Доповідь Тараса Тима «Основні методологічні принципи перекладу літургійних текстів»

ДОПОВІДЬ

викладача Українського католицького університету Тараса Тима

Основні методологічні принципи перекладу літургійних текстів

Переклад будь-якого тексту іншою мовою вимагає від того, хто його здійснює, неабияких зусиль і вміння. Адже в перекладі йдеться не лише про розуміння того, що перекладається, а й про вміння донести текст, створений однією мовною культурою, іншій мовній культурі, так щоб він не втратив свого саме культурного значення. Особливо важко це тоді, коли йдеться про тексти, створені для висловлення досвіду Бога. Тут людина має до діла передусім не з земною, сотвореною дійсністю, а з досвідом чогось абсолютно іншого, позаземного, такого, що все перевищує. І це позаземне необхідно не лише передати людською мовою (це завдання творця оригінальну), а передати іншою мовою те, що хтось вже перед ним висловив, вклавши у свій текст сенси і поняття, для яких не завжди можна знайти відповідники в інших мовах. Перекладацька група при Патріаршій літургійній комісії (ПЛК) працює над перекладами літургійних текстів із 2007 р., а особливо ця співпраця інтенсифікувалася за останні п’ять років. За цей час на прохання Синоду Єпископів УГКЦ перекладачі підготували переклад Молитовного Псалтиря і Божественних Літургій св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого і Передосвячених Дарів. Окрім цього, ми підготували переклад змінних частин (стихир) Тріоді, Мінеї і Октоїха для Літургії Передосвячених Дарів (вид. УКУ, 2009 р.) і «Богослужіння Страсного тижня і Пасхи» (що включає тексти незмінних богослужінь добового кола і всі змінні тексти від Лазаревої суботи до суботи перед Томиною неділею). Згідно з інструкцією про переклад літургійних текстів Патріаршої літургійної комісії, перекладачі готують первинний текст, який відтак представляють ширшому колу рецензентів і редакторів, котрі рецензують текст і пропонують до нього певні корективи чи зміни. Опісля ці тексти подаються на розгляд Главі і Отцю УГКЦ і відтак можуть бути видані для літургійного вжитку в УГКЦ.

Основною проблемою літургійного перекладу є передусім відсутність певної окресленої методології, яку можна було б покласти в основу праці, а відтак і судити про те, наскільки вдалим є певний літургійний текст. Із цією проблемою зіштовхувалися цілі покоління перекладачів від витоків нашої традиції. Серед них були такі, які притримувалися більше духу тексту (як, наприклад, перші переклади літургійних текстів слов’янською мовою IX—XII століть), чи такі, яким ішлося передусім про дослівну відповідність церковнослов’янського тексту грецькому, навіть якщо при цьому втрачалася можливість краще передати зміст оригіналу (як це видно із традиції перекладів після XVII століття).

Працюючи над згаданими перекладами, перекладацька група виробила основні методологічні правила перекладу літургійного тексту, які спробуємо окреслити нижче.

1. Переклад слід здійснювати з мови оригіналу (церковнослов’янської, але з використанням грецького прототексту).

Офіційною літургійною мовою УГКЦ є церковнослов’янська мова, хоча вона в абсолютній більшості випадків вже замінена українською [1]. Тому авторитетним першоджерелом для перекладу літургійного тексту є відповідне його видання церковнослов’янською мовою.

Проте, оскільки церковнослов’янські тексти є перекладом (не завжди вдалим) із грецького оригіналу, під час перекладу обов’язково слід вживати також відповідні тексти грецькою мовою. Для УГКЦ тут особливо цінними є передусім римські грекомовні літургійні видання [2]. Якщо в церковнослов’янському тексті є явні помилки чи неточності, слід дотримуватися правильного читання в грецькому першоджерелі і під час перекладу завжди виділяти такі місця для подальшого розгляду з боку Патріаршої літургійної комісії. Окрім того, знайомство з грецьким оригіналом допомагає побачити поетичні й риторичні особливості текстів, точність їх богословської термінології, багатство всіх можливих образів, алюзій до Святого Письма чи творів Отців Церкви тощо.

Під час перекладів із церковнослов’янської мови необхідно також заглядати в попередні видання УГКЦ передусім тому, що там можуть міститися важливі рубрики, які в новіших виданнях були втрачені або змінені з практичних чи інших міркувань. Отці Другого Ватиканського Собору наголошують на тому, щоб шукати такі втрачені традиції і за необхідності відновлювати їх [3]. Проте перекладачі не повинні впроваджувати жодних змін у перекладений текст на свій розсуд. Такі доповнення, якщо вони справді є цінним скарбом традиції і корисні для оновлення літургійного благочестя, мають бути подані в примітках на розсуд ПЛК і відповідної церковної влади. ПЛК формує пропозиції текстуальних чи уставних змін для їх розгляду і потвердження Патріархом і Синодом.

У візантійській традиції літургійні тексти, написані у високому поетичному і риторичному стилі, рясніють не звичними для пересічної людини словами, зворотами й образами. До компетенції перекладачів здебільшого не входить піддавати ці особливості оригіналу цензурі та змінам, вони мають передусім правильно передати їх українською мовою, користуючись арсеналом її виражальних засобів. Багато візантійських молитовних текстів є шедеврами церковного письменства, і їх переклад у жодному разі не може підлягати невиправданому спрощенню (задля т. зв. зрозумілості й доступності для читача). Тексти Літургії є віровчительними текстами, і їх завданням — запрошувати читача робити зусилля, намагатися глибше усвідомлювати таїнство Бога саме як таїнство, постійно рости до його сприйняття, дедалі глибше єднаючись із Христом у невечірньому дні Його Царства [4]. Дотримуватися цього принципу закликає також Учительський уряд Католицької Церкви в Інструкції про переклади літургійних текстів та Святого Письма «Liturgiam autenticam»: «Навіть якщо й слід уникати виразів, які перешкоджають розумінню через їх надмірну незвичайність або незграбність, літургійні тексти слід розглядати як голос Церкви, яка молиться, а не лише окремих громад чи осіб; тому вони повинні бути вільні від надмірно рабського дотримання звичних способів висловлювання. Справді, якщо в літургійних текстах іноді використовуються слова або вирази, дещо відмінні від звичайної і повсякденної мови, досить часто достатньо факту, що ці тексти запам’яталися і були здатними висловити небесні реалії» (п. 27).

2. Переклад повинен бути здійсненим з офіційних літургійних джерел, якщо такі доступні, з одночаснимурахуванням найкращих доступних науково-критичних видань оригінальних текстів.

Як вже було сказано вище, під час перекладу слід орієнтуватися на офіційні, затверджені компетентною церковною владою видання відповідних текстів церковнослов’янською мовою, які є нормативними для УГКЦ. Водночас слід пам’ятати, що ці видання часто є лише фіксацією літургійних джерел певного періоду (не обов’язково найкращими зразками) і їх не завжди можна сприймати як останнє слово. Слід враховувати величезну кількість новітніх досліджень (джерельних, текстологічних, історичних і богословських) і використовувати їх під час перекладу текстів і рубрик до них. Звісно, будь-які відмінності між новоперекладеним текстом і офіційним textusreceptus УГКЦ (якщо такий існує) слід виділяти і скеровувати на розгляд компетентної церковної влади. Однак слід пам’ятати дві обставини:

А. Рідко яке (або й жодне) давнє видання літургійних текстів (які ми сьогодні розглядаємо як беззаперечне «джерело нашої Традиції») формувалося як остаточне слово, базоване на давніх дослідженнях і довготривалих пошуках «найкращого тексту». Для таких досліджень в ті часи бракувало і матеріалів, і можливостей. Дуже часто наші літургійні видання — це плід компромісів і ad hoc рішень, зумовлених тогочасними історичними обставинами. Сьогодні ми маємо обов’язок не просто відтворювати їх некритично, сліпо дотримуючись «незмінної традиції», а творчо і сумлінно продовжувати і вдосконалювати працю наших попередників, які робили її у набагато менше сприятливих історичних і практичних обставинах, ніж ми.

Б. Відповідальна церковна влада має право і обов’язок у кожній історичній епосі осмислювати своє літургійне життя і максимально адаптувати його до духовних, інтелектуальних і пастирських потреб свого часу. Ми знаємо, що це робили наші попередники, і це можемо та повинні робити і ми. Тому, відповідно до рішення Глави Церкви і Синоду Єпископів, нові переклади можуть містити певні відмінності від раніше прийнятих «офіційних церковнослов’янських текстів», якщо вони виправдані слушними міркуваннями (правильніший оригінальний текст, краще розуміння оригінального тексту, прийняті обрядові зміни, новітні наукові відкриття і т. п.).

3. Переклад повинен враховувати біблійно-патристичні дослідження.

