Вітальне слово єпископа Йосифа Калларангатта із єпархії Палай Сиро-Малабарської Церкви

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

єпископа Йосифа Калларангатта

із єпархії Палай Сиро-Малабарської Церкви

Свідчення милосердя: Дияконія в богослов’ї та житті

Сиро-Малабарської Церкви

Сиро-Малабарська Церква (СМЦ) була заснована святим апостолом Томою в 52 році в штаті Керала, що на півдні Індії. Тому сиро-малабарців називають ще «християни святого Томи». Подаю основні віхи з історії нашої Церкви.

• У 52 році апостол Тома прибуває до Кодунгалур, що в Кералі.

• Із прибуттям з Португалії до Керали в 1498 році Васко да Гами починається період латинізації.

• Діамперський Синод, який відбувся в 1599 році, посилює латинізацію християн святого Томи в Кералі.

• У 1610 році юрисдикція християн святого Томи, яка до того поширювалася на всю Індію, обмежується до Малабару в Кералі.

• У 1653 році із Кунанською хресною присягою відбувся поділ Церкви, внаслідок якого з’явилася Православна Церква в Кералі.

• У 1887 році засновуються два вікаріати (в Трічурі та Коттаямі) і Церква отримує назву «Сиро-Малабарська».

• У 1923 році з’являються нові єпархії і поставляється сиро-малабарська ієрархія.

СМЦ належить до сім’ї Східносирійських Церков, які користуються сирійською як основною літургійною мовою. Верховним Архиєпископом нашої Церкви є Його Еміненція Джордж кардинал Аленчері. Його вмілий і ефективний провід відіграє важливу роль у забезпеченні єдності сиро-малабарців, а також у сприянні нашій традиції серед інших Церков. Сьогодні маємо 32 єпархії, 1 екзархат і 2 апостольські візитатури, із них 13 єпархій знаходяться в Кералі (Індія). Поза межами Індії знаходяться: Чиказька єпархія в США, Мельбурнська єпархія в Австралії, Престонська єпархія у Великобританії; екзархат у Канаді з осідком в Міссісага; апостольський візитатор у Римі для всієї Європи. У нашій Церкві 59 єпископів, із них 18 емеритів.

Кількість вірних Сиро-Малабарської Церкви становить 4 млн 921 тис. 855 осіб. Сиро-малабарців, які емігрували — 1 млн 300 тис., із них 550 тис. виїхали за межі Керали, але в Індії, а 750 тис. покинули країну. У Церкві є троє канонізованих святих — Альфонс (з моєї єпархії), Чавар Куріакос і Єфразія, двоє блаженних — Кунячан (з моєї єпархії) і Марія Терезія, а також двоє праведників — Метью Кадаліккатіл (також з моєї єпархії) і єпископ Томас Куріалачері. Маємо також 13 слуг Божих. Звісно, недавно канонізована Мати Тереза є дорогоцінним дарунком для всієї Індії.

Наша Церква має 4 тис. 333 єпархіальних священиків і 4 тис. 319 ієромонахів; є 2 тис. 875 парафій. Велика кількість кандидатів із Сиро-Малабарської Церкви приєдналися до Римо-Католицької Церкви і служать в ній як священики та черниці. Зокрема, 27 єпископів із Сиро-Малабарської Церкви служать в латинській Церкві. Разом у наших Церквах 36 тис. монахинь.

• Діє 21 тис. недільних шкіл для вивчення катехизму, в яких працює 40 тис. вчителів і навчається 500 тис. учнів. Налічується 5 тис. 48 навчальних інституцій, зокрема 17 семінарій.

Дияконія в Сиро-Малабарській Церкві

Дияконія є в серці місійного служіння Сиро-Малабарської Церкви. Завдання і покликання «дияконських рук і ніг» Церкви — мобілізувати весь Божий люд і донести присутність Господа до стражденного людства. Дияконська чуйність Церкви вводить її в саме служіння, яке Ісус описав як центральну рису всіх своїх людей, — служіння любові тим, що страждають у цьому світі (пор. Мт. 25, 3146).

1. Турбота про пригноблених. Жалюгідна ситуація християн-далітів, яких використовували і чиї права дискриміновані, залишилася незмінною в нашому суспільстві досі. Церква запровадила низку ініціатив, щоб їх прийняли в суспільстві та Церкві і гідно до них ставилися. Сиро-Малабарська християнська спільнота відіграла вирішальну роль у веденні народу до відчутного соціального і культурного прогресу через боротьбу проти забобонів і нелюдських соціальних практик.

2. Дім для безхатченків. Церква докладає великих зусиль, щоб забезпечити житлом усіх потребуючих. Це питання номер один для всіх єпархій. У співпраці з різними урядовими проектами ми побудували тисячі домів і притулків для безхатченків. Навіть більше, переживаючи Рік милосердя, багато парафій визначили як пріоритет будівництво домів для бідних людей на території своєї парафії.

