СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПереселенці знаходять притулок у львівських церквах, школах, дитячих будинках
Масовий рух жінок і дітей, які рятуються від російських бомбардувань у Східній Україні, привів сотні тисяч із них до Львова, менш ніж за 80 км від польського кордону.
У церквах усіх конфесій, школах, дитячих будинках, семінаріях та Українському католицькому університеті вони знаходять прийом, притулок і теплу трапезу. Про це — в ексклюзивному матеріалі інтернет-видання «Catholic News Service».
Деякі залишаються лише ненадовго, оскільки готуються годинами стояти в черзі, щоб перетнути кордон. Інші сподіваються, що, незважаючи на сирени повітряного нальоту та російські бомбардування військових об’єктів під Львовом, вони зможуть залишитися у своїй країні.
«Дім милосердя» відкриває свої двері
Отець Роман Прокопець, католицький священик східного обряду, капелан Центру опіки сиріт «Дім милосердя», сказав, що хоча переселенці та волонтери, які їм допомагають, є з різних регіонів країни, їх об’єднує три речі: «Любов до своєї Батьківщини — це перше; жертва — друге; готовність допомогти — це три».
На запитання журналіста, що вона буде робити, коли закінчиться війна і Україна переможе, Тетяна Пайовська, яка втекла з сильно бомбардованого Харкова, відповіла: «Я б повісила прапори по всій хаті (і) поцілувала рідну землю».
Дошкільний навчальний заклад при Будинку милосердя переобладнали на притулок, у якому зараз проживає близько 20 гостей, повідомив інтернет-виданню «Catholic News Service» отець Роман Прокопець. «У цьому будинку нам довелося зробити кухню з нуля та обладнати бомбосховище».
Софія Василечко, яка була волонтером у Домі милосердя до російського вторгнення 24 лютого, сказала, що знала про те, що переселенці будуть шукати там притулок, тож вона пішла на допомогу.
«Я запитала себе: для чого я живу?» — розповідає вона. «Я зрозуміла, що просто жити і досягати власних цілей, робити все, що я хочу, мені недостатньо».
«Зараз я відчуваю себе потрібною, і, на мою думку, це сенс мого життя», — продовжує Софія.
Римо-католики служать усім, чим можуть
Отець-францисканець Микола Орач, парох римо-католицької церкви Святого Антонія, перетворив парафіяльний будинок на притулок для десяти осіб.
Тетяна Пайовська — одна з них. За її словами, після того, як біля її дому впали дві бомби, вони схопили дещо з одежі та документи і побігли на вокзал.
Сотні інших людей зробили те саме. Отець Орач зазначив, що всі переселенці повідомляють про те, що «було важко сісти на потяг на вокзалі. Потім вони провели день чи більше у важких умовах у поїзді, стоячи у вагонах», хоча «намагалися знайти місце для дітей, щоб хоча б прилягти».
У Львові, за словами Тетяни Пайовської, запропонували притулок і теплу їжу, хоча «нам навіть не хотілося їсти після таких подій».
Протестанти відповідають на потреби переселенців
Олег Пенюк, пастор Львівської центральної баптистської церкви, сказав, що спочатку його громада звільнила місце для 30 переселенців через війну, але зараз вони приймають 75. Парафіяни служать волонтерами.
Тимофій Скоробагач, молодий киянин, зазначив, що «є й діти-волонтери».
Його мати Наталія Скоробагач додає: «Подушки, ковдри — все нам дали. У нас є що їсти, багато їжі, діти можуть гратися в ігровій кімнаті».
Український католицький університет не міг залишитися осторонь
Отець Петро Терлецький, греко-католицький священник, який викладає в Українському католицькому університеті у Львові, також розповідає, що волонтерська робота завжди була частиною програми для студентів, і після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році та допомогла сепаратистам розпочати війну на Сході України, студенти почали шукати способів для допомоги, наприклад, шляхом «надання медичної допомоги, засобів захисту для військових, допомоги з технічними та матеріальними потребами».
Частина студентів, за його словами, прибула з районів, де постійно обстрілюють російські війська.
«Це означає, що студенти та їхні родичі є безпосередніми жертвами», — сказав він. «Ректорат одразу вирішив надати гуртожиток для родичів із тих районів військового жаху».
Отець Орач пояснив, що на кону у війні є бажання України «бути частиною європейської спільноти, частиною європейської цивілізації».
«На жаль, ціна цієї боротьби надзвичайно висока», — сказав він. Хоча європейці можуть «недооцінювати» цінність своєї цивілізації та демократичних цінностей, «наші люди тут, в Україні, наші військові платять за це. Вони платять за це своїм життям».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
