СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Життєрадісний отець» о. Михайло Вербицький: сьогодні українці вшановують співавтора національного Гімну
Сьогодні вшановують пам’ять видатного українського композитора, співавтора Гімну України, священника УГКЦ Михайла Вербицького. 7 грудня 1870 року він помер у селі Млини Підкарпатського воєводства Польщі. Пам’ятник композитору стоїть донині неподалік млинівської Покровської церкви.
Семінарист-бунтар
Родом Михайло Вербицький із села Явірник Руський. У десять років він із братом Володиславом залишився без батька. Мати Пелагія вийшла заміж удруге й відмовилася від дітей. Тож хлопцями опікувався батьків двоюрідний брат, перемишльський єпископ Іван Снігурський. Саме Снігурський заснував при Перемишльській катедрі Української греко-католицької церкви хор, згодом музичну школу, в якій співав і навчався Михайло Вербицький.
У 1834 році Михайло вступив до Львівської духовної семінарії. Через «веселі пісні і запізнення на ранкові молитви» Вербицького двічі виключали із семінарії.
Втретє він припинив навчання через шлюб (семінаристам забороняли одружуватись). Улітку 1838-го його дружиною стала австрійка Барбара Сенер. На жаль, за кілька місяців після пологів Барбара померла.
Матеріальна скрута спонукає Михайла Вербицького покинути Львів у 1845 році. Він переїздить до Перемишля і працює в єпископській канцелярії.
Згодом композитор повертається на навчання у семінарії. 1850-го року отримує ієрейські свячення, перед висвяченням Михайло Вербицький вдруге одружився, його дружиною стала громадянка Франції, ім’я якої нам не відоме, у них незабаром народився син Андрій. Але і друга його дружина передчасно пішла із життя. Вербицький залишився вдівцем із двома дітьми.
Після висвячення о. Михайло Вербицький отримує парафію в селі Завадові біля Яворова, де стає адміністратором, через два роки переходить до села Залужжя, а звідти до села Стрілки біля Старого Самбора. Наприкінці 1856 року о. Михайло Вербицький стає парохом у селі Млини, де проживає решту свого життя.
Священництво Михайла Вербицького було непростим. Адже служив він на бідних парафіях. Зі споминів відомо, що нерідко на його столі не було нічого, крім яблука. Втім, як кажуть сучасники, він завжди був оптимістом і життєрадісною людиною.
Михайло Вербицький — основоположник гітарної музики
Якось під час репетицій оркестру разом з іншими семінаристами він бешкетував, стрибав і навіть зламав ногу. Товариш, теж семінарист, який навідував його, навчив Михайла гри на гітарі, яка згодом стала улюбленим музичним інструментом композитора. Завдяки гітарному супроводу і з’явився гімн, написаний як солоспів.
Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури.
У рукописах Наукової бібліотеки України зберігся зошит гітарних композицій під назвою «Guitare № 16», яка містить інструментальні твори та твори для голосу у супроводі гітари.
Історія створення Гімну
Історія створення Гімну є дуже цікавою. Михайло Вербицький завжди мріяв написати твір на слова Тараса Шевченка. А сталось так, що у часописі «Зоря» вірші Кобзаря опублікували на одній сторінці з віршем Павла Чубинського, який був без авторства. Думаючи, що кладе на музику твір Шевченка, Михайло Вербицький музично осмислив вірш Чубинського.
Уперше твір виконав автор на сходинах української громади в музейній залі Української семінарії в Перемишлі. Через кілька місяців, зважаючи на популярність твору, композитор оприлюднив авторську версію гімну для хорового виконання.
Хоч Михайло Вербицький писав духовну музику, йому були не чужі і світські теми. «Руська бесіда» (заснував у Львові Ю. Лаврівський на базі гуртка львівської інтелігенції «Молода муза», а згодом виникли такі товариства в Перемишлі, Станіславі, Тернополі та інших містах), для якої він писав, у своїх виставах відтворювала комічні і побутові сторінки життя.
За своє життя Михайло Вербицький написав 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, три хори, два полонези й музику до близько 20 драматичних вистав.
За матеріалами Ірини Мелешко для інтернет-видання «Vgolos»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