3. Турбота про осіб з обмеженими можливостями та їх реабілітація. Сиро-Малабарська Церква присвячує цьому велику увагу: більшість таких інституцій (75 %) у Кералі діють під опікою Церкви. Одне із завдань служіння особам із фізичними вадами є допомогти їм пройти реабілітацію і реінтегруватися в суспільство, а не тільки забезпечити їх домами чи прихистками.

4. Освіта для всіх. Церква надає освіту всім верствам населення. Особливий підхід застосовується до покинутих дітей, осіб із фінансовими обмеженнями, психічнохворих і ув’язнених.

5. Допомога особам із фізичними і психічними вадами. Церква здійснює служіння неповносправним особам та їхнім сім’ям через утримання значної кількості інституцій, які надають цим людям піклування і любов.

6. Турбота про хворих. За допомогою багатьох диспансерів, центрів паліативної опіки, лікарень і клінік Церква надає повне лікування і християнську підтримку хворим та вмираючим. Близько 2 тис. 614 інституцій охорони здоров’я та благодійних закладів у Кералі діють під опікою Сиро-Малабарської Церкви.

7. Пенітенціарне служіння і Братство Ісуса. Братство почало діяти 25 років тому як приватна ініціатива. Невдовзі воно набуло популярності. Церковний провід побачив у цій ініціативі дуже важливе й плідне служіння і на початку надав повну підтримку.

Братство Ісуса — це молитовне товариство, яке служить упослідженим у в’язницях Керали. Це служіння зосереджується на виправленні поведінки в’язнів і їх реабілітації, на добробуті та інтегральному розвиткові їхніх дітей, сімей, а також сімей жертв злочину. Крім того, Братство намагається запобігти злочинній діяльності.

Товариство має 46 відділень. На сьогодні воно діє в усіх центральних в’язницях Керали, пропонуючи свою допомогу всім категоріям людей, незалежно від їх касти, вірування, статі чи кольору шкіри. Через це воно має широку підтримку в більшості населення і визнання з боку пенітенціарної служби штату як добровільна організація. Через цю організацію Церква в Кералі постачає продовольство 8 тис. в’язнів.

Підраховано, що рівень повторюваності злочинності в Кералі був перед початком служіння Братства Ісуса чи схожих ініціатив пенітенціарного служіння одним із найвищих у світі, близько 75 відсотків, а з появою цих організацій поступово знизився до 20 відсотків.

Семінаристи, священики та миряни відвідують в’язнів і пропонують всю можливу духовну і матеріальну допомогу.

8. Домашні місії. Сім’я, як відомо, є не ізольованим феноменом, а важливою інтегральною частиною суспільства. Ріст будь-якої спільноти безпосередньо залежить від стабільності сім’ї. Жодна сім’я не може існувати і розвиватися без плекання святості й шляхетності.

Сиро-Малабарська Церква дбає про належну підтримку сімей. Яскравим прикладом цього є діяльність Відділу сімейного апостоляту, сімейних порадень і, особливо, програм домашніх місій.

У межах домашніх місій монахині групами відвідують різні парафії та місійні станиці. Вони перебувають протягом тривалого часу в парафії і відвідують домівки усіх парафіян. З цього особливо користають жінки, які мають можливість поділитися із спеціально підготовленими сестрами своїми духовними чи психологічними проблемами.

9. Будинки опіки. У Сиро-Малабарській Церкві діють сотні будинків опіки, в яких хворі та люди похилого віку отримують захист і опіку. Люди щедро підтримують служіння таких закладів. Багато богопосвячених осіб і миряни залучені до цього служіння як волонтери.

10. Служіння для наркозалежних. У наших єпархіях є різні центри для такого виду служіння, яким опікуються священики і черниці. Уряд, який цінує нашу працю, надає часткову фінансову підтримку цій діяльності.

11. Спільні зустрічі основних християнських спільнот (Kudumba Koottayma). Ці заходи полягають у тому, що 20–25 членів спільнот збираються на молитву, ділення і для допомоги потребуючим. Пастирі знайомляться з вірними та їхніми життєвими ситуаціями. Усі парафіяльні священики нашої Церкви регулярно відвідують домівки парафіян.

12. Біблійні конвенції. Майже в усіх наших єпархія Сиро-Малабарської Церкви проводяться щорічні біблійні конвенції. Вони тривають 5–6 днів і в них беруть участь тисячі людей.

13. Екуменічні та міжрелігійні аспекти дияконії мають особливу вагу в контексті Сиро-Малабарської Церкви. Служачи всім людям, незалежно від їх релігії, раси, соціального чи політичного статусу, Церква пропонує дияконію, яка обіймає всіх.

14. Важливою частиною дияконії Церкви має бути також простягання руки допомоги Церквам-сестрам. Надзвичайно важливим є ділення між Церковками духовними і матеріальними благами: покликаннями, служителями, інфраструктурою тощо. Вихідцями всіх єпархій нашої Церкви є священики, які служать у латинській Церкві, особливо за кордоном, на основі принципу fidei donum (дар віри).

