Отець Орест Фредина: Григорій Лакота полегшував страждання інших, коли в самого вже не було сил

23 листопада 2023

У листопаді Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам’ять священномученика Григорія Лакоти — єпископа Перемишльського. Пів століття мощі блаженного владики перебували неподалік від полярного кола в Абезі, за 150 км від Воркути. Нині вони вшановуються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Львові, на Сихові.

Отець Орест Фредина: Григорій Лакота полегшував страждання інших, коли в самого вже не було сил

Настоятель храму о. Орест Фредина був у складі експедиції, яка повернула мощі святого на рідну землю. Священник розповів сайту «Духовна велич Львова», як це відбулося, чому взагалі християни вшановують мощі святих, чим були особливі новомученики та що свідчить про глибоку духовну культуру українського народу.

Андрій Толстой: Отче Оресте, ви були поміж тих, хто їздив по мощі блаженного Григорія Лакоти в Росію. Як ви опинились у складі цієї групи?

Отець Орест Фредина: В 1996 році мала відбулася пошукова експедиція в північні краї. Її організаторами були пан Ярослав Гелей зі спілки політв’язнів та репресованих, наші парафіянки — пані Інна Федущак та пані Наталя Немировська, її батько — знаменитий художник. Пані Наталя, до речі, була вихованкою отця Петра Вергуна. Я також знав пана Ярослава Гараздовського, дружина якого походить з родини Григорія Лакоти. У нього завжди було бажання здійснити таку поїздку, тому ми також включили його в склад експедиції.

Мені як священнику пощастило, що мене тоді запросили поїхати у Воркуту, в Абезь. Щоб я посвятив, помолився на тих цвинтарях.

Їхали відразу по мощі?

Ні, ми їхали, щоб поставити пам’ятні хрести. На тих місцях, де були поховання наших каторжан-мучеників, сповідників — там вже почали зарівнювати землю, стирати пам’ять. І тоді наші вирішили, що ми цього не повинні допустити, і українці, які полишалися в Інті (місто за 90 км від Абезі та 236 км — від Воркути, ред.), вирішили, що на тих місцях ми мусимо поставити меморіальні хрести — хтось для свого батька або когось зі своєї родини.

Отець Орест ФрединаОтець Орест Фредина

Як вас сприйняли місцеві мешканці?

Цікаво було, що місцеві священники розповідали постійно українцям, які там проживали, що «Ето зємля проклятая», «тут каторжанє». Місцеві люди сподівалися, що нас впустять помолитися до якогось храму, але це викликало у місцевого російського духовенства жахливу реакцію. Тому ми на міській площі в Інті відслужили панахиду, вийшов свого роду мітинг — я розповів тоді місцевим, що в ці краї попали свого часу люди, які нікому нічого поганого не зробили, але вони були відважні та незламні, вони любили свій край, свою землю, любили Бога та свободу, і за це їх привезли сюди. Тому ця земля свята, вона скроплена сльозами невинно мучених людей, освячена їхніми молитвами…

Чи складно було знайти могилу владики Григорія?

Нам допомагав дуже гарний чоловік, батько якого був НКВСником, а він у покуту за свого батька вирішив відшуковувати та зберігати пам’ять репресованих — архівував та порядкував ті цвинтарі в місцях, де перебувало в ті часи багато наших вірних.

Той цвинтар, де був похований Григорій Лакота, належав до давніших, і було добре, що там збереглося багато табличок. Той чоловік знайшов та впорядкував табличку Григорія Лакоти, вона була під грифом Д-14. Пошук полегшило те, що померлих складали в рівні траншеї та ставили табличку, і тому, якщо навіть якась табличка не збереглася, то місце поховання можна було би знайти.

Звідки була впевненість, що в могилі саме те тіло?

Ми приїхали поставили меморіальні хрести. А в кінці думаємо — ну раз ми вже на місці, треба переконатися, що саме тут похований наш єпископ. І ми тоді з паном Ярославом та іншими розкопали могилу, і за описами, які збереглися, ми впізнали гріб владики Григорія. Він був особливий — з пошани та любові до владики співв’язні зробили труну з обрізної дошки, бо не хотіли поховати його в типовому в’язничному гробі. А з ситцевої тканини, як жінки шиють халати, владиці пошили щось схоже на ризи. Також поклали в гріб разом з ним, як єпископську відзнаку, енколпіон.

