Владика Петро Гебей

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії

Народився	20 липня 1864 року в селі Кальник Березького комітату, Австро-Угорщина (сьогодні — село Мукачівського району Закарпатської області, Україна).
Священничі свячення	13 жовтня 1889 року з рук владики Йоана Пастелія, єпископа Мукачівського.
Єпископська хіротонія	3 серпня 1924 року у м. Велеград.
Помер	26 квітня 1931 року.

Дитинство і родина

Майбутній єпископ Петро Гебей народився 20 липня 1864 року в селі Кальник Березького комітату, Австро-Угорщина (сьогодні — село Мукачівського району Закарпатської області, Україна), у священничій сім’ї Михайла Гебея та Сузанни Микитович.

Священниче служіння

Після здобуття початкової освіти вступив в Ужгородську гімназію, а відтак у Центральну семінарію у Будапешті (сьогодні — столиця Угорщини), де отримав богословську освіту. Після успішного завершення філософсько-богословських студій 13 жовтня 1889 року прийняв священничі свячення з рук Мукачівського єпископа Йоана Пастелія. Останній у скорому часі призначив о. Петра префектом семінарії в Ужгороді, де він згодом став професором церковного права й історії.

У 1892 році о. Петро Гебей стає управителем дівочої учительської семінарії, а у 1902 році — ще й консультантом єпархіальної консисторії. У 1906 році перед загрозою повної мадяризації шкільництва тодішній Мукачівський єпископ Юлій Фірцак призначає його катехитом Ужгородської гімназії, ставлячи перед ним завдання захищати права української мови викладання у цьому закладі. У той же час і з тією самою ціллю він отримує призначення на директора хлоп’ячої бурси «Алумнеум». Наступник Юлія Фірцака єпископ Антал Папп іменує його каноніком та парохом катедрального собору.

Чехословацька і угорська окупація Закарпаття в особливий спосіб відбивалася і на релігійному житті, особливо Мукачівської єпархії. Саме у нелегкий час після завершення Першої світової війни отець Петро Гебей проявив себе як великий патріот Церкви і народу. У 1922 році на Закарпатті розпочалася релігійна боротьба на тлі насилля зі сторони православних. У цей час отець Петро Гебей був призначений генеральним вікарієм Мукачівської єпархії та отримав титул папського прелата.

Єпископська діяльність

16 липня 1924 року за рекомендацією апостольського нунція в Празі Ф. Мармадджі папа Пій XI проголосив Петра Гебея мукачівським єпископом замість висланого на тлі складних церковно-політичних відносин з Чехословаччини до Угорщини єпископа Антонія Паппа.

Єпископська хіротонія була призначена на 3 серпня 1924 року. Згідно з бажанням номінанта вона повинна була відбутися у Велеграді в часі Унійного конгресу, на який завжди прибували усі греко-католицькі єпископи та провідні богослови. У цих величних церковних подіях постійно намагався брати участь їхній ініціатор та співорганізатор митрополит Андрей Шептицький. Однак, через погіршення стану здоров’я йому не завжди вдавалося брати у них участь.

Отець Петро Гебей вибрав Велеград як місце своєї хіротонії недарма. Цим самим він хотів підкреслити своє слов’янське походження. Окрім того, він хотів також ще перед єпископською хіротонією нав’язати добрий контакт з чехословацькою владою та провідними тогочасними політичними партіями.

Оскільки митрополит Андрей Шептицький не зміг особисто прибути на Велеградський конгрес у 1924 році, головним святителем єпископа Петра Гебея був єпископ Крижевацький Діонізій Наряді, а співсвятителями — Йосафат Коциловський, єпископ Перемишльський, та римо-католицький єпископ Кароль Йосиф Фішер, пізніший єпископ-помічник Перемишльської дієцезії.

31 серпня 1924 року в Ужгороді в катедральному соборі відбулася урочиста інтронізація нового єпископ Мукачівського Петра Гебея, у якій, окрім чисельних вірних та духовенства, взяли участь і представники центральної та місцевої влад. Тут слід зазначити, що новопризначений єпископ, коли мова йшла про відносини з представниками державної влади, багато справ полагоджував через о. Августина Волошина, пізнішого президента Карпатської України. Єпископ Петро Гебей приятелював і співпрацював з ним з давніх часів. Обоє були близькими співпрацівниками єпископа Юлія Фірцака та разом працювали над реформою Товариства ім. Василія Великого, яке було покликане займатися громадсько-культурною діяльністю.

Очоливши Мукачівську єпархія, владика Петро Ґебей в першу чергу взявся за піднесення матеріально-духовного стану священства. Насамперед він постарався про гідне матеріальне забезпечення духовенства. У 1924 році він особисто подав до Празького уряду складений о. Августином Волошином «Меморандум у справі плачення державної допомоги священикам, замість знесеної коблини». Закон про державну допомогу клиру було видано 25 червня 1926 року і священники отримали щорічну допомогу. Новий єпископ також активно взявся за піднесення духовного стану духовенства. Він ревно впроваджував практику річних реколекцій, нагадував священникам про обов’язок щоденної Літургії, а також про важливість особистого та спільнотного молитовного життя.

