Вітальна промова владики Стефана Аккермана, представника Німецької єпископської конференції

Вітальна промова

владики Стефана Аккермана,

представника Німецької єпископської конференції

Блаженніший Святославе!
Дорогі співбрати в єпископському служінні!

Для мене велика честь і радість, що я, як представник Німецької Єпископської Конференції, маю можливість сьогодні бути з вами на відкритті Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Передаю вам щирі вітання та побажання Божого благословення від Голови Німецької Єпископської Конференції Німеччини кардинала Рейнхарда Маркса, до яких я додаю власні побажання та побажання всіх членів Німецької Єпископської Конференції. У контексті тяжкої та гнітючої ситуації, в якій нині перебуває ваша країна та ваша Церква, нехай ці побажання Божого благословення будуть для вас насамперед знаком співчуття та солідарності всієї Католицької Церкви в Німеччині.

Не лише через щоденні телевізійні трансляції та повідомлення в інших ЗМІ, а й завдяки спілкуванню людей наших країн ми знаємо, який жахливий поворот отримав гідний захоплення демократичний рух в Україні. Тому ваше нещодавнє звернення до Церков та всіх людей доброї волі не залишиться без уваги.

Тісним взаєминам між нашими країнами та Церквами сприяють не тільки чисельні українські заробітчани, а й дев’ять тисяч українських студентів, які щороку прибувають до Німеччини на навчання. Ваше Блаженство, ми з радістю згадуємо ваш візит до Німеччини в лютому 2012 року, під час якого ви, зокрема, зустрілися з тодішнім Головою Німецької Єпископської Конференції та його нинішнім наступником кардиналом Рейнхардом Марксом. Я сам є наступником кардинала Маркса як єпископ Трірський і керую єпархією, яка вже протягом багатьох років тісно співпрацює з Івано-Франківською архиєпархією у створенні місцевих «Карітасу» та Мальтійської служби допомоги — складової нашої церковної місії, в якій Церква, з огляду на сьогоднішню ситуацію, має проявити себе особливим чином. З приємністю згадую також свою зустріч із митрополитом Володимиром (Війтишиним).

Після проголошення Незалежності України в 1991 році та після Помаранчевої революції 2004 року українці вже втретє взимку 2013–2014 років — ще більш одностайно і переконливо — висловили своє прагнення свободи, демократії, дотримання прав людини та правової державності під час Революції гідності. Ми, німці, маючи гіркий досвід як з коричневою, так і з червоною диктатурою, розділили вашу радість від повалення режиму, який будувався здебільшого на корупції та вважав за свій обов’язок служити поодиноким олігархам, а не благу всього суспільства.

Наша спільна радість тривала не довго. Якщо переможці Помаранчевої революції самі позбавили себе шансів на демократичне оновлення через розбрат і партикулярні інтереси, то сьогодні вражаюче прагнення українців до демократії, свободи, правової державності та національного самовизначення в спільному європейському домі ставиться під загрозу через війну, яку веде інша держава, маскуючись зовнішніми формами громадянської війни. Усупереч всім загрозам Україна отримала легітимного Президента завдяки вільним і демократичним виборам. Ми всі продовжуємо сподіватися, що вам, усупереч систематичній дестабілізації з боку Росії, незабаром вдасться провести також загальні, вільні та прозорі парламентські вибори, щоб демократичне оновлення країни отримало політичні та конституційні гарантії. Однак ці сподівання затьмарюються дедалі більшою загрозою того, що конфлікт, який ще досі вівся приховано, кожної миті може різко обернутися на відкриту війну.

Греко-Католицька Церква та інші Церкви в Україні духовно окормлювали та підтримували мужніх демонстрантів на Майдані. Одночасно вони зробили свій внесок у те, щоб небезпечний конфлікт з державною владою не загострився ще більше. Завдяки цьому вони досягли великого успіху та здобули великий авторитет далеко за межами України, що допоможе їм протистояти також новим викликам. Після того як внутрішній конфлікт перетворився на зовнішній, їхня душпастирська турбота звернена уже не на демонстрантів, а на солдатів. Сьогодні вмирає дедалі більше людей, навіть тих, які не воюють. Поряд із загиблими солдатами доводиться оплакувати щоразу більше заручників, жертв катувань і вбивств, а також цивільних, які знайшли свою смерть під бомбами лише через те, що мешкали на перехресті внутрішнього та зовнішнього конфліктів.

Дорогі співбрати в єпископському служінні, мене та Католицьку Церкву в Німеччині переповнюють сором і сум через те, що ми мусимо спостерігати за цими стражданнями і при цьому не в змозі вплинути на їх причини. Звичайно, ми засудили анексію Криму як таку, що суперечить міжнародному праву. Звертаємося також до політиків нашої країни, щоб вони нагадували країнам — гарантам Меморандуму від 1994 року про їх відповідальність за запевнення політичної та економічної незалежності і територіальної цілісності України. Але конкретно нам, Церкві в Німеччині, залишається лише заступатися і підтримувати Церкви у вашій країні. Те, що ми робимо через благодійну організацію «Реновабіс» та за допомогою багатьох єпархій вже майже протягом двох десятиліть для Церкви в Україні, вам відомо. Які нові заходи слід вжити і як ми можемо їх підтримувати — це, наскільки мені відомо, вже обговорювалося.

Греко-Католицька Церква в Україні є важливим дієвим суб’єктом у розбудові громадянського суспільства. Вона може і буде сприяти тому, щоб зберігалося та посилювалося усвідомлення, що політика та суспільство зобов’язані піклуватися про благо громадян. Але вона потребує правового статусу, який би захищав та гарантував їй не тільки її літургійні функції, а й суспільну активність. Якби в рамках дальшого розвитку дійшло до змін наявної або до створення нової Конституції, це могло б стати доброю нагодою для того, щоб нарешті надати Церкві чітко визначений та гарантований правовий статус. Для цього потрібна підготовча лобістська та освітня робота в суспільному та політичному просторі, яку ми готові підтримати як змістовно, так і персоналом.

Одна із сильних сторін Української Греко-Католицької Церкви полягає в усвідомленні центрального значення парафії для релігійного та суспільного життя вашої країни. Я переконаний, що «Реновабіс» і надалі підтримуватиме пов’язані з цим пасторальні проекти та ініціативи. Це включатиме також зусилля у сфері діяльності задля примирення та загоєння духовних ран, яких сьогодні завдають українцям. Душпастирство буде також щоразу більше сприяти подоланню душевних травм. Тут також ми радо пропонуємо підтримку Німецької Церкви.

Блаженніший Верховний Архиєпископе, дорогі співбрати! Дякую вам за можливість звернутися до вас сьогодні. Хочу вас запевнити, що в ці лихі часи ми супроводжуватимемо та підтримуватимемо вас і всіх віруючих своїми молитвами. Нехай Господь Бог почує наші молитви та пошле вам і Україні жаданий внутрішній та зовнішній мир.

Львів, 8 вересня 2014 року