СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXV Апостольська подорож Папи Франциска до Кіпру та Греції. День третій
Папа Франциск прибув до Греції, ставши другим після святого Івана Павла ІІ Єпископом Риму наших днів, що відвідує Афіни. Папа Войтила відвідав Грецію у травні 2001 року, ставши першим Папою, що побував у цій країні після великого розколу 1054 року.
У суботу, 4 грудня 2021 року, приблизно об 11:00 місцевого часу (що збігається із київським), літак спецрейсу грецької авіакомпанії «Aegean» з Нікосії з Папою Франциском і супроводом на борту прибув до міжнародного аеропорту Афін, столиці Греції, що стала 56-ю країною, яку теперішній Наступник святого Петра відвідав під час тривання свого понтифікату.
На летовищі відбулася лише офіційна зустріч за участі Міністра закордонних справ, яка не передбачала промов. З аеропорту Святіший Отець від’їхав до Президентського палацу, де відбудеться офіційна церемонія привітання, візит ввічливості до Глави Держави, зустріч з Прем’єр-міністром країни та зустріч представниками влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства.
Варто згадати, що квітні 2016 року Папа Франциск відвідував грецький острів Лесбос, на якому розташовувався один із найбільших на той час таборів біженців, що прямували до Європи так званим «Балканським маршрутом». Але тодішній візит обмежувався лише зустріччю з біженцями та з тими, хто їм допомагає та відбувався разом із Предстоятелями Константинопольської та Елладської православних Церков.
Папа: без Афін і Греції Європа і світ були б менш мудрими і менш щасливими
Свою першу промову в Греції Папа Франциск виголосив під час відвідин, 4 грудня 2021 року, Президентського палацу, де він здійснив візит ввічливості до Президентки країни, мав окрему зустріч із Главою уряду, а також зустрівся з представниками цивільної та церковної влади, дипломатичного корпусу, громадянського суспільства та світу культури.
Папа Франциск зазначив, що він прибув «як паломник до цих місць, переповнених духовністю, культурою та цивілізацією». Цитуючи слова Григорія Богослова про те, що, шукаючи в Афінах красномовство, він знайшов щастя, Святіший Отець пояснив, що це щастя походить від плекання мудрості та ділення її красою, отже, воно не індивідуальне, а «прагне до нескінченності й відкривається на спільноту».
«Це мудре щастя, — додав він, — поширилося з цих місць повсюди: без Афін і Греції Європа і світ не були б такими, якими вони є. Вони були б менш мудрими і менш щасливими».
Прагнення трансцендентності
Єпископ Риму зазначив, що «від гори Олімп до Акрополя, і до гори Афон», Греція запрошує людину всіх часів спрямовувати життєвий шлях до висот, до Бога, бо «ми потребуємо трансценденції, щоб бути справді людьми».
Цю землю перетнули шляхи Євангелія, «які поєднали Схід і Захід, Святі місця і Європу, Єрусалим і Рим». Євангелії, що принесли світові добру новину про люблячого Бога, були написані грецькою мовою, «мовою людської мудрості, яка стала голосом божественної мудрості».
Зародження демократії як прагнення до єдності з іншими
В Афінах, за словами Папи, погляд лине не лише до висот, але й до інших людей. Тут, за відомим висловом Сократа, люди почали відчувати себе громадянами не тільки міста й країни, а й усього світу, а в інших почали вбачати не підданих, а громадян, спільно з якими можна формувати поліс. Тут народилася демократія, що стала фундаментом для побудови «великого дому демократичних народів» — Європейського Союзу з його мрією про мир і братерство, які він представляє для багатьох народів.
Глава Католицької Церкви вказав на занепад демократії, що відбувається не лише на європейському континенті. Щоби протистояти йому, слід залучати всіх, і це вимагає зусиль і терпливості, натомість, авторитаризм є швидким, а легкі запевнення, які пропонують популізми, здаються спокусливими.
Добра політика — це дбання про всіх
Папа підкреслив, що політика — це «найвища відповідальність громадянина» і «мистецтво загального блага». Особливу увагу при цьому потрібно приділяти найслабшим верствам. В цьому контексті він процитував слова італійського політика Альчіде де Ґаспері, одного із батьків-засновник Європи: «Багато говориться про те, хто йде ліворуч чи праворуч, але основне — це прямувати вперед, а це означає — в напрямку соціальної справедливості». Отже, замість того, щоб ставати на чиюсь сторону, як пояснив Папа, слід брати активну участь у підтримці всіх.