15. Для плекання дияконії і сопричастя поміж єпископами, окрім двох запланованих Синодів кожного року, ми проводимо провінційні Синоди, щомісячні зустрічі єпископів на регіональному рівні, між’єпархіальні зустрічі, зустрічі за мовними ознаками тощо.

Заключні зауваження

Окрім догматичних і доктринальних відмінностей, що спричиняють поділи в Церкві, глибинною причиною поділу є недостатня опіка помісних Церков одна одною, відсутність дияконії між ними. Це може призвести до відчуження та ізоляції. А тоді Божественна істина, яка переживається як сопричастя, не пронизує відносин між помісними Церквами.

Без дияконії між Церквами церковне сопричастя є простою теорією, позбавленою внутрішньої сили. Церква стає немовби стерильною інституцією, яка керується захисними та ексклюзивними законами, що зводяться до дешевої конфесіональної апологетики, і заперечує свою харизматичну природу.

Найбільшим гріхом Божого люду є нехтування богословським, вертикальним виміром дияконії на користь еклезіологічного, горизонтального виміру. Сьогодні ми можемо глибше проаналізувати поділи минулого. Поділи в Церкві постають там, де турбота Церкви про світ у цілому, дияконія світу, зосереджується лише на турботах про партикулярну Церкву. Ізоляція партикулярних Церков, які перебувають у стані поділу, із плином часу тільки поглиблюється.

У сучасному світі перед дияконією постає багато викликів, але вона є одним із головних завдань Церкви. Подібно як у біблійні часи, дияконія виражає життя і природу Церкви і в сучасних обставинах. Соціокультурні зміни і потреби сучасного світу прокладають шлях для справжнього вираження дияконії у світі.

Святий Бонавентура каже: «У той день, коли ти не горітимеш любов’ю, багато інших загинуть від холоду». З цього приводу чітко висловлюється і св. Амврозій: «Там, де є любов, — там є дух Господній, а там де є суворість, — є лише Його слуги». Не можна не згадати і гарного вислову Орігена на цю тему: «Accendat ardor proximos» (запали свого ближнього своїм ентузіазмом). В усьому цьому ми бачимо найбільше бажання Церкви бути на служінні інших.

Пресвята Богородиця є для нас взірцем милосердя та дияконії. Її відвідини Єлизавети є типовим прикладом служіння. Вона може позбавити нас короткозорості, що не дозволяє нам побачити Христа в інших людях, вона може допомогти нам позбутися короткозорості, що не бачить потреб інших, які є потребами самого воплоченого Господа, як також і далекозорості, яка опускає деталі.

† Єпископ Йосиф Калларангатт,
Єпархія Палай (Керала, Індія)
Сиро-Малабарської Церкви

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

єпископа Йосифа Калларангатта
із єпархії Палай Сиро-Малабарської Церкви

Witness to Mercy: Diakonia in the Theology
and the Life of the Syro Malabar Church

Introduction

As a delegate of the Syro Malabar Church, one of the Eastern sui juris Churches within the Catholic Church, I am honoured and privileged to be here at the Bishops’ Synod of the Ukranian Greek Catholic Church. We are at Lviv, a city of history and tradition, a city with its unique buildings and cobblestone streets and the home of many world-class cultural institutions. The history of the Ukrainian Christianity goes back to the Byzantine Patriarchate, to Ruthenian Church, to Cyril and Methodius, to Clement of Rome, and finally to the Apostle Andrews. „Do good’ was the motto of Clement. It is essential that we be quick to practice good works. He urges us to attend to our work with a whole heart so that we won’t be lazy in any good work. Thus the theme of this Synod is closely connected with the great patristic tradition of your Church. Let this Holy Synod be an inspiring force to enter deeply into the legitimate patrimony of your Eastern Church. This great Synod should be able to identify and highlight the great ecumenical and missionary responsibility of your vibrant ecclesial tradition as pointed out by the great Major Archbishop Cardinal Slipy.

My presentation has 2 parts. In the first part, I would like to have a study on the Diakonia in Scripture and Tradition. In the second part, I would like to present the Diakonia in our times, especially in the context of the Syro Malabar Church.

Part I

Diakonia in Scripture and Tradition

1. The Term Diakonia

I begin with a few preliminary and terminological concerns of diakonia.

The Old Testament is replete with examples of service to the other as pleasing to God, and the prophets are often advocates of the widows and orphans. The parables and beatitudes of Christ provide a powerful framework for social justice and engagement with the poor. The task of the Church’s diakonia is to bear witness to the mercy (eleos) of God, and to proclaim a transformed social order.

We could say that the biblical teaching leads to a simple but profound truth: Our fundamental vocation is the «Deaconship (diakonia) of all believers.» The universal call to sanctity is responded to by the deaconship of all believers. Diakonia is at the heart of the Church’s mission.

