Владика Олександр Хіра

Єпископ Мукачівський

Народився	17 січня 1897 року у с. Вільхівці, Тячівського району на Закарпатті.
Священичі свячення	18 грудня 1920 року з рук єпископа Мукачівської єпархії Антонія Паппа.
Єпископська хіротонія	30 грудня 1945 року відбувалася таємно.
Помер	26 травня 1983 року у м. Караганда (Казахстан).

Народився майбутній єпископ 17 січня 1897 року у с. Вільхівці, Тячівського району на Закарпатті в сім’ї греко-католицького священника Корнилія Хіри.

Освіта

Початкову освіту здобув у рідному селі. Після цього закінчив Мараморош-Сигетську католицьку (піаристську) гімназію.

Талановитий юнак уже змалку мріяв про священство, тому у 1915 році вступив до Ужгородської духовної семінарії. Однак, після першого року навчання направлений тогочасним мукачівським єпископом Антонієм Паппом на теологічний факультет Будапештського католицького інституту ім. Петра Пазманя. Завершує здобуття студій в університеті у 1920 році. Відтак повертається у рідне Закарпаття, яке вже на той час було приєднане до Чехословаччини.

Священниче служіння

18 грудня 1920 році прийняв ієрейські свячення із рук єпископа Мукачівської єпархії Антонія Паппа. Душпастирську роботу розпочав капеланом єпископської резиденції. Це були бурхливі часи у релігійному житті Закарпаття, адже нова чеська влада використала протимадярські настрої проти Католицької Церкви й спровокувала між українцями релігійний конфлікт. Тоді о. Олександра було відправлено на Мармарощину, у саме серце релігійної боротьби, де він ревно трудиться для оборони Греко-Католицької Церкви. Отож, упродовж 1922–1923 років працює священником у с. Вільхівці, у 1923–1924 роках — сотрудник у с. Терново.

Влітку 1924 року мукачівським єпископом стає Петро Гебей. Ця подія приносить відродження релігійного життя на Закарпатті. Цього ж 1924 року новий владика призначає о. Олександра духівником, а також професором історії Церкви і канонічного права, пізніше тимчасовим ректором Ужгородської духовної семінарії та радником єпархіального Трибуналу.

Як ревний священник і добрий проповідник, отець Олександр Хіра не занедбував також душпастирської праці серед молоді й інтелігенції. Як добровільний опікун хворих, він постарався, щоб збудувати при ужгородській лікарні каплицю та започаткувати т. зв. Апостолят терплячих. Через Марійські дружини ширив культ Богородиці між молоддю і поширював реколекційний рух. На Великодні свята він щороку виїжджав у місійну подорож до закарпатських вуглекопів у Франції й Бельгії.

З 1930 року із благословення все того ж владики Петра Гебея о. Олександр Хіра стає радником єпископської Консисторії та папським шамбеляном.

Після смерті владики Петра Гебея 26 квітня 1931 року, у травні 1932 року новим єпископом Мукачівським стає Олександр Стойка. З 1934 року саме він призначає о. Олександра Хіру ректором Ужгородської семінарії. У зв’язку зі зміною влади у 1939 році знятий з посади, певний час знаходиться під домашнім арештом і наглядом угорської поліції. 1943 року призначений папським домашнім прелатом.

Після того, як 27 жовтня 1944 року Ужгород зайняла радянська армія, щойно висвячений в єпископи владика Теодор Ромжа призначив о. Олександра Хіру своїм генеральним вікарієм. З того часу о. Олександр Хіра постійно перебував поруч із владикою Теодором.

Єпископська діяльність

30 грудня 1945 року з благословення Святішого Отця Пія ХІІ владика Теодор Ромжа таємно рукоположив о. Олександра Хіру на єпископа. Владика Олександр не вагався, коли йшов на цей відважний крок, хоч добре знав, що скоро настануть важкі дні для Греко-Католицької Церкви. Він повністю присвятив себе справі захисту Мукачівської єпархії, її духовенства та вірників від переслідувань тодішньої тоталітарної безбожної системи.

Своїми відважними відступами й палкими проповідями він рішуче засуджував насильство й безправ’я і не перестав заохочувати вірних до витривалості у вірі своїх батьків. Тож не дивно, що НКВД постійно чигало на нього й частими нічними допитами та застрашуваннями намагались перетягнути його на свою сторону. Натомість рідним, які радили йому втечею рятувати своє життя, він відповідав: «Я — священник, і тому моє місце тут, коло моїх вірних. А зі мною хай діється те, що Бог дасть!». Він і їм не признався, що його висвятили на єпископа.

Отримавши рішучу відмову щодо співпраці, працівники КДБ вирішили знешкодити непокірного.

Арешт та заслання єпископа

10 лютого 1949 року владику Олександра заарештовано. У скорому часі його переведено до Київської центральної тюрми МДБ УРСР на Короленка.

6 серпня 1949 року Олександра Хіру засуджено згідно зі статтями 54–4 і 54–10 ч. 2 Карного Кодексу УРСР за антирадянську агітацію і пропаганду до 25 років увя’знення з позбавленням громадських прав на 5 років і конфіскацією майна. Упродовж 1949–1956 років відбуває покарання в таборах Тайшета, Кемерово, де працює на будівництвах і шахтах.

У 1956 році його було звільнено з ув’язнення. Він повертається на Закарпаття і 7 листопада 1956 року вперше діє як єпископ, рукоположивши чотирьох богословів на священників. Під час однієї з таємних відправ був затриманий і знову засуджений на 5 років примусових робіт із забороною надалі проживати на території Української РСР. Так він потрапляє до Караганди, де одразу включається до підпільної душпастирської роботи, офіційно працюючи на місцевих рудниках. Понад 20 років організована ним католицька громада боролася за свою легалізацію, і в 1977 році вона була офіційно зареєстрована як парафія. На Різдво 1978 році він освятив католицький храм у Караганді.

Проживаючи у Караганді, владика Олександр продовжує бути духовним наставником осиротілої Мукачівської єпархії. Вже немолодим, він, коли виникала потреба, долав відстань у понад 5 тисяч кілометрів від Караганди до Ужгорода. Є дані, що за період з 1956 по 1983 рік владика Олександр для підпільної Мукачівської єпархії висвятив на священників майже 30 богословів і рукоположив трьох єпископів, зокрема свого наступника — о. Івана Семедія.

З нагоди 85-ліття з дня народження владика Олександра Хіра отримав вітальну телеграму від папи Івана Павла ІІ. У телеграмі-відповіді Олександр Хіра написав: «З синівською повагою дякую Вашій Святості! З незатухаючою любов’ю до Святого Престолу обіцяю йому безстрашну свою відданість».

26 травня 1983 року на 87-му році життя і на 63-му році свого душпастирства перестало битися серце одного із вірних синів нашої Церкви. Тільки через 50 років перемогла правда — 28 квітня 1989 року владику Олександра Хіру було реабілітовано.

Похований владика Олександр Хіра поблизу храму у м. Караганда (Казахстан).

В Ужгороді на будинку № 19 по вулиці Капітульній втановлена пам’ятна дошка.