СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви10 думок з енцикліки Папи Франциска «Laudato Si’»
У День молитви в наміренні збереження створіння, що з ініціативи Папи Франциска відзначався 1 вересня, пропонуємо вашій увазі обрані думки з першої у світі екологічної енцикліки Святішого Отця Папи Франциска «Laudato Si’», що побачила світ у 2015 році.
1. Наша сестра-земля сьогодні ридає
Сьогодні наша сестра [земля] ридає, бо ми завдали їй шкоди своїми зловживаннями та безвідповідальним використанням дарів, якими її нагородив Господь. Ми дійшли до того, що вважаємо себе її володарями і хазяями, які мають право розграбовувати її, коли заманеться. Насильство, що зачаїлося в наших уражених гріхом серцях, знаходить відображення у симптомах захворювання, що проявляється в землі, воді, повітрі та живих істотах. Ось чому сама земля, пригноблена і спустошена, опинилася серед найбільш беззахисних і зневажених бідняків; вона «стогне і разом страждає в тяжких муках» (Рим. 8, 22). Ми забули, що самі створені із земного пороху (пор. Бут. 2,7); наші тіла створені з елементів планети, ми дихаємо її повітрям, а її вода живить нас і відновлює сили (п. 2).
2. Закохатись у природу, як святий Франциск
Святий Франциск допомагає нам зрозуміти, що інтегральна екологія вимагає відкритості до категорій, які перебувають за межами мови математики і біології, і показує нам саму суть того, що означає бути людиною. Він поводився, як усі ми, коли закохуємось: щоразу, як він дивився на сонце, місяць або найменшу тварину, починав співати, залучаючи всіх істот у пісню прослави. Він спілкувався зі всім створінням, навіть проповідував до квітів, запрошуючи їх «хвалити Господа так, ніби вони наділені розумом». Його сприйняття навколишнього світу було більш ніж просто інтелектуальною оцінкою чи економічним підрахунком, бо для нього кожнісінька істота була сестрою, поєднаною з ним зв’язком любові. Ось чому він вважав своїм покликанням дбати про все, що існує. Його учень, святий Бонавентура, каже нам, що, «роздумуючи над першоджерелом усіх речей, переповнений ще більшою благочестивістю, він називав створіння, навіть найменші, своїм „братом“ або „сестрою“.
Таке переконання не можна відкидати як наївний романтизм, оскільки воно впливає на рішення, що визначають нашу поведінку. Якщо ми не будемо ставитися до природи й довкілля з благоговінням і захопленням, якщо ми більше не будемо спілкуватися мовою братерства та краси у стосунках зі світом, наше ставлення перетвориться на ставлення володарів, споживачів, жорстоких експлуататорів, які не здатні обмежити свої потреби. Натомість, якщо ми відчуватимемо тісний зв’язок зі всім, що існує, — стриманість і турбота прийдуть до нас самі собою. Бідність і простота святого Франциска були не показним аскетизмом, а чимось більш радикальним: відмовою перетворити світ на об’єкт, який потрібно лише використовувати й контролювати (п. 11).
3. Бог розмовляє з нами через природу
Навіть більше, святий Франциск, залишаючись відданим Святому Письму, пропонує сприймати природу як чудову книгу, через яку Бог розмовляє з нами і показує свою безмежну красу і доброту: «Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Мудр. 13, 5), і «невидиме ж його, після створення світу, роздумування над творами стає видимим: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання» (Рим. 1, 20). Через це Франциск попросив, щоб частину монастирського саду не обробляли, аби там росли дикі квіти і трави, і ті, хто їх побачить, зводили свої очі до Бога — Творця такої краси. Світ — це щось більше за проблему, яку треба вирішити, це радше велична таємниця, яку треба споглядати з радістю і похвалою (п. 12).
4. Кожна людина — результат Божого помислу
Не повторюючи всього богослов’я творіння, можемо запитати, що видатні біблійні розповіді кажуть про відносини між людьми та світом. У першій розповіді про творіння — Книзі Буття — Господній задум включає створення людства. Створивши чоловіка і жінку, «побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут. 1, 31). Біблія вчить, що кожна людина створена з любові за образом та подобою Божою (пор. Бут. 1, 26). Це вказує на величну гідність кожної людини, «яка є не просто чимось, а кимось. Вона здатна до самопізнання, витримки, вона без перешкод віддає себе і вступає у спільноту з іншими людьми». Святий Іван Павло II стверджував, що особлива любов Творця до кожної людини «наділяє цю людину безмежною гідністю». Ті з нас, хто присвятив себе захисту людської гідності, вбачають найглибші основи такого служіння у християнській вірі. Наскільки чудово знати, що жодне людське життя не загубиться десь серед безнадійного хаосу, у світі, де панує простий випадок або постійна циклічність явищ! Творець може сказати кожному з нас: «Перш ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе» (Єр. 1, 5). Нас зачали в серці Господа, а тому «кожен з нас є результатом Божого помислу. Ми всі існуємо за волею Божою, нас усіх люблять, кожен із нас потрібен» (п. 65).
5. Руйнування трьох основних зв’язків
Розповіді про творіння у Книзі Буття у символічній і наративній формі містять глибоке вчення про людське існування та його історичну дійсність. Вони говорять про те, що людське життя засноване на трьох фундаментальних та близько між собою пов’язаних зв’язках: з Богом, з ближнім та з самою землею. Біблія каже, що ці три основні зв’язки зруйновано як ззовні, так і всередині нас. Цей розрив є гріхом. Гармонію між Творцем, людством та створінням як єдиним цілим зруйнувало наше перебирання на себе ролі Господа та небажання визнавати обмеженість людської природи. Це, своєю чергою, спотворило наш мандат на «підпорядковування» собі землі (пор. Бут. 1, 28), «порання і догляд її» (пор. Бут. 2, 15). Як наслідок, колись гармонійні стосунки між людьми та природою стали конфліктними (пор. Бут. 3, 17–19). Тому важливо, щоб гармонія, в якій святий Франциск Асизький жив зі всіма створіннями, сприймалась як спосіб подолати цей розрив. Святий Бонавентура вважав, що через вселенське примирення зі всіма створіннями святий Франциск певним чином повернувся до стану первісної невинності. Це зовсім не схоже на нашу сьогоднішню ситуацію, коли гріх у всій повноті своєї деструктивної сили проявляється у війнах, різних формах жорстокості і насильства, ігноруванні найбільш слабких і злочинах проти природи (п. 66).
6. Підпорядкування землі — це не безжальна експлуатація
Ми — не Бог. Земля існувала до нас, і її дали нам. Таким чином можна відповісти на обвинувачення, що юдейсько-християнське мислення на основі історії про створення світу, в якій людині дозволяється «підпорядковувати собі землю» (пор. Бут. 1, 28), заохотило нестримну експлуатацію природи, зображуючи людину як домінуючу та руйнівну за своєю природою. Це не те тлумачення Біблії, яке дає Церква. Хоча ми, християни, і справді часом неправильно тлумачили Святе Письмо, однак сьогодні ми повинні рішуче відкидати уявлення, відповідно до якого те, що ми створені за образом Божим та маємо право підпорядковувати собі землю, виправдовує цілковите домінування над іншими істотами. Біблійні тексти слід читати в ширшому контексті, з правильним тлумаченням, усвідомлюючи, що вони кажуть нам «порати і доглядати» сад світу (пор. Бут. 2, 15). «Порати» означає вирощувати рослини, орати або обробляти, а «доглядати» означає дбати, захищати, наглядати і зберігати. Йдеться про відносини взаємної відповідальності між людьми та природою. Кожна спільнота може взяти з земних щедрот стільки, скільки їй потрібно для існування, однак вона також зобов’язана захищати землю і забезпечувати її родючість для прийдешніх поколінь. «Господня є земля» (Пс. 24, 1); йому належить «земля й усе, що на ній» (Втор. 10, 14). Таким чином Господь відкидає будь-які претензії на одноосібну власність: «А землі не продаватимете назавжди, бо земля моя. Ви ж приходні й комірники в мене» (Лев. 25, 23) (п. 67).
7. Відповідальність людини за землю
Ця відповідальність за Господню землю означає, що люди, наділені розумом, повинні поважати закони природи та зважати на делікатну рівновагу, що існує між створіннями на землі, «бо Він повелів, і створились. Поставив їх навіки-вічні і дав закон, який не перейде» (Пс. 148, 5 б-6). У біблійних законах йдеться не лише про стосунки між людьми, але й з іншими живими істотами. «Коли побачиш одноплемінникового осла чи вола, що впаде на дорозі, ти їх не залишиш, а старанно допоможеш йому піднятися. (…) Коли трапиться тобі по дорозі пташине гніздо на якомусь дереві або на землі з пташенятами або яйцями, і мати сидить на пташенятах чи яйцях, не бери матері з маленькими» (Втор. 22, 4.6). Аналогічно вислів «сьомого дня відпочинеш» стосується не лише людини, але й «щоб перепочив і віл твій, і осел твій» (Вих. 23, 12). Очевидно, що в Біблії немає місця для тиранічного антропоцентризму, що не піклується про інші створіння (п. 68).