There are different words in the Greek language to indicate the term’to serve’ or „service’. The word diakone, w (diakoneéoœ) for service, is distinct from douleu, w (douléuœ, to serve as a slave), qerapeu, w (therapéuœ, to serve willingly especially service before God), latreu, w (latréuœ, to serve for wages), and leitourghu, w (leitourgeéuœ, to do public service for the people and the nation). The word diakone, w carries the basic nuance of personal service. Besides, service is held in high esteem by the Old Testament.

In Hellenistic culture, the concrete sense of the term diakone, w is: a) «to wait at table,» b) «to care for,» and c) «to serve.» For the Greeks service is undignified; we are born to rule, not to serve. Service acquires value only when it promotes individual development or the development of the whole as service of the state (or ultimately as service of God).

2. Diakonia in the New Testament

When we speak of diakonia we usually mean the action of the Churches in the service of the world. The Churches are sent to the world not only to preach and save, but also to establish communities through which they serve the world in its material and spiritual needs. In this sense, the act of diakonia is equivalent to the fulfilment of the duty of the Churches to offer help to the suffering people and to provide answers to the problems of man in economic, political, personal or family life. Through this kind of diakonia the Churches enter into the world and render their witness to their Lord concrete, vivid, and real. Without this action a Church would seem to be deprived of the fundamental expression of her inner life.

The Churches are not primarily philanthropic institutions. The act of diakonia of the Churches is both ecclesial and christological. It is the overflowing of grace which binds and moves their inner life as a total fellowship. Diakonia in the world is the echo of what the Word of God has already accomplished in the charismatic Church.

By exalting service and relating it to the love of God, New Testament both sets forth a completely different view from that of the Greeks and brings to perfection the Jewish concept, as evidenced in the following:

1. The sense «to wait at table» occurs in Lk.17:8; Jn.12:2. An astonishing reversal takes place when the returning master rewards his servants by waiting on them (Lk. 12:37). Jesus himself is similarly present as one who serves (Lk. 22:27). Diakonei, n is also used for Martha’s serving in Lk.10:40 (cf. Jn. 12:2) and that of Peter’s mother-in-law in Mt. 1:31. When the angels serve Jesus in Mk. 1:13; Mt. 4:11, they, too, are probably bringing him food after the period of fasting.

2. The term diakoni, a covers many activities in Mt. 25:42 ff. Here service of others is service of Christ and involves personal commitment. The only path of greatness for Christians is to become the servants and even the slaves of all (Mk. 9:35; 10:44). More than table service is now involved; all kinds of sacrificial activity on behalf of others, as exemplified by Christ’s own self-offering, are required. Service of others is service of God, and it may entail service even to the point of death itself (Jn. 12:25–26).

3. The life of the community is thus a life of serving. Every chaérisma is given (1 Pet. 4:10) in stewardship, and the charismata comprise gifts of word and gifts of action, the latter especially being described as diakonei, n, Timothy, Erastus, Onesimus, and Onesiphorus (Acts 19:22; Phlm. 13; 2 Tim. 1:18) offer examples. The prophets rendered an advance service (1 Pet. 1:10 ff.), and the apostles also do service (cf. 2 Cor. 3:3: «a letter diakoneœtheiísa by us»). This service cannot be proud, self-righteous service; it is discharged only by God’s power and to his glory.

4. A particular service of Paul is the collection for Jerusalem (2 Cor. 8:19). Thus he uses diakonoœén when he says that he goes to Jerusalem with help for the saints (Rom. 15:25). The collection is a diakonia (Rom. 15:31; 2 Cor. 8:1 ff.; cf. Acts 11:29–30); it is not an incidental matter, but a true act of Christian love. This is an instance of the more general service of the saints which is commended in Heb. 6:10–12.

5. A wider meaning is «the discharge of a loving service.» The diakoni, a of Stephanas is an example (1 Cor. 16:15). It is linked with works, faith, love, and patience in Rev. 2:19. All that edifies is covered in Eph. 4:11–12. There are various ministries (1 Cor. 12:4 ff.), but all are rendered to the Lord. Acts of care must have been included (1 Cor. 12:28). Diakoni, a comes between profhtei, a (propheœteiía, prophecy) and didaskali, a (didaskaliía, teaching) in Rom. 12:7, but preaching is itself diakoni, a in Acts 6:4, i.e., the offering of the gospel as the bread of life. Preachers, then, have a ministry of reconciliation (2 Cor. 5:18–19).

6. «Servant of a master» (Mt. 22:13). Christians are servants of Christ (Jn. 12:26), but as such must serve one another (Mk. 9:35; Mt. 20:26). The women who were serving Jesus from Galilee onwards were doing diakonia (Lk. 8:3 dihko, noun cf. also Mt. 27:53; Mk. 15:41).

