Владика Венедикт Алексійчук: Чого Бог насправді від нас очікує?

3 квітня 2021

Владика Венедикт Алексійчук, правлячий архиєрей Єпархії Святого Миколая із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), продовжує духовні роздуми над спадщиною Унівського старця Олександра Кіляра, а саме над його твором «Христологія».

Владика Венедикт Алексійчук: Чого Бог насправді від нас очікує?

«Для Ісуса Бог не був стабільним станом досконалості, як для греків. Тому для них людська досконалість означала досягнення гармонії внутрішніх функцій ― ума, розуму, серця, почуттів, інтуїції та пам’яті. Той досконалий онтологічний стан греки називали добрим. Тобто Бог людськими термінами.

Викорінення пристрастей, розвиток чеснот досягали цієї цілі. Очікувалося, що це приведе людину до внутрішнього стану рівноваги. Цю рівновагу називали «апатією» ― суміжний еквівалент до стану метафізичної досконалості язичницькими термінами Бога».

Навіть тепер, дивлячись на людей, хто не хоче бути кращим? Звичайно, кожен має власні критерії кращості та кожен хоче в тій чи іншій ділянці зростати та вдосконалюватися.

Коли ми говоримо про людей віруючих, то вони також часто прагнуть досконалості. Христос також сказав: «будьте досконалі». Та чим відрізняється досконалість, якої прагнули греки від християнської досконалості? Вони сподівалися, що самі, своїми зусиллями, стараннями, аскезою змінять себе, стануть кращими. У християнському розумінні це діє по-іншому. Так, ми повинні докладати зусилля, та мусимо пам’ятати, що Бог дарував нам життя в досконалості. Ми здатні в Бозі досягати досконалості. І цей момент дуже важливий.

Все можу в Господі. Не питання чи переживаю кризу, депресію, ― це мої обмеження, а в Бозі вже маю дароване cпасіння. Тому маємо розуміти християнську досконалість.

«Викорінення пристрастей і розвиток чеснот було також в основі Ісусової духовості. Та водночас вони були тільки поступовими етапами до більш надприродного стану. Відповідно до цього, пристрасті були злом., завданим особистості Бога. Вони називаються гріхом. Гріх ― це відхилення від волі способу і природи, а в своїй суті від Духа Божого. Розділення було спричинене людьми».

Гріх ― це коли ми відходимо від Бога і самі починаємо вирішувати, що для нас добре. Ми знаємо, як Люцифер відійшов від Бога, бо сам хотів визначати, що є добро, а що є зло. Він хотів бути першопричиною добра. Те саме зробили Адам і Єва. Не питання в яблукові, яке з’їли, а в тому, що самі хотіли визначати, що є добро, а що ― зло.

Також і ми: ніколи не робимо гріха, бо хочемо його робити. А чинимо його, бо вважаємо, що в той момент для нас це буде добре., корисне, важливе. А потім бачимо, як ми є обмануті дияволом.

Гріх ― це віддалення від Бога. Коли пробуємо писати сценарій свого життя самі. Це дуже добре видно в «Притчі про блудного сина». Господь каже: хочете спробувати ― пробуйте. Ми знаємо, скільки разів у житті робили це.

Святі шукали Бога, Його волі і доходили о досконалості.

«Бог ніколи не перестає любити, навіть якщо особа грішить».

Погляньте на наші стосунки з іншими. Це завжди драма. Коли хтось нас любить ― ми маємо любити, коли хтось нам зробив добро ― треба віддячитися, коли з нами добре повелися, то й ми маємо допомогти. Ми дуже залежні одні від одних.

Та коли нам хтось вчинить зло, то ми відповідаємо тим самим. Ми на добро відповідаємо добром, а на зло ― злом.

А Бог не залежний від того, що ми робимо. Ми своїми гріхами не можемо керувати Богом. Навіть коли каже, що Бог нас прощає для нашої логіки це логічно. Та насправді Бог не був злосний на нас, а любив нас. Бог ніколи не перестає любити, які б ми гріхи не робили.

«Він є досконалим у любові, що передбачає вічну любов. І це означає, що він завжди любить. Однак будь уважний6 наскільки вірною є любов Бога у вічності, він вимагатиме деталей того, що ти зробив із Його любов’ю, до якого результату її привів, кого і як ти любив. Згідно з цим залічить тебе до добрих і, говорю за страхом, щоб тобі того не трапилося, ― до поганих».

Так, ми можемо казати, що Бог любить, та як ми відповідали на цю любов. Бог не перестає любити нас навіть коли ми грішимо ― це правда. Та як ми відповідаємо на цю любов?

Ми не можемо насильно «витиснути» зі себе любов ― любити грішників, прощати ворогам. Доки ми самі не досвідчимо, не переживемо, не усвідомимо, наскільки Бог нас любить, наскільки ми цінні в Його очах.

Тому нам треба глибше входити в розуміння цієї любові, дивитися нас сторінки свого життя і побачимо, як в різних моментах нашого життя, в різних епізодах ця Божа любов і опіка виявлялася на нас. Коли б ми це усвідомили, то не змогли б не відповісти взаємністю.

«Досконалість для Ісуса була невіддільною рисою божества Отця. Для Ісуса ця досконалість мала живу форму. Тому Бог ― це живий Бог».

Стосунки з Богом є живі. Те, що вчора пізнали ― це вже граний досвід. Тому наші стосунки з Богом завжди живі і чутливі.

«Чи Він не виявив себе Авраамові, дав заповіді Мойсеєві та назвав своє буття Ягве Мойсеєві. Ісус знав Бога: „Я знаю Бога. Отець і я ― одне“. Необхідно було поширити це знання про Бога, щоб Ісус почав своє служіння».

Маємо розуміти, що Христос нам явив Отця, який був одвічним. Те, що явив Христос це не є, як часом кажуть, Бог Старого і Бог Нового заповіту. В Старому заповіті був один етап Його об’явлення, а в Новому заповіті Христос являє нам Бога у повноті.

«Я дав пізнати Твоє ім’я посеред них, що Ти дав мені. Він сказав, наближаючись до останніх днів Свого життя. Коли Ісус почав виявляти Божу природу, Божу особу, то сказав, що Божа надприродна форма спершу відкрилася, як морально-етична форма. Це Ісус проголосив на горі Блаженств (Мт. 5, 43–45). І я кажу Вам — любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто гонять вас. Таким чином станете синами Отця вашого, який на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих, і посилає дощ на праведних і неправедних. Любов до ворогів передбачає любов до інших осіб. Ісус представляє Божу досконалу любов через аналогію сонця й дощу. Це мовні образи, які стосуються Божої любові, оскільки грішники завжди грішитимуть, а Бог завжди любитиме».

Святий Августин сказав, що Бог зробив усе задля нашого спасіння. Та не може нас насильно спасти, бо ми є свобідні.

«Грішники завжди грішитимуть, а Бог завжди любитиме»… Чи це можливо в людських стосунках, в дружбі? Ні, бо ми завжди взаємністю відповідаємо. Бог завжди нас випереджає Своєю любов’ю і прощенням, у милосерді та доброті.

«Складовими Його любові є прощення і дарування Святого Духа усім однаково, не відбираючи Його. Тільки людина своїми гріхами віддаляє себе від Бога».

Дарування Святого Духа всім однаково. Нема людей кращих чи гірших, важливіших чи менш важливих. Всі ми, промовляючи «Отче Наш», називаємо Бога Отцем. І коли ми це усвідомлюємо, то розуміємо, що Він дав нам все найкраще. І все. Що є в моєму житті ― найкращий дар від Нього. Ми боїмося пред’явити претензії Богові. Ми маємо претензії для дружин чи чоловіків, батьків чи колег. Та можемо запитати Господа: «Чому Ти мені так це все так створив?». Ні! Бог діє з любов’ю. все, що відбувається в нашому житті ― розуміємо це чи ні ― Бог діє завжди з любов’ю.

За матеріалами інтернет-ресурсу «Дивенсвіт»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae