Владика Олександр Стойка

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії

Народився	16 жовтня 1890 року у с. Карачин на нинішній Виноградівщині.
Священничі свячення	17 грудня 1916 року з рук владики Антала Паппа, єпископа Мукачівського.
Єпископська хіротонія	12 липня 1932 року у соборі Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього в Ужгороді.
Помер	31 травня 1943 року в м. Мукачеві.

Дитинство та освіта

Олександр Стойка народився 16 жовтня 1890 року у с. Карачин на нинішній Виноградівщині у греко-католицькій родині.

Після закінчення початкової школи у 1901 році вступив до Ужгородської гімназії, однієї з найстарших середніх шкіл на теперішніх українських землях, що була заснована у 1649 році на базі єзуїтської колегії. Випускниками цієї гімназії були відомі громадські діячі, такі як отець Августин Волошин, лікарі Олександр Кишко та Іван Орлей, а також композитор Євген Шерегій. Цих осіб згадуємо неспроста, а як свідчення про середовище, у якому виховувався та здобував освіту майбутній єпископ.

Закінчивши Ужгородську гімназію, Олександр Стойка відкриває у собі покликання до священства, а тому у 1910 році вступає до Ужгородської богословської академії, а опісля до Вищої духовної семінарії та Католицького університету Петера Пазманя у Будапешті, де здебільшого проходило філософсько-богословський вишкіл тогочасне духовенство Мукачівської єпархії. Таланти молодого студента і семінариста ще в часі студій зауважив тодішній Мукачівський єпископ Антал Папп, а тому доручив йому займатися єпархіальним архівом, а згодом призначив своїм особистим секретарем.

Священниче служіння

17 грудня 1916 року Олександр Стойка прийняв Таїнство Священства із рук владики Антала Паппа, єпископа Мукачівського.

Наукові таланти і пасторально-організаторські здібності молодого священника швидко зауважив і наступник Мукачівського єпископського престолу владика Петро Ґебей. Отець Олександр стає його близьким помічником особистим секретарем та однією з найбільш довірених осіб.

Єпископська діяльність

Після смерті правлячого владики Мукачівського о. Олександр виконував функції єпархіального вікарія, а через рік, 3 травня 1932 року, був номінований єпископом Мукачівської єпархії. 12 липня 1932 року у соборі Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього в Ужгороді відбулася його єпископська хіротонія, де головним святителем був владика Павло Ґойдич, греко-католицький єпископ Пряшівської єпархії. Співслужителями під час Чину архиєрейської хіротонії стали владика Йозеф Царскі, титулярний єпископ Тагори, та владика Іван Бучко, єпископ-помічник Львівської архиєпархії і титулярний єпископ Каді.

За час свого єпископського правління єпископ Олександр Стойка проявив себе як ревний душпастир, великий місіонер, будівничий, опікун вбогих і сиріт, а також великий громадський діяч. Він рукоположив 158 священників, сам особисто або з іншими священниками провів 163 місії, відремонтував або побудував 67 церков. Він також збудував інтернати для священничих сиріт «Конвікт» та «Аломнеум», а також інтернат для вчительської семінарії в Ужгороді. Особисто відвідав майже всі парохії краю, до яких інколи доводилось йти пішки й по 2-3 години.

На полі харитативної діяльності владика Олександр Стойка проявив себе також промовисто. У 1932 році з початком Великого посту він започаткував Пасхальну акцію під гаслом: «На Великдень кожен русин мусить мати паску». Неодноразово заступався перед чехословацькою владою за місцевих лісорубів.

Щодо політичних поглядів єпископа Олександра Стойки дослідники слушно зауважують, що вони змінювалися, а точніше еволюціонували, проте він завжди був патріотом свого рідного руського народу (саме так на той час називали український народ). Свого часу він був великим прихильником проугорського напрямку, але згодом розчарувався у ньому. Особливо тоді, коли побачив репресії угорської влади супроти священників своєї єпархії, а також супроти суспільно-громадських рухів та інституцій, що їх провадили місцеві українці, які на той час іменували себе підкарпатськими русинами. Називали вони себе так, щоби відрізнитися від галицьких чи карпатських русинів, адже термін «русини» до XIX ст. був етнонімом українського народу.

Щодо розуміння політичних поглядів єпископа Олександра Стойки, які й досі є предметом дискусій між дослідниками, то варто згадати про дві досить знакові події з його життя, де він проявив себе як єпископ і як провідник свого рідного народу.

Перша подія пов’язана зі святкуванням 25-річчя єпископства папи Пія ХІІ. У часі урочистого прийому, який відбувся 10 травня 1942 року, у присутності тогочасних представників державної окупаційної влади, наприкінці своєї промови владика Олександр сказав: «Папа Пій ХІІ має ці принципи про життя Європи: кожному народові треба забезпечити право на життя і незалежність, бо самозбереження одного народу не може за собою вести смертний засуд над другим… З повагою треба ставитись до правних домагань народів і національностей…» (Степан Пап, Велика Боротьба, Ужгород, 2015, С. 206-207).

Про другу не менш цікаву подію з життя єпископа Олександра Стойки розповідає відомий дослідник історії Греко-Католицької Церкви на Закарпатті о. Атанасій Пекар, ЧСВВ: «Під тиском політичної кризи, що витворилася наприкінці 1938 р., Чехословаччину перетворено в Федеративну республіку чехів, словаків і підкарпатських русинів. Нарешті закарпатські українці дочекалися краєвої автономії, гарантованої їм Сен-Жерменським міжнародним договором. Першу автономну владу «підкарпатських русинів» очолив мадярон, посол Андрій Бродій, що негайно навʼязав таємні стосунки з мадярами. Після двох тижнів його зрадницької діяльності, федеративна влада в Празі увʼязнила Бродія, а на його місце призначила, дня 26 жовтня 1938 р., заслуженого народно-церковного діяча, о. шамбеляна Августина Волошина.

І того ж таки дня Мукачівський єпископ Олександр Стойка (1932-1943), прихильник Бродія, вітаючи премʼєра о. Волошина під час подячного Молебня в катедральному соборі Воздвиження Чесного Хреста в Ужгороді, назвав його – Батьком народу. Це було велике публічне визнання для загальноулюбленого о. Волошина, заслуженого Сина Срібної Землі, бо досі закарпатські українці признавали цей почесний титул «Батька народу» тільки своєму будителеві, незабутньому крилошанинові Олександрові Духновичеві (1803-1865). З назначенням Батька Волошина премʼєром, закарпатські українці врешті дочекались своєї рідної влади». (о. Атанасій Пекар, Греко-Католицька Церква під час Карпатської України // Записки ЧСВВ, сер. 2, секція 2, т. 14 (20), вип. 1–4. Рим 1992, С. 302–308).

Очевидно, що питання політичних поглядів єпископа Мукачівського Олександра Стойки має стати предметом глибших досліджень сучасників істориків і знавців цієї тематики.

Упокоївся владика Олександр Стойка 31 травня 1943 року в Мукачеві, маючи 52 роки. Похоронений на замковому цвинтар, який сьогодні є цілковито зруйнованим.