7. As a diaékonos of the gospel, the apostle is a servant of Christ (2 Cor. 11:23) or of God in a special way and with special cares and responsibilities (2 Cor. 6:3 ff.). By his ministry Timothy, too, is a servant of God (1 Th. 3:1 ff.) or of Christ (1 Tim. 4:6). Epaphras is a fellow servant (Col. 1:7), and Tychicus a servant in the Lord (Eph. 6:1). Paul calls himself a diaékonos of the Church (Col. 1:25) because of his divine commission. He and Apollos are servants of God and the Church as they use their gifts to bring people to faith (1 Cor. 3:5).

3. Jesus as a diaékonos.

Theologically, diakonia is the self sacrifice of the Son of God to His Father. This act creates a new relationship between men not as individuals but as persons within the communion of His diakonia, through the sharing of His body and blood. This is the unique power from which the inner life of a new communion of faith springs. Lk. 22:26 — «he that is chief let him be as he that serves.» Mt. 20:26 — «The son of man came not to be ministered unto, but to minister and to give his life as a ransom for many. Whoever will be great among you let him be your minister.»

All diakonia is offered in the name of the Lord, whose lordship is a lordship of diakonia. This is the strong christological foundation of all diakonia. The washing of the feet of the apostles by Christ before his sacrifice on the Cross for the whole world, is a vivid and eloquent expression of the internal ecclesiological motive, or better, moment of diakonia. It is a prefiguration of his sacrifice, an act binding him with his own before he is delivered up to the world. It is a type of the inner life of the Church with her word and sacrament in actu. It is the pre-Pentecostal act of communion. «If I wash you not, you have no part with me» (Jn. 13:8). „To have part with him’ means to accept in common with the other apostles the diakonia of Christ and to be invited by him to call him master and the Lord (Jn. 13:13). And finally to obey his command, you ought also to wash one another’s feet (Jn. 13:14).

3.1. Integral Diakonia of Jesus:

When we read the gospels, we discover that Jesus had a deep and genuine appreciation for people, regardless of their social, ethnic, political, religious, or even moral background. He knew that every person was created in the image of God and had a value, worth, and dignity given by God the Father. Jesus went through all the towns and villages, teaching in their synagogues, preaching the good news of the kingdom and healing every disease and sickness. It is the central mark of Jesus’ diakonia.

3.2. Universality of Jesus’ Diakonia:

Jesus’ view of service grows out of the Old Testament command of love for one’s neighbor, which He takes and links with the command of love for God so as to constitute the substance of the divinely willed ethical conduct of His followers. That is why in contrast to his contemporaries, Jesus puts no limits to love. True love of neighbor is unlimited and all inclusive (Mt. 5:38–48). Matthew chapters 8 and 9 are meant to represent the comprehensiveness and inclusivity of Jesus’ ministry. When we reflect on each of the miracles and the careful selection the author made of them, it is easy to discover his attempt to represent the totality of hostile realities in the life of people: A sickness that destroys and isolates from society — leprosy (8:1 ff); paralysis and profound suffering — twice (8:5 ff and 9:1 ff); different sicknesses — not specified (8:16); demon-possession — three times mentioned (8:16, 28 ff, 9:32); forces of nature threatening life (8:23 ff), sins (9:2), death (9:18, 24), blindness (9:27 ff.), dumbness (9:32 ff.). The kind of people to whom Jesus ministered are also representative of humanity. In that sense, his ministry/diakonia is aimed to all kinds of people.

3.3. Humility and Diakonia in the Life of Jesus

A highly significant passage for our purpose is Matthew 11:28–30. Jesus calls to discipleship those who are described with the words «toiled and burdened.» They are people from the lowest class, «people who have to work hard, who toil and sweat their guts out, who are exhausted by strenuous work which wears them out, who have to carry heavy loads, people who suffer under the violent use of power, dependent workers who have to wear themselves out earning their meager daily wage.» (K. Wengst, Humility, pp. 37–39).

It is quite meaningful that Jesus calls them to be his disciples appealing to his own condition and character: «for I am gentle and humble in heart.» Humility is the essential and indispensable attribute for genuine diakonia. Jesus is the humble king, son of David, and He shows it in his triumphal entry to Jerusalem where his actions are a demonstration of his character (Mt. 21:1–9).

When we read Matthew 25:31–46, it is no surprise that in the final judgment the true disciples of Jesus, his little ones, are those who have lived practicing diakonia towards their fellow human beings, in the name of Jesus. The term diakonia thus comes to have the full sense of active Christian love for the neighbor and as such it is a mark of true discipleship of Jesus. For what the Christian does even to the least of his fellowmen, he does to the Lord Himself.

4. Diakonia in the Early Church

From the very beginning it became imperative for the Christian community to give continuity to Jesus’ diaconal mission.

The memory of Jesus’ teaching certainly shaped the values and lifestyle of the disciples. «For I have set you an example, that you also should do as I have done to you.» (Jn. 13:15) and; «As the Father has sent me, so I send you,» (Jn. 20:21). Thus, diakonia became a fundamental concept in the life of the Christian congregations.

