Рим гостинний і привітний: прийняття убогих під час Ювілеїв

22 лютого 2025

У Святі Роки Рим стає магнітом віри, що притягує паломників, які прибували до міста, як свідчать джерела, у величезних кількостях. Якщо навіть заможним римлянам було важко знайти притулок, то тим більше тим, хто прибував ні з чим, не маючи нічого, навіть укриття від холоду і босоніж. Влада, а на той час це була папська влада, та інші органи постійно і всіляко дбали про те, щоб навіть найбідніші мали ліжко для ночівлі, гарячу їжу і, в разі потреби, медичну допомогу.

Рим гостинний і привітний: прийняття убогих під час Ювілеїв

У контексті Ювілеїв тогочасні хроніки наголошують на «дуже великих натовпах» паломників, які прибували до Риму «з цілого світу». Лише заможні могли розміститися в заїжджих дворах, готелях чи орендованих кімнатах, а бідні, які водночас становили переважну більшість, були позбавлені такої можливості. Не тільки Рим Ювілейних років, але вже в попередні століття Європа і Свята Земля були всіяні мережею закладів соціального забезпечення. Вздовж паломницьких маршрутів існували xenodochia — тобто притулки — і hospitalia при монастирях, які надавали безкоштовне проживання та медичну допомогу вбогим і паломникам. У Римі прийом організовувався через роботу інституцій, яких уже через три століття після першого Ювілею в 1300 році налічувалося понад сто. Іноземці також могли покладатися на національні благодійні заклади, пов’язані з трансальпійськими країнами або з «націями» різних регіонів Італійського півострова, а хворі паломники могли скористатися послугами великих римських громадських лікарень, таких як Санто-Спіріто-ін-Сассіа.

Рим, найбільш «гостинний і люб’язний»

У 1601 році Камілло Фануччі у вступі до свого «Трактату про всі благочестиві справи великого міста Риму» писав: «Якщо у святому тисяча п’ятсот сімдесят п’ятому році я був вражений великими ділами милосердя, які чинилися в Римі різним людям, що прибули до Риму, щоб здобути ювілейні благодаті, то в цьому тисяча шестисотому році я був вражений, приголомшений, побачивши великі і неосяжні справи милосердя і побожності, які чинили братства згаданого міста…».

Знову ж таки, у 1679 році, абат Карло Бартоломео П’яцца, Міланських Облатів, підтверджує це враження у своєму трактаті «Благочестиві діла Риму», пишучи, що так само, як місто свого часу прийняло святих Петра і Павла, древніх паломників, посланих Христом, так само «понад усіма містами світу [воно] має славу бути і є найлюблячішим і найгостиннішим з усіх міст». Абат також перераховує, хоч і коротко, всі установи, призначені для допомоги не тільки іноземним паломникам, але й бідним римлянам. Рим втішається милосердною любов’ю Папи, «вселенського батька бідних усіх народів світу, який розподіляє все своє майно», через «милостині, які він роздає приватно, і ті, що проходять через руки його Верховного елемозинарія», що досянають, як повідомляє Пʼяцца, 10 тисяч скудо щомісяця, які роздавалися різним «сором’язливим» біднякам — людям, впокореним життєвими негараздами, які соромилися просити хліба, а також лікарням, чоловічим і жіночим монастирям, різним благочестивим місцям Риму.

Запобіжні заходи

Перед кожним ювілеєм папська влада організовувала заходи, щоб місто могло впоратися з великим напливом відвідувачів. Вчасно завозили великі запаси продуктів харчування та деревини, але не завжди вдавалося задовольнити потреби, в тому числі й тому, що приватні інтереси іноді накручували ціни на товари та послуги, чому намагалися запобігти за допомогою указів та попереджень. Джерела розповідають про жадібність корчмарів, заїжджих дворів і готельєрів, як, наприклад, Маттео Віллані, що розповідає, як під час другого Ювілею в 1350 році «римляни всі стали готельєрами […] і, щоб заробляти гроші безладним способом, маючи можливість залишити римлянам достатньо і добрий ринок всього для прожиття, вони цілий рік підтримували дефіцит хліба, вина і м’яса». Кількість людей, які прибували до Риму, була такою, що часто навіть ті, хто бажав заплатити за житло, не могли його знайти і були змушені спати на вулиці.

