«Ми увесь час в руках Божих»: великоднє привітання владик УГКЦ в Польщі

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УГКЦ У ПОЛЬЩІ

високопреосвященного владики Євгена Поповича,
архиєпископа і митрополита Перемисько-Варшавського,
та преосвященного владики Володимира Ющака,
єпарха Вроцлавсько-Ґданського

Всесвітлішим, Всечесним і Високопреподобним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням та всім вірним
Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Дорогі у Христі Брати i Сестри!

Коли, в половині Великого посту, прийшлось нам підготовляти це Великоднє послання до вас, дорогі у Христі сестри і брати, епідемічна ситуація у Польщі щойно набирала швидкості. З кожним днем збільшувалось число людей інфікованих коронавірусом та тих, які з причини патогена, помирали. Введений у державі стан карантину, примушував нас залишатись в хатах та обмежував нашу фізичну участь у релігійному житті. Через обмеження кількості до п’яти учасників, у всіх, також і у недільних богослужіннях, наші церкви практично, з дня на день, стали порожніми. У недільних Службах Божих та у всіх інших відправах ми могли брати участь тільки за посередництвом сучасних засобів комунікації: телебачення, радіо та інтернету. Сьогодні, коли підписуємо це послання, зовсім не знаємо, коли почне відступати пандемія та як будуть в цьому році виглядати святкування Страсного тижня та, опісля, празника Христового Воскресіння.

Римо-католицька Церква вже повідомила, що їхні святкування, як у Римі, так і в Польщі і в багатьох країнах світу, будуть проходити без фізичної присутності вірних. Наші Великодні свята, які в цьому році святкуватимемо на тиждень пізніше від латинських, мабуть, будуть проходити в такій самій атмосфері та у подібних зовнішніх обставинах. В міжчасі будемо подавати через наших священників та через наші засоби комунікації практичні вказівки, як повинні виглядати поодинокі цьогорічні богослужіння та святочні обряди.

З огляду на пандемію, яка на початку цього року заволоділа світом, ми вимушені відчувати не лише фізичні наслідки введених державною владою обмежень. Також психічно дуже болісно переживаємо ситуацію, в якій ми опинились. Особливо відчуваємо це у сфері наших родинних контактів та у сфері релігійного життя. Великий піст практично пройшов без нашої присутності в церквах, також без нашої участі, не враховуючи віртуальної, у великопосних реколекціях. Болісним є обмеження у практичному доступі до Сповіді, до Пресвятої Євхаристії та до недільної Божественної Літургії. З такими викликами ми досі ще не зустрічались. Без сумніву, почуваємось з цим дуже погано та всі ми хотіли б вже повернення до нормальності. Однак, непевність щодо майбутнього, коли врешті закінчиться пандемія та які вона всім нам принесе ще наслідки, не дають нам спокою.

Можемо сказати, що наш сьогоднішній внутрішній психічний та духовний стан є подібними до того, якого досвідчували апостоли після ув’язнення та засудження на смерть Ісуса Христа. Вони втратили впевненість у собі, були перелякані, не знали що їм дальше діяти, боялись виявлення іншими. Після Христового ув’язнення, вони порозбігались, кожен у свій бік, допускаючись навіть зради. Сиділи закриті у хатах. Особливо показовою є тут постава св. апостола Петра, але не тільки.

У нашому зверненні хочемо затримати на хвилинку вашу увагу на євангельському описі, який залишив нам євангелист Лука у 24 розділі, та який читаємо в часі Божественної Літургії у Світлий Вівторок. Це розповідь про двох учнів, які після Христового розп’яття втікали з Єрусалиму. Ішли до Емаусу, села віддаленого приблизно на 11 кілометрів від Єрусалиму. Після Христової смерті вони були психічно пригнічені. Незнайомий, який приєднався до них у дорозі, пробував, щоправда, пояснити їм на основі старозавітніх месіянських пророцтв, що Вчитель з Назарету — це Христос, який був розп’ятий на Голгофі. Але це не доходило до їхньої свідомості. Вони тільки спромоглись на висловлення свого розчарування у знаному всім нам, вже як прислів’я, виразі: «А ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїля» (Лк. 24, 21). Навіть гострі слова Незнайомого: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк. 24, 25–26), не переконали їх та не вивели їх з їхнього розпачу. Розпізнали Його щойно тоді, коли Він разом з ними сів за столом та «взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрились у них очі, і вони його пізнали. А Він зник від них» (Лк. 24, 30–31), — як розповідає дальше євангелист Лука.

Ця подія повністю перемінила обох учнів, які недавно ще втікали з Єрусалиму. Пізнавши свого Воскреслого Вчителя по благословенні та по ламанні хліба, тобто по Євхаристії, яку Він звершив в їхній присутності, Клеопа та його товариш, ще цієї самої ночі повернули з радістю до Єрусалиму, щоб сповістити апостолам, що Христос воcкрес і що вони Його бачили. Але тут зустріли вже одинадцятьох апостолів, які також поділились з ними тією самою радісною вісткою: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові» (Лк. 24, 34).

По суті, коли ідеться про зовнішні обставини, — від схоплення Ісуса Христа в Оливному городі до покладення Його тіла у гробі, — нічого не помінялось. Ні тодішній світ з ізраїльськими духовними провідниками, ані римська та жидівська влада, раптово не повірили, що розп’ятий Вчитель з Назарету, це Христос, обіцяний Богом Месія. Влада не перестала також розшукувати Христових апостолів та учнів, додатково звинувачуючи їх у крадіжці мертвого тіла їхнього Вчителя та у розповсюдженні, в їхньому переконанні, фальшивої вістки про Христове воскресіння. Помінялись, однак, самі апостоли та перші Христові учні. Передовсім перестали боятись, хоча не відступила сама небезпека, перед якою, ще так недавно, шукали всякого можливого захисту. Тепер, скріпленні радісною вісткою про Христове воскресіння, були готові йти у світ та відважно голосити всім Добру Новину про Христове воскресіння та про подароване нам, його кров’ю, звільнення від гріха та від смерті. Проповідуючи цю правду, вони тепер готові були навіть на переслідування та на смерть.

Дорогі у Христі сестри і брати!

Мабуть, в часі цьогорічних свят Христового Воскресіння, як за григоріанським, так і за юліанським календарем, світ не перестане ще змагатись з загрозою, яка випливає з смертоносного патогена. Мабуть також, це змагання та можливе повернення епідемії віруса у пізнішому часі, буде вимагати ще багатьох медичних зусиль, економічних засобів та довгого часу для психічної та духовної віднови людей. Мабуть, ще довго не буде залишати нас страх перед можливим зараженням та його наслідками. Але радість з новини про Христове Воскресіння, яка повністю поміняла Христових апостолів та учнів, повинна також бути для нас сильним духовним поштовхом до зміни свого життя та до зміни нашого відношення до всіх проблем, клопотів та загроз, навіть таких, як актуальна світова пандемія коронавірусу. Без сумніву, ми свідомі того, що зараза, яка розійшлась по цілому світі, може наробити людині ще багато лиха.

Однак ми, як християни, які коротко гостять на цьому світі, маємо свідомість, що ми увесь час в руках Божих. Задля всіх нас та задля кожного з нас окремо у людському тілі прийшов на світ наш Спаситель, який не тільки навчав, але також терпів та віддав за кожного з нас на хресті своє життя. Ми свідомі, що коли навіть помремо, то і тоді залишимось в Божих обіймах та будемо мати відкриті ворота до вічного життя у Бозі, який остаточно подолав гріх та смерть, а нам, своєю кров’ю, дарував вічне життя. Ми, як люди віри, повинні бути також людьми надії, які очікують повного з’єднання з нашим Спасителем, Воскреслим Христом.

Ми також маємо право очікувати від Воскреслого Христа допомоги у наших щоденних життєвих потребах. Про це сам Ісус Христос сказав нам молитись словами Господньої молитви. Він сам також був дуже вразливим на всяке людське терпіння, на людську нужду та хворобу. Він лікував, оздоровляв хворих, зціляв калік, навіжених звільняв від злого духа. Тому в теперішній час ми повинні у нашій молитві звертатись до Воскреслого Христа з проханням про звільнення нас від всякого дочасного горя, в тому числі також і від епідемічної загрози.

Очікуючи особистого визволення від дочасного горя, ми не повинні забувати також про ще більш потребуючих, яких, без сумніву, маємо та будемо мати біля себе. Погляньмо довкола та, подібно як Христос, будьмо, особливо в цей час, вразливими на потреби інших людей: хворих та старших, самітніх та безпорадних у житті. Очікуючи підтримки для себе, будьмо одночасно добрими ангелами для інших.

Закінчуючи наше звернення, хочемо нагадати слова Папи Франциска, які він сказав під час надзвичайного молитовного заходу, що відбувся ввечері, 27 березня 2020 року, перед входом до базиліки Святого Петра й завершився позачерговим благословенням «Urbi et Orbi»:

«Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?». Дорогі браття й сестри, з цього місця, що розповідає про стійку, немов скеля віру святого Петра, хочу цього вечора ввірити вас усіх Господеві за заступництвом Богородиці (…). Нехай же із цієї колонади, що обіймає Рим та увесь світ, немов утішаючі обійми, зійде на вас Боже благословення. Господи, благослови світ, даруй здоров’я тіла та утіш серця. Ти закликаєш нас не боятися. Але наша віра слабка, Господи, й ми боязкі. Але Ти, Господи, не залиши нас під владою бурі. Ще раз скажи: «Не бійтеся» (Мт 18,5). І ми, разом зі святим Петром, «усяку журбу покладемо на Тебе, бо Ти піклуєшся про нас» (пор. 1 Пт 5,7).

Бажаємо усім вам, дорогі у Христі сестри і брати, попри все, радісного та глибокого духовного пережиття свят Христового Воскресіння. Без сумніву, вони будуть інакшими в цьому році. Нехай, однак, Воскреслий Христос наповнює всіх вас радістю, нехай благословить вас, ваших близьких, та нехай береже ваше здоров’я перед всякою загрозою, передусім перед небезпечним вірусом. Нехай додасть вам сили та скріпить ваші серця спокоєм і миром, який особливо всім нам тепер потрібний. Кожній епідемії приходив кінець. Також закінчиться і теперішня. У цьому нехай додає вам сили та скріпляє надією Воскреслий Христос.

Благословення Господнє на Вас!

† Євген Попович
архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський

† Володимир Ющак
єпарх Вроцлавсько-Ґданський

Перемишль — Вроцлав,
Пасха 2020 року