Acts 2:41–47 and 4:32–35 are relevant summaries of the lifestyle of the early Christian Church in Jerusalem. There was a genuine, spontaneous and generous koinonia that was expressed in a diakonia that addressed the economic, social and religious needs of people.

The story of the installation of the seven new leaders in the congregation in Jerusalem in Acts 6 shows how the marginalization of Greek widows challenged the Church’s inclusive nature. It was not only the dignity of those ignored in the daily diakonia that was at risk, but the very diaconal quality of the fellowship. To ignore this would be to ignore the devastating power of sin and its potential to destroy what God has reconciled in Christ. The care for the discriminated widows is another model of the economic diakonia practiced by the early Church. The care for the poor and needy widows of Hellenistic background was assured a practice that became institutionalized in the Christian Churches in the years to come.

Diakonia was central in the life of the early Church and became an essential part of Paul’s mission to the Gentiles and his theology. «A particular service which played a great role in the life of Paul was the gathering and transmission of the collection for the saints in Jerusalem», something that is not always recognized or even noticed. 2 Cor. 8–9 is the narrative of the way in which the Macedonian Churches served poor people in Jerusalem and how their remarkable example is used by Paul to stimulate the Corinthians to practice economic diakonia in imitation of the Macedonian Churches.

Paul mentions in Ephesians 4:2 that a crucial way to keep the unity of the Church is being completely humble and gentle; being patient, bearing with one another in love. The word „humble’ (in Greek tapeinofrosu, nh, tapeinofrosyne) means literally «servility, shameful lowliness» — a quality of voluntary submission and unselfishness humility, self-effacement.

According to Ignatius of Antioch, the faith is the flesh of the Lord, and charity is the blood of Jesus Christ. Both together constitute the Eucharist which makes the Church (letter to the Thrallians, 8:1).

Tertullian confirms that the diaconal service of the Christian communities has been one of the most impressive aspects for pagan observers.

Liturgical celebration in the early Church was not disconnected from service to the broader community. From the earliest period, the role of the deacon and deaconesses were linked to both liturgical and charitable activity. Deacons in the Eastern Church were responsible for social care, liturgical and pastoral service, teaching, administration and burial diakonia. Attitudes to the poor were not limited to practical assistance, but were part of a vision of a transformed and just society.

Saint John Chrysostom, the „golden mouthed,’ tells us much about the responsibility of the Church for both the spiritual and social welfare of its people. He was a powerful advocate of social justice, and did not mince words on the subject of wealth and poverty. «You venerate the altar of the Church when the body of Christ descends there. But you neglect the other who is the body of Christ, and remain indifferent to him when he dies of hunger.» (St John Chrysostom, Homily on Romans XIV: Nicene and Post-Nicene Fathers of the Christian Church, Volume XI, Michigan,1956).

Part II

Diakonia in our times, especially in the context of the Syro Malabar Church

Now I come to the pleasant task of sharing the pastoral experience of diakonia in the Syro Malabar Church. The Syro Malabar Church was founded by St. Thomas the Apostle in 52 AD in South India, Kerala. It belongs to the east Syriac family of Churches with Syriac as their original liturgical language. Our present Major Archbishop is His Eminence George Cardinal Alencherry. His efficient and effective leadership has been instrumental for a solid unity among the Syro Malabarians as well as a wider acceptability of our tradition among other Churches. As of today there are 32 dioceses, one exarchate and two apostolic visitations in the Syro Malabar Church, 13 dioceses are in Kerala, India, and the rest are outside Kerala. There are altogether 59 bishops and among these 18 are bishops emeriti. Outside India we have the diocese of Chicago in the United States and another in Melbourne in Australia and a third one in Preston in Great Britain and an exarchate in Canada based at Mississauga, and an apostolic visitator in Rome, for the whole Europe.

The total number of the Syro Malabar faithful is 4921855. The total number of the Syro Malabar migrants is 1300000. Among these, outside Kerala but within India the total number is 550000. Outside India the number comes up to 750000. The Church boasts of three canonized saints — Alphonsa (from my own diocese), Chavara Kuriakose and Euphrasia; two blessed — Kunjachan (from my own diocese), Mariam Thresia; and two venerable — Mathew Kadalikkattil (from my own diocese), Mar Thomas Kurialacherry. And we have 13 servants of God. Definitely the recently canonized Mother Teresa is a precious gift to the whole of India.

Our Church has altogether 4333 diocesean priests, and 4319 religious priests. Syro Malabar Church has 2875 parishes. Large number of candidates from the Syro Malabar Church have joined the Latin Church and are serving there as Latin priests and sisters. There are 27 Latin bishops from the Syro Malabar church at present. We have a total number of 36000 religious sisters at present.

We have 21000 Sunday schools for regular catechisms with 40000 Sunday school teachers and 500000 Sunday school students. We have 5048 educational institutions. There are altogether 17 major seminaries in the Syro Malabar Church. The Syro Malabar Church is also known as the St. Thomas Christians. We have a history more or less similar to yours. Here below I give some of the landmarks of our Church:

In A. D. 52, St. Thomas the Apostle landed at Kodungalloor, Kerala, India.

