СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиРятував душі на полі бою та в концтаборі: 140 років тому народився отець Омелян Ковч
20 серпня 1884 року народився о. Омелян Ковч — видатний греко-католицький священник, відомий своїм самовідданим служінням людям незалежно від їхньої національності чи релігії, а також активною участю в громадському та військовому житті українців.
«Еспресо. Захід» розповість про о. Омеляна Ковча, який став прикладом непохитної віри, гуманізму та відданості своєму народу в найскладніші часи ХХ століття.
Ранні роки та шлях до священства
Отець Омелян Ковч під час навчання у Римі
Омелян Ковч народився в часи Австро-Угорської імперії — 20 серпня 1884 року в селі Космач на Івано-Франківщині в родині священника Григорія Ковча. Тому було б дивно, якби Омелян не став священником, бо в ті часи це була звичайна практика — сини греко-католицьких священників майже завжди теж ставали священниками. Тож, з дитинства він був оточений духовними традиціями, що сприяло рішенню присвятити життя служінню церкві.
Отримавши початкову освіту, Омелян вступив до Львівської гімназії, а пізніше продовжив навчання в Римі, де вивчав теологію. Можливість жити та навчатися у Вічному місті йому забезпечила допомога, отримана від тодішнього очільника Греко-Католицької Церкви митрополита Андрея Шептицького.
У 1910 році він одружився з Марією Анною Добрянською та у підсумку став батьком шести дітей. Вже наступного року Омелян Ковч прийняв духовний сан і розпочав своє пастирське служіння на парафії у селі с Підволочиськ, на Тернопільщині. Вже з перших днів його діяльності виявилася його велика духовна енергія та прагнення допомагати людям.
Місіонерська діяльність та капеланська служба в УГА
Його місіонерська діяльність розпочалася у 1912 році у містечку Козарац (сучасна Боснія і Герциговина). Тут його парафіянами були бідні українські емігранти, тому й сім’я священника жила у важких матеріальних умовах.
Однак, як місіонер, Омелян Ковч відзначився глибокою відданістю служінню людям. Він не лише проводив богослужіння, але й брав активну участь у суспільному житті, допомагаючи бідним та нужденним, підтримуючи освіту та розвиток місцевих громад. Його діяльність не обмежувалася лише релігійною сферою — Ковч був активним громадським діячем, який виступав за розвиток української культури та ідентичності там, де були українці.
В часи Першої світової війни у 1916 році отець Ковч повертається до Галичини, де незабаром розпочалися визвольні змагання українців за право жити у своїй незежній державі. У листопаді 1918 року у Львові було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки й одразу розпочалася війна з поляками, які вважали Галичину своєю.
Серед тих, хто вступив до лав Української галицької армії, яка мала захищати новостворену ЗУНР, був рідний брат Омеляна — Євстахій. Сам о. Омелян Ковч як духовна особа не міг брати зброї до рук, проте й не міг проігнорувати патріотичного пориву, тому пішов капеланом до українського війська. У 1919 році його призначили польовим духівником Бережанського Коша Української галицької армії. І ця частина життя стала особливо важливою для о. Ковча.
Отець Ковч віддано служив духовним наставником українських воїнів. Його завданням було не лише проводити релігійні обряди, а й морально підтримувати солдатів, допомагати їм зберігати віру та надію у найтяжчі моменти боротьби за незалежність України.
Омелян Ковч неодноразово ризикував життям, допомагаючи пораненим і надаючи їм духовну підтримку. Його присутність на полі бою стала символом незламності духу та відданості Батьківщині. Капелан Ковч залишався поряд із солдатами навіть у найскладніших обставинах, надихаючи їх на боротьбу за вільну Україну.
Служіння в міжвоєнні роки
Омелян Ковч тримає свого сина
Після закінчення Першої світової, о. Омелян Ковч спершу служив на Прикарпатті, а згодом у 1921 році його призвали в Перемишлянський повіт, що на Львівщині. Стараннями о. Омеляна було відновлено храм св. Миколая в місті Перемишляни. Також відновлено Народний дім, де знайшла місце велика театральна зала та новозорганізований Український Банк й кооперативна гуртівня.
3 допомогою о. Ковча було куплено в Перемишлянах ще й дім, де розмістилось українське передшкілля, а згодом, він став осідком Сестер Служебниць (тепер Сестер Студиток). Також отець Ковч подбав про будову дому Просвіти, кооперативу й часткового відновлення церкви в селі Коросно, де він служив.
Все це не проходило повз польську владу, яка придушувала поривання українців до самостійності. Обшуки в хаті отця стали недоброю місцевою традицією: лише за 1925–1934 роки. їх було майже сорок, половина з них завершувалась арештом та довшим чи коротшим ув’язненням священника.
А у жовтні 1933 року о. Омелян Ковч виголосив проповідь, у якій засудив політику Голодомору на території радянської України, яку проводили комуністи. За цю промову о. Ковч був в черговий раз заарештований польською владою.
Жертва концтабору під час Другої світової війни
Під час Другої світової війни Омелян Ковч активно допомагав євреям, рятуючи їх від нацистських переслідувань. Він хрестив євреїв, видавав їм свідоцтва про хрещення, щоб урятувати їхні життя. Загалом їм було видано понад 600 свідоцтв про хрещення. Також отець Ковч звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто
1942 року його заарештували нацисти, які спершу кинули отця до львівської в’язниці на Лонцького, а в 1943 році відправили до концтабору Майданек (4 км від польського міста Люблін). Навіть у жахливих умовах табору Ковч продовжував духовну діяльність, підтримуючи в’язнів і надаючи їм духовну допомогу.
Стараннями родини і митрополита Шептицького, о. Ковч мав змогу врятуватися, однак вибрав долю служити.
«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста», — писав в одному з листів Ковч.
Він духовно допомагав в’язням до 1944 року, коли важко захворів. 25 березня «парох Майданека» помер, його тіло спалено в крематорії.
Спадок Омеляна Ковча та його беатифікація
Блаженніший Любомир Гузар
Омелян Ковч для багатьох став прикладом священника, який невтомно боровся за речі, які вважав правильним до останнього подиху. У 2001 році Папа Іван Павло ІІ беатифікував його як блаженного мученика, визнавши його великий духовний подвиг і самовіддану працю.
«Для нас дуже важливо, щоб наші священники з огляду людської культури, людяності, науки, душпастирства були високої якості. Ми стараємося виховувати наших священників у тому дусі. Тут важливо мати живий приклад людини, душпастиря, яка не жила тисячу років тому, а є ще свіжою у людській пам’яті. Тому для нас пам’ять про о. Ковча, про священномученика Омеляна є надзвичайно важлива. Передусім, як виховний момент доброго прикладу для усіх наших душпастирів, але також важливим є його покровительство, молитва перед Господом Богом за усіх нас, священників», — сказав колишній глава УГКЦ, Блаженніший Любомир Гузар про о. Ковча.
Восени 2008 року Синод єпископів УГКЦ проголосив Блаженного Священномученика Омеляна Покровителем душпастирів УГКЦ. А 24 квітня 2009 року, у Києві, на території будівництва Патріаршого центру УГКЦ відбулося урочисте проголошення Блаженного Священномученика Омеляна Покровителем душпастирів УГКЦ.
За матеріалами Юрія Мартиновича для видання «Еспресо. Захід»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
