Доповідь владики Петра Стасюка «Катехизм УГКЦ „Христос — наша Пасха“ у житті Церкви: рецепція в нашій Церкві» на Синоді Єпископів УГКЦ 2018 року
ДОПОВІДЬ
ГОЛОВИ ПАТРІАРШОЇ КАТЕХИТИЧНОЇ КОМІСІЇ ВЛАДИКИ ПЕТРА СТАСЮКА
«КАТЕХИЗМ УГКЦ „ХРИСТОС — НАША ПАСХА“ У ЖИТТІ ЦЕРКВИ:
РЕЦЕПЦІЯ В НАШІЙ ЦЕРКВІ»
Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
(м. Львів-Брюховичі, 2–11 вересня 2018 року)
Передумови
Усі ви вже знаєте, що Патріарша катехитична комісія у 2017 році подорожувала світом і провела зустрічі з більшістю, якщо не з усіма відповідальними за катехизу в кожній єпархії. Четверо з нас зустрілися з єпископами, священиками, монахами та мирянами, які є катехитами. Кожна зустріч тривала два-три дні. Ми слухали, ділилися думками та планували майбутнє разом.
Наш Катехизм «Христос — наша Пасха» побачив світ у 2011 році, — у році, коли було обрано нашого теперішнього Патріарха. Відтоді було видано 120 тисяч примірників українською, 50 тисяч — російською, близько 12 тисяч — англійською, 5 тисяч — португальською мовами. Невдовзі Катехизм буде видано іспанською, польською, французькою та італійською мовами.
Отож, можна сказати, що Катехизм формує нашу Церкву. Багато вірних і духовенства вперше переживають та відкривають для себе те, як висловлювати нашу віру. Наша Церква є дуже різноманітною. Вона існує в багатьох країнах та зазнає впливу різних культур і традицій. У богослов’ї це називається інкультурацією. Різноманітність для когось є завжди занепокоєнням, що наша Українська Греко-Католицька церква може роздробитися на менші підцеркви, які будуть подібними до матірньої Церкви, а й досить відмінними, щоб хотіти зберегти власну місцеву традицію. Існує небажання прийняти цілісні практики матірньої Церкви, які багато хто на поселеннях розуміє як «не наші». Єдність і різноманітність постійно присутні в Церкві. Тому рівновага між цими двома силами є необхідною. Це підводить нас до роздумів про роль Патріарха та Синоду, які мають за завдання провадити нашу нову всесвітню Церкву.
Роль єпископів
Тут Катехизм має життєво важливе значення, бо окреслює Церкву такою, якою вона є сьогодні. У цьому сенсі він з’явився вчасно. Усі Катехизми є результатом певного моменту в історії. Прикладами можуть слугувати Катехизм Тридентського Собору, Балтиморський Катехизм або Австралійський Малий катехизм. Виходячи з цього пояснення, дехто каже, що цей Катехизм запізнився на 20 років. Якою була б наша Церква зараз, якщо б цей Катехизм з’явився, скажімо, у 1998 році та окреслював і формував життя Церкви того періоду? Катехизм сьогодні закликає єпископів, священиків, богопосвячених осіб та мирян вивчати та відкривати своє київське коріння. Це вимагатиме міцного церковного проводу від Патріаршого Синоду та єпископів. Катехитична комісія матиме потребу зібрати джерела, котрі могли б використовувати катехити та інші фахівці для пояснення значення та походження нашої Церкви.
Є голоси, які стверджують, що наш Катехизм «недостатньо православний», що він все ще має досить багато західних богословських впливів. Однак чи існують основні елементи православної богословської думки та духовності, які не були б згадані в цьому Катехизмі? Питання, яке ми маємо продовжувати собі ставити, чи цей Катехизм якнайкраще описує Українську Греко-Католицьку Церкву так, як вона розвивалася упродовж історії. Чи ми є такими, якими нас описує Катехизм? Я думаю, що більшість із нас сказала б, що Катехизм описує нас тими, ким ми є зараз.
Найважливішим зараз є те, щоб усі провідники нашої Церкви розуміли важливість місця нашого Катехизму в житті нашої Церкви. Наш провід повинен бути цілком присвячений ученню Божого Слова, і особливо — як воно виражене в текстах Святого Письма. Катехизм є засобом проголошення того самого Божого Слова сьогодні та в найближчому майбутньому. На мою думку, від цього залежить саме існування нашої Церкви як всесвітньої одиниці. Роль єпископів у цьому процесі є вирішальною. Кожен із нас повинен читати та знати Святе Письмо й усвідомлювати, що воно адресованим кожному з нас особисто. Це перший пріоритет.
Водночас ми маємо визнати, що катехиза є першою відповідальністю єпископа. Другий Ватиканський Собор проголосив: «Єпископи, виконуючи своє вчительське служіння, повинні проголошувати людству Євангеліє Христа. Це один з їхніх основних обов’язків». (Єпископи в Церкві, п. 11). Єпископ є авторитетним учителем віри в кожній єпархії.
У певному сенсі те, що я щойно сказав, ще не є повністю зрозумілим чи прийнятним для кожного єпископа. Чому? Над цим питанням ми задумувалися під час нашої подорожі по світу. Місяць тому я розіслав коротку анкету кожному єпископу щодо сприйняття нашого Катехизму в місцевих єпархіях. Я отримав 18 відповідей, приблизно половину з тих листів, які я надіслав. Цікаво, що ті, хто не надіслав відповідей, — це ті самі місця, які не мають єпархіальних катехитичних рад, катехитичного поступу або навіть малої уваги до вчительської ролі єпископа і Церкви. Саме ці єпархії не заповнили анкети та не надіслали їх. Кожна єпархія, включно з моєю, має труднощі з виконанням особистих зобов’язань. Та будемо сподіватися, що буде докладено серйозних зусиль для служіння нашим вірним у власній традиції.
Про що ви нам розповіли?
Я спробую розповісти Вам, що було написано в цих 18 анкетах, які були заповненими, як і те, що ми почули та про що дізналися з нашої подорожі по світу. За нашими спостереженнями, наш Катехизм «Христос — наша Пасха» є досить добре прийнятим нашою Церквою. Римо-католики в усьому світі також вітають його видання. Багато єпархій подарували копію нашого Катехизму кожному римо-католицькому єпископові у своїй країні. Також він продається в католицьких книгарнях. Крім того, багато офісів у Римі мають примірники нашого Катехизму та позитивно відгукуються про нього.
Українська Православна Церква та інші Православні Церкви також мають такі примірники і використовують наш Катехизм, наприклад у підготовці проповідей. Ми часто чуємо: «Нарешті ми маємо те, що можемо використовувати». Це видання сприяло розвитку творчості серед наших людей. Катехизм використовують у статтях, бюлетенях, його згадують у засобах масової інформації. Наші освітні заклади, семінарії реально використовують Катехизм. Зараз ми звертаємо нашу увагу на те, як використовувати його для мирян. Тут ми поки що не маємо великих успіхів. Це вимагає більше часу, але воно обов’язково відбудеться.
Як ви вже добре знаєте, Катехизм поділено на три частини. Літургійна частина, яка описує молитовне та літургійне життя, є дуже популярною. Найімовірніше, їй приділяють найбільше уваги. Третя частина, що важливо, конкурує з римо-католицькими джерелами. Поки що мало наших вірних повністю розуміють ідею нашого східного католицького морального богослов’я. Потрібно мати певну богословську підготовку, щоб гідно оцінити Катехизм. Перша частина, яка, фактично, базується на «Символі віри», є найбільш богословською; її часто описують як таку, яку важко зрозуміти.
Варто зазначити, що деякі інші Східні Католицькі Церкви зараз запитують, чому вони не можуть написати власний Катехизм. Мароніти, наприклад, зробили ту саму роботу, щоб видати свій Катехизм.
Створюється враження, що є відмінність між Україною та поселеннями у стосунках з римо-католиками та православними. Я не можу знайти багато доказів, щоб наша Церква в Україні ділилася Катехизмом з іншими Церквами. Якщо це правда, то в цьому напрямку ще потрібно попрацювати.
Деякі негативні висновки з нашого дослідження є також можливостями для покращення освітніх зусиль нашої Церкви.
Патріарша катехитична комісія провадила активну діяльність упродовж останніх 20 років. На жаль, у нашій Церкві побутує думка, що Комісія повинна робити більше чи навіть виконувати всю творчу роботу в нашій Церкві. Проте Патріарша катехитична комісія має своє завдання, а єпархії повинні усвідомлювати, що вони також повинні долучатися до цієї праці на місцевому рівні.
Що буде далі?
Дехто каже, що нам потрібна простіша версія нашого Катехизму, так званий «Молодіжний катехизм» (не йдеться в цьому разі про «Катехизм для молоді», праця над яким зараз триває). Схоже не те, що вони хочуть щось на рівні середньої школи. Однак це може бути зроблено й на місцевому рівні. Наш Катехизм має промовляти до всієї Церкви.
Вплив на нас з боку Римо-Католицької Церкви є досить значним. Дехто розглядає питання чистилища як таке, що було пропущене в нашому Катехизмі. Звичайно, це порушує багато питань стосовно того, яке богослов’я чистилища повинно використовуватися, адже це питання є динамічним у вченні Церкви. Для мене це є прикладом того, що Церква має докладати більше зусиль, щоб об’єднати нас у спільному розумінні, ким ми є і у що віримо, не імітуючи при цьому богослов’я Римської Церкви.
Сьогодні багато хто питає про друге видання нашого Катехизму. Насправді наша комісія вже отримала пропозиції щодо того, як його покращити. Я усвідомлюю, що в майбутньому це повинно зроблено. Однак, ми ще не осягнули того скарбу, який міститься в нашому теперішньому Катехизмі. Наступне видання краще відкласти на інший час та до іншого Синоду.