8. Інші живі істоти — цінні в Божих очах
Окрім обов’язку відповідально використовувати дари землі, ми також повинні усвідомити, що інші живі істоти також мають цінність в очах Господа: «Самим своїм існуванням вони благословлять і славлять Його», і справді, «Господь радіє творами своїми» (Пс. 104, 31). Наділені унікальною гідністю і даром розуму, ми повинні поважати створіння та його природні закони, бо «Господь мудрістю заснував землю» (Прип. 3, 19). Сьогодні Церква не вчить, що всі інші створіння цілком підпорядковуються благу людини, так, ніби вони не мають власної цінності і з ними можна поводитися як заманеться. Німецькі єпископи навчають: коли йдеться про інших створінь, «ми можемо говорити про пріоритет бути над бути корисним». Катехизм чітко й рішуче критикує викривлений антропоцентризм: «Кожне створіння має свою власну доброту та досконалість… Різноманітні створіння, задумані Богом у їх власному бутті, віддзеркалюють, кожне на свій лад, промінь безмежної Божої мудрості і доброти. Саме тому людина повинна поважати власну доброту кожного створіння, щоб уникнути невпорядкованого використання речей» (п. 69).
9. Загроза вбачати у природі лише джерело прибутку
І все ж було б неправильно вбачати в інших живих істотах лише об’єкти, над якими людина обов’язково повинна домінувати. Коли природу бачать лише як джерело прибутку, це має серйозні наслідки для суспільства. Позиція «хто сильний, того і правда» стала причиною величезної нерівності, несправедливості та жорстокості проти більшості людства, оскільки ресурси опиняються в руках тих, хто прийшов першим, або тих, у кого більше влади: переможець забирає все. Протилежними до цієї моделі є ідеали гармонії, справедливості, братерства та миру, які проповідував Ісус. Ось що Він казав про сучасну йому владу: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великим, нехай буде вам слугою» (Мт. 20, 25–26) (п. 82).
10. Побачити себе у зв’язку з іншими створіннями
Акцент на тому, що кожна людина — це образ Божий, не повинен змушувати нас ігнорувати той факт, що кожне творіння має власне призначення. Жодне не є зайвим. Цілий матеріальний всесвіт промовляє про любов Бога, Його безмежну ніжність до нас. Земля, вода, гори — все це ласка Господня. Історія нашої дружби з Богом завжди була пов’язана з певними місцями, які мають глибоко особисте значення; ми всі пам’ятаємо такі місця, і повертатися в думках до цих спогадів для нас дуже корисно. Кожен, хто виріс у горах або любив сидіти біля джерела, п’ючи воду, або грався на майданчику у своєму мікрорайоні, повертаючись у ці місця, має шанс відновити власну ідентичність. Бог написав безцінну книгу, літерами якої є «безліч створінь, що існують у всесвіті». Канадські єпископи справедливо зазначили, що жодне створіння не можна ігнорувати як об’явлення Бога: «Від безмежних краєвидів до найслабшої форми життя природа є постійним джерелом захоплення та благоговіння. Вона також є постійним об’явленням божественного». Єпископи Японії висловили цікаву думку, що стимулює до роздумів: «Відчувати, як кожне створіння співає гімн своєму існуванню, означає жити радісно, в любові і надії Божій». Такі роздуми про створіння допомагають нам побачити у кожній речі вчення, яке Господь хоче нам передати: «Для віруючого роздумувати над творінням означає чути послання, прислухатися до парадоксального голосу тишини». Можемо сказати, що «разом з безпосереднім одкровенням, що міститься у Святому Письмі, Бог об’являється також у сяйві сонця та настанні ночі». Звертаючи увагу на ці прояви, ми вчимося бачити себе у зв’язку з іншими творінями: «Я виражаю себе через вираження світу; у своїй спробі дешифрувати святість світу я відкриваю свою святість» (пп. 84–85).
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
