СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми прагнемо відкрити людям постать блаженного Климентія Шептицького», — о. Юстин Бойко
Аристократ духу і граф у монашому каптурі… Блаженний о. Климентій Шептицький увійшов в історію як людина, котра мала все, але справжнє багатство знайшла у служінні Богу і ближньому. Саме тому цього року відзначається 150-річчя з дня народження о. Климентія Шептицького на державному та церковному рівнях.
Попри те, що на шляху до мрії він стикався з важкими випробуваннями віри й сили духу, о. Климентій був правою рукою та підтримкою для митрополита Андрея Шептицького, однак завжди перебував у тіні свого рідного брата.
Отож, у чому феномен постаті блаженного Климентія? Який секрет успіху родини Шептицьких? І чому о. Климентій перебував у тіні свого брата? Про це і не тільки дізнавайтеся далі у нашій розмові з ієромонахом Юстином Бойком, синкелом у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ.
Отче Юстине, які факти з життя о. Климентія Шептицького найбільше вразили особисто Вас?
Вперше о. Климентій Шептицький з’явився у моєму житті, коли я зустрівся зі студитами. Це були ще часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви. Одного разу під час зустрічі з о. Порфирієм Чучманом я дізнався про минуле студитів, зокрема й про Шептицьких. Проте я почав цікавитися о. Климентієм Шептицьким і навіть збирати матеріали про нього лише після 2001 року, коли святий Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним УГКЦ. Тоді я почав цієї постаттю цікавитися більше.
Перший мій ігумен о. Севастьян Дмитрух постійно говорив нам, що завдяки братам Андрею та Климентію Шептицьким існують студити. Він також проявляв до Шептицьких науково-дослідницьке зацікавлення, адже саме вивченню спадщини блаженного Климентія Шептицького як ігумена Студитів він присвятив свою магістерську і докторську дисертації.
У 2007 році провід нашого монастиря благословив створення Постуляційний центр монастирів студійського уставу. Тодішній ігумен о. Венедикт Алексійчук (зараз призначений правлячим архиєреєм єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго, — Ред.) радо підтримав таку ініціативу і наголошував на тому, що це має бути окрема наукова інституція при студитах, яка би займалася вивченням спадщини о. Климентія Шептицького.
Коли я почав досліджувати постать блаженного Климентія, досить швидко зрозумів, що він є недооцінений. Мабуть, це через те, що він завжди перебував у тіні свого брата і така місія йому самому була близька його серцю. Проте насправді він відіграв надзвичайно важливу роль не тільки у історії Студитів, але і для всієї УГКЦ, особливо у передвоєнний період, оскільки готував Церкву до переходу в підпілля (через прихід до влади «червоних», — ред.), саме він був правою рукою митрополита Андрея Шептицького.
Патріарх Йосиф Сліпий, коли писав життєпис митрополита Андрея Шептицького, окремий розділ присвятив о. Климентію. Він там зазначає, що не було таких сфер, до яких не долучався брат митрополита. Патріарх стверджує, що саме о. Климентій «лив холодну воду (…) на розжарений запал вулканічної вдачі свого брата. Притому він його дуже любив і шанував».
І з того часу я працюю над тим, щоб відкрити народу постать о. Климентія Шептицького. Мене у цьому підтримали мої друзі. Коли я став настоятелем Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, то ми почали організовувати наукові конференції, присвячені блаженному.
Однак досить вагомим досягненням стало присвоєння ім’я блаженного Климентія Шептицького Музею народної архітектури та побуту у Львові (відомий серед львів’ян як «Шевченківський гай», — ред.). На мій погляд, 150-річчя з дня народження Климентія Шептицького, яке цьогоріч вшановують на церковному та державному рівнях, реально почалося саме з цієї події.
Особисто не маю найменшого сумніву у тому, що якби не було братів Андрея і Климентія Шептицьких, не було б Студитів. А якби не було Студитів, то я б не зміг реалізовувати моє монаше покликання. Шептицькі зродили та зростили Студитів у Церкві і для Церкви.
За яких обставин о. Климентій зрозумів своє покликання — присвятити своє життя і служіння Богу?
Щоб відповісти на це питання, треба пригадати історію про Климентія Шептицького, про якого ще досі не було достатньо відомо. На щастя, вже вийшла друком перша наукова біографія (книга «Біографія. Блаженний священномученик Климентій Шептицький» (Львів, 2019), — ред.) про блаженного Климентія Шептицького, автор якої є доктор Івана Матковського і вона привідкриває цю сторінку з його життєпису.
Автор книги базувався на матеріалах, які були віднайдені Постуляційним центром монастирів студійського уставу, а також на власних пошуках. Він зумів дослідити періоди життя о. Климентія. Блаженний залишив один твір, який чекає своєї публікації, — це є твір про матір у трьох томах. Він його написав ще перед тим, як вирішив вступити до монастиря. У цьому творі ми багато дізнаємося й про самого Климентія.
І саме з листування його матері Софії ми дізнаємося, що монаше покликання визрівало у Казимирові ще в юнацькому віці. Тоді він розповів про це своїй матері. І вона порадила йому, щоб він зачекав і переконався у тому, чи це бажання тривале, чи ні.
У 1881 році, коли Софія Шептицька (матір братів Шептицьких) тяжко захворіла, вона боялася, що може померти. Тому написала всім синам заповіт. Варто зауважити, Климентію вона написала найдовший заповіт, у якому надає настанови про те, як він має поводитися. На перший погляд, видається, що вона любила його найбільше серед усіх синів. Однак таке розуміння є помилковим. Бо батьки ніколи не люблять одну дитину більше за іншу, а навпаки — уникають цього. Софія Шептицька також цього не допускала. Проте вона за нього надзвичайно переживала (хвилювалася).
Казимир (майбутній о. Климентій) насправді був хлопчиком поставним, але водночас людиною з особливим темпераментом через свою емоційність. Пригадуються мені слова Софії Шептицької про сина Казимира. Коли йому було чотири роки, то якось вона в листі до своєї приятельки написала про те, що Казик (як вона його називала) зростає гарним хлопчиком, проте «між ангелом і чортиком лежить його подібність». Так зазначала мама, яка знала свого сина. Так ось, його мати Софія переймалася тим, що вибір стати монахом у молодому віці може наразити його на небезпеку, бо згодом це бажання може згаснути. Тому за порадою мами він почав робити свою наукову кар’єру, а згодом й політичну. А щойно потім вступив до монастиря, маючи вже 43 роки життєвого досвіду.
Чи справді блаженний Климетній Шептицький постійно перебував у тіні свого брата? Він хотів цього, чи це сталося мимоволі?
Після смерті матері у 1904 році, а згодом і батька у 1912 році Казимир граф Шептицький вирішив присвятити себе Богу та реалізувати те бажання, яке він мав від юнацьких літ — стати монахом. Але відразу постало питання про те, а монахом якого монастиря слід йому стати.
Климентій завжди мав свого брата за ідеала. Саме тому він вступає до монастиря студитів, який відродив його брат, а не пішов до іншого монастиря. Митрополит Андрей переживав з цього приводу, оскільки побоювався, щоб той не вибирав монашого покликання з огляду на родинні споріднення. А тому, щоб визначити, чи це покликання походить від Бога, він відсилає його на розмову і порадою до тодішнього архиєпископа Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви тепер вже святого Йосифа Більчевського. У своєму щоденнику той занотував цю зустріч. Вона відбулася 1 грудня 1911 року.
І ось як він характеризує майбутнього архімандрита Студитів: «Був Казимир граф Шептицький. Освідчив, що приходить із конфіденційним звіренням як до свого архиєпископа. Від дитячих років мав він покликання до духовного стану. Батько не хотів погодитись. Думав вступити до Василіян. Тепер дозріло постановлення вступити до Студитів, заснованих братом, Отцем Митрополитом. (…) Митрополит удержує його, бо засуровий чин. Дав йому раду, щоби вперед пізнав чернече життя в одному з монастирів Бенедиктинів. На це і батько погоджується. Просить мене відтак про „testimoniales“. (…) Прекрасна душа… Боїться, що можу погубити свою душу, якщо не піде за Божим покликанням. (…) Шкода, щш не вступає до котрогось із наших чинів. Але волі Господа не вільно противитися».
Климентій завжди був помічником митрополита Андрея, оскільки за період світського життя мав багато слави, але уникав її. Адже він не дозволяв навіть записувати свої промови монахам, але заохочував, щоб вони його слухали. Климентій був надзвичайно скромною людиною. Уявіть собі, за спогадами монахів-студитів його скромність відображалася навіть у його зовнішності. Наприклад, він разом з монахами чергував на кухні, у монастирі, а також носив дуже вбогий одяг, хоча міг його собі купити… І він це робив не на показ усім, а тому, що це було спричинено його внутрішнім покликом.
Хоча всі священники розуміли, що брат митрополита — важлива постать, яка має вплив на очільника Церкви. Тому в 1929 році Климентія Шептицького висунули на єпископа-помічника митрополита Андрея. Однак митрополит відкинув цю пропозицію, бо його могли звинуватити в непотизмі (кумівстві).
Проте пізніше, коли митрополит Андрей був прикутий до візка і не міг вільно володіти рукою, саме його брат постійно жив у Митрополичих палатах і керував рухом, який готував УГКЦ до переходу в підпілля. Саме він очолював переговорну групу, яка їздила до Москви, щоб узгодити права УГКЦ в умовах Радянської держави. Він завжди радив виявляти покору і навчав цього монахів. На мою думку, бажання Климентія бути в тіні брата виникає з його внутрішньої природу, основою якої була покірність перед Божим маєстатом.
Що об’єднувало братів Шептицьких: спільна ідея чи сімейні взаємини? Чому їм вдалося досягнути багато висот? У чому їх секрет успіху?
Секрет успіху Шептицьких — виховання в родині. Найбільший вплив на них мала саме матір — Софія Шептицька, яка походила з відомого роду Фредрів, польських аристократів. У її житті Бог був на першому місці й цю любов до Бога вона намагалася проявити своїм синам, яких обожнювала.
Радянська пропаганда намагалася розповсюдити такий міф, мовляв, між братами Шептицькими були непорозуміння. Таке твердження ще донедавна намагалися підтвердити псевдонауково. Проте Постуляційному центру вдалося відшукати листи Климентія Шептицького до його рідного брата Станіслава, який був генералом польської армії. Ці листи розвінчують цей міф, адже вони напряму свідчать протилежне, а саме, що між братами Шептицькими панувала величезна єдність, мир і взаєморозуміння. Наприклад, якщо звернути увагу навіть на форму звертання, то о. Климентій звертається до свого брата «мій коханий Стасю», «мій найрідніший брате» тощо.
Крім того, це були люди графського роду, християнські аристократи. Це тепер аристократизм асоціюється з великими маєтками й грошима. Проте аристократ — це не той, хто має багато, а це насамперед людина, яка в своєму житті сповідує цінності і за ці цінності готова страждати, а навіт померти. Шептицькі були правдивими аристократами духу, як їх часто називають.
А як їх сприймали монахи-студити? Вони носили їх на п’єдесталі, бо не могли зрозуміти як люди-аристократи, які мали можливість себе реалізувати та послужити Богу в інший спосіб, прийшли до них і з ними разом служили. Таких аристократів бракує як і в народі, так і в Церкві. Переконаний, що коли б не Бог не послав нашій Церкві і Народові Шептицьких, то наша історія набрала би зовсім іншого, сумного розвитку…
Чого Шептицькі можуть навчити тепер українців?
Моя місія і моїх друзів, з якими я працюю, — залишити для покоління, яке ще повернеться до авторитетів, спадщину Шептицьких. Адже вони показують нам як треба будувати відносини в родині, суспільстві, світі, тобто як слід любити Бога, ближнього і Церкву.
Зараз чимало науковців і дослідників називають братів Шептицьких великими менеджерами, економістами, правниками, політиками… І це все правда, оскільки митрополит Андрей вважав, що немає такої сфери в житті народу, суспільства, де не могло б пролунати Слово Боже. Він також мав добру команду, яка йому довіряла. До речі, це питання ще не вивчене до сих пір: якою була команда в митрополита Андрея і хто до неї входив.
Сьогодні, коли ми говоримо про любов до Бога і ближнього, багато людей кажуть:
«А що з цього я можу отримати?» Очевидно, що та людина, яка немає духовних цінностей, переконана в тому, що з любові вона нічого не отримає. Бо ми живемо в споживацьку добу та все оцінюємо крізь призму «наскільки хтось чи щось мені вигідний». Місія митрополита Андрея Шептицького та його рідного брата Климентія полягала в іншому — це безкорисливо на взір Христа послужити усім і привести всіх до Бога.
Особливою метою життя митрополита Андрея була справа церковної єдності. Він за неї був готовий померти. Блаженний Климентій в одному зі своїх листів до монахів стверджує: «У митрополита Андрея ще від малих літ було бажання стати мучеником». І він таке бажання підтверджував двічі, коли писав до Папи. У якому це значенні? Він себе не наражав на небезпеку, але говорив, що якби виникли певні обставини, що йому потрібно було би віддати своє життя на єдність Церкви, то він би це зробив. Його мучеництво полягає в тому, що він доніс свій хрест. Адже він помер за важких обставин, — коли у Львові —радянський режим. Він усвідомлював те, що цей режим знищить УГКЦ, або буде намагатися її знищити. Єдине, що його врятувало — це віра в Творця, а також віра в те, що Церквою провадить Бог, а не він. Він тільки намагався бути добрим знаряддям у Божих руках.
Митрополит Андрей і його рідний брат лише починають себе відкривати для українського народу. Вони показують нам, що в житті варто поставити на перше місце саме духовні справи: якщо говорити про християн — це любов до Бога та ближнього, а якщо говорити про людей, які не вірять у Бога, — людяність.
Цього року 150-річчя Климентія Шептицького вшановують на державному та церковному рівнях. Які основні заходи (події) Ви можете виокремити?
Справді, цьогоріч є такі вшанування, однак багатьом і досі не зрозуміло, чому вони відзначаються ще й на державному рівні. Справа полягає в тому, що Климентій Шептицький був членом австрійського парламенту і секретарем польської секції. Він лобіював питання Галичини. Окрім цього, до 43 років він зробив політичну кар’єру та служив для українського народу. Саме тому Верховна Рада України проголосила дату його народження ювілейною для всього народу. Тож для цього ми також створили спільний церковно-державний комітет, обрали логотип та гасло, щоб їх могли вживати різні інституції, які долучаються до цієї події.
Перш за все, ми прагнемо відкрити людям Климентія Шептицького, бо чимало людей все ж таки його й дотепер не знають. З огляду на це минулого року була закінчена біографія о. Климентія Шептицького, автор книги — Іван Матковський. Це є перше унікальне видання, в якому висвітлено всі віхи життя о. Климентія. До книги увійшли фотографії, уривки його листів та спогадів людей, які його добре знали. Ми презентуємо її у школах, у селах, у містечках, у наукових інституціях… Тобто презентації відбуваються кілька разів на місяць у різних регіонах України і за її межами.
Окрім цього, ми намагаємося встановлювати пам’ятні знаки, які пов’язані із життям о. Климентія, особливо монашого періоду його життя. Наприклад, є пам’ятний знак в Скнилові, де знаходилася перша монаша обитель Студитів св. Антонія Печерського, в Волсвині та Олеську, де зародилися перші спільноти майбутніх Студитів…
Також ми намагаємося через засоби масової інформації (медіа) відкривати нові сторінки з життя о. Климентія Шептицького, зокрема через документальні фільми чи наукові статті, тобто паралельно йдемо просвітницьким шляхом. Ми видали частину творів о. Климентія, адже після себе він залишив величезну кількість листів до різних людей. Наприклад, зараз готуються два томи його листування з митрополитом Андреєм, а також твір про маму.
А нещодавно ми провели першу Літню школа на тему: «Отець Климентій Шептицький — аристократ духу» в Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ.
А наступний крок — відкриття виставок, у яких будуть представлені особисті речі та документи блаженного. Зауважу, у вересні буде відкритий музей митрополиту Андрею Шептицькому, що на вул. Кривоноса, 1. Там буде постійна виставка, яка присвячуватиметься о. Климентію.
Однак центральна подія року, яку ми готуємо разом з владою міста та області, — відкриття науково-інформаційного центру імені Климентія Шептицького в Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1), відомого як Шевченківський гай. Це буде схожий заклад до Центру Андрея Шептицького, який буде освячений 17 листопада. Наріжний камінь освятив минулого року Митрополит Львівський УГКЦ Ігор Возьняк. Якщо Центр митрополита Андрея Шептицького скерований більше на університетську молодь, то Центр імені Климентія Шептицького — на дітей та шкільну молодь. У майбутньому центрі плнуємо згодом організувати міжнародну наукову конференцію, де ми зберемо всіх сучасних дослідників спадщини блаженного Климентія Шептицького.
Брати Шептицькі є, можна сказати, рідними для галичан. А як розповідаєте про них людям з інших куточків України, які знають братів Шептицьких не так близько?
Кілька місяців тому мене запросив на реколекції український церковний та громадський діяч, архиєпископ Харківський та Полтавський Ігор Ісіченко з проханням представити постаті братів Шептицьких. Варто зауважити, що захід відвідало чимало людей. Зацікавлення ними є. Адже вони завжди були прихильниками унітарної України. Саме тому вони завжди дбали про церковне життя, надавали допомогу людям, які переживали Голодомор, попри те, що їхня допомога не завжди доходила до людей. Їх знають, хоча, можливо, не так добре, як на Галичині. Проте святкування на державному рівні допомагає багатьом людям дізнатися про те, яку важливу роль вони відіграли для нашої історії. Я вважаю, що це є результат часу та нашої праці.
Як єврейська громада ставиться до братів Шептицьких, адже вони врятували чимало євреїв у період Голокосту?
Переховування євреїв у період Голокосту братами Шептицькими — це окрема сторінка їхньої біографії. Це зараз ми можемо відкрито (відверто) про це говорити, а тоді це ретельно приховувалося. Ми й дотепер не можемо дізнатися, а скільки ж дітей (людей) було врятовано. Ба більше, навіть не всі монахи знали, скільки дітей переховуються в тому чи іншому монастирі.
Коли проголосили відзначення 150-річчя з дня народження о. Климентія Шептицького, то я відразу звернувся до єврейської громади Львова з проханням, щоб вони приєдналися до святкування. Варто зауважити, що молодіжний актив єврейської спільноти у Львові радо бере активну участь у засіданнях нашого комітету. Завдяки їхній підтримці з’явилися плоди співпраці: єврейська громада увіковічнила пам’ятними таблицями місця, де брати Шептицькі переховували євреїв. Крім того, вони створили екскурсійну ходу слідами переховування євреїв. Також в Музеї історії релігії діє окрема виставка, у якій представлений цей період із життя о. Климентія.
Потрібно зазначити, що врятований Андреєм Шептицьким Курт Левін відіграв важливу роль у справі беатифікації митрополита Андрея. Він залишив яскраві спогади, які описав у своїй книзі «Мандрівка крізь ілюзії». На жаль, митрополит Андрей досі не отримав титул Праведника народів світу, на відміну від блаженного Климентія. Маю надію, що за стараннями нащадків тих, які були врятовані братами Шептицькими, митрополит Андрей все ж таки буде проголошений Праведником народів світу.
Розмовляла Оксана ВойткоФотографії надала Fundacja rodu Szeptyckich за посередництвом
Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу УГКЦ
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
