Доповідь владики Бориса Ґудзяка «Єдність і сопричастя: голос УГКЦ із США»
4 вересня 2019
ДОПОВІДЬ
архиєпископа і митрополита Філадельфійського владики Бориса Ґудзяка
«Єдність і сопричастя: голос УГКЦ із США»
1. Що найкраще сприяє сопричастю/єдності нашої Церкви в її глобальному вимірі?
Духовний фундамент
- Боже Cлово. Спільне глибоке живлення Божим Cловом, яке слугує джерелом спільної мови і категорій, є необхідною умовою єдності. Наша мета — автентичне проголошування Євангелія мовою XXI століття.
- Спільна молитва. Естетичне літургійне життя єпархій і парафій та особиста молитва і поглиблення духовного життя серед духовенства та вірних. Увага до символів, якості церковного співу та музики, а також до краси та мистецтва життя з Богом і ближніми.
- Дух Царства Божого, що вже посеред нас, — мир, смирення, радість. Важливість особистих — від серця до серця — стосунків з Ісусом Христом та з ближніми.
- Єдність між єпископами, духовенством і вірними; єдність в усіх структурах Української Греко-Католицької Церкви у світі та з Вселенською Церквою. Плекання екуменічних стосунків та відкритості до інших релігій.
- Увага до потреб бідних, хворих, людей з особливими потребами, узгоджена спільна соціальна позиція, що випливає з принципів соборності, солідарності та субсидіарності.
- Місійність.Життя в Христі кличе до сопричастя не лише з тими, хто перебуває у Тілі Христовому, а й тими, хто прагне єдності; поширюється і на тих, хто перебуває поза Церквою.
Засади і принципи
- Максимально можлива прозорість діяльності церковних структур — поширення позитивної, правдивої і повної інформації про життя Церкви у різних вимірах. Часто ієрархія вважає, що певні прошарки кліру і мирян не достатньо зрілі, щоб знати правду, а клір і миряни вбачають у такому приховуванні чи недомовках патерналізм або навіть зверхнє ставлення. У різних країнах та континентах внутрішні й зовнішні формати комунікації наскільки засекречені чи ускладнені, що доводять до недовіри.
- Довіра в різних вимірах: вертикальна і горизонтальна, персональна та інституційна. Виховання в довірі має відбуватися у родинах, у парафіях. Особливо на це треба звернути увагу в семінаріях, творячи умови для довірливих стосунків між семінаристами і наставниками, що базуються на взаємоповазі, а не на страхові чи владі.
- Соборний спосіб дії. Єпископ, парох чи мирянські активісти не можуть бути солістами у своїй діяльності. Вони повинні намагатися розділяти авторитет і відповідальність, делегувати з довірою певні завдання, очікуючи відповідальності.
- Мережевість — розуміння церковної структури у ранньохристиянському розумінні як спільнот, у яких присутній Христос, а не складні взаємостосунки керівників і підлеглих.
- Внутрішня потреба єдності, розуміння її цінності і практичних виразників єдності.
- Присутність. Церква має йти за своїми вірними, акцентувати на ефективному служінні своїм вірним там, де вони є. Це часом може передбачати переформатування традиційних парафій і творення менших спільнот та активні місії.
- Увага до питань церковної і національної історії та ідентичності (літургія, молитва, духовність). Вірні УГКЦ в будь-якій точці світу, переступивши поріг нашої Церкви, повинні мати відчуття «я вдома». Це передбачає продуктивний баланс між інкультурацією та привабливістю для неукраїнців і розумінням своєї традиції, походження та ідентичності (східнохристиянської, київської духовної традиції, «українськості»).
- Мова. Вживання в літургії української мови нарівні з місцевими мовами повинно стати об’єднувальним фактором, якщо є відповідна душпастирська праця. Слід плекати взаємну толерантність і єдність різномовних вірних нашої Церкви. Попри різні історії та труднощі спільнот, вони разом мають уміти «заспівати Божественну Літургію», незважаючи на рівень володіння українською чи іншими місцевими мовами. Це питання непросте і вимагає особливої уваги.
- Молодь у фокусі (поєднання традиції та передання спадщини віри батьків молоді). Допомагати молодим людям зростати у вірі, молитися, брати участь у Літургії, опікуватися бідними, знедоленими, неповносправними. Бути разом із ними в Господі.
