СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Великого бажайте»: владика Гліб Лончина про патріарха Йосифа Сліпого
Владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, Апостольський делегат у Швейцарії і країнах Бенілюксу, у 2017 році був призначений Синодом Єпископів УГКЦ головою оргкомітету з відзначення 125-ліття з дня народження патріарха Йосифа Сліпого. Владика Гліб особисто знав патріарха, тож у цей час поділився великою кількістю своїх споминів про постать ісповідника віри.
Цікавим фактом також є те, що саме патріарх Йосиф Сліпий рукоположив у свій час владику Гліба Лончину на священника. Сталося це 3 липня 1977 року у монастирі Святого Теодора Студита в містечку Ґроттаферрата (Італія) за участі невеликої кількості людей.
В одному з інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ владика Гліб розповів про особисте знайомство із патріархом:
«Уперше я побачив Патріарха Йосифа, коли він приїхав до Торонто. Це був червень 1968 року. Він прилетів у п’ятницю, а в суботу був Молебень у новозбудованому храмі Покрови. Ми приїхали з родиною. На тому Молебні я його вперше побачив. На другий день на стадіоні була велика Служба Божа, де ми також були.
А в липні Патріарх приїхав до мого міста Детройта. Я теж був на Літургії, яку служив Патріарх у храмі Непорочного зачаття у Гемтремку, де парохом був отець Інокентій Лотоцький.
Але ці всі зустрічі з Патріархом були лише здалеку. Я тоді мав лише 14 років.
На моє враження від Патріарха впливало багато розмов про нього в родині. Він до того був Митрополитом, який перебував в ув’язненні. Для нас це була дуже дорога й маєстатична постать.
Пригадую, у 1962 році українці діаспори святкували 70-річчя Митрополита Йосифа. Усі обговорювали, як він страждає в сибірських таборах… А коли у 1963 році його звільнили, це була велика радість! Це було щось надзвичайне. Усі були дуже зворушені.
У 1965 році, коли я був у п’ятому класі в школі Непорочного зачаття, через гучномовці нам оголосили, що Митрополит Йосиф став кардиналом.
У той час для вірних греко-католиків, для нас, українців, на різних континентах світу новини про Патріарха були головними і дуже важливими.
А освячення собору Святої Софії в Римі у 1969 році взагалі було дуже величною подією.
Моя особиста зустріч з Патріархом відбулася аж 1971 року… Мій брат Тарас поїхав до Риму на заклик Патріарха Йосифа вивчати богослов’я. Я завжди просив брата, аби він розповів мені про Рим, як там, бо мені теж хотілося туди поїхати на студії. Я вагався, коли краще поїхати, до чи після закінчення університету в США. І раптом отримав листа від брата, в якому той писав, що Патріарх Йосиф сказав, аби вже їхати. І це створило в моїй родині велику дискусію. Мій тато навіть був подумав, що я щось наробив поза його плечима. Але потім мої батьки порадилися між собою, подумали собі, що один мій брат є в Римі, і якщо я там теж буду, то нам разом легше буде.
Я приїхав до Риму 17 листопада 1971 року. Це був четвер. А Патріарх Йосиф майже щонеділі приїздив до собору Святої Софії. І вже в неділю, 20 листопада, мене покликали і сказали, що Патріарх хоче зі мною поговорити. Там при УКУ була велика господарка: кури, гуси та інші звірята. Він стояв коло огорожі з сіткою і якраз оглядав цю господарку. Я підійшов до нього. І моє перше враження було, що він дуже великий. Патріарх подав мені свою руку, я поцілував її, привітався з ним. Я вже не пригадую, про що ми тоді говорили. Але точно пам’ятаю, що дивився на нього, як на ікону.
Потім одразу наступного тижня було свято святого Йосафата. І Патріарх, як і щороку 25 листопада, служив Літургію на гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра. Тоді я вперше прислуговував Патріархові на Архієрейській Літургії. І так пішло й поїхало з того часу.
Про священничі свячення з рук патріарха:
Це було 3 липня 1977 року в нашому студитському монастирі в Ґроттаферрата (Італія). Приїхали були гості з УКУ з Риму, була моя родина, отець Степан Чміль, тодішній отець-настоятель Любомир Гузар…
Патріарх служив Літургію. Все відбулося дуже врочисто. Після свячень він сказав мені запричащати вірних, а опісля дав мені чашу, аби я заспівав «Спаси, Боже, людей твоїх». Я якось так знітився, бо це він мав зробити. Я заспівав, але забув поблагословити людей чашею. І собі так зі страхом подумав: «Ого, буде мені, буде».
Тоді був такий звичай, одразу після свячень, зайти до його кімнати, аби подякувати йому за дар висвячення на священика. Я теж так зробив, і перше, що я чекав, що він мене насварить. Але, знаєте, він нічого про це не сказав, лише заохотив до витривалости. Тоді я собі подумав: «Ого, Блаженніший подався, постарів». Якраз того року йому виповнилося було 85 років.
Про популяризацію постаті патріарха Йосифа Сліпого:
Хочемо, аби ця непересічна постать стала знайомою для нашого народу, для кожного українця. Бо як митрополит Андрей Шептицький, так і патріарх Йосиф Сліпий — це дві дуже важливі постаті не тільки в історії Української Греко-Католицької Церкви, а в історії всього українського народу. Вони були не лише церковними провідниками, а й етнархами, батьками свого народу. Тому ми хотіли б, аби люди більше дізналися про патріарха Йосифа і зрозуміли його в контексті історії України. Аби дізналися, що він перетерпів, за що він терпів, і як мужньо це все зносив. Це справді чудо Божого провидіння, що Патріарх після стількох років сибірських таборів і катувань вижив. І його звільнили з наміром, що він скоро помре, але він ще 21 рік служив. Він об’єднав наш народ у різних куточках світу. І особливо Патріарх наголошував на нашій єдності з Церквою в Україні, хоча сам не міг повернутися в Україну.
Це все ще актуально сьогодні. І ми маємо це продовжувати й далі, несучи його ідею так, як він ніс ідею митрополита Андрея.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Гліб ЛончинаАпостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, Апостольський делегат у Швейцарії і країнах Бенілюксу
