійна картині Божої Матері, що представляє Непорочне Зачаття; вона намальований на золотому тлі 23 проби. Всі решту ікони, облицювальні орнаменти також мають справжнє позолочення. Наскрізь склепінчаста стеля над святинею б) Свята Трійця та чотири ангели, що представляють Мужність, Поміркованість, Мудрість та Справедливість. У святилищі — чудові ікони святого Юрія, св. Івана Хрестителя та св. Василія Великого.

Великий центральний купол, який здіймається над храмом вірних, був намальований під час Марійського 1954 року, присвячений Пресвятій Богородиці. На стелі купола з’являються різноманітні сині відтінки; нескінченний небесний балдахін, а барабан куполу містить фрески з найважливіших подій життя Марії. Чотири утворення під барабаном містять символічні зображення чотирьох євангелістів.

Всі арматурні аркади прикрашені симетричними медальйонами та орнаментом; основна аркада святилища прикрашена серією робіт, в яких зображено найважливіші події життя Христа. Північний і південний склепіння містять картини св. Анни з Дитиною Марією, св. Йосифа з Дитятком Ісусом Христом; обидві ікони оточені колом ангелів. На стінах розміщені живописні ікони св. Ольги, св. Володимира, св. апостола Андрія. Окрім цього, розміщені фрески Воскресіння, Христа на Оливній горі, Христос довіряє Св. Петру ключі від Його Церкви та Преображення.

Скляна стеля над головним входом зображує символічні картини Бога Отця і Пресвятої Богородиці-Молільниці; Божа Матір покриває своїми руками Собор Святої Софії в Києві (Київ), Собор Святого Юрія у Львові, емблему Канади з кленовим листям та тризубний герб України. Незліченні інші картини та символічні орнаменти містяться в галереї хорів, притчі та декоративні кордони навколо всіх вікон та інших областей церкви.

В межах периферії парафіяльного подвір’я, на північ від церкви, знаходиться «Музей української культури», організований єпархіальною Українською Католицькою Жіночою Лігою Канади. Конструкція була побудована в 1920 році під час душпастирства отця Романа Крупи і служила парафіяльним залом до 60-х років. На південь від церкви знаходиться парафіяльна святиня, яка була побудована в 1950 році під час душпастирства отця М. Пелеха; вона замінила оригінальний лекторій, придбаний в 1920 році. «Молодіжний центр» Святого Юрія — це мрія, здійснена через невтомні зусилля пароха собору отця-мітрата Й. Олійника і отця-каноніка У. Івашка. Він був побудований в 1962–1963 роках, і містить класні кімнати, гімназію, клубні зали, кухні та приміщення для банкетів. «Молодіжний центр» є центром незліченних організаційно-соціальних функцій парафії та української громади Саскатуна та Саскачевану.

Українські поселенці прибули до м. Саскатуну та його околиць в 1910 році. Засновниками парафії були: Степан Возняк, Іван (Джон) Кметь, Йосиф Мельник, А. Шах, Іван Колишер, А. Душка, А. Вітюк, Дмитро Романов, Федір Коновальчук, Дмитро Гнатюк, Дмитро Чоботюк, Н. Кошман, Л. Бурдній, М. Коубель, І. Ковбель, П. Бадик, Теодор Ригайло, Н. Топоровський, І. Богонос, П. Матвійчук, Г. Романов, Роман Шульхан, Мочульський, В. Іваніча. Поселенцям спочатку служили отці-василіяни, пізніше їм духовно служили отці М. Кузьма, о. Еміліян Андрухович, о. Ксенофонт Роздольський, о. Роман Черепах’як, о. Микола Шумський та о. Андрій Сарматюк.

Перша парафіяльна зустріч відбулася 29 вересня 1912 року у будинку Томи Гаврилюка. На цій зустрічі були обрані перші паламарі та комітети зі збору коштів, які складаються з: Тома Гаврилюк, Теодор Ригайло, Григорій Шульхан, Дмитро Романов, Володимир Гривнак, Максим Малий, Іван Богонос, Іван (Джон) Ковбель, Ярема Демчук, Стефан Возняк, Семен Балясевич, Семен Свистун, Іван Фещук, Йосиф Мельник, Яків Дубик, Федір Коновальчук, Павло Шульхан, Адам Душка та Миколай Марчук.

