СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКардинал ДіНардо: про 1700-ту річницю Нікейського собору, сучасну Церкву та допомогу Україні
Після своєї нещодавньої лекції в катедрі у Філадельфії з нагоди 1700-річчя Першого Нікейського собору, кардинал Деніел ДіНардо дав інтерв’ю для аудиторії нашої Архиєпархії. Він розмірковував про значення Нікеї, про зміну тем для обговорень у Церкві — від богословських доктрин до соціального вчення — та про надзвичайну щедрість католиків Південно-Східного Техасу у підтримці гуманітарних зусиль в Україні.
Чому ми відзначаємо 1700 років від Нікейського собору? Чому це ювілейне святкування таке важливе? Адже ми не відзначаємо річниці інших Вселенських соборів — усіх семи. Чому саме цей?
Перш за все, тому що те, що на ньому обговорювалося, було надзвичайно важливим, а також тому, що це був перший раз, коли так багато єпископів зібралися разом — переважно східні, але й деякі західні єпископи — щоб обговорити одне з найважливіших питань: ідентичність Ісуса та Його місце у Святій Трійці. У вчорашній доповіді диякон Джон, виступаючи з православної перспективи, зазначив, що Нікея є ключовим моментом у безперервності Церкви.
З нашої сучасної точки зору, найважливішим питанням було вчення про Ісуса Христа — єдиносущного з Отцем. Але єпископи також обговорювали дату святкування Пасхи. Чи є щось більш центральне для християн, ніж Великдень?
Нікея жива для нас і сьогодні, принаймні через Символ віри, який вони сформулювали — це той Символ віри, який ми промовляємо щонеділі. Люди можуть цього не усвідомлювати, але краса, суперечки та інтриги Собору закладені в кожному слові, яке ми промовляємо.
Єпископи в Нікеї сперечалися через одну літеру [homoousios або homoiousios]. А про що сперечаються сьогоднішні єпископи?
Сьогодні дискусії часто стосуються аспектів соціального вчення Церкви, де різні точки зору можуть спричиняти суперечки щодо того, як ми розуміємо це вчення. Ми всі погоджуємося, що «загальне благо» є центральним у соціальному вченні Церкви. Саме поняття не викликає суперечок, але як його застосовувати в конкретних ситуаціях — може.
Наприклад, обговорення питань імміграції, звичайно, тихіші, ніж у Нікеї, але вони важливі. Права людей на імміграцію — через очевидні причини, такі як переслідування або потреба в їжі та роботі — зрозумілі. Але те, як ми ставимося до іммігрантів, захищаємо кордони держави та реалізуємо ці питання на практиці, може стати предметом дискусій. Ми погоджуємося щодо принципу загального блага; не завжди погоджуємося щодо його практичного застосування.
Отже, так, сьогодні є питання, схожі за своєю природою на Нікею, хоча і не богословські у строгому сенсі, а радше стосуються соціального вчення.
Чи можете пояснити, коли відбулася ця зміна — коли єпископи перестали сперечатися про великі богословські питання і почали зосереджуватися більше на соціальних?
Питання фундаментального богослов’я, принаймні у США, відійшли на другий план. Можливо, ми просто не приділяємо їм достатньо уваги. Також можливо, що недостатня підготовка у ділянці патристики та історії Церкви, щоб ми повністю розуміли, чому ці великі богословські питання досі важливі.
Ще один фактор — коли Церква стає більш усталеною в культурі, виникають нові питання. Нам пощастило жити у місці свободи. Не всі християни мають такий привілей. Проте в цій культурі свободи постають запитання: чи уважні ми до тих, хто не може повною мірою реалізувати свої свободи через імміграційний статус чи расу? Ці питання стають все більше нагальними, бо Церква прагне загального блага для кожної людини.
Людина створена за образом і подобою Божою. Цей принцип сьогодні підкреслюється у дебатах про аборти. Кожне людське життя надзвичайно цінне, але у США існує так звана «культура одноразовості», як назвав її Папа Франциск. Ми повинні залишатися уважними до цієї культури та думати, як можна їй протистояти і спрямовувати до цінностей, які підтримують життя.
Диякон Джон Хриссавгіс учора зазначив, що єпископи на Нікеї, ймовірно, не розуміли історичної ролі, яку вони відіграють. Вони, напевне, не бачили себе Отцями Першого Вселенського собору. Ви брали участь у двох конклавах та багатьох зустрічах єпископів. Чи вважаєте Ви ці зустрічі історичними? Чи замислюєтеся, що, можливо, через тисячу років люди озирнуться назад і назвуть Вас Отцем двох конклавів?
Майбутнє нам невідоме, і ми живемо своїм життям, намагаючись робити речі якомога впорядкованішими, легшими і звичайнішими. Конклав — це дуже особливий час. Гадаю, що жоден кардинал, який брав участь у будь-якому конклаві, не залишився байдужим до важливості роботи, яку ми виконували. Але ми не бачимо себе Отцями конклаву, бо це звучало б занадто марнославно. Ми просто не сприймаємо себе так. Ми хочемо робити те, що каже Господь. І в майбутньому хтось зробить оцінку, сказавши: «Ну, вони досить добре справлялися з цим, навіть якщо не все зрозуміли». Така вже історія.
Були моменти, коли Ви думали: «Я наче живу на сторінках підручника з історії?»
Думаю, це більше відповідало першому конклаву, у якому я брав участь, ніж останньому. Коли кардинали сказали, що Святий Дух обрав когось поза Європою — коли обрали Папу Франциска з Америки — я думаю, ми всі усвідомили, що Церква починає рухатися у новому напрямку. Тепер дійсно немає кардинала в Церкві, який не міг би бути обраним папою. Раніше вважалося, що це обов’язково буде італієць або ж європеєць. Коли ці стереотипи порушено — це нова історія. І це показує, що Католицька Церква справді є універсальною Церквою. Вона об’єднує всі нації — і це прекрасно.
Архиєпархія Галвестон-Х’юстон, якою Ви керували до нещодавна, є найбільшим донором Гуманітарних фондів Української католицької Митрополії США. Що, на Вашу думку, надихнуло людей так щиро відгукнутися та допомогти тим, хто так далеко?
З одного боку, я був приємно здивований. Але з іншого боку — не здивований, бо люди в моїй архиєпархії, якщо попросити їх про щось, реагують надзвичайно щедро. Вони дійсно відкриті до багатьох справ.
Серед католиків Південно-Східного Техасу майже половина — іммігранти з Південної Америки. Вони знають, що таке переслідування. Тому, коли вони дізнавалися про жахи в Україні, відгукнулися з великою щедрістю та співчуттям. Це був Вербна неділя, і я радий, що вони були уважними та так добре відгукнулися.
Чи залишаються вони чутливими до того, що відбувається в Україні?
Ситуація в Україні — на жаль — для багатьох людей у США стала фоновою новиною. Люди чують про це постійно, тож, можливо, вона втратила частину первісного впливу. Можливо, наші ЗМІ не так інтенсивно повідомляють про те, що насправді відбувається в Україні. Я зараз на пенсії, але якщо б я звернувся до наших людей і сказав, що ситуація значно погіршилася або що потрібна термінова допомога, вони б відгукнулися.
Розмовляла: Мар’яна Карапінка для Служби комунікації Філадельфійської архиєпархії
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