Анонімний флорентієць, Діла милосердя: годування голодних, XV століття, живопис на дереві (©Archivio Zeri)

Ювілей і захист орендарів

Окрім організації прибуття паломників, папська влада також мусила захистити римських міщан, які ризикували стати жертвами неконтрольованого підвищення орендної плати, що відбувалося під час Ювілею. Декрет, виданий Папою Павлом ІІІ у 1549 році, забороняв підвищення орендної плати та виселення протягом Святого року 1550. Лев XII зробив те ж саме для ювілею 1825 року, як зазначено в декреті Ґвідо Асканіо Сфорци ді Санта Фіора, кардинала-диякона Святого Євстахія, камерленга Святої Римської Церкви: «За дорученням нашого святішого владики Папи Павла ІІІ… . ми встановлюємо і наказуємо, що в майбутньому, з огляду на святий рік або ювілей, завжди, коли такий рік настане, за один рік до і впродовж згаданого святого року або ювілею, не може бути збільшена плата за оренду житла його власниками для орендарів, а також не може бути змінений спосіб сплати орендної плати. Крім того… щоб уникнути суперечок і розбіжностей… наказуємо, щоб як сам наймач, так і суборендар його не могли бути вигнані з найнятого або зданого в суборенду помешкання хазяїном того ж самого дому». Щоб отримати свій дім назад, орендодавець мав «заприсягтися не здавати його в оренду іншим, а сам жити в ньому протягом одного року, під загрозою, в разі лжесвідчення, позбавлення на два роки орендної плати за це помешкання».

Послідовник Філіппо Ліппі, Діла милосердя, друга половина XV століття, живопис на панелі, панель, 230×710 мм, Upton House, The National Trust, Banbury (Worickshire, United Kingdom) (©Archivio Zeri)

Нагодувати голодних

Приймання паломників повинно було бути безкоштовним, а тому тягар годування гостей монастиря лягав на ченців, які до того ж бачили, як зменшувався виділений їм раціон, особливо коли доводилося приймати високопоставлених паломників у супроводі їхньої свити, хоча останні часто відплачували, залишаючи привілеї, кошти чи певні пільги або роблячи пожертвування. Щодо ювілеїв XVI ст. в архибратстві Санта-Трініта-дей-Пеллеґрні збереглася численна документація, зокрема меню вечері — єдиного прийому їжі, оскільки паломники вдень ходили по церквах і не харчувалися. Для 356 осіб, що обслуговувалися, меню передбачало салати, хліб, м’ясо і великі кухлі з вином, а для тих, хто «не їв м’яса і хотів пити воду», були меню з риби або інших пісних наїдків.

Госпіції

Між пізнім Середньовіччям і раннім Модерним часом присутність іноземних громад у Римі набула більш стабільного і організованого виміру, також виокремлюючи «зони впливу» в структурі міста, часто навколо місць розташування посольств, особливо для країн з більшою політичною вагою, таких як Іспанія чи Франція. З пізнього Середньовіччя різні іноземні громади засновували національні госпіції та братства, які в ювілейні роки дуже активно приймали своїх співвітчизників, що здійснювали паломництво до святих місць. Серед найважливіших фундацій були шпиталь Св. Якова та Св. Ільдефонса, який приймав іспанських паломників, та французький шпиталь Св. Людовика. Крім національних, у Римі діяли численні фундації держав, які існували на Італійському півострові, як от Сан-Джованні-дей-Фьорентіні.

Якщо в попередні століття не існувало розмежування між гостинністю для паломників і доглядом за хворими, то з часом відбувалася поступова спеціалізація, аж до подальшого вдосконалення в лікуванні конкретних хвороб. У Римі XVII століття існувало близько двадцяти громадських лікарень і щонайменше двадцять сім госпіціїв, що належали до різних національностей чи були пов’язані з братствами. Наприклад, Архибратство молитви та смерті займалося похованням убогих паломників, які померли під час перебування в Римі. Одним з найбільших благодійних закладів у місті була госпіція Святого Михаїла, яку Папа Інокентій XII заснував з огляду на Ювілей 1700 року.

Про те, від чого паломнику слід утримуватися і що він повинен брати з собою Джованні Серкамбі, Хроніки речей Лукки, з 1164 по 1424 рік, A.S.L., Biblioteca Manoscritti, n. 107, ц. 352 р.

Найдавніша лікарня Європи

У 1201 році Папа Інокентій ІІІ заснував на місці давнього притулку «Schola Saxorum» шпиталь Санто-Спіріто-ін-Саксія ad usum infirmorum a et paperorum (для потреб хворих і вбогих). Лікарня, яку за її ефективність хвалив також Мартін Лютер, мала близько трьохсот ліжок і впродовж століть приймала паломників, хворих та покинутих дітей. У правилах шпиталю зазначалося, що один день на тиждень бідних хворих слід було шукати на вулицях і площах і приводити до дому Святого Духа, де про них піклувалися з «найвищою турботою», а також зазначалося, що простих убогих, які бажали розміститися в будинку Святого Духа, «охоче приймати і ставитися до них з милосердям». Шпиталь був відремонтований Папою Сикстом IV між 1473 і 1480 роками і призначений для прихистку покинутих немовлят. Століттям пізніше Сикст V перетворив його на головний шпиталь. При ньому також було кладовище, де ховали паломників, які померли під час перебування в Римі.