Активної участі потребує також міжнародна спільнота для того, щоб відкрити «дороги миру завдяки багатосторонності, яку не придушують надмірними націоналістичними претензіями». У цьому контексті Папа дав високу оцінку зусиллям, які привели до «Преспанської угоди», підписаної між Грецією та Північною Македонією.
Оливкове дерево як символ дбання про довкілля
«Сумно спостерігати, — вів далі Папа, — як за останні роки згоріли багатовікові оливкові дерева, знищені пожежами, часто викликаними несприятливими погодними умовами, спричиненими, у свою чергу, зміною клімату». На фоні пораненого ландшафту цієї чудової країни, оливкове дерево, за його словами, може символізувати бажання протистояти кліматичній кризі та пов’язаному з нею спустошенню.
Заклик до Європи помагати Греції дбати про мігрантів
«А коли оббиватимеш маслину, не будеш придивлятися ще раз до гілля: нехай буде для приходня, для сироти й для вдовиці» (Втор 24, 20), — цитуючи цей вислів із старозавітної книги Второзаконня, Єпископ Риму підкреслив, що оливкове дерево також відображає заклик до солідарності з тими, хто не належить до того самого народу. Греція, як підкреслив Папа, характеризується гостинністю. На деякі з її островів прибуло більша кількість мігрантів, аніж самих жителів, що посилило труднощі, спричинені економічною кризою.
В цьому контексті Глава Католицької Церкви закликав Європейське співтовариство формувати «загальне, спільне бачення стосовно міграційної проблеми», та звертати увагу на найбільш потребуючих, «аби, відповідно до можливостей кожної країни, їх приймали, захищали, підтримували та інтегрували в повній пошані до їхніх людських прав та їхньої гідності».
Право на лікування для всіх
Вказуючи на проблеми, спричинені пандемією, Папа Франциск зазначив, що в цих обставинах зародилося «помітне почуття солідарності», до якого долучається також місцева Католицька Церква. Він пригадав клятву Гіппократа, деякі уривки якої є надзвичайно актуальними для сьогодення, як наприклад, зобов’язання «не заподіювати шкоди та кривди» іншим, захищати життя на кожному його етапі, й зокрема, в утробі матері. «Слід ставити на перше місце право на лікування всіх, щоб ніколи не відкидати найслабших, особливо, людей похилого віку», — підкреслив Папа, додаючи, що правом є життя, а не смерть, яку потрібно приймати, але яку не можна завдавати.
Свобода — це те, що Бог найбільше цінує в нас
Наступник святого Петра зауважив, що деякі оливкові дерева Середземномор’я мають понад дві тисячі років. Вони витримали випробування часом й «нагадують про важливість збереження міцного коріння», що живиться пам’яттю. «Цю країну можна назвати пам’яттю Європи», — наголосив Папа, пригадуючи про 200-річчя незалежності Греції. Він процитував вислів генерала Теодороса Колокотроніса, що був лідером національно-визвольної революції 1821–1829 років: «Бог поставив свій підпис під свободою Греції».
«Бог охоче ставить свій підпис під свободою людини, всюди і завжди, — наголосив Єпископ Риму. — Це Його найбільший дар, і це те, що Він найбільше в нас цінує. Бо ж Він створив нас вільними, і найбільше Йому до вподоби, коли ми вільно любимо Його і свого ближнього».
Цьому, як пояснив Папа, сприяють закони, а також виховання до відповідальності та плекання культури взаємопошани. У зв’язку з цим він висловив подяку за суспільне визнання католицької громади, яка бажає «сприяти загальному благу грецького суспільства, даючи відповідного напрямку своїй характерній універсальності, сподіваючись, що на практиці їй завжди будуть гарантовані умови, необхідні для якісного виконання свого служіння».
Плекати сопричастя
Папа Франциск зазначив, що християни цієї країни, благословенної вірою та християнськими традиціями, покликані «плекати сопричастя на всіх рівнях, в ім’я Бога, Який обіймає кожного своїм милосердям». Він висловив подяку всім присутнім за їхні зусилля й закликав їх розвивати свою країну «у відкритості, інклюзивності й справедливості». «З цього міста, з цієї колиски цивілізації, — наголосив він на завершення, — завжди підносилось, і нехай і надалі підноситься послання, що спрямовує до висот і до іншого; нехай на спокуси авторитаризму воно відповідає демократією; індивідуалістичній байдужості нехай протиставляє турботу про інших, бідних і створіння, що є наріжними каменями оновленого гуманізму, якого потребує наш час і наша Європа».
