#Зцілення_ран_війни. «Ми не сміємо звикнути до страждань наших воїнів», — єпископи УГКЦ
Україна ще довго відчуватиме біль, що його переживають ветерани, повертаючись із окопів у цивільне життя. Турбота про зранені душі народу — один із пріоритетів нашої душпастирської місії…
Про це мовиться у Звернення «Його ранами ми зцілені…» Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до духовенства УГКЦ про зцілення ран війни. У цьому зверненні єпископи УГКЦ звертають детальну увагу на те, у чому саме зранені війною воїни потребують підтримки.
Владики відзначають, що важкі випробування, які випали на долю українського народу упродовж лихоліть війни, принесли в наші родини багато страждань, залишили зраненим не одне покоління. В останніх часах вони ще й помножилися новітньою пандемією хвороби коронавірусу COVID-19.
Водночас, протягом усіх цих років ми стали свідками небувалої жертовності та самопосвяти наших людей. «Беззастережна готовість українських воїнів впевнено боронити свою Батьківщину дарувала надію мільйонам наших співвітчизників і стала для всього світу промовистим символом жертовної посвяти та відданого служіння. Небувалий розвій волонтерського руху, що об’єднав українців не лише в нашій країни, а й на всіх континентах, виявив потенціал добра, прихований у глибинах української душі. Наші священники, як військові капелани, зі щирою вірою, любов’ю та відданістю вирушили в район бойових дій, щоб духовно послужити воїнам-захисникам», — відзначають владики.
Проте єпископи наголошують, що рани війни сягають набагато глибше. Багато українських родин залишилися без годувальників, діти — без батьківської опіки, матері та батьки — без надії на безпечну й спокійну старість.
«Ми не сміємо звикнути до їхнього страждання. Навпаки, виявом нашої живої віри має стати ще більша солідарність із постраждалими від війни. Вона повинна набрати практичних обрисів, стати діяльною любов’ю, втіленим дотиком милосердного Бога, відповіддю на потреби конкретної людини та ефективним ліком для зраненої спільноти людей», — просять замислитися члени Синоду.
Саме в людському болі і стражданнях священнослужителі покликані залишатися смиренними апостолами Божої благодаті, відважними свідками надії.
«Наша близькість до зранених братів і сестер, наша здатність вислухати і почути, наша готовість простягти руку та підставити плече роблять самого Бога тілесно присутнім у конкретному людському житті та стражданні. Наша віра допомагає розширити досвід терпіння окремої людини до обріїв таїнства спасіння всього людства», — кажуть владики.
Синод УГКЦ закликає священників, семінаристів і монашество максимально використовувати напрацювання у сфері духовного супроводу постраждалих унаслідок війни осіб, опановувати необхідні навички, проводити корисні формаційні курси, що сприяли б активній і діяльній участі Церкви у загоюванні ран українського народу.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