Владика Юліан Фірцак

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії

Народився	22 серпня 1836 року в с. Худльово, що на Ужгородщині.
Священничі свячення	26 вересня 1861 року з рук владики Василя Поповича, єпископа Мукачівського.
Єпископська хіротонія	10 квітня 1892 року у катедральному соборі Святого Івана Хрестителя у м. Пряшеві.
Помер	1 червня 1912 року в м. Ужгород.

Дитинство та освіта

Юлій (Юліан) Фірцак народився 22 серпня 1836 року в с. Худльово, що на Ужгородщині в родині місцевого пароха Василя Фірцака та Терези з роду Гадзегів. Таїнства Хрещення і Миропомазання прийняв 1 вересня того ж року.

Початкову школі малий Юліан відвідував у Мукачеві, а потім шість класів гімназії в Ужгороді. Згодом він провчився один рік у випускному класі гімназії в Сату-Маре і один рік у Касі.

Єпископ Василь Попович, двоюрідний брат його матері, відправив Юліана до Відня вивчати богослов’я в 1855 році. Там він закінчив семінарію Святої Варвари і завершив свою богословську освіту в 1860 році, отримавши ступінь доктора.

Священниче служіння

Після Таїнства Рукоположення, яке Юліан Фірцак прийняв 26 вересня 1861 року з рук владики Василя Поповича, єпископа Мукачівського, він призначив його професором догматики в Ужгородській духовній семінарії.

Важливим етапом його діяльності була праця в семінарії, куди він був призначений професором у 1861 році. У 1876 році дістав гідність каноніка й був призначений ректором семінарії. Вже тут він виявив свою відданість справі виховання священників. Його діяльність у семінарії включала заснування школи церковної літератури та оркестру, а також створення окремої кафедри громадського здоров’я та садівництва. Ці теми й надалі супроводжуватимуть його, і його єпархіальні листи неодноразово свідчать про його прихильність до них. Він вважав, що важливим елементом священничої освіти є озброєння священника знаннями, які дозволять йому підтримувати культурну поведінку у віддаленому і неблагополучному селі. Це включало музичну грамоту, вивчення садівництва та вирощування фруктових дерев.

У 1887 році його вибрали депутатом Угорського парламенту від Ліберальної партії. Завдяки високій освіченості та знанні багатьох європейських мов мав широкі зв’язки в угорських урядових колах.

Єпископська діяльність

17 грудня 1891 року тодішній папа Лев XII іменував його Мукачівським єпископом. Єпископська хіротонія відбулася у катедральному соборі Святого Івана Хрестителя м. Пряшева у Квітну неділю, 10 квітня 1892 року. Головним святителем став єпископ Пряшіський Іван Валій, а співсвятителями — румунський греко-католицький єпископ Ораді Михаїл Павел та римо-католицький владика Сату-Марської дієцезії Юлій Мешленій. Натомість Чин інтронізації нового єпископа Мукачівського відбувся 1 травня 1892 року.

Час коли Боже провидіння покликало на Мукачівську кафедру єпископа-народовця Юлія Фірцака, це час коли відбувалася насильна мадяризація. Мукачівська греко-католицька єпархія охоплювала 8 повітів.

Єпископ Фірцак, як відданий духовний батько, перш за все старався піднести в єпархії релігійне життя, боровся за відновлення у краї парафіяльних шкіл, а на той час з колишніх 471 церковних шкіл Мукачівської єпархії навчання проводилося тільки у 119 школах. Через брак шкільних підручників вся наука обмежувалася до читання Псалтиря та навчання катехизму й церковного співу.

Два єпархіальні синоди

Для піднесення релігійного життя провів два єпархіальні синоди (1891 р. і 1903 р.), якими старався відновити в Мукачівській греко-католицькій єпархії духовне життя й любов до свого обряду. На першому, який відбувся в Ужгороді 30 вересня 1897 року, було розглянуто багато питань не тільки матеріального забезпечення церкви, але й відносно церковних шкіл, душпастирської праці та церковних організацій. Другий єпархіальний синод під керівництвом єпископа Юліана Фірцака відбувся 8–12 вересня 1903 року. Синод діяв у чотирьох окремих комісіях, які розглянули — фінансові справи, життя духовенства, душпастирську працю і навчання релігії в парафіях та соціально економічну діяльність духовенства. Було прийнято рішення, катехизм і Біблію всюди навчати народною мовою, а також обновити монаший Чин Святого Василія Великого.

Священниче Товариство св. Василія Великого

З благословенням єпископа було відновлено Товариство святого Василія Великого в серпні 1895 року, яке очолив тодішній ректор духовної семінарії канонік Іван Якович. На першому ж засіданні відновленої спілки священників-народовців було вирішено видавати газету на народній мові. Так народилася 5 травня 1897 року, перша закарпатська народна газета «Наука», яку редагував віцеректор єпархіальної семінарії о. Юлій Чучка. В 1899 році спілка св. Василія заснувала власну друкарню, яка почала видавати для народних шкіл потрібні посібники.