Владика Петро Ґебей вніс величезний вклад у розвиток суспільно-громадського життя народу та його духовне піднесення. У перше чергу він намагався захистити людей від насильного наступу православ’я, сектантства та комуністичних ідей, які на той час набирали неабиякої популярності серед простолюддя. Він зініціював регулярний місійний рух по парафіях, у організації якого великою допомогою йому стали отці-василіяни. Місії відроджували та піднімали не тільки цілі села, але взагалі загальну релігійну свідомість у народі. Для того, щоби праця місіонерів не загасла, він усіляко підтримував створення по парафіях різних молитовних рухів, таких як Апостольство молитви, Марійська дружина, тощо.

З дозволу Петра Гебея 30 квітня 1925 року було засновано місійне товариство Святого Йосафата, яке очолив о. Олександр Хіра. Того ж року єпископ Гебей заснував «Центральну канцелярію оборони віри», метою якої було «піднести й розвинути навчання релігії й виховання молоді в християнському дусі». До товариства мали вступити усі без винятку єпархіальні священники. На чолі організації, яка оголосила боротьбу православ’ю й комунізму, постали Олександр Ільницький (голова), Олександр Стойка (секретар), Ю. Марина (скарбник), В. Шельков, О. Хіра, І. Яцкович (радники), Еміліян Бокшай та В. Желтвай (редактори).

Оскільки після Першої світової війни Закарпаття було позбавлене свого власного відпустового центру, адже василіанський монастир у Марія-Повчі опинився на території Угорщини, владика Петро взявся розвивати та розбудовувати нове відпустове місце. Ним став василіанський монастир на Чернечій Горі біля Мукачева. Стараннями владики сюди було привезено старовинну ікону Пресвятої Богородиці (з 1453 р.), яку 27 червня 1926 року з благословення папи Пія XI було урочисто короновано.

Спомин про цю подію детально описав о. Степан Решетило, ЧСВВ, у своїй статті «Образ Пресвятої Богородиці дарований Св. Отцем Мукачівському монастиреві», яка вийшла друком у «Записках ЧСВВ» (С. 411–416) у Жовкві за 1926 рік. Її автор подає навіть текст молитви, яку з цієї нагоди уклав владика Петро Ґебей. Вона настільки є глибокою і промовистою, що її слід хоча б коротко зацитувати:

«Преблагословенна Діво Маріє, поселившись ласкаво між нашим народом, розігрій його серце вогнем Божої любови. Утверди в святій вірі і побожності тих, що Тобі служать. Просвіти і наверни тих, що покинули Сина Твого й Тебе. Покрий нас, священників, наш український нарід, нашу дорогу єпархію чесним Твоїм Омофором. У всіх наших бідах заступай нас, бо Ти наша Небесна Цариця».

Таким чином, як слушно зауважує о. Атанасій Пекар, василіанський монастиря на Чернечій Горі біля Мукачева став головним центром паломництва цілої єпархії, а Успенський празник — великою маніфестацією віри побожного народу. Єпископ Петро Гебей запрошував на цей празник усіх греко-католицьких єпископів, а особливо митрополита Андрея, якого вважав завжди особливим гостем і прочанином.

Петро Гебей як єпископ Мукачівський підтримував досить тісні відносини з митрополитом Львівським Андреєм Шептицьким. Про це свідчить їхнє досить активне листування, що збереглося у фондах Центрального Державного історичного архіву у Львові. Він також входив до складу Конференції греко-католицьких єпископів, яку також гостив у своїй єпархії.

Владика Петро Ґебей був також дуже активним на суспільно-громадській ниві. Він захищав своїх вірних, священників. В особливий спосіб дбав про бідних та дітей сиріт.

На початку 1920-их років православні на території Мукачівської єпархії захопили близько 80 греко-католицьких храмів та інше церковне майно. До 1931 року йому вдалося повернути законним власникам відібрані у них православними церкви на Мармарощині.

Усю діяльність владики Петра Гебея влучно передають слова з його некрологу, який був опублікований у офіціальному органі Мукачівської єпархії «Душпастир» за 1931 р. У ньому, зокрема, говориться про те, що він як єпископ Мукачівський намагався «з’єднати в один табір усі сили народу, не лише на релігійному полі, але теж політично і культурно, щоб так створити єдиний фронт у боротьбі за краще завтра (…) але його плани розбилися на людській завзятості і короткозорості» (стор. 113–119).

Помер владика Петро Ґебей на 67 році життя 26 квітня 1931 року. У пам’яті народу він залишився провідником і батьком духовного відродження. Вірні Мукачівської єпархії після його кончини часто споминали його як «єпископа золотого серця» та вважали його святим (о. Атанасій Пекар, ЧСВВ, «Нариси Церкви на Закарпатті», Т. І, стор. 139).