- Критичний аналіз теперішнього і минулого духовного життя та роздуми над Божими планами щодо майбутнього. Іти вперед творчо та по-сучасному, одночасно будучи вкоріненими у східній християнській традиції.
Практичний вимір
- Людські стосунки. Щире зацікавлення одні одними (на різних рівнях — вертикальному і горизонтальному), а також тим, чим живуть призначені єпископами священники у своїх парафіях і сусідні єпархії. Налагодження плідної співпраці.
- Дієві структури (Синод, Патріарша курія). Дієва і символічна присутність Глави Церкви, який перебуває у єдності із Синодом. Співпраця єпархіальних структур із центральними (патріаршими) — на рівні відділів, комісій тощо. Безпосереднє спілкування церковних структур від найвищого до найнижчого рівня, обмін і підтримка (контакт має бути постійний, безперервний і зручний). Відстані та матеріальні перепони не мають бути вирішальними.
- Практика єпархіальних соборів(досвід Паризької єпархії) та деканальних зборів, а також неформальних зустрічей.
- «Рамкові документи» — Катехизм, партикулярне право.
- Переосмислення фінансово-матеріального життя УГКЦ. Передбачаються радикальні зміни у фінансово-матеріальних можливостях УГКЦ за межами України (можливо, і в Україні). Єпархіям слід тісніше співпрацювати, ділитися ресурсами і розробляти євангельське ставлення до грошей і матеріальних благ. Клір і вірні не можуть перебувати на різних соціально-економічних рівнях.
2. Які вбачаєте загрози для єдності та сопричастя — внутрішні і зовнішні?
Внутрішні
- Недовіра (часом імпліцитна, що походить із травматичного досвіду і радянського виховання).
- Відчуження,замкненість у собі та ексклюзивність, що веде до духовного та фізичного відокремлення.
- Нехтування значимістю і потребою єдності (більша увага до зовнішніх структур та правил, аніж до задоволення глибокої потреби єдності).
- Відмінності між єпархіями: між Галичиною та іншими регіонами України, між східною і західною Європою, між Європою та Америками, мовна та культурна окремішність Латинської Америки. Різниця навіть між сусідніми єпархіями і парафіями.
- Недостатні знання одне про одного (навряд чи багато вірних знають про китайськомовну парафію в Канаді чи про особливості служіння в Дубаї).
- Брак співпраці та тенденція дивитися на глобальну Церкву з локальної перспективи (зі свого «окопу», без ширшої картини).
- Брак відкритості й гостинності (з яких випливають співпраця та спільні проєкти).
- Розрив між поколіннями (в Україні та поза нею).
- Поділи між різними хвилями мігрантів у Церкві, певна підозра до неукраїнських членів громади.
- Різниця в календарях у межах однієї єпархії, різниця в календарях між поселеннями і Україною. Поділи між священниками щодо календарного питання.
- Напруження щодо мовного питання. У парафіях існують окремі мовні групи, тобто дві парафії, що майже ніколи не перетинаються. Слід також зазначити про мовний поділ у сім’ях: батьки ще говорять українською і погано англійською (французькою, нідерландською, іспанською, німецькою тощо), а діти — вже повністю англомовні (іншомовні) і не вчаться українською. Відсутність спільної мови веде до розриву поколінь.
- Моральні та матеріальні проблеми в Церкві, які часто приховуються. Соціально-економічна нерівність між кліром і вірними.
- Клерикалізм і зловживання владою— формування закритого корпоративного священничого середовища, що змушує у випадку конфліктів «захищати честь підрясника», навіть коли співбрат не має рації.
- Фаворитизм, що веде не до братньої любові і єдності, а навпаки — до заздрості між священниками.
- Поділи між кліром, народженим в Україні і в США (чи інших країнах), неодруженим і одруженим.
- Травма і «совкове» сприйняття спільноти — люди ангажуються, коли бачать користь для себе (прояви культури споживацтва, яка поширюється і на Церкву), але не готові по-справжньому жертвувати для громади — фінанси, час, сприяння спільній справі.
Зовнішні
- Асиміляція.Процес асиміляції поступово затирає в людини свідомість про ідентичність, національність і особистість, натомість вона отримує нову ідентичність, національність та особистість, які часто не вповні їй зрозумілі. Зберегти цю свідомість є викликом та проблемою для Церкви і батьківщини.