Папа: Щоб Дух любові переміг наш опір та вчинив нас будівничими сопричастя
Не можемо свідчити Євангельську згоду, якщо ми, християни, досі залишаємося поділеними, не можемо звіщати любов Христа, Який поєднує людей, коли ми ще не поєдналися між собою. Про це говорив Папа Франциск, зустрічаючись із Предстоятелем Елладської Православної Церкви, зазначаючи, що Святий Дух спонукає нас до братерства, а тому не слід боятися одні одних, але допомагати одні одним покланятися Богові та служити ближньому.
Нехай же Воскреслий Господь допомагає нам не залишатися паралізованими негативними речами та упередженнями минулого, але дивитися на дійсність новими очима. Таке побажання-заохочення прозвучало з вуст Папи Франциска під час зустрічі з Предстоятелем Елладської Православної Церкви Блаженнішим Єронімом ІІ, Архиєпископом Афін та всієї Греції.
Візит братерства
Після обіду та короткого відпочинку в Апостольській нунціатурі в Афінах, Єпископ Риму від’їхав до Архиєпископського палацу, де спочатку відбулася приватна зустріч в робочому кабінеті Блаженнішого Єроніма ІІ, а опісля — зустріч за участі відповідних делегацій у Тронному залі.
«Благодать вам і мир від Бога», — писав святий Павло християнам Риму, перебуваючи саме в Греції, і цими словами Папа Франциск розпочав свою промову, зазначаючи, що ця зустріч «поновлює цю благодать і цей мир». Зазначивши, що прибув як паломник, «з великою пошаною та смиренням», аби оновити цю апостольську спільність і скріпити братерську любов, він скерував слова вітання до всієї православної громади Греції.
На апостольському корінні
Єпископ Риму покликався на столітні оливкові дерева, які спонукають замислитися над «корінням, яке поділяємо». Воно є під землею, приховане, часто ігнороване, але в дійсності, тримає все на собі. «Яким же є наше спільне коріння, що пройшло через віки? Ним є апостольське коріння», — мовив він, зауваживши, що прорісши із зерна Євангелія саме в еллінській культурі, воно почало приносити великі плоди в Отцях Церкви та перших Вселенських Соборах.
«В подальшому, на жаль, ми виростали далеко одні від одних. Світська отрута забруднила нас, кукіль підозр помножив віддаленість і ми перестали розвивати сопричастя», — зауважив Папа, і покликаючись на слова святого Василія, згідно з яким справжні Христові учні «мають за взірець лише те, що бачать у Ньому», додав, що на жаль, дії та рішення, які мають мало спільного, а то й зовсім не мають нічого спільного з Ісусом та Євангелієм, «позначені, радше, прагненням заробітку та влади», причинилися до в’янення сопричастя.
«Таким чином ми дозволили, щоби плідність була підважена поділами. Історія має свій тягар, і сьогодні я відчуваю потребу відновити прохання про прощення, звернене до Бога і до братів, за помилки, скоєні багатьма католиками. Однак, джерелом великої втіхи є впевненість у тому, що наше коріння є апостольським, і що незважаючи на помилки минулого, Божа рослина росте та приносить плід», — сказав Наступник святого Петра, зауваживши, що остаточним плодом оливкового дерева є олія, яка в давнину була джерелом світла вночі як паливо у світильниках, а нас спонукає думати про Святого Духа, Який приніс світло у Церкву та може освітити кроки на нашій дорозі.
Єлей сопричастя
Розвиваючи цю думку, Святіший Отець, зауважив, що Святий Дух, насамперед, є «єлеєм сопричастя». Він нагадав, що в Святому Писанні про олію, від якої ясніє обличчя людини. Й сьогодні існує велика потреба в тому, щоби «визнати унікальну цінність, що сяє в кожній людині», бо визнання цієї людської спільності є відправною точкою для будування сопричастя.
Святий Дух, за словами Папи, спонукає нас до братерства, а тому не слід боятися одні одних, але допомагати одні одним покланятися Богові та служити ближньому, «без прозелітизму та повністю шануючи свободу іншого». «Молюся, — сказав він, — аби Дух любові переміг наш опір та вчинив нас будівничими сопричастя».
«Зрештою, як можемо свідчити світові Євангельську згоду, якщо ми, християни, досі залишаємося поділеними? Як можемо звіщати любов Христа, Який поєднує людей, коли ми ще не поєдналися між собою?» — додав Єпископ Риму, заохочуючи призивати Духа сопричастя, аби допомагав нам будувати сопричастся «не на обрахунках, стратегіях та вигодах, але за єдиним прикладом, на який слід дивитися, яким є Пресвята Тройця».
Єлей мудрості
Святий Дух, як зауважив далі Папа, є «єлеєм мудрості». Слухняні його «тихій мудрості», ми зростаємо в пізнаванні Бога та відкритості одні на одних. У цьому контексті Глава Католицької Церкви висловив схвалення зусиллям, які місцева православна Церква, що є «спадкоємицею першої великої інкультурації віри», присвячує богословському формуванню, а також згадав про плідну співпрацю в культурній сфері, про спільні симпозіуми, організовувані Факультетом православного богослов’я Університету Салонік та Папським Університетом «Antonianum», що у Римі. Все це стало нагодою для того, щоби «започаткувати щирі стосунки та розпочати корисний обмін між академічними інституціями наших конфесій».
Єлей утішення
Врешті, Наступник святого Петра говорив про те, що Святий Дух є «єлеєм утішення», Утішителем, Який перебуває поруч з нами. Помазаний Святим Духом, Христос звіщав радісну новину вбогим, визволення — полоненим, свободу — пригнобленим. І Він також «нас спонукає заопікуватися найслабшими та найубогішими». «Розвиваймо разом різні форми співпраці в милосердній любові, відкриймося та співпрацюймо щодо питань етичного та суспільного характеру, щоби служити людям нашого часу та нести їм розраду Євангелія. Святий Дух кличе нас сьогодні ще більше, ніж у минулому, оздоровляти рани людства єлеєм милосердя», — зазначив Святіший Отець.
Чувати та молитися
Образ олії, як зауважив далі Папа, веде нас до Оливного саду, де Христос, виходячи назустріч страстям, просив у Своїх учнів утішення, що випливає з близькості та молитви. Звертався до них у множині. «Також і сьогодні Він прагне, щоб ми чували та молилися: щоби нести світові Божу розраду та зцілити наші поранені стосунки, потрібна молитва одні за одних», — сказав Єпископ Риму, нагадуючи про необхідність очищення історичної пам’яті, до чого нас закликав також віра у воскресіння.
«Боязкі та нерішучі апостоли примирилися з несамовитим розчаруванням страстей, коли побачили перед собою розп’ятого Господа. Саме з Його ран, які здавалися неможливими для зцілення, вони зачерпнули нову надію, нечуване милосердя, любов, більшу від своїм помилок і нужденності, яка перемінила їх у одне Тіло, поєднане Святим Духом в розмаїтті багатьох різних членів», — сказав Святіший Отець, побажавши, аби й на нас зійшов Дух Воскреслого Розіп’ятого і допоміг нам «не залишатися паралізованими негативністю та упередженнями минулого, але дивитися на дійсність новими очима. Тоді випробування минулого поступляться місцем розраді теперішнього й будемо втішені скарбами благодаті, наново відкритими в братах і сестрах».
Зустріч в резиденції православних архиєпископів завершилася обміном подарунками, після чого Папа від’їхав до католицького катедрального собору святого Діонісія на зустріч із католицькими єпископами, духовенством, чернецтвом, семінаристами та катехитами.
Папа: Бог діє через незначність, перемінює історію простими жестами
Бути меншістю не повинно ставати знеохоченням, пам’ятаючи про те, що від Церкви не вимагається «духа завоювання та перемоги», але наслідувати зернятко гірчиці, яке бувши найменшим, виростає в дерево. Про це говорив Папа Франциск, зустрічаючись із католицькою спільнотою Греції.
Наслідувати святого Павла в його упованні й довірі до Бога та у відкритості на прийняття іншого заохотив католиків Греції Папа Франциск, зустрічаючись ввечері, 4 грудня 2021 року, з католицькими єпископами, священиками, семінаристами, богопосвяченими особами та катехитами країни. Зустріч, яка відбувалася в катедральному соборі святого Діонісія, стала заключною прилюдною подією першого дня Апостольської подорожі до Греції.
Католики в цій країні становлять трохи більше, ніж один відсоток населення, а греками є менше половини. Вірними є значна кількість трудових мігрантів, до яких останніми роками додалися біженці та прохачі притулку. В країні є чотири архидієцезії, чотири дієцезії та вікаріат латинського обряду, ординаріат вірменського обряду та екзархат для вірних візантійського обряду, більшість у якому становлять українські греко-католики.
В лабораторії віри
Промовляючи після вітального слова очільника грецького єпископату Преосвященного Севастіаноса Россолатоса, вислуженого Архиєпископа Афінського, та свідчення черниці й мирянина, Папа Франциск зазначив, що радіє з приводу цієї зустрічі, що відбувається на землі, яка є даром, «спадщиною людства, на якій були збудовані підвалини Заходу».
Й у руслі цієї багатої спадщини, на початках християнства була започаткована «лабораторія» інкультурації віри, проваджена «мудрістю багатьох Отців Церкви, які своїм святим життям та своїми творами є світлим маяком для віруючих кожної епохи». Відкрив же цю «лабораторію віри» святий Павло, поєднавши два світи, й учинив це, саме тут, в Афінах. Тому Святіший Отець зосередив свою промову на проповіді Апостола Народів в афінському Ареопазі, почерпнувши дві його риси, що можуть бути корисними в нашому теперішньому «опрацюванні віри».
З довірою до Бога
Як розповідають Діяння Апостолів, коли святий Павло проповідував, деякі з філософів почали цікавитися тим, чого навчає отой, як вони казали, «шарлатан», і тому повели його на Ареопаг, не на трибуну, але на допит. Отож, не йдеться про тріумфальний момент, він виконує місію у важких обставинах. Тож коли відчуваємо знеохочення, бувши малою спільнотою, Церквою з малими силами в не завжди сприятливому контексті, варто приглянутися до святого Павла в Афінах.
«Він був сам, у меншості, з незначною ймовірністю успіху. Але він не піддався знеохоченню, не відмовився від місії. І не піддався спокусі нарікати», — сказав Папа, підкреслюючи, що це і є наставленням справжнього апостола: з упованням прямувати вперед. А джерелом цієї мужності є «довіра до Бога». За словами Святішого Отця, «бути малою Церквою вчиняє нас промовистим знаком Євангелія», знаком Бога, Який «обирає незначних і вбогих, Який перемінює історію простими жестами». Від Церкви не вимагається «духа завоювання та перемоги», але наслідувати зернятко гірчиці, бути закваскою.
«Отож, найдорожчі, хочу сказати вам: благословляйте незначність і приймайте її. Вона чинить вас здатними уповати на Бога і лише на Бога. Бути меншиною, а в контексті всього світу Церква є меншістю, не означає бути незначущими, але прямувати дорогою, яку відкрив Господь», — сказав Наступник святого Петра.
Приймаючи іншого
Переходячи до другої риси, яку святий Павло виявив у Аеропазі, Папа вказав на те, що для євангелізації потрібно не прагнути зайняти простір і життя іншого, але сіяти добру новину на ґрунті його життя, розпізнаючи зерна, які Бог уже засіяв, бо Він завжди випереджує наше сіяння. «Євангелізувати не означає наповняти порожню посудину, але, насамперед, вивести на яв те, що Бог вже почав чинити», — наголосив Святіший Отець, звернувши увагу на те, що Апостол народів не обвинувачує афінян, не каже, що вони помиляються, а я, мовляв, навчу вас правди. Але починає з того, що приймає їхню релігійну чутливість. І хоч їхні вулиці були наповнені ідолами, він відчуває «прагнення Бога, приховане в серцях цих людей».
«Також і від нас сьогодні вимагається наставлення прийняття, стилю гостинності, серця, натхненого бажанням творити сопричастя між людськими, культурними та релігійними відмінностями», — мовив Єпископ Риму, наголошуючи на тому, що виклик полягає в тому, щоби випрацювати захоплення спільністю, яке приведе нас до взаємного слухання, до того, щоби мріяти та працювати разом, розвиваючи «містику» братерства.
Незначні, що залишилися
«Дорогі браття й сестри, святий Павло тут, на грецькій землі, виявив свою спокійну довіру до Бога, й це вчинило його відкритим до ареопагітів, які ставилися до нього з підозрою. Цими двома наставленнями він звіщав того Бога, Який був невідомим його співрозмовникам. І прийшов до представлення обличчя того Бога, Який в Ісусі Христі посіяв у серці світу паросток воскресіння, загальне право на надію», — підсумував Папа, зазначивши, що коли апостол звіщав цю добру новину, більшість висміяла його та відійшла, але деякі залишилися та стали віруючими. «Це був малий залишок, але саме так Бог тче нитку історії, відтоді й дотепер», — сказав він, заохочуючи грецьких католиків і далі з довірою та відкритістю трудитися «в своїй історичній лабораторії віри».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