У 1912 році парафія придбала дві кутові частини за 850 доларів; ці будівлі були перепродані в 1918 році, а сім частин на Авеню М були придбані в окремих школах на суму 2500 доларів. Перша парафіяльна церква була розміщена на цьому великому майдані, який, як сподівались парафіяни, в один прекрасний день міг би стати місцем будівництва прекрасної стилістичної церкви. Їхні плани на майбутнє будівництва були в значній мірі підтримані отцями Петром Пасічником, о. Володимиром Журавницьким, о. Йосифом Балом, ЧССР, о. Павлом Силатицьким та о. Михаїлом Оленчуком, які відтак були реалізовані під час душпастирства отця Михайла Пелеха.

Парафіяльні збори від 7 лютого 1937 року схвалили архітектурний план отця Філіпа Руха, ОМІ, затвердили методи фінансування будівництва та обрали комітет зі збору коштів; членами цього комітету були: Д. Чоботюк, Д. Равлюк, П. Савула, Х. Сенюк, Л. Бурдейні, Т. Матвійчук та П. Колішер. Через два місяці був обраний будівельний комітет, що складався з отця М. Пелеха, І. Кметя, Л. Бурдейні, Я. Колішера, Х. Сенюка та Я. Калина. Щоб доопрацювати архітектурні деталі плану, Осип Прийма був обраний як зв’язковий між парафією та архітектором — отцем Філіпом Рухом з м. Вінніпегу (Канада).

Ці приготування завершились будівництвом церкви в 1939 році, яка стала собором у 1951 році. Будівництво проводилося парафіянами під керівництвом Михайла Янчинського. Парохом в цей час був отець Михайло Пелех, який не тільки надав великий безвідсотковий кредит, але також фізично працював разом з парафіянами під час будівництва. Цей ентузіазм та підтримку продовжив отець Вальтер Фірман під час служби в армії отця М. Пелеха.

Соборна церква, катедральний храм Саскатунської єпархії, стала свідком інтронізації архиєпископа Василя Ладики, архиєпископа Андрія Роборецького, свячення отця Андрія Музики з м. Саскатуну, отця Рудольфа Лузні, отця Романа Бойка, отця Річарда Кубяка і отця Адама Підвербескі, а також отця Стефана Куривчака.

Цей собор відвідав кожен український єпископ у світі: архиєпископ Іван Бучко з Риму; архиєпископ Гавриїл Букатко з Югославії; єпископ Іван Прашко з Австралії; єпископ Андрій Сапеляк з Аргентини; єпископ Ярослав Габро з Чикаго; митрополит Максим Германюк з Вінніпегу; єпископ Ніль Саварин та єпископ Димитрій М. Грещук з Едмонтону; єпископ Ісидор Борецький з Торонто; і єпископ Ієронім Химій з Нью-Вестмінстеру. Під час різних подій собор також відвідали представники духовенства Римо-Католицької церкви та інших християнських Церков; доречно відзначити імена двох єпископів римо-католицкьої Саскатунської єпархії, які часто відвідували собор і дружили з українським народом: єпископ Френсіс Дж. Клейн та єпископ Джеймс П. Махоні. У 1972 році тут служилася Архиєрейська Божественна Літургія єпископом-ісповідником Василієм Величковським. Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий відвідав собор і віруючих тричі. Патріарх відсвяткував урочисті свята в соборі 9 липня 1968 року, 22 квітня 1973 року та 6 листопада 1976 року. У Вербну неділю 1973 року парафіяльна церква мала виняткове щастя отримати вербові гілки, освячені Ісповідником віри Патріархом Йосифом. У 1976 році, коли єпархія відсвяткувала свій 25-річний ювілей, з радістю вірні отримали благословення Ісповідника.

Церкву щорічно відвідують сотні людей, які захоплюються його урочистою та глибоко духовною атмосферою та дивуються красою його архітектури та художнього оформлення. Серед відвідувачів можна відзначити і громадських та політичних лідерів, і дітей із саскатунських шкіл. Собор за своїм архітектурно-художнім вираженням, дорівнює іншим монументальним будівлям Канади.