«Маємо наказ від Христа — йти і проповідувати добру новину всім», — владика Кеннет Новаківський

7 лютого 2020

УГКЦ і Католицька Церква реагує на глобальні виклики і потреби сучасного світу. Це проявляється, зокрема, у нових стратегіях Церкви, на виконання яких, у тому числі, відбуваються нові призначення й ротації єпископів та священиків. Одна із таких недавніх змін — призначення єпарха Кена Новаківського єпископом УГКЦ у Лондоні. Про владику, його зв’язок з Україною, процеси в УГКЦ, свідком і учасником яких він є уже тридцять років, — у програмі «Добра розмова» з Тарасом Бабенчуком на «Воскресіння. Живе радіо».

«Маємо наказ від Христа — йти і проповідувати добру новину всім», — владика Кеннет Новаківський

15 січня 2020 року папа Франциск призначив владику Кеннета Новаківського єпископом Лондонської єпархії Пресвятої родини УГКЦ. Владика Кен народжений у родині українських емігрантів в Канаді, 13 років (2007–2020) був єпархом Нью-Вестмінстерським (Вініпезька митрополія УГКЦ в Канаді), 10 років (1991–2001) служив в Україні, у Львові. У 90-х був президентом міжнародного благодійного фонду «Карітас України». У 2001 році отець Кен Новаківський був головою пресслужби Католицьких Церков в Україні з підготовки візиту папи Івана Павла ІІ.

Знайомство із Лондоном владики Кеннета

«Вперше я потрапив до Лондона в 74-му, після закінчення середньої школи — дуже хотів подивитися світ, — розповідає владика. — Тато і мама журилися, але я влаштувався на завод, заробив трохи грошей і поїхав до Лондона. Це був цікавий час життя — побачене у шістнадцять років залишається назавжди… Пізніше багато разів був у Лондоні — і коли служив в Україні, і коли був єпископом у Нью-Вестмінстері в Канаді, трохи знаю і британські церкви, й духовенство. Але першим кроком після інтронізації буде відвідати всі наші парафії і катедри в Англії, Уелсі, Шотландії, Ірландії, ближче познайомитися з людьми. Мені це цікаво й тому, що буду ближче до України, де служив майже десять років…»

Перші кроки у священичому служінні в Римі

Владика Кен Новаківський згадує свої дороги в Україну, пов’язані із покликанням до священства. Новіціат відбув у редемптористів в Торонто, в Університеті Торонто здобув ступінь балавра і поїхав до Риму студіювати канонічне право в семінарії св. Йосафата («Анджелікумі»). До цього у Канаді був висвячений на священика, святителем був владика Василь Філевич (єпископ Саскатунський УГКЦ у 1983–1995 роках).

«Там, у Римі, почав працювати з біженцями, які виїжджали з СРСР і Польщі — то був 1989 рік (початок великої хвилі еміграції українців до Канади, США, Австралії — ред.), — згадує отець Кен. — Я тоді майже не знав української мови, буквально кілька слів, але намагався їм допомогти підготувати анкети і дістати статус біженців. Коли тільки приїхав до Риму, не бачив, щоб люди ходили до храму — до катедри св. Софії, на той час у Римі було небагато українців. А потім почалася ця хвиля емігрантів, було багато молоді… І я подумав: коли мої предки емігрували з України до Канади — це було у 1890-х роках, до Першої Світової війни, хтось же їм допомагав? І вирішив, що тепер повинен допомогти цим нинішнім емігрантам, що це можливість подякувати за ту допомогу моїм рідним колись. І тоді кардинал Мирослав Іван Любачівський (на той час — предстоятель УГКЦ — ред.) спитав, чи не хотів би я цим займатися офіційно, у вільний від студій час, і я відразу сказав — окей! За півтора роки через наш офіс пройшло близько тисячі людей, ми надавали їм допомогу — чи добрим словом, чи анкетами, чи спонсорством на виїзд за океан…»

«Наша Церква також має бути таким маяком, для кожного, хто цього потребує»

До слова, питання міграції на сьогодні — один із глобальних світових викликів, і для УГКЦ зокрема: близько 10 мільйонів українців живуть за межами України. Тема міграції і мігрантів також віддавна є однією із провідних для Канади — країни, яка приймала і продовжує приймати мігрантів зі всього світу; українська діаспора там чи не найбільша і найстаріша. Цікаво, що у Ванкувері — місті, яке належить до Нью-Вестмінстерської єпархії УГКЦ, яку 15 років очолював владика Кен Новаківський, до храмів УГКЦ ходить багато вихідців із азіатських країн — Китаю, Гонконгу тощо.

«В останні тридцять років багато українців почали продавати свої помешкання у великих містах, — зокрема, у Ванкувері, і їхати деінде. Наші церкви порожніли. Коли я став єпископом, до церкви ходило мало віруючих, і мені порадили — може, частину цих будівель закрити чи продати? Але я сказав — ні. Бо там, де є океан, має бути і маяк — місце, де є світло. І наша Церква також має бути таким маяком, для кожного, хто цього потребує. Тоді ж відбувалася велика міграція з Гонконгу. І от якось звернувся до мене священик-єзуїт — китаєць, який народився у Ванкувері, і сказав, що хотів би служити у нашій катедрі для емігрантів з Гонконгу і Китаю. І він служить уже багато років — не тільки для китайської громади. Служби Божі відбуваються англійською і українською, яку він уже добре вивчив. Я би не сказав, що це якийсь феномен. Часто ми думаємо, що наша Церква тільки для нас, українців, але це не так. Маємо наказ від Христа — йти і проповідувати добру новину всім, це наш обов’язок…»

Перший приїзд владики Кеннета в Україну

Вперше владика Новаківський, а тоді 32-річний отець Кен, приїхав в Україну у 1990 році, як супровідник міжнародної групи журналістів, запрошених кардиналом Мирославом Іваном Любачівським до Львова на святкування першого після виходу УГКЦ з підпілля Великодня.

«Для мене це був перший приїзд — ми не мали з нашої родини контактів з Україною, бо всі мої рідні емігрували сто років тому, — розповідає він. — Перші враження від України у той приїзд — ентузіазм, сонце, радість… Тоді, на Квітну неділю, ми усі, разом з Блаженнішим, пішли до Шевченківського гаю. Там були гаївки — люди раділи, співали, танцювали, і для мене все це було чимсь неймовірним… Я народився у Канаді, і навіть не сподівався, що колись СРСР впаде і я, як священик, зможу приїхати в Україну. Але все змінилося — раптом, блискавично, і це дійсно було Божим Провидінням. Відчувалося, що люди готові до змін, прагнуть їх…»

Душпастирське служіння в Україні

Так отець Кен залишився в Україні, у Львові, на десять років. Був віце-ректором семінарії Святого Духа (1991–1992), віце-канцлером Львівської архиєпархії і відповідальним за курію (1991–1995), представником Верховного Архиєпископа при лікарні ім. Митрополита Андрея Шептицього (1992–2001) та ін.

«Українська Греко-Католицька Церква в Україні в ті часи була цікавою. Звичайно, перші пару років було трохи важко, але мені було ледь за 30, я жив адреналіном, який був тут у всьому… Коли Блаженніший спитав, чи хочу залишитися, то я думав хіба секунду…»

Отець згадує, що коли у серпні 1992 року відбулося перепоховання патріарха Йосипа Сліпого у крипті собору св. Юра у Львові, прощання із ним тривало майже тиждень — люди їхали з усієї України, з Польщі, з усього світу. «Це свідчило, що патріарх Йосип був правдивим батьком для українців і тут, в Україні, і на поселеннях…»

Початки благодійного фонду «Карітас» при владиці Кенові

Ще одним напрямком роботи отця Кена в Україні був заснований кардиналом Мирославом Іваном Любачівським міжнародний благодійний фонд «Карітас України», презилентом якого отець був у 1994–2001 роках.

«На початку 90-х гуманітарна допомога з-за кордону була несистематизованою — люди просто надсилали речі, кошти, ліки на собор св. Юра, — згадує владика Кен. — „Карітас України“ починався з маленької команди — у 94-му нас було дев’ятнадцятеро, ми ще не знали, як все це працює. Їздили вчитися на семінари „Карітасу“ до Німеччини і Франції, вчилися у індійців, як з обмеженим бюджетом робити великі проекти. Адже „Карітас“ загалом — це не лише роздати одяг чи їжу тим, хто потребує. Це довгострокові проекти, як виходити зі стану бідності — навчальні, для малого бізнесу тощо».

Медійна діяльність: зустрічаючи папу Івана Павла ІІ

Ще один цікавий аспект діяльності отця Кена — журналістика і піар (його найпершою спеціальністю, здобутою у коледжі в Едмонтоні ще до новіціяту, була саме public relations, за якою від коротко працював у Північній Канаді). І робота з мас-медіа, так чи інакше, стала частиною його служіння.

«Наскільки важливо вміти працювати з журналістами, з медіа, я зрозумів ще у Римському бюро, коли почав працювати з біженцями, — розповідає він. — Потім, під час першої поїздки міжнародної пресгрупи в Україну, побачив, наскільки важливо і потрібно давати інформацію, розповідати про нашу Церкву, про життя в Україні якнайширшій аудиторії. Ми розуміли, що якщо хочемо доносити добрі новини, маємо використовувати будь-яку можливість — це і є робота з мас-медіа…»

У 2001 році отець Кен Новаківський був головою пресслужби Католицьких Церков в Україні з підготовки візиту папи Івана Павла ІІ.

«Ми мали пресцентри у Києві і у Львові. То був один із папських візитів, на висвітлення якого було зареєстровано найбільше журналістів за всі роки — кілька тисяч, зі всього світу. Ми були свідомі, наскільки важливо, щоб журналісти добре розуміли ситуацію, знали всі нюанси і щодо цього візиту, і щодо України й Української Церкви загалом, розуміли, що таке Греко-Католицька, Римо-Католицька Церква…»

«Жива парафія — це люди, миряни, ми всі разом»

Владика Кен Новаківський також входить до стратегічної групи «Жива парафія», яка працює над стратегією розвитку УГКЦ на майбутні десять років.

«Жива парафія — це люди, миряни, ми всі разом. Тому у центрі уваги постає особа, кожна людина, яка ще шукає Христа і свою дорогу чи уже зустрілася з Христом у своєму серці. І наша мета — дати людям допомогу у цій дорозі», — сказав про це владика Кен.

Повністю стрім програми можна подивитися тут:

За матеріалами Живого радіо «Воскресіння»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