Культурна діяльність, яку розвинуло товариство, викликала критику в угорських часописах, що дійшло до переслідувань зі сторони Міністерства внутрішніх справ товариства св. Василія Великого в 1899 році. Після 1900 року воно було змушене стати акціонерним товариством «Уніо», щоб, будучи торговою фірмою, не підлягати контролю адміністративних органів. Після цього в ньому розгорнулася дуже жвава діяльність, оскільки його співробітники працювали там безплатно тільки в інтересах ідеї. Товариство видавало підручники, книги, «Науку», «Gorog katholikus Szemle», брошури і т. д. Відчуваючи в єпархії брак учительських сил, єпископ Юліан Фірцак 1903 році заснував жіночу учительську семінарію, з якої вийшло чимало визначних вчительок.

Участь у «Верховинській акції»

Єпископ Юлій Фірцак приділяв багато уваги для соціальної допомоги бідним. На початку 1897 року єпископ склав «Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного й матеріального життя руськомовного народу північно-східних Карпат і Рутенії». Відповідаючи на цей захід, Міністерство сільського господарства доручило добре відомому економісту-управителю Едмунду Егану (1851–1901) реорганізувати систему сільського господарства краю, спираючись на економічно раціональні принципи. Так розпочалася т. зв. «Верховинська акція». У межах цієї акції Е. Еган старався завести раціональну годівлю племінної багатої на молоко тірольської породи корів, для якої було багато пасовищ на верховинських міжгір’ях. Проводилася господарська освіта селян, почалися засновуватися споживчі та кредитні кооперативи, сільські майстерні для розвитку народних промислів (плетіння корзинок, вишивання, ткання і т. д.). До цієї акції від самого початку включилося багато священників, які дбали про те, щоб різні починання цієї акції були реально впроваджені в життя.

Тому, що єпископ Фірцак старався піднести свій народ не тільки духовно, але також культурно й економічно, його діяльність почала давати перші результати. Зокрема коли почали збільшуватися кооперативні товариства, лихварі розпочали вживати всілякі заходи, аби перешкодити розпочатій акції. Велике значення має й те, що він добився державної допомоги овдовілим священикам і церковному будівництву, запровадив русинів до кооперативного життя. Заснував майже 100 кредитних і споживчих кооперативів.

В угорських часописах з’являються нападки на єпископа Юлія Фірцака та духовенство, передусім на ужгородських професорів, обвинувачуючи їх в панславізмі та інших гріхах. А через те, що єпископ не дозволив богослужіння на угорській мові, преса закидала йому переслідування мадярів. Цій кампанії в угорських ЗМІ можна «завдячувати» також за трагічну смерть Едмунда Еґана, якого вороги підступно вбили 20 вересня 1901 року.

Боротьба за тверезість

Вістря «Верховинської акції» було зведене в першій мірі проти корчмарів і лихварів, які протягом ХІХ століття немилосердно використовували бідного селянина й довели до повного жебрацтва. П’янство стало проблемою суспільного життя закарпатців. Єпископ Юліан Фірцак 1900 році наказав всім священникам Мукачівської єпархії утворювати в своїх парафіях «Братства тверезості», вручаючи їх під покров святого Івана Хрестителя. Газета «Наука» також почала на своїх сторінках антиалкогольні статті. В 1903 році з благословення єпископа Юлія Фірцака було засновано при катедральному храмі «Товариство святого Рожанця», єпархіальним управителем якого владика призначив о. Андрія Карцубу. Урочиста інавгурація товариства відбулася у празник Благовіщення Пресвятої Богородиці після вечірні. Крім молитви на рожанці (вервиці), члени рожанцевих товариств складали присягу, що не будуть пити алкогольних напоїв, що будуть остерігатися прокльонів та явних гріхів, а натомість обіцяли частіше приступати до Святих Таїнств, особливо у Богородичні свята. У неділі і свята вони в церкві спільно молилися на вервиці та співали різні духовні пісні на честь Пречистої Діви Марії. Товариство було водночас популяризатором тверезого способу життя вірян та почитання Пречистої Діви Марії.

Упорядкування церковного співу

Єпископ Фірцак був ініціатором упорядкування церковного співу на Підкарпатті. Бажаючи привести до ладу церковне життя у своїй єпархії, він звернув увагу і на церковний спів. Він доручив диригенту Ужгородського катедрального храму о. Івану Бокшая зібрати і записати мелодії цілого богослужбового кола, щоб з них скласти книгу богослужбового співу, яка мала стати обов’язковою у всіх церквах Мукачівської єпархії. По закінченні своєї праці Бокшая показав зібраний матеріал єпископу, а той наказав видати його друком. Так появилося у 1906 році видання «Церковное Простопђніе».

Помер єпископ Юлій Фірцак в Ужгороді 1 червня 1912 року на 76-му році свого трудолюбивого життя.

За матеріалами статті Івана Бачинського для «Zakarpatpost», 13 жовтня 2010 року