- Секуляризація. Цей процес приходить в українські громади пізніше, однак відбувається пришвидшено, тому його результати непередбачувані.
- Скандали в Церкві та їх висвітлення у масмедіа рикошетом б’ють по громадах, яких ці скандали не зачепили. Вірні ставлять собі запитання: як можна належати до корумпованої структури?
- Брак культури діалогу в суспільстві — політичні та громадські поділи щодо різних питань.
- Розпорошеність глобалізованого світу, «нішевість», віртуальність стосунків.
- Історична травма українського народу («криваві землі»), систематичне знищення духовної, інтелектуальної, культурної та політичної еліти. Знищення ініціативності та підприємливості. Державна політика атеїзму та антицерковної риторики все ще має вплив.
- Страх і підозра до систем, скепсис щодо авторитетів, недовіра.
- Війна в Україні.
- Питання мігрантів (багато українців, самі будучи мігрантами, проявляють нетерпимість до нових мігрантів, зокрема з Латинської Америки).
3. На що варто звернути увагу в найближчому майбутньому, щоб усунути згадані загрози та зміцнювати нашу єдність і сопричастя.
- Бажання єдності. У нашій історії безліч прикладів, коли єпископи були недалекоглядними та зосереджувалися на собі, тому не бачили широкого, глобального виміру нашої Церкви (прикладом може слугувати єпархіальний друк літургійних книг).
- Спілкування має бути пріоритетом.Ідеться про комунікацію патріарха та єпископів, єпископів і священників, попередніх з мирянами і мирян (горизонтальне, вертикальне, мережеве).
- Пошук і творення нагод для зустрічей.Важливо проводити формальні та, особливо, неформальні заходи в тих випадках, коли усталені, традиційні формати (наприклад, Синод) не вирішують усіх питань.
- Налагодження між’єпархіальної співпраці на всіх рівнях (єпископи, священники, миряни) не лише через центр, але на широкому горизонтальному рівні, із сусідами, з іншими країнами.
- Проведення спільних акцій — прощ, конференцій, курсів, обмінів духовенства та мирян.
- Творення відчуття мережевості, доповнення процесу вибудовування ієрархічності, локальності та «канонічних територій».
- Співпраця з іншими Церквами(євангелізаційна і місійна активність, об’єднання навколо вирішення спільних проблем є найкращими антидотами). Кожна Церква має свої виклики і проблеми, багато з яких є однаковими, наприклад виклики віри, криза родинного життя, сексуальне насильство (у Церкві та в суспільстві), імміграція, неналежна медична опіка, захист дітей, сиріт та старших. Завдяки співпраці можна заощаджувати ресурси.
- Обговорення та усунення в зародку причин, що заважають єдності — вирішення конфліктів, прозорість фінансів, виявлення нездорових амбіцій.
- Наголос на катехизації, зокрема дорослих та сімей.
- Плекання культури гостинності(до маргіналізованих у спільноті, до неукраїнців).
- Поступова реформа семінарійної формації,яка б відповідала на сучасні виклики. Можливо, потрібно проводити відповідні курси для семінаристів і молодих священників перед початком їхнього служіння в іншій країні, щоб вони занурювалися в мову і культуру цієї країни та пізнавали історію та виклики нових спільнот.
- Ставити молодих людей у центр місії Церкви.Ми повинні визнавати багату спадщину наших предків і передавати її, доповнюючи та покращуючи, новим поколінням. Не можна дозволяти, щоб конфлікти і непорозуміння відвертали молодь. Потрібно заохочувати молодь творити спільні проєкти, які матимуть для них продовження в дорослому віці (спадкоємство поколінь).
4. Що ще бажаєте донести до владик Синоду на цю тему?
- Спілкуймося з Господом і одні з одними.
- Питання єдності, ідентичності та самосвідомості є нагальними. Оскільки наша Церква розширює свою географію, ідучи слідом за вірними, розкинутими по всьому світі, зберігання та плекання єдності стає необхідністю. Завдання нашої Церкви — надати всі потрібні ресурси для цього: вишколених священників, відповідні місця (церкви) для відправ, матеріальне забезпечення, катехитичну освіту тощо.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський