СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Білоруське суспільство жахнулося від того, що відбувається», — отець Євген Усошин, священик БГКЦ
У Білорусі тривають масштабні протести, страйки і протистояння із тим, що уже називають «режимом Лукашенка». Українці — громадянське суспільство, церковні спільноти, діячі культури — солідарні з білорусами у відстоювання прав, свобод і цінностей, зокрема, й тому, що самі проходять цей шлях. У програмі «Добра розмова» з Тарасом Бабенчуком отець Євген Усошин, канцлер Курії Апостольського візитатора для греко-католиків у Білорусі, розповів про служіння Церкви у цей кризовий час.
Загалом ситуація у Білорусі набуває рис системної кризи влади, і події кожного наступного дня лише підтверджують це. Безпрецедентна жорстокість силовиків, переслідування і ув’язнення учасників мирних акцій, катування у камерах і смерті людей породили спротив уже не лише щодо самого Лукашенка, а й щодо створеної ним системи «поліцейської держави». Зважаючи на все, ведеться потужна інвазія в інформаційний простір прокремлівських меседжів, політики і політологи говорять про підтримку Лукашенка з Москви.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав від імені духовенства і вірних, ще на початку масових протестів у Білорусі висловив слова братерської солідарності і молитовної близькості єпископату і духовенству Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков Білорусі, і закликав вірних УГКЦ до щоденної молитви за білоруський народ. Підтримку Білорусі висловили також Папа Франциск та інші духовні лідери у світі.
Позиція Церкви — бути зі своїм народом
«Ми вражені кількістю людей, які вийшли і продовжують виходити на мирні протести, як і вражені жорстокістю силовиків, — каже отець Євген Усошин. — Позиція Церкви у таких обставинах завжди однакова — бути зі своїм народом. Ми молимося за мир і справедливість, молимося, щоб не було речей, які загрожують не лише спокою, виходимо разом з людьми на акції протесту… Наші священники і семінаристи допомагають людям, які постраждали — зокрема, добиваються відвідин заарештованих. У цих обставинах важлива й поміч словом: люди шукають відповідей на складні питання і потребують духовної підтримки, доброї новини, яку в цих важких обставинах може нести священник».
Люди ставлять питання про природу зла
Отець Євген каже, що питання від людей — можливо, найскладніші за весь час його служіння, тому що це питання про природу зла, про те, чому все відбувається так, як відбувається.
«Неможливо відповісти всім однаково, тому що люди, які їх ставлять, є різними, і не всі є віруючими. І, щоб хоча б почати пояснювати, кажу: причина — в людському гріху, з якого виростає зло і несправедливість. Але коли віруюча людина питає — чому все так, у деяких випадках я мусив починати з мовчання, бо не знав, що відповісти… Пояснити зло дуже важко, і я пробував почати з пояснення добра: що Ісус, який приходив на землю у людській подобі, пов’язаний із кожною людиною і кожному дав надію на любов і участь у Бозі… Так, я починав з цього — з добра і віри, і оминав питання — чому в житті є зло».
«З’явилася велика рана народу, яку потрібно лікувати…»
Отець Євген розповідає про екуменічні молитви представників різних конфесій і Церков, які проводяться зараз у Мінську й інших містах Білорусі.
«Як представник Греко-Католицької Церкви Білорусі ділюся власними відчуттями і спостереженнями, які базуються на заявах представників і Римо-Католицької Церкви, і Православної. Всі розуміють, що відбувається щось недобре, що з’явилася велика рана народу, яку потрібно лікувати. Закликають до припинення насилля всі. І є відчуття, що білоруське суспільство не розділене — воно жахнулося від того, що відбувається… Люди різних поглядів, представники різних Церков розуміють, що у суспільстві і державі відбувається щось недобре…»
Про те, як лікувати ці рани, напевно, потрібно говорити вже і зараз, хоча, зважаючи на все, ці болі і рани у білорусів на шляху відстоювання своєї свободи тільки почалися, й попереду — довгий шлях. Як і в українців, які йдуть ним, через кров і втрати, уже сьомий рік.
«Так, це питання ми тільки ставимо собі. І відповідей ще немає, їх треба шукати… Але головне, на що вони мають спиратися, — це справедливість і милосердя, без них по-справжньому нічого не відбудеться. Справедливість означає віддати кожному належне, а милосердя означає каяття, покаяння».
Греко-Католицька Церква Білорусі: історія
У розмові йшлося і про Білоруську Греко-Католицьку Церкву як таку, що входить до Конгрегації східних церков у Римі, і якою опікується Апостольський візитатор. Сьогодні це архимандрит Сергій Гаєк. ГКЦ Білорусі має довгу і важку історію, і її сучасне становище значно відрізняється від становища, наприклад, УГКЦ. До слова, в історії Білоруської ГКЦ також вписане ім’я Митрополита Андрея Шептицького.
«Українцям в Галичині свого часу поталанило більше, тому що у часи розділу Польщі у 1830-х роках ці землі відійшли до Австро-Угорщини, а не до Російської імперії, як землі Білорусі, — пояснює отець Євген. — УГКЦ була визнана, мала свободу діяльності і навіть підтримку Відня, в Російській імперії всі греко-католицькі структури були фактично ліквідовані, і, починаючи з 1839 року, були змушені приєднуватися до тоді державної Православної Церкви… З тих часів було кілька спроб відновлення Греко-Католицької Церкви у Білорусі. Одна із таких спроб була на початку ХХ століття і пов’язана із святої пам’яті Митрополитом Андреєм Шептицьким, який виступив духовним і матеріальним спонсором руху відродження Греко-Католицької Церкви у Білорусі. Все пішло трохи не за його задумом, але у міжвоєнний час, у 20-30-ті роки, на заході Білорусі було близько 30 парафій, які повернулися до своєї віри. Ця спроба закінчилася після Другої Світової війни, з приходом радянської влади. Втретє Білоруська ГКЦ відродилася на початку 90-х років, коли греко-католики знову почали триматися громадою. Тож уже 30 років у більшості великих міст Білорусі є греко-католицькі громади, хоча й не такі чисельні, як в Україні».
За матеріалами Живого радіо «Воскресіння»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