Коли ми розкопали, то все було у воді — там вічна мерзлота і єдиний період, коли літо — з червня по серпень. Ми зняли кришку з домовини — все у воді, нічого не видно. Тоді ми побачили, що на поверхні води з’явився золотий струмочок, ми почали потихеньку підіймати і знайшли, як описано було — що це ситцевий халат, а на грудях енколпіон, зображення Ісуса Христа, що тримає скипетр. Ми це місце ще раз відзначили, виміряли, з наміром, щоб згодом постаратися перевезти мощі в Україну.

Нижня частина мощей блаженного священномученика Григорія Лакоти виявилася нетлінною. Їх можна побачити накритими скляною колбоюНижня частина мощей блаженного священномученика Григорія Лакоти виявилася нетлінною. Їх можна побачити накритими скляною колбою

Що стало поштовхом для перевезення мощей?

Сталася така подія як візит Святішого Отця в 2001 році, тоді Григорія Лакоту було проголошено блаженним. І ми пригадали, що, як були там в 1996-му, то місцеві люди вже тоді розповіли нам, що на Воркуті почали відновлювати бараки. І наші місцеві українці там казали: це готують для вас. Ми вирішили не відкладати, і в 2001-му я, пан Ярослав, археолог-хлопчина та пан Ігор поїхали туди нашим бусом — нас було четверо. Ми подолали відстань десь у дев’ять тисяч кілометрів днів за десять. Доїхали, майже не зупиняючись. На місці нам допомогли з місцевого «Меморіалу», ми тоді відкопали мощі. Цікаво, що нижня частина мощей залишилися нетлінною, її можна зараз побачити, вона відкрита, в скляній колбочці.

Повернулись додому з мощами. Тоді у нас церква ще будувалася, і була залізна капличка, в якій мощі перебували три роки в дерев’яному ящичку. Потім було врочисте перенесення мощей до новозбудованого храму за участі митрополита Ігоря Возьняка.

Чи були якісь перешкоди, коли ви приїхали туди по мощі?

Місцеві люди допомагали, допоміг «Меморіал».

Тепер «Меморіал» в Росії вже ліквідований путінською владою.

Так, тепер зробити це було би неможливо. Тому ми прийняли тоді правильне рішення, взяли в блаженнішого Любомира благословення на поїздку. І владика Перемишльський Іван Мартиняк також нас благословив, бо Григорій Лакота був єпископом-помічником Перемишльським.

Але взагалі життя Григорія Лакоти мене як священника вражає. Було свідчення одного італійського священника, який написав опісля в спогадах про владику Григорія, що «поміж людської мізерії я справді бачив ангела в людському тілі».

Звідки беруться святі?

Історія цікава, я люблю показувати, звідки беруться святі.

Простий хлопець пас гусята на селі в Задністрянах, Голодівка тоді називалось (Самбірський район на Львівщині, ред.). Отримав гарну освіту, став священником, потім став єпископом. Як єпископ та ректор семінарії служив для Христа, мав гарний одяг, золотом шиті ризи, митру з дорогоцінним камінням, і коли прийшов час випробувань, люди сказали: «Владико, вам потрібно втікати, бо інакше вас заберуть на Сибір». Це був вже 1946 рік, червень. А він відповів: «Можливо, там, на Сибірі, я як священник буду потрібний бодай одній людині». Його забрали, перевзули в кирзаки, замість золотом шитих риз дали куфайку, на голову вушанку, а замість хреста в руки дали кирку. І цей чоловік вірний Христові був як молодий священник, як відданий Богові єпископ та ректор семінарії, і точно так само залишився вірним в часі, коли було випробування для народу. Йому не йшлося про те, щоб він став героєм, йому ходило про те, щоб турбуватися про людей.

У наших блаженних священномученків проглядається ця дуже характерна риса. Омелян Ковч, коли його намагалися забрати з німецького концтабору, казав, що єдине місце, де би він хотів бути, окрім в’язниці — це Небо: тому що там він бачив людей в розпачі, в страшних стражданнях. Казав: «Я не можу позбавити їх фізичної смерті, але я можу відкрити їм світло надії».

Так само у нас на Сихові, 26 червня 2001 року був візит Папи, а 26 червня в 1941 році, коли совєтські війська відступали, диявольська злоба і ненависть проявились в тому, що у нас тут на Сихові потягнули і просто закололи багнетами отця Андрія Іщака, він був парохом в невеличкій дерев’яній церкві та викладачем богословської академії. Так само був убитий отець Микола Кондрат, його покликали начебто сповідати. Але взагалі життя мучеників свідчить про те, що це незламні люди, які не виглядали зовні надзвичайними, вони ніколи з себе героїв не клеїли, але коли прийшли такі обставини життя, вони свідчили свою віру в Христа в Бога.

Стисла історія блаженного Григорія Лакоти та віднайдення й перенесення мощей описана на стенді в храміСтисла історія блаженного Григорія Лакоти та віднайдення й перенесення мощей описана на стенді в храмі

Намір залишатися вірним за будь-яких обставин хороший, але його треба втілювати в життя, а це у випадку новомучеників був не день і не тиждень, а роки нелюдських страждань і часто жорстока смерть. Звідки ці люди брали силу здійснити свій намір, зберегти своє посвячення Богові? В цілому здається, що ми слабші у вірі за те покоління новомучеників.

Я думаю, що ми дуже хороший народ. Що мені подобається в нас українцях — це ознака доброї віри. Ми ніколи не були мстиві, ми дуже багато пережили, майже в кожній родині хтось постраждав. Коли треба було боротись, то боролись. Але не плекали в собі ненависті до тих, хто приїхав сюди з Росії чи зі Сходу. Звичайно, в часі війни з’являється гнів, інколи його підігрівають, але мені здається, характерною ознакою нашого народу в теперішньому випробуванні є великодушність. Мені дуже подобається, як хлопці розказують про те, що вони готові і пораненому ворогові допомогти — не знущаються, вони змагаються. Ця риса визначає нас як народ, що має глибоку духовну культуру. В часі небезпеки виявляються і найгірші, і найкращі риси людини.

А тих людей живила віра. Ми стали учнями Ісуса Христа, який стався чоловіком, Він нам не показав легкої дороги. І такі люди, які з Богом, вони — незламні. У них можна забрати фізичне життя, але не можна забрати віри, ніхто не може зі серця вирвати правдивої любові, бо вона від Бога.

Взагалі, навіщо людині мощі? Чому мощі владики Григорія Лакоти саме в храмі, а не десь на цвинтарі?

Ми, християни, за життя — від хвилі зачаття — завжди з великою шаною ставимося до тіла людини. Ми живемо в часі, коли це тіло можуть спотворити або неправильно сприймати. Але від миті Хрещення воно стає храмом Святого Духа. Це означає, що кожна клітинка твого єства покликана Богом бути святою. Простий приклад. Хворий — це не нормально, здоровий — це нормально. Святий — це нормально, грішний — це ненормально, це хворий. Людина, яка має безсмертну душу, встане на Страшний Суд у тілі. Ісус воскрес у тілі. Тому ми, християни, завжди з великою пошаною ставимося до тіла.

Ось погляньте: побудеш поруч з хорошою людиною — може навіть мовчати — а воно таки нам передається. Ми вітаємося за руку і дотикаємося один одного, рідних, дорогих людей ми обіймаємо — в дивний спосіб, але ми так єднаємося — радість нашого серця, або горе і страждання, передається також у фізичний спосіб. Інакше кажучи, гріх є злий, а тіло покликане від Бога бути храмом. З нього можна зробити печеру розбійників, можна його зруйнувати, зробити склад, як це робили в церквах комуністи, але прийшов час свободи і ми викинули звідти все непотрібне та посвятили, назад повернули Богові.

В Литві в катедрі був музей атеїзму, і коли Радянський Союз розлетівся, то єпископ ліг хрестом на підлогу того пошарпаного храму і перепросив Бога за те, що святиня стільки часу була осквернена. І наново посвятив Богові, те що Боже. Так кожне наше життя ми повинні також віддати Богові. А святі настільки були сповнені тією ласкою Божою, що дотик до святого дарує дивні речі.

Але чому мощі перебувають саме в храмі?

Нема такого місця на землі, де Бога не було би. Але в святині ми шануємо Бога в особливий спосіб. Тому люди приходять до мощей владики Григорія в нашому храмі, а потім складають свідчення про вислухані молитви.

Але понад усе наше духовне життя полягає не в тому, щоб нас завжди супроводжувала удача і ми були здорові до самої смерті. Ми маємо знайти шлях, осягнути спасіння, яке є в Ісусі Христі. І ось життя святих людей нас надихає, якщо можна сказати, просвітлює. Кожне наше життя буде неповторне; поділитися з іншими власним досвідом Бога вповні неможливо, це треба пережити. У притчі, яку розповів Христос, мудрі діви не змогли передати своєї оливи немудрим, бо як ти можеш віддати комусь свої особисті пережиття Бога? Як ти можеш позичити комусь свої відчуття під час молитви або коли чуєш до себе Його Слово? Як ти зможеш передати іншому свій внутрішній стан в часі сповіді чи після прийняття Святих Тайн? Можна взяти людину за руку і попровадити в правильному напрямку, але відкритись для Бога людина повинна сама. У цьому нам і допомагають святі, вони є нашими заступниками перед Богом.

Але святі допомагають людям і в їхніх фізичних потребах?

Особливо до нас близькі святі, які вийшли з нашого народу. Наприклад, я достовірно знаю про одне чудо, яке сталося за заступництвом блаженного Миколая Чарнецького. Один невіруючий чоловік після ув’язнення мав плеврит, йому мали видаляти легеню. А мама принесла йому земельки з могили Чарнецького, поклала йому в сорочку. Вночі перед операцією дренажна трубка, яка була в нього встромлена, вилізла, а ранка затягнулася. Роблять рентген — легеня здорова. Я спочатку не повірив, і тому пішов до лікаря. Зайшов в ординаторську, там було кілька медиків, запитую, і вони мені говорять: «Отець, ви собі не уявляєте, яка це непроста людина». І лікар каже: «Я не знаю, як Бог може таких людей слухати, але це чудо».

Чи фіксуються свідчення вислуханих молитов за заступництвом блаженного Григорія?

Намагаємося. Наприклад, маємо одне яскраве свідчення, коли людина також мала дуже складну хворобу, прийшла до мощей блаженного Григорія, попросила, діткнулася — і хвороба відступила. Він також є опікуном тих, хто вчиться, і тих, хто попадає в дуже складні обставини життя. Блаженний Григорій був прикладом того, як трудитися для полегшення страждань іншим, коли в самого вже нема сил. Він ніколи не нарікав. У труднощах життя його душа виявилася світлою і чистою.

Отець Орест ФрединаОтець Орест Фредина

Як парафіяни реагують на присутність мощей в храмі?

Після кожного богослужіння ми бачимо, як люди стають біля мощей владики Григорія і приносять свої прохання.

Чому останки святих називають мощами?

Це слово походить ще зі старослов’янської мови і означає силу. Тіло святого сповнене Святим Духом, воно має силу, яку відчувають у своєму житті інші люди. Нам пощастило, що в нашій мові це слово відображає велике значення тіл святих для Церкви: це не просто цінні реліквії, якісь пам’ятки, а храм Святого Духа, з якого виходить сила на освячення та допомогу людям.

Чи відбуваються у вашому храмі особливі молитви до блаженного Григорія?

Зараз у нас проходить дев’ятниця — від 12 листопада, коли Церква вшановує пам’ять священномученика Григорія, це день, коли 1950-го року він відійшов у вічність. Після вечірнього богослужіння впродовж цих дев’яти днів маємо спеціальний молебень. А від цього року, після запровадження нового календаря, день владики Григорія припадає на день святого Йосафата Кунцевича, 400-ліття мученицької смерті якого ми відзначаємо. Тому цього року ми зробили дев’ятницю до цих двох святих. Молимося за єдність Церкви і народу. Коли ми шукаємо те, що Боже, тоді стаємо братами. Бо ми можемо бути одним народом, але поділеним чварами.

Отець Орест ФрединаОтець Орест Фредина

Каїн та Авель також були братами.

Якраз Господь Бог нас вчить, що коли ми Його правдиві учні, то маємо прагнути єдності. Ми всі різні, але можемо становити одну велику сім’ю Божих людей.

Чи є особливі моління біля мощей владики Григорія впродовж року?

Впродовж року у нас також були особливі молитви, як правило у четвер та вівторок. Цим займався отець Зиновій, який відійшов у вічність. Ми обов’язково відновимо цю практику.

Розмовляв: Андрій Толстой
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae