Блаженний священномученик Миколай Чарнецький: сім важливих місць формації

27 листопада 2025

Серед великої кількості релігійних діячів Української Греко-Католицької Церкви ХХ ст. чільне місце посідає особа священномученика Миколая Чарнецького, якого Святіший Отець Іван Павло ІІ 27 червня 2001 р. проголосив блаженним. Священномученик Миколай Чарнецький відзначався святістю ще за життя, але став ще більш відомим після відходу до вічності.

Блаженний священномученик Миколай Чарнецький: сім важливих місць формації

У цій публікації висвітлюємо 7 важливих місць формації блаженного священномученика Миколая Чарнецького як священника, ченця, єпископа, а в останні роки життя — ісповідника віри.

1. Родинне середовище

Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківцях, що на Городенківщині (сьогодні Івано-Франківської області) [22, арк. 29; 24, с. 151]. Греко-католицька парафія села Семаківці належала до Городенківського деканату спершу в межах Львівської архиєпархії, а з 1885 р. — в межах Станиславівської єпархії. У селі з 1830 р. функціонував храм Вознесіння Господнього, побудований та освячений у 30-40-х рр. ХІХ ст. [49, s. 98]. Душпастирями села була священнича родина Каратницьких: о. Василь з 1832 по 1861 рр., о. Йосиф з 1861 по 1904 рр. та о. Омелян з 1879 по 1885 рр. [5, с. 658; 48, s. 127; 63, s. 170–171].

Миколай народився в сім’ї Параскеви та Олексія Чарнецьких, окрім нього у родині було ще десятеро дітей. Мати, Параскевія, була дочкою Івана Притоцького та Євдокії (дівоче прізвище невідоме), місцевих селян з присілка Білка, який належав до села Михальче і народилася 1864 р. [21, арк. 34]. Батька Миколая Чарнецького звали Олексій, він народився 1855 р. в с. Семаківцях [20, арк. 38]. Микола Чарнецький був найстаршим серед інших дітей що вижили, старшими за нього були двоє братів — Василь та Іван, які померли у ранньому віці [22, арк. 24; 30, с. 4.].

2. Освітні заклади

Сільські діти того часу не могли сподіватися на велике та світле майбутнє. Як правило, їхні життєві мрії обмежувалися закінченням сільської школи та щоденною копіткою працею коло землі. Ймовірно, такий шлях чекав і на Миколая Чарнецького, проте мусимо підкреслити, що Боже Провидіння змалечку готувало до більшого служіння, а він відчитував знаки Божої інтервенції.

Особливіший вплив на виховання малого Миколая мала дружина місцевого пароха о. Йосифа Каратницького — Марія. За сприянням М. Каратницької у 1890 р. Миколай Чарнецького розпочав навчання у шестерічній школі повітового містечка Товмач (сучасне містечко Тлумач Івано-Франківської обл.), яку закінчив у 1896 р. [3, с. 9].

Однією з найвідоміших гімназій Галичини кінця ХІХ — початку ХХ ст. була Станиславівська з польською мовою викладання. Саме туди, склавши іспити, у 1896 р. вступив Миколай Чарнецький [24, с. 151]. Гімназійний товариш о. Атанасій Тимків характеризував Миколая як такого, який відзначався взірцевою поведінкою, був мовчазним та правдомовним, точним і покірним, а головне, пильним у виконанні своїх обов’язків, зокрема в навчанні [24, с. 152]. Навчання у Станиславівській гімназії Миколай завершив у 1904 р. [7, с. 5; 17, с. 14–43.]. Влітку цього ж року двадцятирічний Миколай самостійно зробив один із найбільших виборів у своєму житті — зголосився кандидатом до священства [40, с. 60].

Студенти Української колегії у Римі, 1908 р. Стоять: третій зліва о. Степан Бахталовський, четвертий Миколай Чарнецький (третій ряд). Джерело: Фотоальбом бл. Миколая Чарнецького «Шлях до святості». Львів: Видавництво «Скриня», 2014.

В останні роки навчання у Станиславівській гімназії Миколай познайомився з о. Григорієм Хомишиним, який згодом став єпископом Станиславівської єпархії. Саме за підтримки та сприянням владики Г. Хомишина М. Чарнецький продовжив свою формацію у Папській Руській колегії при церкві святих Сергія і Вакха в Римі [24, с. 153]. В університеті «De Propaganda Fide» Микола студіював філософію та богослов’я, вивчав інші мови. Приятелями студентських років були Омелян Ковч, Йосиф Коциловський, Леонід Фьодоров, Іван Бучко та інші.

Перебуваючи у Вічному Місті, Миколай не тільки здобував інтелектуальні знання, а й зростав у своєму християнському покликанні, торкаючись до тисячолітньої історії Церкви. Його римська формація завершилась здобуттям докторського ступеня з богослов’я. Успішний захист дисертаційного дослідження відбувся 16 листопада 1909 р. в університеті Урбаніанум, що належав до Конгрегації поширення віри [6, с. 279.].

3. Душпастирське служіння у Станиславові

Після завершення навчання в Римі о. д-р М. Чарнецький у грудні 1910 р. був призначений духівником семінарії у Станиславові та викладачем схоластичної філософії, аскетики та фундаментальної догматики у богословському ліцеї ім. св. Івана Золотоустого. Викладацькою діяльністю Миколай Чарнецький займався до 1919 р. [17, с. 24].

Виконуючи служіння духівника та викладача у Станиславівській семінарії, о. М. Чарнецький був заангажований в інші справи Церкви. Так, у липні 1911 р. був учасником екуменічної зустрічі у м. Велеграді, літом 1912 р. здійснив паломництво до Люрду, а під час Першої світової війни душпастирював у навколишніх селах на околицях Станиславова [38, с. 59–61]. За ревну працю владика Григорій Хомишин 17 січня 1912 р. нагородив о. Миколая Чарнецького почесною відзнакою Католицької Церкви — палериною. Додатково у «Метриці кліру Станиславівської єпархії» відзначено, що Миколая Чарнецького 24 січня 1912 р. було призначено радником єпископської консисторії Станиславівської єпархії (грамота № 309) [17, с. 28].

За спогадами брата-василіянина Йосифа Гротського, коли митрополита Андрея Шептицького було вивезено російськими царськими військами на заслання, то він перед виїздом у вересні 1914 р., перебуваючи в Києві, висвятив на єпископа Й. Боцяна і дав грамоту на єпископські свячення о. М. Чарнецького [46, с. 86]. Проте отець М. Чарнецький став єпископом, але дещо пізніше у 1931 р.

4. Чернеча спільнота Згромадження Найсвятішого Ізбавителя

У 1918 р. о. Миколай Чарнецький познайомився із чернечою спільнотою Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, а вже через рік 15 вересня 1919 р. став ченцем редемптористом [43, с. 45.]. Після першої зустрічі з о. М. Чарнецьким о. Йосиф Схрейверс написав до протоігумена, що сподівається на його вступ: «Я сподіваюся, що духівник Станіславова сам вступить до нас. Він називається Чарнецький, йому 32 роки, римський доктор, професор догматики в семінарії й Станіславові, дуже обізнаний у творчості св. Альфонса й пронизаний його ідеями, знаючи французьку та італійську мови, чоловік дуже побожний і простий, дуже ввічливий та з рівномірним настроєм. Лише він трохи хворобливий і не зможе помагати місіями. Тож, якщо він прийде, я приймаю» [41]. Так, розпочався новий період у житті о. Чарнецького — монашої формації. 16 жовтня 1920 р. новик о. М. Чарнецький на руки о. Й. Схвейреса склав перші чернечі обіти, а 16 вересня 1923 р. — вічні [43, с.47].

У період своєї чернечої формації о. М. Чарнецький два роки душпастирював у Станиславові, з осені 1920 р. до січня 1922 р. В цьому часі спільнота оо. Редемптористів заснувала свій монастир при парафії св. Йосифа. Отець Миколай виконував служіння священника при храмі та духівника для семінарії [29, с. 3].

Збоїска, вересень 1923. Віце-протоігумен о. Йосиф Схрейверс з форматорами та новиками. Сидять: о. Річард Костенобль, о. Йосиф Схрейверс, о. Миколай Чарнецький. Джерело: Фотоальбом бл. Миколая Чарнецького «Шлях до святості». Львів: Видавництво «Скриня», 2014.

З 1922 по 1926 рр. о. Чарнецький проживав у монастирі поблизу Львова, Збоїськах і займався різного роду душпастирською, адміністративною та місіонерською діяльністю. Виконував служіння форматора у спільноті редемптористів, був викладачем, реколектантом, хроністом, перекладачем, секретарем віце-протоігумена, місіонером тощо [43, с. 44–89]. З 1924 р. о. М. Чарнецький почав цікавитися місіонерською діяльністю на територіях, що знаходилися за «сокальським кордоном», тобто на Волині, здійснивши туди першу поїздку разом із своїм співбратом о. Романом Бахталовським.

5. Місійна діяльність на Волині

Після Першої світової війни політична карта світу зазнала суттєвих змін. До відновленої Польської держави були включені території, які тривалий час перебували в складі російської імперії. На цих землях Волині, Полісся, Підляшшя та Білорусі впродовж 1924–1939 рр. реалізовувалася релігійна акція, ініційована Ватиканом, яка увійшла в історію як неоунія. Від самих початків реалізації проекту неоунії, тобто відновлення католицьких парафій східного обряду, було недостатньо духовенства. Неоунія поширювалася під протекторатом духовенства Римо-Католицької Церкви, згодом до неї долучилися представники з посеред греко-католицького духовенства.

Отець Миколай Чарнецький став одним із перших місіонерів східного обряду, який розпочав своє душпастирське служіння на Волині. Офіційно ченці редемптористи отримали запрошення для своєї діяльності у березні 1926 р. від єпископа Луцької дієцезії А. Шельонжека [32, с. 3]. Перший монастир на Волині вони заснували 16 вересня 1926 р. у м. Костополі [31, с. 3]. Місіонери Найсвятішого Ізбавителя здійснювали своє душпастирське служіння у різних місцевостях: Колодному, Ковелі, Берестечку, Кремянці, Почаєві, Шумську, Здолбунові та інших. Отець Чарнецький священнодіяв також серед вихідців із Галичини, які переселилися на північні території після війни. Навколо містечка Костополя функціонували такі колонії переселенців: Антонівка, Олександрівка, Кадобище, Мала Купля, Великі Селища та інші.

11 вересня 1927 р. спільнота редемптористів переїхала на постійне місце проживання до Ковеля [3, с. 111]. Місіонерське служіння о. Чарнецького було надзвичайно складним, щоб об’їхати вірних, необхідно було проводити в дорозі декілька тижнів.

На 1927 р. о. Миколай мав 43 роки життя, але його здоров’я було виснаженим. Отець Бахталовський писав, що на «початку своєї праці на Волині він мав підірване здоров’я через внутрішні духовні змагання і суворе життя в Чині». Місіонерові необхідно було «чимало доріг подолати пішки. Притому він мусить обов’язково нести валізу з усім необхідним до Святої Літургії, уділення Святих Тайн. Окрім того, коли подорож триває цілими тижнями, ще й необхідний одяг. Прийшовши до колонії, треба вдовольнятись убогою гостиною, яку може надати бідний переселенець; спати в одній кімнаті з усією родиною…» [3, с. 100]

Попри фізичне виснаження траплялися непорозуміння із представниками проросійського православ’я, які у різноманітний спосіб намагалися перешкодити переходу їхніх релігійних громад до Католицької Церкви. Однак о. М. Чарнецький не зважав на труднощі і цілковито був заангажований у справу з’єднання. Підтримував тісний зв’язок із митрополитом Андреєм Шептицьким, часто відвідував греко-католицькі спільноти в Галичині та продовжував брати участь у конференціях, що проходили у Велеграді та Пінську. Тематикою цих з’їздів було питання єдності християнської Церкви.

У січні 1931 р. ченця-редепмториста М. Чарнецького було номіновано на єпископа та за бажанням Римського Престолу призначено Апостольським візитатором для Волині, Полісся та Підляшшя. Хіротонія відбулася 8 лютого 1931 р. в Римі, головним святителем був єпископ Григорій Хомишин [35, с. 182; 39, с. 14.]. У квітні 1931 р. владика Миколай Чарнецький прибув до Ковеля і розпочав своє архиєрейське служіння для потреб духовенства та вірних.

Відвідини дитячої захоронки, Альбертин, 17 – 23 липня 1933 р. Після Євхаристійної процесії з дітьми. Джерела: Фотоальбом бл. Миколая Чарнецького «Шлях до святості». Львів: Видавництво «Скриня», 2014.

З 1931 по 1939 рр. єпископ М. Чарнецький був Апостольським візитатором. За цей період владика Чарнецький провізитував понад 50 парафій; взяв участь у ІІ, ІІІ, ІV та V Пінських конференціях; до 20 разів відвідав семінарії (у Дубно, Пінську, Альбертині та Любешові); уділив священничі свячення близько 22 ченцям редемптористам; провів близько 10 реколекцій для чернечих спільнот; за дорученням Апостольської Столиці та Згромадження Найсвятішого Ізбавителя відвідав міста Ірландії, Великої Британії, Австрії, Франції, Бельгії, Чехословаччини, Югославії, Угорщини та інших держав; був учасником Велеградських конгресів; до 10 разів зустрічався з папою Пієм ХІ; був учасником зустрічей із представниками римо-католицького духовенства; відвідував свою чернечу спільноту редемптористів у Галичині, зустрічався з митрополитом А. Шептицьким та іншими єпископами ГКЦ [1; 2; 38, с. 221–222]. Перелік архиєрейського служіння владики М. Чарнецького можна продовжувати, адже його єпископським гаслом були слова Ісуса Христа «щоб усі було одно…» (Іван 17.21), і цій справі він присвятив своє життя. Владика через різноманітні перешкоди так і не став єпископом-ординарієм з усіма повноваженнями, хоч цього так сильно потребували місцеві парафії.

У вересні 1939 р., з початком Другої світової війни, ситуація кардинально змінилася. Ще напередодні воєнних дій єпископ Миколай виїхав з Волині до Львова і вже більше ніколи не зміг повернутися на повірені йому території [4, с. 114]. Через політичні зміни, які наступили внаслідок війни, митрополит Андрей Шептицький 9 жовтня 1939 р. номінував єпископа Чарнецького на екзарха для Волині, Підляшшя, Полісся й Холмщини [34, с. 424]. З серпня 1939 р. по квітень 1945 р. владика М. Чарнецький проживав у монастирі редемптористів по вул. Зибликевича у Львові, анґажувався у релігійне життя Львівської архиєпархії, розпочав викладацьку діяльність у Львівській богословській академії, служив для своєї чернечої спільноти та клопотався в окупаційної влади про своє повернення на Волинь. Однак ані радянська влада, ані німецька не дозволили йому цього зробити [34, с. 42; 44, с. 279; 33, с. 124–125].

6. Тюрми та табори Сибіру

Витяг із анкети арештованого Миколая Чарнецького. Джерело: ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «По звинуваченню Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.) Ф. 6. Т. 4.

З другою окупацією Західної України влітку 1944 р. радянська влада розпочала цілеспрямований процес ліквідації ГКЦ. 11 квітня 1945 р. владику Миколая Чарнецького разом з іншими єрархами було арештовано і етаповано до Києва на слідство та суд. Кримінальна справа № 68069-ФП «за звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст.54–1 „а“ і 54–11 карного кодексу УРСР» була заведена в день арешту і завершена 10 травня 1946 р. проголошенням рішенням Військового Трибуналу про засуд на п’ять років позбавлення волі та три роки заслання [9; 10; 11; 12; 13; 14; 15]. Так розпочалося сибірське десятиліття владики М. Чарнецького у таборах Новосибірська, Маріїнська, Кірова, Печори, Інти, Воркути, Явасу та інших.

Перший термін ув’язнення для владики закінчувався 11 квітня 1950 р., але його справа була переглянута і 8 вересня 1951 р. оголошено черговий вирок про наступних 10 років позбавлення волі. Про подальшу долю владики Чарнецького після вироку 1950 р. дізнаємося вже з матеріалів кримінальної справи № 148465 «за звинуваченням Величковського Василя Володимировича за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР». Відомо, що 8 вересня 1951 р. М. Чарнецький був удруге засуджений спеціальним табірним судом при ДУБРАВЛАГ МВД поселення Явас (Мордовська АРСР) за ст. 58–10 до 10 років позбавлення волі, а 19 липня 1956 р. звільнений рішенням комісії ПВ СРСР згідно з наказом від 24 березня 1956 р. [16, арк. 68–69].

У тюрмах Радянського союзу владика Миколай Чарнецький відбував покарання з багатьма людьми, які після свого звільнення залишили спогади. Так, о. Авксентій Бойчук записав: «Мені оповідав інженер Ґалька з Кракова, який був секретарем українського університету в Подєбрадах на чехах і якого в 1945 р. привезли літаком до Києва, що сидів з єпископом Чарнецьким в одній камері щось три місяці. Коли Ґалька прийшов до моєї камери і ми говорили про Чарнецького, і я в розговорі сказав „єпископ Чарнецький“, Ґалька здивувався, що я ужив слова „єпископ“. І Галька каже, що з Чарнецьким мешкав тільки а тільки, і що не знав, що Чарнецький єпископ… То свідчить о скромності Чарнецького… не раз брали охранники з камери і заставляли замітати подвір’я» [8, с. 34–35].

За час свого ув’язнення з 1945 по 1956 рр. єпископ Миколай Чарнецький побував у 30 різних в’язницях і таборах примусової праці, де кілька разів зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим. Останні роки ув’язнення М. Чарнецький провів у в’язничній лікарні Мордовії [47]. Із політичними змінами у Радянському союзі, які наступили після смерті Сталіна, владику М. Чарнецького 19 липня 1956 р. було звільнено

7. Служіння в умовах тотального контролю та переслідування

Владика Миколай Чарнецький із сусідськими дітьми. Львів, вул. Вечірня, 7. Джерело: Фотоальбом бл. Миколая Чарнецького «Шлях до святості». Львів: Видавництво «Скриня», 2014.

Останні три роки свого життя владика М. Чарнецький проживав у Львові по вул. Вечірній, 7. Заопікувалися хворим єпископом співбрати в монашестві та сестри милосердя св. Вінкентія. З 1956 по 1959 рр. владика М. Чарнецький працював над відновленням діяльності ГКЦ у нелегальних умовах. Ініціював створення таємних семінарій, уділяв пресвітерські свячення, дбав про розвиток чернечих спільнот тощо. Згідно з даними інших дослідників, владика Чарнецький приготував більше десяти кандидатів до священства і їх рукоположив [37, с. 19]. Серед студентів семінарії були відомі в майбутньому діячі підпілля, як єпископ Павло Василик [25, с. 2], священники Василь Вороновський, Михайло Винницький [27, с. 2], Павло Мадяр ЧСВВ, Олександр Легеза, Микола Волосянко [26, с. 2], Євстахій Смаль, Богдан Тодавчик ЧСВВ, Христофор Маргітич ЧСВВ, Михайло Косило [47; 29, с. 6.] та ін.

Незважаючи на можливі труднощі, владика М. Чарнецький у 1956 р. прийняв сміливе й водночас важливе рішення: православні священники могли знову таємно повернутися під його юрисдикцію через накладання епітимії. Крім того, їм навіть було дозволено далі служити греко-католицькій пастві в храмах, які офіційно вважалися православними. Владика приймав переважно старших священників, яких добре знав [23, с. 70].

Преосвященний М. Чарнецький скерував своє архиєрейське служіння і до чернецтва. Після повернення до Львова співпрацював з сестрами милосердя св. Вінкентія, які ним опікувалися аж до смерті. Також доручив о. В. Величковському централізувати монастирі сестер василіянок [45, с. 309]. Василіянські монастирі від початку свого існування були самостійними спільнотами, кожна з яких управлялася ігуменею, а також були в підпорядкуванні місцевого єпископа. Об’єднання монастирів Чину святого Василія Великого під однією Генеральною Управою на чолі з архимандринею за кордоном було здійснено в 1951 р. В Україні в роки комуністичного панування централізація монастирів проходила дуже повільно і складно [45, с. 308]. Саме з ініціативи владики М. Чарнецького відбулося об’єднання монастирів сестер василіянок під керівництвом однієї протоігумені.

Упродовж 1947–1956 рр. монастирі не приймали до своїх спільнот нових членів і сестри не складали вічних обітів, чекаючи на благословення єпископа. З поверненням єрархів ситуація в монастирях змінилася. Так, с. Василія Николайчук ЧСВВ свідчила, що в 1957 р. була прийнята на кандидатуру за дозволом і благословенням саме владики М. Чарнецького [45, с. 308]. Крім того, преосвященний Миколай благословляв на складання вічних обітів сестер з інших чернечих спільнот. За сприянням владики М. Чарнецького 21 квітня 1957 р. в ГКЦ була створена нова чернеча спільнота — Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії [28, с. 7].

Єпископ усвідомлював, що потрібно випрацювати стратегію розвитку Церкви за умов переслідування та жорстокого контролю. При злагодженій співпраці з духовенством вдалося створити нелегальну мережу функціонування релігійних спільнот. 2 квітня 1959 р. на 75 році життя преосвященний владика Миколай Чарнецький відійшов до Небесного Отця [36, с. 78, 83].

Інтереси Церкви та поширення Царства Небесного були пріоритетними у його служінні як священника, єпископа, Апостольського візитатора чи екзарха. Однак в умовах нищення національної свідомості українців радянською владою владика чітко усвідомлював, що Церква має залишатися провідною суспільною інституцією українського народу. І не тільки через стратегію свого розвитку, а й через особисте свідчення кожного охрещеного.

Владика М. Чарнецький плекав та виховував у собі християнські цінності та чесноти. Місце його поховання стало місцем масового паломництва. Уже в перші десятиліття після його відходу лунали голоси про початок беатифікаційного процесу. З легалізацією УГКЦ та з проголошенням незалежності України ієрархія Церкви розпочала підготовку до беатифікаційного процесу владики Миколая Чарнецького та його співмучеників. Врешті 27 червня 2001 р. Святіший Отець Іван Павло ІІ, перебуваючи з візитом в Україні, проголосив Миколая Чарнецького блаженним УГКЦ, представивши його життя як приклад для наслідування, який за жодної історичної епохи не втратить своєї актуальності.

Список використаних джерел:

Баб’як А. Велеградські конгреси в 1907–1936 роках: контекст зародження, перебіг подій та участь у них Греко-Католицької Церкви (част. 1). Релігійно-інформаційна служба України.
Баб’як А. Велеградські конгреси в 1907–1936 роках: контекст зародження, перебіг подій та участь у них Греко-Католицької Церкви (част. 2). Релігійно-інформаційна служба України.
Бахталовський Р. Апостол з’єдинення наших часів. Спогади. Львів: «Добра книжка», 2001. 224 с.
Бахталовський С. — Й. ЧНІ. Николай Чарнецький ЧНІ, Єпископ-Ісповідник. Йорктон, Саскачеван, Канада: Друкарня Голосу Спасителя, 1980. ХХІІ + 281 с.
Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832–1944). Том 1: Адміністрація і парохії: [англійською мовою]. Львів — Київ: КМ Академія, 2004. 1004 с.
Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885–1938): [англ. мовою]. Львів: Місіонер, 2002. 450 с.
Блаженний Миколай Чарнецький — Вінець Господньої любові / упоряд. Р. Брезіцький. Львів: Добра книжка, 2012. 208 с.
Бойчук А. Мій чотиролітній побут в греко-католицькім Духовнім Семінарі в Станиславові: 1909–1913. Перша нотатка. Рукопис. Архівні фонди Музею історії підпільної УГКЦ в с. Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області. 91 с.
Галузевий Державний Архів Служби Безпеки України в Києві (далі — ГДА СБУ). Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 1. 298 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 2. 309 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 3. 212 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.) Ф. 6. Т. 4. 288 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 5. 265 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича, Будки Никити Михайловича за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 6. 292 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. — 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 7. 299 арк.
ГДА СБУ. Кримінальна справа № 148465 «За звинуваченням Величковського Василя Володимировича за ст. 54–1 „а“ і 54–11 Карного
Делятинський Р. Життя і служіння Миколая Чарнецького у Станиславові (1910–1922). «Шлях до святості» — життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції / упорядник Р. Піх. Львів: Скриня, 2014. С. 14–43.
ДАІФО. Ф. 504. Оп. 1. Спр. 330 б. Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 рр., м. Станиславів, т. 2. 199 арк.
ДАІФО. Ф. 504. Оп. 1. Спр. 330 д. Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 рр., м. Станиславів, т. 5. 201 арк.
ДАІФО. Ф. 631. Колекція метричних книг церков, костелів, синагог Станіславського воєводства реєстрації народжень, шлюбів та смертей. Оп. 1. Спр. 149. Метрична книга церкви реєстрації народжень с. Семаківці, 5 грудня 1839–16 березня 1877 рр. 95 арк.
ДАІФО. Ф. 631. Оп. 1. Спр. 151. Метрична книга церкви реєстрації шлюбів с. Семаківці, 06 червня 1860–06 жовтня 1918 рр. 48 арк.
ДАІФО. Ф. 631. Оп. 13. Спр. 72. Метрична книга церкви реєстрації народження, шлюбу та смерті с. Семаківці, 6 січня 1876–19 грудня 1943 рр. 336 арк.
Доброєр О. Католицька Церква в Україні. 2001 рік. Статистика, аналізи, коментарі. Київ: Кайрос, 2001. 260 с.
Жаровська О. Випробувані, як золото в горнилі. Книга 1. Львів: Колесо, 2013. 208 с.
Інтерв’ю з владикою Павлом Василиком, від 22.10.1996 р., м. Коломия. Інтерв’юер Л. Купчик. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-455. с. С. 16.
Інтерв’ю з о. Миколою Волосянко, від 14.06.1993 р., м. Львів. Інтерв’юер С. Смолюк. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-151. с. С. 2.
Інтерв’ю з с. Аполонією Анною Винницькою ЧСВВ, від 02.01.1998 р., м. Львів, Зимна Вода. Інтерв’юер Л. Проців. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-645.… с. С. 2.
Інтерв’ю з с. Рафаїлою Ольгою Кулиняк Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії, від 12.03.1994 р., м. Івано-Франківськ. Інтерв’юер Н. Павликівська. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-353. с. С. 7.
Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2020. Рік 3. № 1 (7). 4 с.
Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2020. Рік 3. № 4 (10). 8 с.
Історичний Вісник. Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2024. Рік 7. № 1 (41). 12 с.
Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2024. Рік 7. № 2 (42). 12 с.
Кащак І. Виховання Українського Греко-Католицького Священика (1882–1946) / переклад з англ. О. Шпунт. Львів: Свічадо, 2007. 232 с.
Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / пер. з фр. Я. Кравець. Вид.2-ге, виправл. Львів: Свічадо, 2014. 490 с.
Курилас Б. Преосвященний Николай Чарнецький, ЧНІ. Єпископський візитатор. Ювілейний альманах оо. Редемтористів 1906–1956 років. Йорктон, 1956. № 9. С. 177–182.
Лебедович І. З мартирології духовенства Західної України. Філадельфія, 1978. 105 с.
Маттеі Дж. Україна — земля мучеників: героїчні свідчення блаженних мучеників, проголошених Папою Іоаном Павлом II у Львові, під час його історичного паломництва / пер. з. італ. о. О. Лісовського. Жовква: Місіонер, 2014. 196 с.
Мельничук В., Маслій (О). А. Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884–1959): історичний портрет. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2024. 288 с.
Оприско В. Чудо життя і смерті владики Миколая Чарнецького, ЧНІ. Львів: Добра книжка, 1998. 32 с.
Пекар А. Ісповідники віри нашої сучасності. Причинок до мартиролога Української Католицької Церкви під совітами. Львів: Місіонер, 2001. 288 с.
Піх Р. Редемптористи в Уневі. Львівська провінція Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористи).
Піх Р. Життєві дати блаженного владики Миколая Чарнецького. «Шлях до святості» — життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції. Упорядник Піх Р. Львів: Скриня, 2014. С. 202–249.
Піх Р. Служіння і обов’язки Миколая Чарнецького у Львівській віце-провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. «Шлях до святості» — життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції. Упорядник Піх Р. Львів: Скриня, 2014. С. 44–88.
Протоколи засідань Львівських Архієпархіальних соборів 1940–1944 рр. Протоколи засідань підготовчих та урочистих сесій / упорядник А. Баб’як. Львів: В-во ОО. Василіян «Місіонер», 2000. 420 с.
Сало С., с. ЧСВВ. Провінція Пресвятої Тройці Сестер Чину Святого Василія Великого: нариси з історії. Жовква: Місіонер, 2012. Т. 1. 432 с.
Скакун Р. Життя в тіні великого Митрополита: брат Йосиф Ґродський і його спогади. Львів: Видавництво Українського католицького університету 2020. 316 с.
«Шлях до святості» — життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції / упорядник Р. Піх. Львів: Скриня, 2014. 252 с.
Schematismus universi venerabilis cleri Archidioeceseos Metropolitanae graeco-catcholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1836. Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1836. 386s.
Schematismus universi venerabilis cleri Archidioeceseos Metropolitanae graeco-catcholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1861. Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1861. 272s.