Period of latinization begins with the landing of Vas Go de Gama from Portugal in 1498 in Kerala.

Diamper Synod, held in 1599, enforced latinization over the Thomas Christians in Kerala.

In 1610 the all India jurisdiction of the St. Thomas Christians is restricted to Malabar, Kerala.

In 1653 divisions in the Church took place with the historical Koonan Cross Oath. The Orthodox faithful in Kerala traces back to this event.

In 1887 the Syro Malabar Church (with this new name) was established under two vicariates of Trichur and Kottayam.

In 1923, the Syro Malabar hierarchy was established with new dioceses.

In 1993, the Syro Malabar Church is blessed with a Major Archbishop.

Diakonia in the Syro Malabar Church

Diakonia is at the heart of the mission of the Syro Malabar Church. Within the Church, it is the task and call of the diaconal arms and feet of the Church to mobilize the whole people of God and to bring God’s presence to a suffering humanity. The diaconal sensitivity of the Church leads her into the kind of ministry that Jesus described as a central mark of all his people: A service of love to those who suffer in this world (Mt. 25:31–46).

1. Concern for the Oppressed: Dalit Christians are exploited, discriminated and their rights are being ignored and their pathetic situation remains unchanged in the society even now. Under the label of DCMS (Dalit Catholic Mahajana Sabha), the Church has established a number of initiatives for the uplift of the Dalit Christians and thus a new milieu for them so that they may be highly valued and well accepted in the society and the Church.

The Syro Malabar Christian community did play a decisive role in leading the nation to a tangible social and cultural progress by fighting against the prevailing superstitions and inhuman social practices. When the upper caste domination was in its full swing, the low caste sections were oppressed and treated like outcasts of the society. It was the Christian Community that treated first against this oppressive social discrimination through its various endeavors.

2. Home for the Homeless: The Church is committed to endeavor to have housing for all. All the dioceses take this as a primary concern of the Church. In collaboration with different government projects, the Church has constructed more than thousands of shelters, homes, and asylums for the homeless. Moreover, taking into account the spirit of the year of mercy, many parishes have given priority in constructing homes for the poor within the parish territory.

3. Care for the persons with disabilities and their Rehabilitation: Syro Malabar Church renders extensive services in this regard; concretely speaking, majority of such institutions (75 %) in Kerala are run by the Church. One of the aims in ministering to those physically challenged is to rehabilitate and reintegrate them rather than simply providing homes or places of refuge.

4. Education to All: The Church provides education to all people. Special education is provided for the neglected children, the financially disadvantaged, the psychologically sick, and delinquents.

5. Help for the physically and mentally challenged: The Church does ministry to individuals and their families challenged by disorders causing disturbances of thinking, feeling and acting by running a good number of institutions and giving them nursing care and love.

6. Care for the Sick: Through many dispensaries, palliative centers, clinics and hospitals the Church provides total therapy and christian help to the sick and dying. About 2614 health and charitable institutions in Kerala are run by the Syro Malabar Church.

7. Jail Ministry and Jesus Fraternity: Twenty five years ago it began as a private initiative in our Church. Slowly it became popular. The hierarchy discerned that it is a crucial and fruitful ministry. They endorsed it wholeheartedly and gave this ministry all support in its initial years.

Jesus fraternity is a fellowship of prayer and fraternity serving the lost, least and last especially in the prisons of Kerala. This ministry focuses its attention on the correction, reformation and rehabilitation of those in prison, the welfare and integral development of their children, families, the victims and their families. It also attempts to orient its services to prevent the potential criminals and delinquents. At present it has been operating in all the central prisons and jails in Kerala offering various religious and non-religious services to all categories of people, irrespective of their caste, creed, sex and color. As such it has been widely accepted and appreciated by the state department as a voluntary agency and by majority of the masses. The Church in Kerala through this agency caters approximately to 8000 prisoners and to a double number of others. The organization has 46 units to serve those who are already in prison, carrying the message of Jesus’ compassionate and forgiving love into the prisons walls.

The ministry attempts to help not only the prison inmates but also their children and families on the road to a positive return to their normal life in the society. It also extends its boundaries of services to the victims of various crimes and their families, preparing the ground for reconciliation between the families of victims and the offenders and their families.

It is estimated that before the advent of Jesus Fraternity and similar ministries, 75 % of the prisoners (as in other parts of the world) who were released from prisons of Kerala, committed crime and were imprisoned again. It is reported that this rate has been reduced to 20 % due to the effect of the activities of Jesus Fraternity and similar ministries.

The seminarians, priests and lay faithful visit prison inmates and offer all possible spiritual and material help to them.

8. Home Mission: The family is not an isolated phenomenon, but, indeed is an integral unit essential to society. The ruin or growth of any community immediately corresponds to the compactness and stability of families. No community can exist or flourish without safeguarding the sanctity and nobility of families. At this juncture, it is remarkable to note the high regard, the Syro Malabar Church grants to the welfare of families. The glowing example is the Department of Family Apostolate, Counselling centres and especially the Home Mission Programmes.

For Home Mission, Religious sisters go in groups to various parishes and mission stations. They stay for a length of time in the parish and visit all the families. The womenfolk, especially, have an opportunity to share their worries both spiritual and psychological to the trained sisters.

9. Care Homes: In the Syro Malabar Church, there are hundreds of care homes where the sickly and aged people are given protection and care. The people are very generous towards the care homes ministry. Lot of religious and lay people are involved in such ministries as volunteers and extend their selfless service in the administrtion.

10. Ministry for the Drug addicts. This is one of the main concerns of our ecclesial service. In our dioceses, there are various centres for this ministry, run by priests and sisters. The government also appreciates it very well and we get partial funding from them.

11. Get together of the Basic Christian Communities (Kudumba Koottayma): Twenty — twenty five family members come together for prayers, sharing and helping of those in need. The pastors get acquaintance with the faithful and and their lived situations. All parish priests of our Church normally do regular house visits in their parishes.

12. Bible Conventions: In almost all the dioceses of the Syro Malabar Church, we have annual Bible conventions for 5–6 days. Thousands of people participate in such conventions.

13. The ecumenical and inter religious aspects of the diakonia are very relevant especially in the context of the Syro Malabar church. Specifically speaking, diakonia is the foundation of the existence of the Church and simultaneously of the Syro Malabar Church. The very existence of the Church is justified by her service to the neighbor. The Church is not sent for herself, but to the world. By rendering service to all people, irrespective of religion, race, social and political status, the Church offers inclusive diakonia.

14. Giving a helping hand to the Sister Churches should be an important part of diakonia of the Church. Sharing the spiritual and material goods among the Churches: vocations, ministers, infra structure, etc. is of great importance. The Syro Malabar Church is always giving priority to this diakonial dimension. From all our dioceses there are diocesan priests working in the Latin Churches especially abroad, on the basis of fidei donum.

15. To foster diakonia and koinonia among bishops, apart from the two scheduled Synods every year, we have provincial synods, monthly recollections of bishops on regional basis, inter diocesan gatherings, gathering of bishops on linguistic basis, provincial bishops gatherings etc.

Concluding Remarks

Apart from the dogmatic and doctrinal differences for the divisions among the Church, the root cause of the division is the lack of care of the local churches for one another, the absence of diakonia between them without which the vertical communion with God, though not broken, becomes a further power of alienation and isolation. In this way, the divine truth seen and lived as communion loses its reference to the relations between the local Churches. Without diakonia among the Churches, the ecclesial koinonia is a mere speculation deprived of the inner power. It becomes a sterile institution dominated by defensive and exclusive laws, driven to cheap confessional apologetics, and it denies its charismatic nature.

In a Church where there are different churches with variant thoughts of theology and faith and in a world where there are different religions, the place for an Ecumenical diakonia, inter religious diakonia and diakonia of Dialogue are also important. The Churches also have to be on their guards against international terrorism that springs up in different parts of the world. There are purportedly religious motives behind these acts of terrorism. There are spiritual, social and political dimensions to diakonia.

The greatest sin of the people of God is that they have neglected the theological, vertical dimension of diakonia in favor of the ecclesiological, horizontal one. Today we are able to look at past divisions with hindsight. Divisions in the Church begin where the concern of the Church for the world, the diakonia of the world, localizes and absolutizes into a unilateral privileging of the particular Church. Particular Churches in their separated situation increase their isolation with the passage of time. Isolation of the Churches is the greatest problem. The Church becomes the Church militant in a provincial way. Diakonia must be in view of koinonia.

In the present world with lot of problems the diakonia of the Church is challenging but it is one of her primary duties. As it is in biblical times, diakonia expresses the life and nature of the Church in the contemporary scenario as well. The socio-cultural changes and demands of the current world pave the way for the real expression of diakonia in the Church.

St. Bonaventure says, «the day you no longer burn with love, many others will die of cold.» St Ambrose is very clear: «where there is mercy, there is the spirit of the Lord, where there is rigidity there are only his ministers.» The expression of Origen is very captivating, ignite your neighbor by your Zeal, „accendat ardor proximos’. In all these what we see is the earnest desire of the Church to be at the service of the others. Holy Virgin Mary is a typical example and vessel of mercy and diakonia. Her visit to Elizabeth is a typical example of service. She is the real vessel of mercy. She can remove the cataract that prevents us from seeing Christ in people, she can remove the myopia that fails to see the needs of others, which are the needs of the incarnate Lord, as well as the hyperopia that cannot see the details.

† Bishop Joseph Kallarangatt,
Eparchy of Palai (Kerala, India)
of the Syro Malabar Church