Владика Венедикт Алексійчук завершив Великопосні реколекції у Філадельфійській архиєпархії

«Усе можливо тому, хто вірує.

В різні періоди життя ми маємо різне бачення щодо нас і щодо інших. Особливо щодо інших ми любимо мати стереотипи, це нам полегшує життя. Та заслуговує довіри, а та не заслуговує. Та добра, а та є зла. Той є мені приятелем, а інший ні. Той, хто є мені другом, близькою людиною, та сама особа для когось є ворогом. Та сама особа є для когось важливою, цінною і в той самий час для когось — особа, яку важко сприймати. В кожній людині є зранена природа, зло. Але також кожна людина через ласку, благодать Божу є здатна до неймовірно великих речей. Коли ми в Церкві говоримо про святих людей, вони мали ту саму природу, що ми, гріховні. Вони ходили, як ми, до Сповіді. В кожній людині є щось божественне, святе і в кожній людині є схильність до гріха.

Скільки разів в житті ми робили собі різноманітні постанови: «з понеділка», «з 1-го числа», «з Нового року». Часто ми ці постанови дотримували день чи два, тиждень, два тижні, а потім ми ставали безпорадні, ми ставали не здатні щось зробити. Наше життя — між двома сторонами: схиляємось в одну сторону і прагнемо щиро змінити себе, а з іншої сторони проходить час і чомусь воно не працює. Інколи в своїй сфері діяльності ми розвиваємось, здобуваємо новий досвід, а от в церковному, духовному житті щось нам «не йде». Впродовж життя ми коливаємось від того, що нам щось не вдається, до того, що ми здатні робити надзвичайні діла. І так все життя: з однієї крайності в іншу, від знеохоти і опускання рук до заохочення і натхнення щось зробити.

Виникає питання: «чому не йде?». Чому я не можу дати собі ради з тими чи іншими спокусами, випробуваннями?

Відповідь: бо я не можу дати собі ради з тим чи іншим і це нормальний стан, коли я це усвідомлюю: свою безпомічність і безпорадність.

Коли відбувається зустріч людини з Богом — зустріч немічності, людської слабкості з всемогутністю Божою — Бог робить великі чуда, оздоровлює, коли людина довіряє Йому.

Отож, святі є такими ж людьми як ми, але вони дозволяли Богу діяти через них. Це є дуже важливо у нашому християнському житті не боятись визнавати свої гріхи, свою неміч, слабкість, безпорадність і приходити до Господа. Тоді Господь може творити великі чуда через мене.

Нашою помилкою є дивитись на себе через призму наших невдач, помилок. Нас можуть надихати якісь проповіді в Церкві, якісь книги, може Господь дати якесь натхнення в молитві, але нам не віриться, що я можу стати інакшим. Хтось — так, я не є проти; колись були святі — це правда; митрополит Андрей робив великі справи — це правда; але я? я можу? Це найбільший обман диявола, який він приносить у нашу свідомість. Так, ми співаємо, що «Христос смертю смерть подолав», але ми в це не віримо і закінчуємо «і нам дарував життя вічне», але ми в це не віримо. Ми не віримо в те, що я можу жити досконало. Через те, що я мав безліч гріхів, падінь, невдач, на рівні духовному я пішов до Сповіді, покаявся, отримав прощення, але на рівні психологічному, психосоматичному я не вірю, що я можу змінитися, бо ж я знаю себе. Це негативна пам’ять, негативний стереотип про себе, який не дає нам змінитися. Чому? Бо я сам хочу змінитися. Чому ми мали ті чи інші невдачі, помилки, які знову і знову повторюємо? Бо Я хочу змінитись. Але потрібно визнати свої помилки і тоді Бог робить чуда. В нашому житті є багато ситуацій, які видаються безвихідними, в яких Бог діяв і допомагав, але в нас коротка пам’ять і ми про це забуваємо. Ми приходимо до Нього в стані відчаю, що ніхто не може нічого змінити і Бог творить чудо, бо Бог любить нас. Але ми забуваємо про це і знову починаємо жити самі, самі стараємось змінитись, але бачимо, це не вдається.

Молитва — це найбільше місце зцілення, бо ми зустрічаємось із Джерелом зцілення, з Богом. Але проблема наших молитов, що ми не віримо в те, що ми говоримо. Можливо не те, що не віримо, але не звертаємо увагу, не свідомі. Ми роками промовляємо молитву «Отче Наш», але чи ми усвідомлюємо, що Бог є нашим Отцем? Коли б ми усвідомили, що всі обмеження є в нашій голові, бо Бог є безмежним. В християнстві є багато речей незбагненних, але маємо усвідомити все, що Бог дає чи допускає, Він абсолютно все це робить з любові до мене. Важливо вбачати Бога, Який діє в нашому житті. Принесімо наші виклики і проблеми Богові, не стараймось вирішити це все самі. Станьмо перед Богом в правді, перестаньмо грати перед Ним роль праведних чи грішних, але прийдімо такі, як ми є і Бог зцілить, допоможе, бо Бог любить кожного з нас. Але насильно Він нас не змінить, якщо ми самі цього з глибини серця не захочемо».