Цей пункт варто пояснити докладніше. Кожна робота з текстом вимагає наукового підходу. Минуле і XXI століття стало свідком незнаного досі розвитку історичних і текстологічних досліджень давніх текстів. Величезний корпус ранньохристиянських, патристичних і візантійських джерел доступний нам в Інтернеті, в якісних наукових виданнях і різноманітних комп’ютерних програмах, що дозволяє зіставляти різні тексти, знаходити між ними подібності й паралелі. Саме тому під час перекладу текстів необхідно користуватися вже готовими дослідженнями історичного, богословського, лінгвістичного та пасторального характеру [5]. Це допоможе уникнути можливих помилок, які з об’єктивних обставин закралися в тексти раніших епох. Посилання на наукові дослідження полегшать зрозуміти певні аспекти перекладу рецензентам чи представникам церковної влади, які відповідальні за апробацію.

Біблійно-патристичний аспект літургійних текстів

Творці літургійних текстів візантійської традиції активно використовували біблійні та святоотцівські джерела. У багатьох випадках навіть дослівні цитати біблійних чи патристичних творів ставали частиною молитви Церкви. Такі паралелі допомагають побачити літургійний текст у контексті проповіді Церкви. Усе ж перекладач має бути дуже уважним і не намагатися «виправити» літургійний текст лише тому, що знайшов розбіжності з біблійним і патристичним варіантом, пам’ятаючи, що «якщо в богослуженні вживається Святе Письмо, то не слід вважати, що автор просто переймає повністю окремі вірші Писання… Він черпає радше зі скарбниці своїх знань Святого Письма і укладає їх власними словами та реченнями. Так його власні піснеспіви набувають певного священного характеру» [6]. Біблійно-патристичні паралелі слід зауважувати і подавати в примітках до перекладеного тексту [7].

4. Переклад повинен бути правильним і перевіреним із богословської точки зору.

Переклад літургійного тексту є дуже відповідальною справою, адже від того як перекладено певне слово, фраза, залежить не лише те, чи вони зрозумілі для слухача (читача), а й те, чи правильно висловлена в цьому тексті жива віра Церкви. Тому перекладачі не можуть жертвувати богословською точністю і глибиною задля того, щоб текст «звучав» зрозуміліше, простіше і доступніше для сучасної людини. Першочерговим завданням є передати живу віру Церкви, глибину і красу її молитви і зв’язок літургійних текстів з іншими джерелами нашої віри (Святим Письмом, постановами Вселенських соборів, писаннями Святих Отців, іконографією, аскетичною традицією Церкви). У вже згаданій інструкції про переклади літургійних і біблійних текстів наголошується: «Слова Святого Писання, як також і інші слова, які мовлять у літургійних богослужіннях, особливо в богослужіннях Таїнств, не є передусім призначені для віддзеркалення внутрішнього схвалення вірними; радше, вони висловлюють правди, які виходять за межі часу і простору. Істинно, через ці слова Бог постійно говорить із нареченою свого улюбленого Сина, Святий Дух впроваджує вірних християн у всі правди і вповні здійснює перебування слова Христового в них, а Церква увічнює і передає все, чим вона є, і все, у що вона вірить, особливо коли вона приносить молитви всіх вірних Богові через Христа у Святому Дусі» (п. 19).

Переклади повинні характеризуватися доступною для вірнуючих мовою, однак водночас вона має відзначатися шляхетністю, красою і доктринальною точністю текстів. Особливо це важливо, коли йдеться про переклад Божественної Літургії, як одного із найважливіших літургійних текстів. Ми намагалися уникати дотеперішніх богословських помилок чи неточностей, зокрема тих, на які вказувалося в різних критичних дослідженнях чи коментарях.

5. Переклад повинен використовувати потенціал і багатство української мови.

Літургійний переклад, крім точності, повинен бути гарним, передавати змістовне і художнє багатство оригінального тексту. Звісно, у намаганнях передати особливості оригіналу необхідно всіляко дотримуватися норм мови, якою його перекладають. Проте під цими нормами слід розуміти не лише правила шкільних підручників, а й живу й багату мову української літератури, шедеврів письменства і зразків перекладацької майстерності. Треба пильно стежити, щоб новотвори, які з’являються, незвичні образи чи вислови, слова чи форми були зафіксовані в найкращих словниках, творах класиків літератури чи майстрів перекладу. І це не лише філософія перекладацької групи при Патріаршій літургійній комісії, це вимога Учительського уряду Церкви, сформульована в Інструкції про літургійні переклади: «Переклад не повинен вкладати цілісне значення оригінального тексту у вужчі рамки. Тут треба уникати зворотів, притаманних комерційним рекламам, політичним чи ідеологічним програмам, мінливій моді і висловів, які можуть бути регіональними відмінностями або багатозначними щодо змісту. Наукові видання, оскільки для них характерні такі тенденції, не слід розглядати як стандарти для літургійного перекладу. З іншого боку, праці, які зазвичай вважаються „класикою“ у певній мові, можуть виявитися корисними для створення відповідного стандарту перекладу, його словникового запасу і використання» (Liturgiam authenticam, 32).

Про вживання архаїзмів. Саме слово «архаїзм» містить корінь грецького αρχη, тобто «початок», «споконвічність», які вказують на те, що тут є бажання звернутися до витоків мови, до більш чистого джерела нашого звернення до Бога. Архаїзми є дуже важливими в літургійній мові, бо вони підкреслюють її сакральність. Однак непомірковане вживання архаїзмів може шкодити розумінню і сприйняттю тексту. Перекладацька група дотримується принципу поділу архаїзмів на три умовні категорії:

А. Архаїзми, які несуть важливе змістове навантаження і які не мають відповідників у сучасній українській мові: «блаженний» (не «щасливий»), «сущий» (не «той, що є»), «возношення» (не піднесення), «плоть» (не завжди «тіло»). Такі архаїзми ми вживаємо досить часто, майже в усіх випадках.

Б. Архаїзми, які несуть важливе естетичне навантаження: «возвеличити», «возсідати», «благодарити», «слава во вишніх Богу», «Єдин Свят», «єси». Такі архаїзми дуже важливі для літургійної мови, оскільки передають поетичність і красу фраз, надають їм небуденного звучання і краще лягають під музику.

В. Неоправдані архаїзми: «жизнь», «душ і тілес», «посіти», «предлежачий». Перекладачі відмовляються від вжитку таких архаїзмів.

6. Переклад повинен враховувати поетичний і музичний компоненти.

Переклад літургійних текстів має бути добре пристосованим до молитовного співу. Перекладачі повинні особливо вважати на те, щоб, дбаючи про однин аспект перекладу (богословська точність, зрозумілість), не зруйнувати іншого суттєвого аспекту: милозвучності, поетичності, придатності до співу. Вони мають докласти всіх зусиль, щоб переклад був справжньою симфонією, співзвуччям богословської точності, поетичності, музичності та зрозумілості. Для досягнення такої симфонії необхідно використовувати все багатство мови, на яку перекладають. З огляду на те, що частина перекладачів (наприклад, А. Шкраб’юк і М. Тимо) є знавцями і досвідченими церковними співцями, цей аспект перекладу перебуває під нашою пильною увагою. Усі тексти, які передбачають музичне виконання, відразу адаптуються до наших традиційних напівів (згодом плануємо видати нотний напівник із використанням наших перекладів, якщо вони будуть затверджені Церквою).

7. Переклад повинен враховувати літургійну практику і попередні здобутки перекладачів.

Перекладачі літургійних текстів мають брати до уваги, що більшість текстів, які вони наново перекладають, уже певний час використовувалися в богослужінні Церкви. З огляду на це слід добре зважувати, щоб безпідставно не змінювати чи ускладнювати текст. Водночас, праці попередніх перекладачів допомагає краще зрозуміти ці тексти, знайти більш вдалі відповідники для перекладу певного вислову і т. д. Слід зауважити, що в нашій роботі ми використовували доробок не лише попередніх перекладачів цих текстів українською мовою (як греко-католицьких, так і православних), а й численні іншомовні переклади (англійські, російські, німецькі, італійські, польські), які часто виконані на високому науковому рівні і дозволяють краще побачити можливі значення оригіналу та варіанти його перекладу.

Справа літургійних перекладів досі залишається актуальною і пріоритетною ділянкою діяльності Патріаршої літургійної комісії. Від того, якими будуть переклади молитовних текстів, значною мірою залежатиме молитовне життя Церкви. Крім того, належно зроблені літургійні переклади є чудовим і дієвим засобом літургійної катехизи. Тому стратегічною метою ПЛК УГКЦ є здійснення якісного перекладу цілого корпусу літургійних текстів, який вживається протягом літургійного року, згідно з приписами уставу.

Тарас Тимо,
викладач Українського католицького університету